УДК: 616.23-089.843-032

Кафедра госпітальної хірургії (зав. – проф. О.В. Алексеєнко)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. У статті узагальнено досвід хірургічного лікування пошкоджень печінки протягом 1983-1999 р.р. Наведені результати лікування 126 хворих: 87 із відкритими пошкодженнями і 39 із закритою тупою травмою живота. Всі хворі оперовані: у 69 випадках виконана реінфузія автокрові, об’єм крововтрати в середньому становив 2,1 л, об’єм реінфузованої крові - близько 1,2 л. В основному виконувалось ушивання ран печінки, у деяких випадках із використанням шовних матеріалів типу DEXON на атравматичних голках. Автори відмовились від тампонади ран печінки пасмом великого чепця, вважачи за необхідне альтернативне дренування глибоких ран печінки латексними дренажами. Доцільно використання гіпербаричної оксигенації в ранньому післяопераційному періоді з внутрішньопортальним введенням антибіотиків та гепатопротекторів.

Вступ. Травми печінки займають важливе місце в невідкладній хірургії пошкоджень органів черевної порожнини. Це обумовлено високою частотою (8,2% - 21,8%) в загальній структурі постраждалих із пошкодженнями живота, а також високою летальністю (до 80%) при поєднаних пошкодженнях.

У більшості пошкодження печінки супроводжуються травматичними пошкодженнями інших органів черевної та грудної порожнин, кісткового скелету, голови. Післяопераційний період у цієї групи хворих характеризується високою частотою ускладнень, до 69,7% .

Мета дослідження. Покращити хірургічне лікування поєднаних пошкоджень печінки.

У 87 хворих пошкодження печінки були відкритими, у 39 – закритими.

Всім хворим із відкритими пошкодженнями печінки була виконана термінова лапаротомія верхньо-серединним доступом. Кількість крові в черевній порожнині складала від 0,8 до 3,7 л, у середньому 2,2 л. Реінфузія крові виконана 42 постраждалим, об’єм повернутої крові в середньому складав 1,4 л. Ушивання ран печінки виконано у 81 випадку, у 6 випадках у постраждалих із поверхневими та непроникаючими пошкодженнями печінки ми обмежились дренуванням черевної порожнини. У період 1983-1994 р.р. рани печінки ушивали атравматичним кетгутом № 4-5 одним із загальноприйнятих способів шва. З 1995 року використовували атравматичні шовні матеріали на основі полігліколевої кислоти типу Dexon, Polisorb ETHICON Ltd. фірми Джонсон і Джонсон DG, (Davis+Geck), та Хірургічної Корпорації Сполучених Штатів – USSC.

При глибоких ранах печінки операція полягала в дренуванні порожнини або дна рани латексною багатоканальною дренажною трубкою, над якою виконувалося зашивання рани традиційними швами. Поряд з оперативним втручанням при пошкодженні печінки виконували відповідні оперативні втручання на інших пошкоджених органах черевної та грудної порожнин. При ранах, локалізованих на діафрагмальній поверхні печінки операцію завершували передньою або задньою гепатопексією, з наступним широким дренуванням під- і надпечінкового просторів.

Із 87 оперованих постраждалих із відкритими пошкодженнями печінки в ранньому післяопераційному періоді померли 6 хворих. У всіх померлих спостерігались поєднані пошкодження органів грудної та черевної порожнин, при судово-медичному дослідженні в 5 випадках травма була не сумісна з життям.

Велике значення у своєчасній постановці діагнозу відіграло раннє використання інструментальних методів обстежень – рентгенографії, лапароцентезу, лапароскопія, ультразвукової діагностики, особливо при субкапсульних та двомоментних пошкодженнях.

Лапароцентез виконаний 21 раз із позитивним результатом у 17 випадках, лапароскопія – 18 з абсолютною достовірністю, ультразвукове обстеження – 6 з позитивним результатом у 5 випадках.

Всі хворі оперовані в термін до 6 год з моменту госпіталізації із застосуванням серединної лапаротомії.

Кількість крові в черевній порожнині складала від 0,6 до 3,5л, у середньому 2 л. Реінфузія крові виконана 27 постраждалим, об’єм повернутої крові в середньому складав 1,2 л. Під час операції забійні рани знайдені у 28 хворих, розтрощені у 7, відрив частин органа – 4.

У більшості випадків виконано ушивання розривів печінки – 31, у 8 випадках з гепатопексією. Хірургічна обробка виконана 8 разів. Оперативні втручання з приводу поєднаних пошкоджень виконані 24 хворим. У ранньому післяопераційному періоді померло 13 чоловік (33,3%), що обумовлено множинністю важких пошкоджень.

У післяопераційному періоді виникли наступні ускладнення: печінкова недостатність – 2 випадки, жовчний перитоніт – 1, жовчна нориця – 1, вторинна кровотеча – 1, абсцеси печінки та піддіафрагмального простору – 6, травматична гемобілія – 1, остеомієліт ребер – 1, реактивний плеврит – 4 випадки.

Із 126 випадків пошкоджень печінки ми спостерігали 6 випадків пошкоджень магістральних жовчних шляхів. У 4-х – внутрішньопечінкових сегментарних, у 2-х – пошкодження холедоха. Внутрішньопечінкові пошкодження окремо не зашивались. Пошкодження холедоха ушиті первинним швом атравматичним prolen 4/0 ETHICON Ltd. фірми Джонсон і Джонсон з наступним дренуванням холедоха за Кером без ускладнень у післяопераційному періоді.

У 16 випадках у комплекс інтенсивної післяопераційної терапії була включена гіпербарична оксигенація (5-8 сеансів). При цьому спостерігали прискорення стабілізації стану постраждалих, нормалізацію гемодинаміки, відсутність гнійних ускладнень у черевній порожнині. Всі хворі, яким проводилась гіпербарична оксигенація, вижили.

У 7 випадках була використана катетеризація пупкової вени для внутрішньопортального введення антибіотиків та гепатопротекторів.

2. Дренування глибоких ран печінки латексними дренажами з подальшим ушиванням дозволяє уникнути формування залишкових порожнин та внутрішньопечінкових абсцесів.

3. Використання атравматичних шовних матеріалів на основі полігліколевої кислоти не викликає реакцій в тканині печінки та сприяє кращому загоєнню, ніж при використанні кетгута.

Abstract: The expirience of the surgical treatment of hepatic injuries over a period from 1983 through 1999 has been generalised. The results of the treatment of 126 patients are presented. Out of the overall number 87 were with open injuries and 37 were with close blunt injury of the abdomen. All the patients were operated, reinfusion of autologus blood having been performed in 69 cases, the blood loss being 2:1 l on the average, the volume of reinfused blood being 1:2 on the average. In the main we performed suturing of the hepatic wounds, in some cases using the suture material DEXON type on atraumatic needles. The authors refused from hepatic wound tamponade by means of a flap of large omentum and considered it necessary to carry out alternative drainage of deep hepatic wounds using latex drains. The use of hyperbaric oxygenation is considered to be expident at an early stage of the postoperative period with intraportal administration of antibiotics and hepatoprtotectors.

Key words: damages of a liver, surgical treatment.

Bukovonian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК: 616.26:616.329]-007.43-089

Кафедра госпітальної хірургії (зав. – проф. О.В.Алексеєнко)
Буковинської державної медичної академії

Ключові слова: пептична виразка, хронічний калькульозний холецистит, хірургічна корекція шлунково-стравохідного рефлюкса.

Вступ. Проблема поєднаної патології органів черевної порожнини обумовлена складністю діагностики захворювань внутрішніх органів, коли симптоматика та перебіг хвороби набувають атипових клінічних проявів, необхідністю виконання повторних операцій, що в значній мірі впливає на якість надання медичної допомоги та результати хірургічного лікування. За даними літератури, поєднання хірургічної патології зустрічається в 4,5 – 17% від загальної кількості оперованих хворих, при цьому слід зауважити, що в 35-50% випадків та чи інша патологія діагностується під час виконання оперативного втручання з іншого приводу [2,3,4]. Все це диктує необхідність ретельного субопераційного обстеження черевної порожнини і в разі несподіваної знахідки, потребує адекватної хірургічної корекції, що у свою чергу, вимагає відповідної кваліфікації хірурга.

Мета дослідження. Покращити лікування та узагальнити досвід хірургічної корекції шлунково-стравохідного рефлюкса при поєднаній патології органів черевної порожнини.

Безперечно, що наявність поєднаної патології органів черевної порожнини в значній мірі вимагає збільшення об’єму оперативного втручання для повного радикалізму та підвищує ризик і можливість виникнення ускладнень післяопераційного періоду.

Хірургічну корекцію ШСР ми виконували в залежності від етіологічного фактора. У тих випадках, коли причиною ШСР була аксіальна ГСОД, ми користувались методом, спрямованим на ліквідацію грижі та антирефлюксною фундопексією [1]. У випадках, коли ШСР обумовлювався виразковим стенозом у пілоричній ділянці шлунка або злуковим процесом підпечінкового простору з порушенням прохідності на рівні дуодено-єюнального переходу, ми виконували резекцію шлунка за Більрот-I, або висічення виразки з пілоропластикою та СПВ, з корекцією ШСР пластикою по Dor. Для ліквідації дуоденостазу виконували операцію Стронга. У випадках резекції шлунка за Більрот II, корекцію ШСР не проводили, у зв’язку з повною декомпресією кукси шлунка анастомозом за Гофмейстером-Фінстерером. Виконання антирефлюксних оперативних втручань при виразковій хворобі шлунка та ДПК суттєво покращує результати лікування при тому, що час для їх виконання складає 10-15 хв.

При наявності ЖКХ та ГСОД застосування традиційної холецистектомії суттєвим чином не впливає на перебіг основного оперативного втручання, значно покращує результати лікування, що особливо важливо при необхідності повторної лапаротомії у разі неповноцінного об’єму першої операції. Ускладнень, пов’язаних з виконанням симультанних операцій при ШСР не спостерігали, а якщо виникали традиційні ускладнення післяопераційного періоду, то вони не відрізнялись достовірно від аналогічних груп оперованих хворих.

Віддалені результати після оперативних втручань з приводу поєднаної патології вивчено у 82 хворих у строки від 6 міс до 7 років. У двох випадках при виконанні СПВ та задньої крурорафії при ГСОД без фундопексії спостерігали рецидив ШСР, який погіршував стан хворих. В абсолютної більшості хворих, оперованих з приводу ЖКХ, виразкової хвороби шлунка та ДПК, ГСОД з ШСР результати свідчили про повний клінічний ефект і оцінені як добрі.

2. Виконання симультанних операцій у цих хворих є необхідною умовою клінічного одужання.

3. При відповідній кваліфікації хірурга ризик виконання радикальних операцій при поєднаній патології органів черевної порожнини не перевищує ризик при аналогічних за об’ємом втручаннях, значно покращуючи результати хірургічного лікування.

Abstract. The results of surgical treatment of 101 patients with different combinations of diseases (ulcer of the stomach and DP, chronic calculous cholecystitis, hernias of the abdominal wall) of the organs of the abdominal cavity are adduced in the paper. At the same time the said patient underwent a correction of the gastro-esophagal redlux (GER). In the majority of cases GER (84%) was done to the presenca of hernia of the esophagal diaphragm opening (HEDO), in the result of the cases to complications of peptic ulcer of the stomach with the presence of stenosis of the pyloric portion correction of the gastro-esophagal reflux was performed in all the cases. In the presence of HEDO the author’s own technique was performed which included posterior crurographia and antireflux fundopexy. Remote results were studied over a period of 7 years. A positive result was achieved in 99% of the patients in case of simultanious operations. The risk of combined operations and postoperative complications did not differ considerably.

Key words: peptic ulcer, chronic calculous cholecystitis, surgical correction of a gastro-esophageal reflux.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК 616.381-002-089

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав. – проф. І.Ю. Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. На основі вивчення патогенезу розвитку неспроможності кишкових швів і їх особливостей при поєднаній патології розроблено ефективні методи профілактики.

Ключові слова: післяопераційний перитоніт, неспроможність швів, поєднана патологія, захист лінії швів.

Вступ. Післяопераційний перитоніт (ПОП) - одне з найважчих ускладнень в абдомінальній хірургії і є основною причиною смерті хворих [3]. Частіше розвиток ПОП спостерігається у хворих з поєднаною патологією: цукровим діабетом, анемією, кишковою непрохідністю, порушенням імунітету, радіаційними ураженнями [1,2,4], а найбільш частою причиною його виникнення є неспроможність лінії швів (НЛШ) порожнистих органів.

Однак, запобігти виникненню НЛШ, використовуючи навіть найсучасніші методи профілактики, вдається не завжди. Це зумовлено тим, що багато аспектів розвитку НЛШ, особливо при поєднаній патології, вивчені недостатньо.

Для оцінки процесів пероксидного окислення (ПО) визначали рівень у тканинах дієнових кон’югатів (ДК) та малонового диальдегіду (МД), активність каталази, глутатіонпероксидази (ГПО) та супероксиддисмутази (СОД) стандартними наборами реактивів фірми “Simko Ltd.” (Львів). Ферментативний та неферментативний фібриноліз у плазмі крові та тканинах визначали за допомогою наборів реактивів фірми “Simko Ltd.” (Львів). Забарвлення гiстологiчних зрiзiв проводили гематоксилiн-еозином, сріблом за Куприяновим, за методами Ван-Гiзона, Грам-Вейгарта, Слiнченко.

Результати дослідження та їх обговорення. Нами встановлено, що в опромінених тварин у порівнянні з інтактними має місце значне, більш ніж у 2-3 рази, підвищення в зоні з’єднання фібринолітичної активності тканин шлунка, тонкої та товстої кишок. Гістологічно це проявлялося відсутністю відкладання фібрину по лінії з’єднання серозних оболонок та в каналі нитки, що вказує на порушення герметизації лінії шва, яка в нормі забезпечується відкладанням фібрину.

При дослідженні мікробної забрудненості в зоні швів та очеревинній порожнині встановлено, що в опромінених тварин вона була на 1-2 порядки вищою, ніж у інтактних тварин. З одного боку це зумовлено порушенням первинної герметизації лінії з’єднання і проникненням мікроорганізмів із просвіту кишечника назовні, з іншого - зниженням неспецифічних та імунних факторів місцевого антибактеріального захисту, викликаного променевим ураженням. Функціональна неспроможність факторів місцевого захисту, порушення в системі утворення фібрину чи надмірна активація фібринолізу, зумовлені променевим ураженням, за нашими даними, і є причиною більш частого розвитку НЛШ у ранній період після операції.

При вивченні стану процесів ПО в досліджуваних тканинах нами виявлено значне зростання МД та ДК в обох групах тварин, однак у опромінених тварин рівні продуктів ПО були у 2-4 рази вищими. Одночасно, при визначенні активностей СОД, каталази та ГПО - ферментів антиоксидантного захисту - виявлено вірогідно нижчі їх показники в групі опромінених тварин. Значне зростання процесів ПО при зниженні активності ферментів антиоксидантного захисту, виявлені нами в ділянці накладених швів при променевому ураженні, може призводити до деструкції тканин зони з’єднання з розвитком НЛШ.

Серед причин, що призводять до розвитку НЛШ у вiддаленому перiодi слiд відмітити фактори, якi викликають порушення процесiв регенерацiї в зонi накладання швiв. Це, у першу чергу, порушення процесiв клiтинної iнфiльтрацiї в тканинах, розмiщених навколо каналу нитки та в зоні з’єднання. Нами виявлено, що у тварин з променевим ураженням у тканинах зони з’єднання клiтинна iнфiльтрацiя майже вiдсутня. Це може бути однією з причин розвитку НЛШ при променевому ураженнi у віддалені строки після операції.

Отримані дані зумовлюють необхідність розробки ефективних методів закріплення зони з’єднання. При цьому важливо не тільки забезпечення механічного захисту швів, а й створення оптимальних умов для перебігу репаративних процесів. Перспективним для цього, з нашого погляду, є локальне підведення до зони з’єднання медикаментозних препаратів, які дозволяли б регулювати вираженість проявів запалення, стимулювати порушені процеси утворення та дозрівання сполучної тканини, регенерацію різних структур.

Для вирішення цих завдань нами розроблено декілька методів профілактики розвитку НЛШ. В основі одного з них лежить покриття лінії швів пасмом великого чепця, у товщу якого заведено катетер, через який вводяться антибіотики, антисептики, протизапальні препарати. Введені лікарські препарати накопичуються в чепцi, звiдки потрапляють на поверхню органу, покриту чепцем, та проявляють свою місцеву дію. При використанні даної методики в експерименті в 10 опромінених тварин тільки у двох випадках відмічено розвиток НЛШ, у той час як всі 10 тварин без закріплення лінії швів загинули від ПОП, зумовленого розвитком НЛШ.

У тих випадках, коли великий чепець уражений патологічним процесом, нами запропонована методика покриття лінії швів консервованими за спеціальною методикою ембріональними тканинами, яким надані антибактеріальні властивості. При використанні цього методу тільки в одному випадку з 10 нами виявлено розвиток НЛШ.

Для забезпечення можливості тривалого локального впливу на місцеві процеси в ураженій ділянці кишки нами запропоновано (заявка на патент № 96062910) спосіб, в основі якого лежить катетеризація брижової артерії. Введені через катетер антибактеріальні, протизапальні препарати, стимулятори регенерації попадають безпосередньо до лінії з’єднання.

Нами розроблений також спеціальний пристрій (заявка на патент № 96072914) - багатофункціональний зонд, який окрім декомпресії кишечника, дозволяє також локально підводити до зони анастомозу медикаментозні препарати. Експериментальні та клінічні дані свідчать про високу їх ефективність.

Таким чином, поєднана патологія характеризується високою небезпекою розвитку НЛШ і виникнення ПОП. Врахування особливостей патогенезу НЛШ та використання розроблених на цій основі методів захисту дозволило значно покращити результати лікування.

1. Основними механізмами розвитку неспроможності лінії кишкових швів при поєднаній патології є: локальна активація процесів пероксидного окислення на фоні недостатності системи антиоксидантного захисту, активація тканинного фібринолізу, спотворення процесів регенерації, що призводить до порушення процесів первинної та вторинної герметизації лінії швів та каналу нитки.

2. Для профілактики розвитку неспроможності лінії швів при поєднаній патології ефективним є: локальне підведення до лінії швів медикаментозних препаратів за запропонованими методиками та покриття лінії швів консервованими ембріональними тканинами.

Abstract. Taking as a basis a study of the suture insuficiency pathogenesis and the pecularities of the pathology in case of associated diseases, efective preventive measures were elaborated.

Key words: postoperative peritonitis, suture insuficiency, associated pathology, protection of the suture line.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК 616.366-002.1-06:616.36-008.5] 079

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав. – проф. І.Ю. Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. Проведений аналіз інформативності біохімічних показників і параметрів загальної токсичності у двох групах хворих на гострий холецистит і холецистит, ускладнений жовтяницею. Встановлена недостатня інформативність лабораторних показників у діагностиці деструктивних змін у жовчному міхурі і вивчена діагностична цінність визначення питомої електропровідності сироватки крові як показника вираженості ендотоксикозу та ступеню деструктивності процесу.

Ключові слова: поєднана патологія, гострий холецистит, жовтяниця, питома електропровідність сироватки, ендотоксикоз.

Вступ. Одним з найбільш важких ускладнень гострого холециститу є розвиток жовтяниці, яка спостерігається в 5-7% випадків [3]. Найбільш частою причиною виникнення жовтяниці є попадання конкрементів із жовчного міхура у холедох з обтурацією його просвіту, а також звуження просвіту зовнішньопечінкових жовчних шляхів при розповсюдженні на них запального процесу.

Ендотоксикоз у хворих на гострий холецистит досить виражений і в деяких випадках є провідним у клінічному перебізі [3, 6]. Ступінь його вираженості впливає на кінцевий результат лікування. Прогресування інтоксикації є одним із показників, який свідчить про неефективність лікування і може бути показом до оперативного втручання [3].

Мета дослідження. Провести порівняльний аналіз характеристик інформативності різних лабораторних показників і методів дослідження загальної токсичності при гострому холециститі та його ускладненнях.

Матеріал та методи. Обстежено 38 хворих із різними формами гострого холециститу. Другу групу склали 38 хворих з аналогічними формами гострого калькульозного холециститу, ускладненого жовтяницею. Діагноз гострого холециститу виставляли на основі комплексного клінічного, лабораторного та інструментального обстеження. У всіх хворих діагностовано наявність конкрементів у жовчному міхурі. Оцінку ендотоксикозу проводили шляхом: визначення середньомолекулярних пептидів за скринінг - методикою М.И. Габриеляна [2]; парамеційного тесту за методикою И.К. Джафарова [4]; лейкоцитарного індексу інтоксикації (ЛІІ), який розраховували за формулою Каль-Каліфа [5]; питому електропровідність сироватки (ПЕС) визначали за методикою, запропонованою Б.О. Мільковим і співавт. і модифікованою нами [1].

Вивчали лабораторно-біохімічні показники, функціональні проби печінки та показники загальної токсичності.

Для хворих на гострий холецистит без жовтяниці характерний зсув лейкоцитарної формули вліво, який проявляється збільшенням питомої ваги паличкоядерних нейтрофілів, які прямо пропорційні ступеню деструкції жовчного міхура. При гострому холециститі з механічною жовтяницею зсув лейкоцитарної формули вліво значно менший і вірогідної різниці цих показників у групах порівняння не виявлено.

Інші показники формули крові у хворих обох груп змінювались статистично не вірогідно.

Біохімічні зміни, які розвиваються внаслідок запальних явищ у стінці жовчного міхура, здійснюють вплив на гемокоагуляційну функцію печінки.

Показники часу рекальцифікації в обох групах були в межах фізіологічної норми і змінювались статистично не вірогідно. Механічна жовтяниця, за нашими даними, не впливала на час рекальцифікації плазми.

Відмінностей в показниках протромбінового індексу у хворих обох груп не виявлено, але визначається чітка тенденція до зменшення індексу в групах хворих із гострим холециститом, ускладненим жовтяницею. Рівень фібриногену невірогідно збільшувався по мірі прогресування деструктивності процесу в обох групах.

Отримані дані вказують на порушення гемокоагуляційної функції печінки, які виникають у перші 72 год з моменту захворювання, і свідчать про необхідність своєчасного оперативного лікування.

При дослідженні ферментативної функції печінки встановлено, що рівень аланінамінотрансферази (АлАТ) знаходився в межах норми і змінювався статистично не вірогідно, тенденція до збільшення цього показника зберігалась по мірі поглиблення ступеня деструкції. У хворих на гострий холецистит, ускладнений жовтяницею, відмічається статистично вірогідне підвищення АлАТ в порівнянні з першою групою. Тенденція до збільшення цього показника по мірі прогресування деструктивного процесу більш виражена. Рівень аспартатамінотрансферази (АсАТ) при різних формах гострого холециститу без жовтяниці знаходився в межах норми. Статистично вірогідної різниці між активністю цього ферменту і ступенем деструкції не виявлено.

У хворих на гострий холецистит, ускладнений жовтяницею, активність АсАТ мала тенденцію до збільшення, хоча статистично вірогідна різниця відмічена у хворих на гангренозний холецистит.

Вірогідної різниці між величинами сулемової і тимолової проб при різних формах гострого холециститу ми не виявили. Зміни цих показників при гострому холециститі, ускладненому жовтяницею, також статистично не вірогідні.

Все це свідчить, що порушення ферментативної функції печінки виникає тільки при холециститі, ускладненому жовтяницею. При цьому найбільш чутливим і інформативним є показник АлАТ. Залежності між показниками порушень функції печінки і ступенем деструкції жовчного міхура в таких хворих ми не виявили.

У зв’язку з цим ми провели комплексну оцінку інформативності методів діагностики загальної інтоксикації у хворих із різними формами гострого холециститу і механічною жовтяницею. За нашими даними, ЛІІ невірогідно відображає ступінь деструктивності процесу в обох групах.

Показники парамеційного часу статистично невірогідно відрізнялись в обох групах у залежності від ступеня і вираженості деструкції.

Аналіз показників рівня молекул середньої маси (МСМ) в групі хворих на гострий холецистит без ознак жовтяниці показав, що у хворих на гангренозний холецистит є вірогідне збільшення рівня МСМ як у порівнянні з хворими на простий, так і флегмонозний холецистит. Отже, для діагностики деструктивного процесу з розвитком гангренозних змін у стінці жовчного міхура цей показник досить інформативний.

При аналізі показників ПЕС крові в групі хворих на гострий холецистит, не ускладнений жовтяницею, встановлено вірогідне зниження ПЕС. Це свідчення підвищення токсичності по мірі наростання деструктивних змін у жовчному міхурі. Характерним є наявність вірогідних змін між простою і деструктивною формами гострого холециститу.

У групі хворих на гострий холецистит, ускладнений жовтяницею, також відмічено вірогідне зростання токсичності в залежності від ступеня деструкції жовчного міхура. Але при порівнянні величин ПЕС у хворих з однаковими морфологічними формами з ознаками жовтяниці або без її проявів встановлено, що ПЕС не залежить від гіпербілірубінемії і ступеня її вираженості. Це свідчить, що ПЕС як показник інтегральної токсичності прямопропорційно залежить від ступеня вираженості запального процесу і прогресування деструктивних змін.

1. Проведені дослідження вказують на недостатню інформативність лабораторно-біохімічних показників у діагностиці деструктивних змін та ступеня вираженості ендогенної інтоксикації у хворих на гострий холецистит.

Включення в комплекс лікувально-діагностичних заходів хворим на гострий холецистит визначення величини питомої електропровідності сироватки і її змін в динаміці дає можливість покращити діагностику різних форм гострого холециститу, вибрати оптимальну тактику і підвищити ефективність лікування хворих.

Abstract. The biochemical parameters of blood general toxicity were evaluated in the group of patients with acute cholecystitis and in the group with acute cholecystitis complicated by jaundice. Insufficient informative value of laboratory tests in the cases of destructive cholecystitis was noticed. The high value of the specific electric conductivity, as a parameter of the degree of the endotoxicosis and of the extent of the destructive changes, was demonstrated.

Key words: cholecystitis, general blood toxicity, specific electric conductivity, endotoxicosis.

Bukovinian Medical State Academy (Chernivtsi)

УДК: 617-089-06:616.441-008.63

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав. – проф. І.Ю. Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Ключові слова: поєднана патологія, ендотоксикоз, тиреоїдні гормони.

Вступ. На фоні несприятливих екологічних умов відбувається суттєва зміна структури захворювань щитовидної залози [2]. Це породжує проблему діагностики та лікування гострих хірургічних захворювань на фоні порушень функції щитовидної залози. Якщо раніше основну увагу приділяли особливостям функціонального стану щитовидної залози при дії різноманітних інфекційних агентів, то на сьогоднішній день актуальною є проблема перебігу гострої хірургічної патології на фоні порушень функції щитовидної залози [5].

Мета дослідження. Вивчити перебіг гострої хірургічної патології на фоні гіпо-, еу-, гіпертиреоїдної функції щитовидної залози та розробити методи корекції виявлених порушень.

Суттєвим був розподіл хворих за ступенем ендотоксикозу, який на основі показників загальної токсичності (питомої електропровідності сироватки (ПЕС) [1], лейкоцитарного індексу інтоксикації (ЛІІ) [4] та рівня молекул середньої маси (МСМ) [3]) розподілили на легкий, середньої важкості та важкий.

Проводили дослідження загального аналізу крові, біохімічних показників, функціональних проб печінки, параметрів системи гемостазу.

Відмічена закономірність підвищення тиреоїдних гормонів у хворих із гнійними ускладненнями, розвитком перфорації та перитоніту. У цих хворих тиреотоксичного кризу не спостерігалось.

1.При ендотоксикозі має місце виражений дисбаланс функції щитовидної залози, який суттєво впливає на його вираженість.

2. При гіпотиреозі корекція тиреоїдного статусу сприятливо впливає на перебіг гострої хірургічної патології, а при гіпертиреозі тільки адекватні комплексні заходи, спрямовані на ліквідацію вогнища інфекції, можуть призвести до нормалізації функції щитовидної залози.

Abstract. Peculiarities of the manifestations of acute surgical pathology on the background of abnormal thyroid function were analysed. The interrelationship between endotoxicosis and changes in thyroid function was studied.

Key words: associated pathology, endotoxicosis, thyroid hormones.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК: 616. 352 - 007.253 + 616 - 006. 6 + 616. 12 - 005. 4

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав. – проф. І.Ю. Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. На основі аналізу медичних карт 65 хворих на хронічний проктит та рак прямої кишки з локалізацією патології в середній та нижній третині органу встановлено взаємозв’язок вищезазначених нозологічних форм з хронічною cерцево-судинною недостатністю.

Ключові слова: хронічний проктит, рак прямої кишки, хронічна недостатність кровообігу, поєднана патологія.

Вступ. Аналіз літератури свідчить, що за останні роки значно зросла кількість хворих на рак та хронічні запальні процеси прямої кишки, які локалізуються, переважно, у середній та нижній третині цього органу [1,5]. Одначе, причини такої локалізації вивчені недостатньо.

Окрім того, відомо [4], що оперативні втручання саме на цих ділянках кишки супроводжуються високою частотою неспроможності швів, запальними змінами кукси, інфільтратами.

Значна частота уражень цієї ділянки кишки, незадовільні результати оперативних втручань зумовлюють необхідність дослідження причин та розробки методів їх профілактики і лікування.

Мета дослідження. Встановити зв’язок між ураженням середньої і нижньої третини прямої кишки та характером супутньої патології.

Матеріал та методи. Проведено аналіз 260 медичних карт хворих, які лікувались у 1997 - 1998 р. р. у клініці факультетської хірургії з приводу хронічного проктиту та раку прямої кишки.

Всім хворим проведені загальноклінічні та лабораторні дослідження (загальний, біохімічний аналізи крові, загальний аналіз сечі, тощо).

Для верифікації діагнозу раку прямої кишки виконані гістологічні дослідження. Матеріал забирався при ректоскопії шляхом біопсії з трьох різних ділянок патологічно зміненої слизової оболонки.

Для діагностики змін із боку серцево-судинної системи, окрім клінічних даних, використовували електрокардіографію, фонокардіографію, ультразвукове дослідження серця, тощо.

Результати дослідження та їх обговорення. З 260 хворих у 59 виявлено наявність хронічної недостатності кровообігу ІІ-А і ІІ-Б ступенів, у тому числі -у 40 хворих на хронічний проктит (12 віком менше і 28 - старше п’ятидесяти років) та в 19 хворих на рак прямої кишки (2 віком менше і 17 - старше п’ятидесяти років). Група хворих без ознак хронічної недостатності кровообігу становила 6 пацієнтів, у тому числі 5 хворих на хронічний проктит (1- менше і 4 - старше п’ятидесяти років) та 1 хворий на рак прямої кишки, віком менше п’ятидесяти років.

Отримані дані свідчать про можливий патогенетичний взаємозв’язок вищезазначених нозологічних форм. Вважаємо, що поєднання патологічних процесів при цих захворюваннях пояснюється наступним. При хронічній серцево-судинній недостатності має місце гіпоксія міокарда, що супроводжується зниженням скоротливої функції серцевого м’яза і розвитком застійних явищ у нижній порожнистій вені. Це у свою чергу, призводить до венозної гіперемії в басейні середньої та нижньої прямокишечних вен, відтік крові з яких здійснюється в систему нижньої порожнистої вени.

Застою крові, відповідно до закону Старлінга (регуляція водно-сольового обміну на тканинному рівні), сприяє набряк із розвитком гіпоксії в ділянках середньої та нижньої третин прямої кишки [2].

Застійна гіпоксія призводить до розвитку метаболічних порушень у структурах цієї ділянки кишки, у першу чергу слизової оболонки, зниження захисних властивостей останньої, порушенню неспецифічної резистентності.

Імунологічна реактивність у змінених тканинах суттєво відрізняється від звичайної і характеризується спотвореністю реакцій [3]. Зниження резистентності та спотворення імунологічної реактивності сприяють проникненню патогенної мікрофлори в слизову оболонку прямої кишки.

Поєднання всіх вищезазначених факторів може бути однією з причин більш частого ураження нижньої та середньої третини прямої кишки неспецифічним запальним і, можливо, пухлинним процесом.

Все це зумовлює необхідність розробки комплексної профілактики застійних гіпоксичних уражень прямої кишки та нових підходів до оперативних втручань у ділянках середньої та нижньої третини цього органу.

Супутня патологія, що призводить до порушень кровообігу в ділянках середньої та нижньої третини прямої кишки, може бути однією з причин більш частого ураження цих відділів неспецифічними та пухлинними процесами.

Abstract. A correlation between nosologic forms with chronic cardiovascular insufficiency was established. On the basis of analysis of the medical records of 65 patients with chronic proctitis and cancer of the medial and inferior part of the rectum.

Key words: chronic proctitis, cancer of the rectum, chronic heart insufficient, associated pathology.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК 617.77 - 018.46 - 002. 053.2\6.615.032.71 - 616.8

Кафедра хірургії, ортопедії та травматології дитячого віку ( зав.– проф. Н.Г.Ніколаєва )
Одеського державного медичного університету ім. М.І.Пирогова

Резюме. Наведена тактика лікування 51 новонародженoго з остеомієлітом у поєднанні з перинатальною патологією центральної нервової системи, спрямована на внутрішньоосередкову декомпресію, антибіотикотерапію і паралельну терапію ноотропними препаратами. Використані лікувальні заходи дозволили досягнути задовільних результатів.

Ключові слова: гематогенний остеомієліт, перинатальна патологія, поєднана патологія.

Вступ. Гострий гематогенний остеомієліт (ГГО) у новонароджених залишається серйозною епідеміологічною і лікувальною проблемою. Існує широкий спектр методів лікування - від ощадливої черезшкірної мікроостеоперфорації до внутрішньокісткового промивання [1,3,4]. Виконання завдань терапії нерідко затруднюється поєднаною патологією, яка може сприяти виникненню ускладнень [5]. Насамперед це ортопедичні ускладнення за умов поєднання ГГО з перинатальною патологією центральної нервової системи (ПП ЦНС).

Мета дослідження. Розробити комплексну терапію ГГО, в т.ч. корекцію місцевого гомеостазу та раціональну іммобілізацію у хворих з ПП ЦНС.

Матеріал та методи. З 1993 по 1998 р. в одеській обласній дитячій клінічній лікарні знаходилось 84 новонароджених із метаепіфізарним ГГО, з них у 51 мала місце ПП ЦНС: у 35 (79, 3%) випадках змішаного генезу з синдромом збудження і у 6 (11,7%) - з гіпертензійно-гідроцефальним синдромом. У 14 (27,5%) новонароджених мала місце множинна локалізація ГГО у поєднанні з ПП ЦНС.

Результати дослідження та їх обговорення. Новонароджені з вказаною поєднаною патологією поступали із стертою клінічною картиною гнійно-запального процесу: симптоми інтоксикації були невиразними, локальні дані характеризувались перевагою параоссальної інфільтрації з помірним підвищенням місцевої температури. В усіх спостереженнях відмічались ригідні аддукторні і флексійні контрактури, що у подальшому ускладнювало раціональну іммобілізацію ураженої кінцівки, а у випадках ураження проксимального метаепіфізу стегнової кістки робило важким вправлення стегна у вертлюжну западину при патологічному його вивиху.

При лабораторних дослідженнях визначалась анемія (пониження гемоглобіну до 90 - 86 г/л), значне підвищення загальної кількості лейкоцитів, збільшення кількості паличкоядерних нейтрофільних гранулоцитів і ШЗЕ.

Комплексне лікування включало традиційний вплив на макроорганізм та на осередок ураження, однак, в обов’язковому порядку паралельно проводили терапію ноотропними, спазмолітичними і сечогінними препаратами. Блок антибактеріальної терапії було детерміновано мікробіологічним діагнозом та динамікою антибіотикограм; у переважній більшості випадків протимікробне лікування починали з цефалоспоринів, підключаючи препарати, що нормалізують біоценоз кишечника.

Проведені нами дослідження кісткових ран показали підвищення (у 1,5 - 2 рази) локального рН при ГГО. У зв’язку з цим, місцеве лікування включало лужну корекцію. У результаті такого патогенетичного підходу місцеві прояви запалення носили абортивний характер, а деструктивні зміни зменшувались.

Для іммобілізації верхньої та нижньої кінцівки застосовували переважно гіпсові шини. При ураженні проксимального відділу стегна перевагу віддавали подушці Фрейка, а при “жорстких” контрактурах та дистензійному вивиху - шині Шнейдорова.

Вивчення найближчих і віддаленних результатів показало адекватність використанних підходів: в усіх спостереженнях скорочувались строки стаціонарного лікування, досягнута повна ортопедична реабілітація і лише у 2-х пацієнтів із метаепіфізарним остеомієлітом проксимальної третини стегна у поєднанні з гіпертензіонно-гідроцефальним синдромом на резидуально-органічному фоні мали місце залишкові підвивихи.

1. При ГГО у поєднанні з ПП ЦНС повинна проводитися комплексна терапія з обов’язковим включенням ноотропних препаратів.

2. Підвищення локального рН при ГГО потребує корекції місцевого гомеостазу з наступним введенням антибактеріальних препаратів.

3. Питання раціональної іммобілізації необхідно вирішувати з урахуванням перинатальної патології центральної нервової системи.

Abstract. We have presented the treatment strategy of 51 newborns with osteomyelitis associated with perinatal pathology of the central nervous system aimed at topical decompression, antibioticotherapy and paralal therapy by nootrop drugs. The theraputic measures make it possible to obtain positive results.

Key words: hematogenic osteomielitis, perinatal pathology, associated pathology.

Odessa State Medical University

Удк 616.3-089:613.98

Клиника факультетской хирургии им. К.Т. Овнатаняна (зав. – проф. А.Г. Гринцов)
Донецкого государственного медицинского университета им. М. Горького

Резюме. В работе представлены результаты исследований состояния слизистой оболочки желудка у лиц пожилого возраста, оперированных по поводу язвенной болезни, а также особенности патогенеза данного заболевания у людей старше 60 лет.

Ключевые слова: язвенная болезнь, хронический атрофический гастрит, кишечная метаплазия, дисплазия эпителия, рубцовая ткань, клеточная инфильтрация, фибриноидный некроз, дистрофия клеток.

Вступление. Язвенная болезнь (ЯБ) у лиц старше 60 лет представляет собой сложную и многогранную проблему, тесно связанную с механизмом старения [2]. Лица пожилого и старческого возраста, страдающие ЯБ, в хирургических стационарах составляют 19,4-39 %. ЯБ у пожилых имеет свои особенности патогенеза и морфологии. В слизистой оболочке желудка обнаруживается хронический атрофический гастрит, полная и неполная кишечная метаплазия, дисплазия эпителия; язва отличается мощным разрастанием рубцовой ткани, обильной клеточной инфильтрацией, наличием фибриноидного некроза; выявляется резкий склероз стенки сосудов с уменьшением их просвета, дистрофия клеток интрамуральных ганглиев [1].

Цель исследования. Изучение особенностей патогенеза и морфологии язвенного процесса у лиц пожилого и старческого возраста.

Материал и методы. Морфологическими методами изучено 47 резекцированных препаратов с язвой желудка (ЯЖ) у пожилых. Кроме гистологических методов исследования, применялись гистохимические: ставилась ШИК-реакция, срезы окрашивались альциановым синим при pH 1,0 и 2,6, проводилось электронномикроскопическое исследование.

Результаты исследования и их обсуждение. В слизистой оболочке желудка выявлялся хронический гастрит с разной степенью выраженности атрофии и снижением секреции слизи покровно-ямочным эпителием. Почти во всех наблюдениях отмечалась полная тонкокишечная метаплазия, при этом кишечные крипты содержали клетки Пенета, а бокаловидные клетки окрашивались альциановым синим только при рН 2,6. В 26 наблюдениях обнаруживалась неполная толстокишечная метаплазия, которая характеризовалась отсутствием клеток Пенета, большим количеством бокаловидных клеток, слизь которых окрашивались альциановым синим при pH 2,6 и 1,0. В очагах неполной кишечной метаплазии и пролиферации желудочного покровно-ямочного эпителия встречались фокусы дисплазии эпителия, в том числе тяжелой.

Хроническая ЯЖ проявлялась мощным разрастанием плотной волокнистой (рубцовой) соединительной ткани в ее краях и дне, обильной клеточной инфильтрацией с большим количеством нейтрофильных лейкоцитов, на поверхности дефекта в большинстве случаев выявлен фибриноидный некроз ткани.

При гистологическом исследовании отмечались тяжелые поражения сосудов, наличие пролиферативного васкулита с резким утолщением интимы, склероза стенки со значительным сужением просвета сосудов.

Обнаружены изменения и на уровне микроциркуляторного русла: электронномикроскопически выявляется набухание эндотелия капилляров с уменьшением их просвета, признаки повреждения его клеток.

Выявлены дистрофия вплоть до некроза клеток интрамуральных ганглиев, а также электронномикроскопические изменения нервных окончаний .

1. У пожилых людей с язвенной болезнью имеет место снижение факторов защиты слизистой оболочки желудка.

2. Тяжелые поражения сосудов, а также нервных окончаний и интрамуральных ганглиев в зоне язвы значительно затрудняют процессы регенерации.

3. Развитие неполной кишечной метаплазии и дисплазии слизистой оболочки желудка значительно увеличивает риск малигнизации язвы, что требует активного хирургического лечения.

Abstract. The article presents the results of studying of the gastric mucosa state in elderly people operated for ulcerative disease as well as the features of pathogenesis of the given disease in 60 years old people. We have confirmed that a decrease in the protective factors of the mucosa plays the leading role in a genesis of ulcerative disease in elderly people. Morphologically all our observations demonstrate chronic atrophic gastritis in the gastric mucosa, complete and partial intestinal methaplasy, epithalial displasy. Ulcer is peculiar for its great growth of cicatricial tissue, prolifiric cellular infiltration, the presence of fibrinoid necrosis; sclerosis of the vascular wall with a diminished luman, distrophy of intramural gangliac cells are revealed. Such morphologic changes in the gastric mucosa are considered to be precancer, thus increase in the danger of chronic ulcer, while trophical disturbances caused by pathlogy of vessels and nervous cells make reginarative processes more difficult. Sometimes such patients require surgical treatment.

Key words: ulcer disease, chronic gastritis, intestinal metaplasy, epithelium dysplasy, cicatricial tissue, cellular infiltration, fibrinoid necrosis distrophy of intramural gangliac cells.

Donetsk State Medical University

УДК 616.346.2-002+612.015.348+576.8.097.3

Кафедра факультетської хірургії (зав.– проф. М.Д. Василюк)
Івано-Франківської державної медичної академії

Резюме. Досліджені зміни сироваткового білка методом диск-електрофорезу в поліакриламідному гелі та фактори гуморального імунітету при різних патоморфологічних формах гострого апендициту. Проведене дослідження дало змогу розробити тактику комплексного хірургічного лікування даної патології.

Ключові слова: гострий апендицит, протеїнограма, імунітет.

Вступ. Патогенетичні механізми, які зумовлюють різну тривалість термінів виникнення деструкції червоподібного відростка і його гангрену, утворення апендикулярного інфільтрату й абсцесу, а також генералізацію запального процесу і виникнення перитоніту вивчені недостатньо [1,3,4].

Мета дослідження. Встановити роль імунологічної реактивності і змін протеїнограми в розвитку різних морфологічних форм гострого апендициту та поточнити деякі аспекти комплесного лікування даної патології.

Результати дослідження та їх обговорення. Нами встановлено, що при деструктивному апендициті спостерігається виражена диспротеїнемія, що характеризується значним зменшенням кількості альбумінів, зникненням окремих фракцій в зоні постальбумінів і помітними змінами фракцій “швидких” і “повільних” посттрансферинів, які відображають ступінь порушення функціонального стану печінки й імунологічних зсувів в організмі.

При генералізації патологічного процесу, розвитку розлитого перитоніту внаслідок перфорації червоподібного відростка спостерігалось виснаження імунологічного захисту організму, що проявлялось зниженням кількості ІgG у фракціях 27-24, а в окремих хворих вони зникали повністю. Ці зміни пов’язані з перерозподілом факторів гуморального і клітинного імунітету та фіксацією імунних комплексів у вогнищі запалення очеревини. Одночасно спостерігалось зменшення вмісту ІgG у фракціях 23-21, що має пряме відношення до індивідуального неспецифічного захисту організму. Як правило, у таких хворих мала місце активація вірулентності мікрофлори, яка сприяла розвитку важких ускладнень.

Аналогічні зміни спостерігались у фракціях ІgA, ІgМ. Так, виявлено різке зменшення кількості ІgA у хворих із важкими деструктивними формами гострого апендициту у фракціях 23,19, 18, а іноді і їх зникнення. Це свідчить про переміщення Ig А у вогнище запалення з утворенням і фіксацією імунних комплексів. Разом з тим було виявлено зсуви функціональної активності Т- і В- лімфоцитів до розеткоутворення. Так, при флегмонозному і гангренозному апендициті спостерігалось деяке підвищення вмісту Т-лімфоцитів з одночасним зниженням кількості В-лімфоцитів. При перфоративному апендициті нами виявлено ще більш помітне зниження В- і Т-лімфоцитів з одночасним незначним підвищенням О- і Д-лімфоцитів. При апендикулярному інфільтраті виявлені показники мали зворотну залежність.

При бактеріологічному обстеженні у 34 хворих було висіяно кишкову паличку, у 9 - стафілокок, у 7 - стрептокок і у 10 хворих – переважно з гангренозним апендицитом - посіви на аеробну мікрофлору росту не дали. Слід вважати, що у даних хворих причиною гангренозного апендициту, що виникав за нетривалий час (6-10 год.), була анаеробна інфекція.

Таким чином, отримані дані свідчать, що у розвитку різних форм гострого апендициту поряд із вірулентністю мікрофлори і фактором часу вирішальне значення відіграє стан імунологічного захисту організму.Тому, у процесі комплексного хірургічного лікування у першу добу після операції призначали не менше двох антибіотиків широкого спектру дії, а у подальшому - залежно від чутливості мікрофлори. Одночасно при гангренозному і перфоративному апендициті, що ускладнився розлитим перитонітом, а також при апендикулярному інфільтраті з абсцедуванням, призначали імуностимулятори і імуномодулятори. Така комплексна методика дозволила уникнути ускладнень і післяопераційної летальності.

Висновки. Різні морфологічні форми гострого апендициту і терміни їх виникнення мають прямий зв‘язок з станом імунологічної реактивності організму та характером мікрофлори червоподібного відростка.

Abstract. Changes of factors of humoral immunity and serum protein were studied using the method of disc-electrophoresis in poliacrilamide gel in different pathomorfologic forms of acute appendicitis. This investigation will enable to elaborate a policy of multimodality surgical treatment of this pathology.

Key words: acute appendecitis, proteinogram, immune system.

Ivano-Francivsk State Medical Academy

Кафедра факультетської хірургії (зав.– проф. М.Д.Василюк)
Івано-Франківської державної медичної академії

Ключові слова: імуноглобулін, гастродуоденальні кровотечі, невідкладні операції.

Мета дослідження. Встановити взаємозв’язок гастродуоденальної виразки, ускладненої кровотечою із станом імунологічної реактивності та патологією печінки.

Матеріал та методи. У 63 хворих на висоті кровотечі були виконані невідкладні операції. Локалізація виразки за класифікацією Джонсона розподілялась так: I тип – у 21 хворого, II – у 3, III – у 19, IV – у 20 хворих; за інтенсивністю кровотечі за Форестом: I (А, В, X) – у 52 хворих та IIА – у 11. У 42 хворих у динаміці захворювання та лікування поряд із визначенням показників червоної крові, центрального венозного тиску (ЦВТ), серцевого ритму, систолічного артеріального тиску (САТ) вивчали білковий спектр сироватки крові методом диск-електрофорезу у поліакриламідному гелі (ПААГ), загальну кількість Ig G, Ig A, Ig M у сироватці крові за G. Manchini [4] та їх кількісний вміст в окремих фракціях диск-електрофореграм у ПААГ за методикою М.Д. Василюка [1].

Білковий спектр сироватки крові при легкій крововтраті змінювався незначно, в той же час при середній і важкій крововтраті нами відмічено достовірне зниження кількості альбумінів, відповідно 32,0±2,6 % та 23,0±2,4 %.

Кількість церулоплазміну (фракція 7) при важкій крововтраті наростала, а трансферину (фракція 8) різко зменшувалась. При важкій крововтраті зникала диференціація повільних посттрансферинів.

Кількість Ig M при кровотечі легкого ступеня збільшувалась і вони з’являлись в крупнопористому гелі. Виражений дефіцит Ig G і Ig A, збільшення кількості церулоплазміну та наявна гіпопротеїнемія сприяли рецидиву кровотечі.

Всі хворі були прооперовані на висоті кровотечі, оскільки комплексна консервативна гемостатична терапія була неефективною. З метою корекції білкового спектру та показників гуморального імунітету в післяопераційному періоді 21 хворому на фоні інтенсивної інфузійної терапії застосовували довенне введення лактопротеїну з сорбітолом по 400,0 мл протягом 5-6 днів та з 4 післяопераційної доби – вітчизняний препарат флаванабол протягом 10-12 днів по 1 драже 3-4 рази на добу, що призводило до швидкого відновлення гемодинамічних показників, білковосинтезуючої функції печінки та імунної реактивності організму.

1. Гастродуоденальні кровотечі виразкової етіології супроводжуються диспротеїнемією та змінами вмісту імуноглобулінів різних класів, які прогресують із наростанням важкості крововтрати.

2. Такі зміни є свідченням порушення функціонального стану печінки та зниження імунної реактивності, що потребує відповідної корекції.

Abstract. 63 patients suffering from gastric and duodenal ulcers complicated by bleeding underwent blood examination and studied for changes in central venous and systolic arterial pressure. At the same time, we studied the spectrum of protein serum fractions of disk-electrophoregram in poliacrilamide gel and contents of Ig G, Ig A, Ig M in these fractions. A promounced disproteinemia and changes in all classes immunoglobulins status impairments and the organism immunological reactivity decrease were revealed. All the patients were operated a immediately to stop bleeding.

Key words: immunoglobuline, gastro-duodenal bleeding, urgent operation.

Ivano-Francivsk State Medical Academy

УДК 617.55 – 007.43 – 089 – 059

Буковинська державна медична академія
Хмельницька обласна клінічна лікарня

Резюме. Вивчено наслідки хірургічного лікування 456 хворих з післяопераційними вентральними грижами. Виконано симультанні операції з приводу поєднаної хірургічної патології 108 хворим. Герніопластику робили з врахуванням розміру грижі і сили опору тканин, які зшивалися, з підсиленням їх автодермальною смужкою та латкою. Обстежено 86 хворих у строки від 1 до 7 років, рецидиву грижі не виявлено.

Ключові слова: поєднана патологія, післяопераційна грижа, симультанні операції, автодермальна герніопластика.

Вступ. Наявність поєднаної хірургічної патології в одного хворого передбачає можливість її одночасної корекції [1,3].

Хірургічне лікування післяопераційних вентральних гриж (ПОВГ) обов’язково включає корекцію супутньої абдомінальної хірургічної патології, як одного з факторів, що спричиняє підвищення внутрішньочеревинного тиску і рецидиву ПОВГ [2].

Мета дослідження. Метою даного дослідження є вивчення наслідків хірургічного лікування ПОВГ у хворих з поєднаною патологією.

Матеріал та методи. Проаналізовано результати лікування 456 хворих на ПОВГ. Хворі поділені на групи в залежності від виду оперативного доступу. Жінки складали більшість (73,7%). Вік хворих знаходився в межах від 19 і понад 80 років. Усім хворим виконувався обов’язковий перелік діагностичного обстеження.

Хворим з надмірною масою одночасно виконували єюноілеошунтування (11) і естетичну абдомінопластику (12).

Операції на шлунку передбачали корекцію ускладненої пенетрацією або стенозом виразки шлунка або дванадцятипалої кишки (резекція шлунка -4, СПВ з дуоденопластикою – 1).

Майже 8% хворих робили симультанні операції з корекції різноманітної гінекологічної патології.

В залежності від розмірів грижі та сили опору тканин, що зшиваються, виконувалася автопластика з утворенням дуплікатури, у стик або шляхом утворення “тканинного” замка. У випадках рецидивних та гігантських ПОВГ лінію герніопластики підсилювали автодермальною деепітелізованою латкою підшитою “onlay”. У всіх випадках виконана іммобілізація лінії шва зашитого грижового дефекту автодермальними стрічками, проведеними за бічний край піхви прямого м’яза живота з обох сторін.

Профілактика ранових ускладнень проводилася шляхом ретельного гемостазу, дренування рани та її лаважу, призначення антибіотиків. Гнійні ускладнення спостерігалися у 22 хворих (20,4% проти 16,6% серед усіх ПОВГ).

У строки від 1 до 7 років обстежено 86 хворих, рецидиву грижі від застосування цієї методики лікування не виявлено.

1. Лікування післяопераційних вентральних гриж передбачає хірургічну корекцію супутньої абдомінальної патології.

2. Симультанні операції при лікуванні післяопераційних вентральних гриж попереджують виникнення їх рецидиву за рахунок нормалізації внутрішньочеревного тиску в післяопераційному періоді.

SIMULTANEOUS OPERATIONS IN THE TREATMENT OF POSTOPERATIVE VENTRAL HERNIAS IN PATIENTS WITH COMBINED PATHOLOGY

Abstract. The results of surgical treatment of 456 patients with postoperationive ventral hernias were investigated. Simultaneous operations were carried out on 108 patients for a various surgical pathology. Hernioplasty was carried out in view of the size of her-nia and the force of tissue resistance, which were sutured and strengthened by autodermal patch and strip. 86 patients were followed up at terms ranging from 1 to 7 years in a period and no hernia relapses are not revealed.

Key words: combined pathology, postoperational hernia, simulta-neous operations, autodermal hernioplasty.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК: 616.441-008.61-039.38:616.342-018.25

Тернопiльська державна медична академiя iм. I.Я.Горбачевського

Резюме. Спостерiгали 127 хворих на дифузний токсичний зоб. Встановлено, що причиною розвитку ентеральних порушень при тиреотоксикозi є морфологiчні змiни слизової оболонки дванадцятипалої кишки.

Ключові слова: дифузний токсичний зоб, тиреотоксичний ентеральний синдром, тиреотоксикоз.

Вступ. Клiнiчнi спостереження засвiдчують про те, що у хворих на дифузний токсичний зоб часто спостерiгаються ентеральнi порушення, об’єднанi термiном “тирeотоксичний ентеральний синдром” [1,2]. Генез цих розладiв невiдомий.

Мета дослідження. Визначити причини розвитку тиреотоксичної ентеропатiї у хворих на тиреотоксикоз шляхом вивчення ультраструктурних змiн бiоптатiв слизової оболонки дванадцятипалої кишки.

Матерiал та методи. Обстежено 127 хворих на дифузний токсичний зоб вiком вiд 17 до 69 рокiв: жiнок - 117, чоловiкiв - 10. Контрольну групу склали 18 здорових осіб (7 чоловіків, 11 жінок) віком від 23 до 47 років. Пацiєнти не мали в анамнезi патологiї органiв травлення.

Для субмiкроскопiчного дослiдження з допомогою фіброгастроскопа брали тканину початкового вiддiлу тонкої кишки, фiксували її у 4% розчинi параформальдегiду з наступною дофiксацiєю в 1% розчинi чотириокису осмiю на буферi Хенкса. Ультратонкi зрiзи готували за загальноприйнятою методикою.

У базальнiй частинi ентероцитiв розмiщуються ядра, якi мають iнвагiнацiї, а в карiоплазмi переважає гетерохроматин. Цистерни гранулярної ендоплазматичної сiтки i комплексу Гольджi розширенi, зменшується кiлькiсть рибосом i полiсом. В цитоплазмi спостерiгаються як первиннi, так i вториннi лiзосоми.

Електронномiкроскопiчнi дослiдження слизової оболонки пiсля комплексної передоперацiйної пiдготовки показали, що частково відновлюється структура стовпчастих епiтелiоцитiв. Але ознаки деструктивних змiн, особливо у випадках важкого ступеня тиреотоксикозу, залишаються. Частково зруйнованi мiкроворсинки, висота їх менша, нiж в нормi. У цитоплазмi наявнi вакуолi, вториннi лiзосоми, частково розширенi цистерни гранулярної сiтки i комплексу Гольджi. Відновлюється структура мiтохондрiй, матрiкс їх помiрно осмiофiльний, деструкцiя крист менш виражена.

Через мiсяць пiсля операцiї дослідження свiдчать про нормалiзацiю всiх її структурних компонентiв. Стовпчастi епiтелiоцити мають на поверхнi добре структуровану систему мiкроворсинок. Ядро i цитоплазматичнi органели не мають змiн в будовi. В цитоплазмi лише окремих ентероцитів спостерiгаються частково вакуолiзованi органели, багато рибосом i полiсом, майже вiдсутнi вториннi лiзосоми.

У власнiй пластинцi слизової оболонки вiдсутнi ознаки набряку, спостерiгається помiрна кiлькiсть лiмфоцитiв та плазмоцитiв. Структурнi компоненти кровоносних капiлярiв також не мають ознак деструкцiї.

1. Морфологічною основою розвитку тиреотоксичного ентерального синдрому є ультраструктурнi змiни ентероцитiв ворсинок слизової оболонки дванадцятипалої кишки.

2. Через місяць після операції резекції щитовидної залози з приводу дифузного токсичного зобу спостерігається відновлення морфоструктури компонентів слизової оболонки.

Abstract. We have observed 127 patients with diffuse toxic goiter. The morphologic changes of the duodenal membrane have been found to be the cause of intestinal alterations in thyrotoxicosis.

Key words: diffuse toxic goiter, thyrotoxic intestine syndrome, thyrotoxicosis.

Horbochevskyi Medical State Academy (Ternopil)

УДК: 616.381-002-097-06

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав. – проф. І.Ю. Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. Вивчено рівень титру специфічних антитіл проти хірургічної мікрофлори у хворих на гострий розлитий перитоніт на фоні ішемічної хвороби серця.

Ключові слова: мікробіологічне обстеження (МО), титр специфічних антитіл (ТСА), гострий розлитий перитоніт (ГРП), ішемічна хвороба серця (ІХС).

Вступ. Проблема хірургічного лікування гострого розлитого перитоніту (ГРП) є однією з найбільш важливих у медичній практиці [1,2,3].

Прогресуючий розвиток запального процесу в замкнутій, анатомічно складній очеревинній порожнині, швидке зростання ендогенної інтоксикації, значні порушення обміну речовин призводять до важких імунологічних порушень та до поліорганних дисфункцій, що є основною причиною смерті [4]. У механізмах імунологічної реактивності організму важливу роль відіграє ТСА проти мікроорганізмів, що викликають гнійний перитоніт. В окремих випадках ГРП розвивається на фоні супутніх захворювань. Одним із розповсюджених захворювань є ішемічна хвороба серця. Досліджень перебігу перитоніту на фоні ІХС в літературі немає.

Мета дослідження. Вивчити динаміку ТСА проти хірургічної мікрофлори у хворих на гострий розлитий перитоніт на фоні ІХС.

Матеріал та методи. Мікробіологічне обстеження включало вивчення характеру мікрофлори вмісту очеревинної порожнини бактеріологічним методом з виділенням та ідентифікацією чистих культур збудників у динаміці [5,6].

Вивчення титру антитіл проти ешерихій, клебсієл, псевдомонад, стафілококів, бактероїдів, пептококів виконувалось шляхом постановки розгорнутої реакції аглютинації за загальноприйнятою методикою [7]. В якості антигенів були використані 2 млрд. наважки вбитих нагріванням мікробних тіл аеробів (ешерихій, клебсієл, синьогнійної палички, стафілококу) і анаеробів (бактероїдів, пептококу). Величини титру антитіл визначались в середніх геометричних показниках [8].

Клінічні обстеження проведені у 37 хворих на гострий розлитий перитоніт, у яких діагностована ІХС (чоловіків - 21, жінок - 16 віком від 56 до 79 років). Обстежено також 30 хворих на гострий розлитий перитоніт без проявів ІХС (контрольна група).

В обстеженні хворих до операції, а також в післяопераційному періоді використовувались загальноприйняті клініко-лабораторні тести, ЕКГ.

При строках захворюваності до 24 год із 11 обстежених у 8 хворих спостерігалось зниження ТСА проти стафілококу до 2,87±0,13 (в контролі - 3,22±0,45), а у 3-х хворих - підвищення до 10,98±3,10.

При давності захворювання 24-72 год ТСА проти стафілококу у трьох хворих знижувався до 2,83±0,01, а у двох мало місце підвищення до 11,31. При давності захворювання більше трьох діб у 11 хворих ТСА становив 3,21± 0,28, а у 6-ти хворих спостерігалось підвищення ТСА до 12,64±3,73.

ТСА проти псевдомонад при строках захворюваності до 24 год у 10 хворих становив 2,87±0,28 (у контролі 3,00±0,56) і тільки у одного хворого зріс до 5,65. При строках захворювання від 24 до 72 год ТСА в 4-х випадках складав 3,35±0,7 і тільки в одному випадку - 5,65. При давності захворювання більше трьох діб ТСА проти псевдомонад становив у 13 хворих 2,97±0,28, а у 4-х - 9,89±1,53.

ТСА проти клебсієл у перші 24 год складав 1,84±0,14 (в контролі 1,74± 0,24); при строках від 24 до 72 год - 1,70±0,20, а при строках більше трьох діб - 1,67±0,13. Таким чином, мала місце тенденція до зниження ТСА в залежності від давності захворювання.

ТСА проти стафілококів у перші три доби після операції становив 2,88± 0,21 (в контролі 3,13±0,43; р>0,05); 4-7 доба - 2,58±0,17 (в контролі 3,66±0,24; р<0,05); 8-15 доба - 3,43±0,27 (в контролі 3,88±0,39; р>0,05); 15 діб і більше - 3,79±0,31 (в контролі 4,64±0,62; р>0,05).

Динаміка ТСА проти псевдомонад в післяопераційному періоді наступна: 1-3 доба -2,93±0,30 (в контролі 3,06±0,23; р>0,05); 4-7 доба - 3,15±0,19 (в контролі 3,84±0,39; р >0,05); 8-15 доба - 2,99±0,26 (в контролі 3,41±0,47; р>0,05); 15 діб і більше - 3,30±0,41 (в контролі 3,66±0,32; р>0,05).

ТСА проти клебсієл складала: 1-3 доба -1,79±0,12 (в контролі 1,75±0,17; р>0,05); 4-7 доба - 2,09±0,2 (в контролі 1,87±0,0,09; р<0,05); 8-15 доба - 2,16±0,17 (в контролі 1,73±0,13; р<0,05); 15 діб і більше - 2,04±0,19 (в контролі 2,17±0,21; р>0,05).

Із 37 померло 7 хворих. У 4-х хворих смерть наступила внаслідок прогресування перитоніту, троє померло в результаті прогресування серцево-легеневої недостатності.

Висновки. У хворих з гострим розлитим перитонітом на фоні ІХС відмічається тенденція до зниження ТСА проти хірургічної мікрофлори в порівнянні з хворими на перитоніт без ІХС.

Abstract. Levels of the specific antibodies against surgical microflora in patients with acute generelasied peritonitis associated with chronic myocardial ischemia were studied.

Key words: microbiological investigation, surgical microflora, acute generalised peritonitis, myocardial ischemia.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК 617.55-089

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав.- проф. І.Ю.Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. В експерименті та клініці досліджені особливості перебігу гострої кишкової непрохідності на фоні променевого ураження. Встановлено, що в основі клінічного перебігу поєднаної патології лежить синдром взаємного поважчення. З врахуванням механізмів його розвитку запропоновано новий патогенетично обгрунтований комплекс лікувальних заходів.

Ключові слова: Гостра кишкова непрохідність, променеве ураження, поєднана патологія, синдром взаємного поважчення.

Вступ. Одним з найважчих гострих хірургічних захворювань є кишкова непрохідність (КН). Зумовлено це тим, що не дивлячись на суттєві досягнення в діагностиці, оперативному та післяопераційному лікуванні КН, летальність при цьому захворюванні коливається від 15% до 52% [11, 12]. В останні роки змінився перебіг КН, зросла частота різних ускладнень [1, 13, 14]. Однією з причин цього є те, що КН все частіше виникає на фоні супутньої, в тому числі системної, патології та у хворих з променевим ураженням [7].

Мета дослідження. Дослідити закономірності перебігу ПП на прикладі вивчення особливостей розвитку та перебігу КН на фоні променевого ураження (ПУ) і на цій основі створити наукову базу для розробки ефективних методів діагностики, лікування та профілактики ускладнень.

Клiнiчний матеріал склали 75 хворих, в тому числі 30 з променевим ураженням. До останніх відносили учасників ліквідації аварії на Чорнобильськiй АЕС (9), переселенців з радiацiйно забруднених районів навколо Чорнобильської АЕС (8), жителів радiацiйно забруднених районів Чернiвецької області (8), а також 5 хворих, яким проводився курс променевої терапії з приводу операцій на різних органах (окрім черевної порожнини).

Проводили дослідження загального аналізу крові, біохімічного аналізу крові, параметрів системи гемостазу; критеріїв імунної реактивності та неспецифічної резистентності; показників пероксидного окислення та антиоксидантних систем; токсичності крові, яку визначали за допомогою вимірювання питомої електропровідності її сироватки [6]. Виконували також якісні та кількісні мікробіологічні обстеження та гістологічні дослідження. Оцінку життєздатності (ЖТ) кишечника проводили шляхом визначення індексу життєздатності (ІЖ) за розробленим методом [4].

Так, ПУ викликає мікроциркуляторні розлади, які призводять до паретичного розширення судин, порушення їх проникливості, стазу, що неминуче викликає тканинну гіпоксію. При КН розлади мікроциркуляторного русла подібні.

Сумація таких процесів при ПП призводить до більш виражених розладів мікроциркуляції. В результаті суттєво порушується ЖТ різних тканин, особливо уражених ділянок порожнистих органів. Нами виявлено, що ІЖ защемленої ділянки кишки вже через 6-12 год. з часу моделювання складав 0,53 ± 0,025 у.о., що свідчить про незворотні некробіотичні зміни, в той час, як при КН подібні параметри зафіксовані лише через 18-24 год. Крім того, ми виявили значне, у 1,5 - 2 рази, розширення зони умовної життєздатності. Це потребує перегляду усталених критеріїв на об’єм оперативного втручання. Підтвердженням цьому є клінічні спостереження - у більшості хворих з ПП візуальні ознаки ЖТ не відповідали таким при визначенні ІЖ.

Враховуючи поширеність ураження кишечника, небезпеку прогресування, нами в таких випадках застосовується діагностична запрограмована лапараперція, що дозволяє в динаміці спостерігати за ЖТ кишкових петель, вживати додаткові заходи по її відновленню і, в результаті, зменшувати об’єм резекції.

При необхідності накладання кишкових швів для профілактики їх неспроможності ми використовуємо комплекс заходів, який включає визначення ІЖ по лінії накладання швів, обгрунтований вибір їх виду та застосування розроблених методів локального впливу на зону кишкових швів [5].

Для ПУ, як і для КН, особливо ускладненої перитонітом, характерне пригнічення неспецифічної резистентності та імунної реактивності. Хоча механізми таких порушень дещо відрізняються, результатом їх поєднаного впливу є швидкий розвиток вторинного імунодефіциту та виснаження факторів неспецифічного захисту. Корекцію імунітету в таких випадках доцільно проводити переважно шляхом пасивної імунізації. В клінічних умовах використовуємо введення компонентів крові, специфічних сироваток, гіперімунної плазми, інтерферону, лізоциму.

Важливе місце у становленні СВП мають кількісні і якісні зміни аутомікрофлори. Під впливом ПУ мікробіоценоз кишечника порушується в бік переваги неклостридіальних анаеробів. В умовах КН також порушується усталена кишкова екосистема, що проявляється у виникненні надлишкової бактеріальної колонізації, переважному рості неклостридіальної анаеробної мікрофлори.

У зв’язку з цим доцільним є введення антибактеріальних засобів широкого спектру дії в основні шляхи мікробної контамінації - внутрішньовенно та ендолімфатично. Крім того, для ефективної корекції кишкового мікробіоценозу слід використовувати раннє череззондове ентеральне харчування, для чого ефективним є розроблений інтубаційний зонд [8], який дозволяє також проводити ентеросорбцію з селективним медикаментозним впливом на різні ділянки кишечника.

Другий механізм становлення СВП - це поєднання пошкоджень, які мають різну спрямованість при ФП та ГХЗ. В результаті їх комбінації формується новий пошкоджуючий фактор, який не характерний для окремо взятих ГХЗ та ФП.

Так, для КН характерна циклічність змін в системі гемостазу з перевагою гіперкоагуляції та виснаження фібринолітичної системи. При ПУ має місце дисбаланс системи гемостазу з тенденцією до гіпокоагуляції, активація фібринолізу. Комбінація цих різноспрямованих процесів призводить до швидкого розвитку при ПП синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДВЗ), що на даному етапі є новим пошкоджуючим фактором і підсилює порушення ЖТ тканин. Вважаємо за необхідне застосування з перших годин поступлення хворих з ПП засобів, що попереджують виникнення синдрому ДВЗ.

Важливу роль у процесах розвитку КН відіграє кровотворна система. Характерним проявом всіх ГХЗ є лейкоцитоз. Дія ПУ призводить до вираженого пригнічення кровотворної системи, глибина якого прямо залежить від дози опромінення.

У результаті, при ПП розвивається панцитопенія, яка змінює неспецифічну резистентність та реактивність організму, що може слугувати новим пошкоджуючим фактором. Для ліквідації таких явищ необхідним є переливання еритроцитарної, тромбоцитарної, лейкоцитарної маси, а, можливо, і цільної крові.

Одним із механізмів пошкоджуючої дії іонізуючого випромінювання на організм є активація процесів пероксидного окислення (ПО). Зумовлено це не тільки ініціацією утворення вільних радикалів та пероксидів, а й виснаженням антиоксидантних систем (АОС). При КН також відбувається активація процесів ПО, яка, одначе, супроводжується активацією АОС.

Поєднання таких різноспрямованих пошкоджень призводить до стрімкого порушення рівноваги між про- та антиоксидантними системами, швидкому виснаженню останніх, прогресуванню процесів ПО. З врахуванням цього ми обов’язково включаємо у лікувальний комплекс препарати антиоксидантної дії.

Реалізація механізмів СВП має характер хибного кола. Так, поєднаний вплив різних уражуючих факторів викликає вторинний імунодефіцит, ендотоксикоз, поліорганну недостатність, ранній перитоніт, швидкі деструктивні зміни стінки кишки, зростання токсичності кишкового вмісту. У свою чергу, ендотоксикоз підсилює імунодефіцит, що сприяє поглибленню змін аутомікрофлори кишечника, а це веде до зростання токсичності кишкового вмісту, падіння бар’єрних властивостей кишкової стінки, сприяє зростанню печінкової недостатності, поширенню перитоніту, що в свою чергу викликає прогресування ендотоксикозу, імунодефіциту, наростанню деструкції стінки кишки.

Таких хибних кіл в становленні патологічних процесів при ПП можна простежити безліч. Всі вони призводять до зміни клінічних проявів ПП, прогресування різних пошкоджень, поважчення стану хворих і, в кінцевому результаті, зумовлюють зміни гомеостазу, які несумісні з життям.

Клінічне значення СВП очевидне: саме він зумовлює відмінності в клінічному перебізі ПП і його основні ланки слід враховувати при діагностиці та лікуванні патологічних процесів.

1. В основі розвитку ПП лежить синдром взаємного поважчення, який зумовлює відмінності в клінічному перебігу.

2. Основу СВП складають два механізми - потенціювання односпрямованих пошкоджень та поєднання різноспрямованих впливів з формуванням нового пошкоджуючого фактора.

3. Ефективним для лікування ПП є розроблений нами комплекс заходів, який базується на врахуванні основних механізмів патогенезу СВП.

Abstract. The peculiarities of the course of acute ileus against a backgrounfd of radiation injury were investigated in experimental and clinical studies. It was established that the so-called syndrome of mutual aggravation underlays the clinical course of associated pathology. A new pathogenetically substained complex of medicinal measures was proposed.

Key words: Acute ileus, radiation injury, associated pathology, syndrome of mutual aggravation.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК: 616.441-089:574.23

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав. – проф. І.Ю.Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. Описано техніка доступу до щитовидної залози без пересічення 2-ої фасції шиї, м’язів і передніх яремних вен. Із 1285 хворих 1173 оперовані за вказаною методикою, що сприяло зменшенню післяопераційних ускладнень з хорошим косметичним ефектом.

Ключові слова: щитовидна залоза, патологія, резекція; вузловий, еутиреоїдний, гіпертиреоїдний форми зобу, розтин.

Вступ. В останні роки збільшилась кількість хворих з патологією щитовидної залози (ЩЗ), що пов’язано, насамперед, із катастрофічним погіршенням екології навколишнього середовища та аварією на Чорнобильській АЕС 1986 року. Остання призвела до значного збільшення захворювання автоімунним тиреоїдитом і злоякісними утвореннями ЩЗ [1]. Запровадження в практику пункційної біопсії щитовидної залози і цитологічного дослідження пунктату сприяло перегляду хірургічної тактики при вузлових формах зобу [2]. Невеликі вузлові утворення в ЩЗ, коли немає підозри на малігнізацію, радять лікувати консервативно, але ніде не приводяться дані про кількість вилікуваних при цій патології. Ми дотримуємось активної хірургічної тактики при вузлових формах зобу, за виключенням невеликих вузлів (до 10-15 мм). Цим пацієнтам призначаємо консервативне лікування тиреоїдними гормонами з постійним спостереженням. Активна хірургічна тактика пов’язана з тим, що при несприятливих екологічних умовах виникає не тільки первинний рак ЩЗ, але й відбувається переродження вузлових форм зобу, а також погіршується загоєння операційної рани.

Доступу до ЩЗ і техніці її резекції приділяється незаслужено мало уваги. Більшість хірургів використовують коміроподібний розтин за Кохером. Цей розтин не зовсім відповідає анатомо-фізіологічним особливостям шиї, є травматичним і залишає більш грубий рубець.

Мета дослідження. Розробити анатомо-фізіологічні доступи до ЩЗ, які були б адекватними і відповідали функціонально-косметичним вимогам.

Матеріал та методи. Розтин шкіри проводиться по нижній складці шиї на 2,5-3,5 см вище яремної вирізки. Розтин вище вказаної лінії дає поганий косметичний ефект, нижче - веде до келоїдизації післяопераційного рубця. Розтин має пряму або дещо вигнуту до низу лінію. Він проводиться перпендикулярно і симетрично до середньої лінії шиї довжиною від 4 до 6 см і тільки при значному збільшенні ЩЗ - до 8 см. Розрізається шкіра, підшкірна клітковина, перша фасція шиї і платизма. Проводиться ретельний гемостаз і обшивання рани марлевими серветками. Краї рани зміщуються доверху і донизу. При цьому звільняється друга фасція шиї, в якій проходять передні яремні вени і лімфатичні судини. Зміщення країв рани проводиться обережно, щоб не пошкодити ці утворення. Після цього є можливість зробити розтин другої і третьої фасції шиї довжиною до 6-8 см. М’язові волокна роз’єднуються тупо по середній лінії і відводяться в боки. Для кращої мобілізації часток між м’язами і парієтальним листком капсули залози вводиться по 10-15 мл 0,25% розчину новокаїну. Після виділення часток проводять ревізію щитовидної залози. При цьому необхідно вирішити ряд завдань, основними із яких є профілактика ускладнень і попередження рецидиву захворювання [3,4]. Останнє завдання особливо важливе, так як дотримуємось тактики органозберігаючих операцій. В той же час, за останні 10 років ми переглянули тактику щодо економної резекції ЩЗ на користь розширеної, а при необхідності - субтотальної резекції. Операції на щитовидній залозі відносяться до особливо делікатних і витончених операцій, при виконанні яких неприпустимі грубі і поривчасті рухи.

Після визначення об’єму оперативного втручання під парієтальний листок 4-ої фасції шиї вводимо по 10-15 мл 0,25% розчину новокаїну з кожного боку, вона розтинається і відводиться в боки гачками Фарабефа. Вузол (або вузли) прошиваємо Z-подібним кетгутовим швом для тримачки. Перерізаємо перешийок і човникоподібно видаляємо вузол ЩЗ разом із паранодулярною тканиною для того, щоб куксу ЩЗ прикрити парієтальним листком 4-ої фасції. Ложе видалених часток промиваємо 0,25% розчином новокаїну. До кукси підводимо смужку із гумової рукавички. Для пошарового зашивання рани використовуємо розсмоктуючий шовний матеріал. Рану шкіри зашиваємо зйомними швами тонкого шовку або капрону. Випускник підтягуємо через день і видаляємо на другий день після операції.

У 1173 хворих 2 фасція шиї і претрахеальні м’язи в поперечному напрямку не перерізались. Тільки у 112 хворих при дуже великих зобах, особливо коли вони розташовувалися загрудинно, вимушено частково перерізали 2 фасцію і претрахеальні м’язи (з одного боку - 64 і з двох боків - 48 разів).

Ускладнення після операції виникли у 21 хворого: тимчасовий гіпопаратиреоз - у 3 хворих, одній із них було підсаджено бульйонну кісточку в прямий м’яз живота; клінічно виражений гіпотиреоз, що потребував замінної терапії, - у 12 хворих; тимчасовий парез голосових зв’язок - у 6 хворих. Летальних випадків не було.

Всім хворим після операції призначали тиреоїдні гормони протягом 3-х місяців.

1. Розтин другої фасції шиї по середній лінії дозволяє зберегти передні яремні вени і лімфатичні судини, що сприяє скорішому загоєнню операційної рани.

2. Делікатність щодо тканин під час операції і раннє зняття швів дає хороший косметичний ефект і зменшує перебування хворих в лікарні.

3. Витончена техніка оперативного втручання та постійний склад операційної бригади зменшує кількість інтра- та післяопераційних ускладнень.

Abstract. A technique to accsess to the thyroid gland without sectioning of the second fascia, musceles and anterior jugular veins is described. 1173 patients out of the overall number of 1285 were operated, emploing the proposed method. That contributed to the decrease of postoperative complications with a good cosmetic effect.

Key words: thyroid tissue, pathology, resection, nodal, euthyroid, hyperthyroyid, incision.

Bukovinian State Medical Academy (Сhernivtsi)

УДК 616.61-06: 616.346.2

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав.– проф. І.Ю.Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. Досліджується частота та причини виникнення змін в аналізах сечі і функція нирок при гострому апендициті (ГА). Домішки в сечі за цієї патології знаходяться у 19-50% хворих, що пояснюється анатомічними особливостями взаєморозсташування червоподібного відростка та правого сечовода.

Ключові слова: апендектомія, аналізи сечі, функція нирок, діагностика.

Мета дослідження. Дослідити можливості та причини помилкового діагностування ГА за ниркової патології та частоту і причини змін у сечі і нирках за ГА.

Матеріал та методи. Проведено аналіз літературних джерел із даної проблеми, а також історій хвороб пацієнтів, що лікувались в урологічній клініці БДМА за останні 5 років.

Результати дослідження та їх обговорення. Клінічну картину ГА можуть симулювати різноманітні урологічні захворювання. Найчастіше це камінь правого сечовода та правобічний нефроптоз. Нами за останні 5 років спостерігалось 3 випадки апендектомій у хворих на ниркову патологію, що була діагностована тільки після проведеної операції. За ретельного аналізу було з’ясовано, що клінічні прояви саме ниркового захворювання стали головною причиною проведеного оперативного втручання. Усі хворі жіночої статі, віком 18-24 роки. У двох головним захворюванням був камінь правого сечовода, у однієї – правобічний нефроптоз. Приміром, у пацієнтки М., 18 років, повторні болі у правій здухвинній ділянці виникли вже на 2-у добу після видалення червоподібного відростка. У подальшому було діагностовано камінь нижньої третини правого сечовода, що за активного консервативного лікування самостійно відійшов.

З іншого боку, типовий перебіг ГА у певного числа пацієнтів може викликати зміни в сечі. За таких обставин більшість хірургів традиційно схиляються до визнання ведучої ролі саме ниркової патології у таких хворих, особливо за певних особливостей больового синдрому. Нетиповий перебіг ГА може симулювати пієлонефрит, простатит, сечокам’яну хворобу. Описані навіть випадки встановлення діагнозу затримки сечі та пухлини сечового міхура за ГА [4,5]. Найбільш частими змінами сечі є мікрогематурія, лейкоцитурія та протеїнурія.

Можливі декілька шляхів впливу гострого запального процесу у червоподібному відростку на виведення сечі з нирок. По-перше, це безпосередній механічний тиск збільшеного апендикса (особливо внаслідок інфільтрату чи абсцесу) на сечовід. По-друге, за рахунок гіпотонії сечовода внаслідок прямої дії інфекційного агента чи під впливом бактеріальних токсинів, що розповсюджуються із запального вогнища. І, по-третє, у післяопераційному періоді до цього приєднується набряк тканин внаслідок маніпуляцій на них.

Аналіз літератури та власний досвід свідчить, що у 19-50% хворих на ГА є ті чи інші ознаки захворювання сечових шляхів, частіше усього у вигляді змін аналізів сечі та розширення порожнистих систем нирок на УЗД [1-3]. У дослідженні [1] проаналізовано великий матеріал (124 пацієнти, прооперованих з приводу ГА) з означеного питання. Автори вказують, що майже у половини хворих (48%) були зміни в аналізах сечі безпосередньо перед операцією. Після оперативного втручання ці зміни зберігались у 12-17% хворих при спостереженні упродовж 6 діб.

Автори дослідження проаналізували також вираженість змін в аналізах сечі та нирках залежно від локалізації відростка. Іх дані не підтвердили класичне уявлення щодо збільшення цих змін при ретроцекальному чи тазовому розташуванні червоподібного відростка – не знайдено статистичну різницю між цими параметрами. У той же час знайдено певну кореляцію, що існує між ступенем запального процесу та змінами сечі. Так, за катарального ГА домішки в сечі визначались у 27% хворих, за флегмонозного – у 48% та за гангренозного – у 86%. За даними УЗД такої закономірності не спостерігалось.

Висновки. ГА викликає супутні функціональні порушення уродинаміки близько половини хворих. Основою для їх виникнення є вплив запального процесу у черевній порожнині на правий сечовід. За нетипового перебігу ряду урологічних захворювань можливо помилкове діагностування ГА.

Abstract. The author analised the frequency and the causes of abnormal urinalisis and renal function due to acute appendicitis. Admixtures in the urine occurred in 19-50% of the patients. The main reasons of these changes were mechanical pressure of the appendix, ureteral atony caused by bacterial toxins and postoperative edema.

Key words: appendectomy, urinalisis, renal function, diagnosis.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК 616.33+616.36/.37]-089

Харківський НДІ загальної і невідкладної хірургії

Резюме. Обгрунтована лікувальна тактика при поєднанні кровоточивої виразки шлунка та 12-палої кишки з патологією гепатопанкреатодуоденальної зони. Показана доцільність та ефективність одномоментної хірургічної корекції виявлених порушень.

Ключові слова: виразка шлунка і 12-палої кишки, жовчокам’яна хвороба, гепатит, кровотеча.

Мета дослідження. Визначити необхідність корекції супутніх захворювань гепатопанкреатодуоденальної зони при кровоточивій виразці шлунка та 12-палої кишки.

Матеріал та методи. У наших спостереженнях таким захворюванням була ускладнена кровотечою виразка шлунка (86 хворих) та дванадцятипалої кишки (133 хворих). У всіх цих пацієнтів була визначена супутня патологія: ковзна грижа стравохідного отвору діафрагми (72 спостереження); ішемічний гастрит (57); дуоденостаз (38); хронічний панкреатит (35); жовчнокам’яна хвороба (14); гепатити та цирози печінки (18 спостережень). У 15 випадках ці ускладнення поєднувались у різних варіаціях. Всі пацієнти оперовані із застосуванням органозберігаючих оперативних втручань (висічення виразки в поєднанні з ваготомією). Одномоментно з приводу супутньої патології виконано такі операції як: круроррафія та езофагофундоплікація (72); денервація лівої шлункової артерії, як засіб корекції кровотоку шлунка (57), операція Стронга (38) та денервація правої шлункової артерії (32) для нормалізації моторно-евакуаторної функції та кровотоку 12-палої кишки; різні варіанти симпатичної денервації підшлункової залози при її ішемічних змінах (35); операції на жовчних шляхах, переважно холецистектомія (14); денервація загальної печінкової артерії (18) як засіб покращання кровотоку в печінці.

У хворих на дискінезії жовчовивідних шляхів їх корекцію здійснювали препаратами з врахуванням типу дискінезії та застосуванням холеретиків і спазмолітиків. Вважали за необхідне при виявленні органічної патології печінки, не зважаючи на виконання хірургічної корекції, проведення консервативних методів лікування за загальноприйнятими принципами.

Як показали отримані ближні та віддалені результати, обрана тактика виявилася вірною. Комплексна хірургічна корекція при захворюваннях гепатопанкреатодуоденальної зони в поєднанні з консервативними засобами дозволила суттєво покращити функціональні результати лікування. Це спостерігалось за рахунок зниження частоти післяваготомних розладів та ускладнень з боку супутньої патології органів гепатопанкреатодуоденальної зони.

Висновки. Використання хірургічної тактики з обов’язковою корекцією при виявлених супутніх захворюваннях гепатопанкреатодуоденальної зони є оптимальною і повинна бути обрана в арсенал хірургічних методик лікування.

Abstract. A treatment strategy twoards patients with associated pathology of bleedimg gastric and duodenal ulcer and affected hepatopancreatoduodenal region is substantiated. The expedency and efficiency of simultenious surgical corrections of the mentioned disorders is proved.

Key words: ulcer of the duodenum, gastric ulcer, gallstone, hepatitis, bleeding.

Charkiv Institute of Emergency And General Surgery

УДК: 616.33/34-002.44-089

Інститут клінічної та експериментальної хірургії АМН України

Резюме. При жовчнокам’яній хворобі (ЖКХ) органічна патологія органів езофагогастродуоденальної зони (ЕГДЗ) виявлена у 5,2 % хворих. Морфофункціональні зміни при ЖКХ діагностовано у 78,3 % хворих. Розроблена хірургічна тактика при поєднаній патології за умов хронічного і гострого холециститу. Вироблений комплекс реабілітаційних заходів у хворих, які перенесли холецистектомію і мають морфофункціональні зміни органів ЕГДЗ.

Ключові слова: жовчнокам’яна хвороба, виразкова хвороба, поєднана патологія, лікувальна тактика.

Мета дослідження. Розробити лікувальну тактику, об’єм доопераційного обстеження та реабілітаційні заходи при поєднанні гострого недеструктивного холециститу з патологією ЕГДЗ і провести оцінку її ефективності.

Результати дослідження та їх обговорення. Клінічна картина у хворих на ЖКХ у поєднанні з патологією органів ЕГДЗ відрізнялась значним поліморфізмом. У 59 (48,9 %) хворих переважали ознаки ЖКХ, у 26 (22 %) хворих клініка була зумовлена наявністю патології органів ЕГДЗ, у решти відмічені змішані прояви. Зважаючи на це нами розроблений комплекс методів доопераційного обстеження хворих на ЖКХ і підозрою на наявність у них патології органів ЕГДЗ, який включає застосування УЗД, ЕФГДС. При наявності ознак езофагіту проводили рентгеноскопію стравохідно-шлункового переходу.

Одномоментна хірургічна корекція патології біліарної системи та органів ЕГДЗ виконана 121 хворому. Основними завданнями під час виконання операцій на органах ЕГДЗ були: збереження звичайного пасажу по травному каналу, нормалізація та покращення функції органів ЕГДЗ.

За умов хронічного холециститу з метою дотримання вимог асептики першим етапом проводили оперативне втручання на органах біліарної системи, потім - корекцію органів ЕГДЗ.

Для лікування хворих з гострим катаральним холециститом та поєднаною патологією органів ЕГДЗ, як правило, застосовуємо консервативно-очікувальну тактику, яка включає призначення антибіотиків, спазмолітиків та аналгетиків, спрямованих на усунення гострого запалення жовчного міхура, з плановою корекцією виявлених захворювань в “холодному” періоді. Для цього нами розроблений і захищений патентом спосіб лікування гострого холециститу шляхом ендоскопічного дренування жовчного міхура через великий сосочок ДПК.

При гострому деструктивному холециститі в поєднанні з хронічними хірургічними захворюваннями органів ЕГДЗ, обмежуємось виконанням холецистектомії з одночасним проведенням консервативного лікування виявленої супутньої патології в післяопераційному періоді. При неефективності консервативної терапії, корекцію патології з боку органів ЕГДЗ проводимо у плановому порядку не менш, як через 2 місяці після холецистектомії.

Після виконання поєднаних оперативних втручань на біліарній системі і органах ЕГДЗ в ранньому післяопераційному періоді померло 2 (1,6 %) хворих. Віддалені позитивні результати поєднаних оперативних втручань відмічені у 116 (97,7 %) хворих. Позитивні результати при проведенні реабілітаційних заходів отримані у 83,3 % хворих.

1. Діагностика ЖКХ, поєднаної з захворюваннями органів ЕГДЗ повинна грунтуватись на комплексному обстеженні.

2. Наявність ЖКХ, поєднаної з хірургічною патологією органів ЕГДЗ передбачає одночасну корекцію виявлених змін.

3. Наявність патологічних змін органів ЕГДЗ у переважної більшості хворих на ЖКХ зумовлює необхідність раннього проведення хірургічного лікування ЖКХ, а також реабілітаційних заходів за розробленою схемою.

Abstract. An organic pathology of the esophagogastroduodenal segment (EYDS) was revealed in 5.2 % of the patients with the gallstone disease. Morphologic and functional alternations of the organs were diagnosed in 78.3 % of the patients. A surgical policy in case of chronic and acute cholecystitis with combined pathology was elaborated. A complex of rehabilitation procedures after cholecystectomy was developed for patients with morfofunctional changes of EYDS.

Key words: gallstones, ulcer disease, associated pathology, treatment policy.

Institute Of Experimental Surgery (Kyiv)

УДК 617.55-617.57/58-001-089.

Национальный медицинский университет им. А.А.Богомольца

Резюме. Проанализированы результаты лечения 54 пострадавших с травмой живота в сочетании с переломами костей конечностей и таза. При комбинированной травме и проводимой антишоковой терапии оптимальными являются симультанные операции на органах брюшной полости с применением первичного и отсроченного металлоостеосинтеза.

Ключевые слова: сочетанная травма, перелом костей, травматический шок.

Вступление. Сочетанные повреждения органов брюшной полости с переломами костей конечностей и таза относятся к одному из наиболее тяжелых видов травм, характеризующихся трудностями диагностики и лечения. Симптомы повреждения органов брюшной полости часто бывают невыраженными из-за тяжелого шока. До настоящего времени нет единого мнения о выборе тактики и сроков оказания травматологической помощи [1, 2, 3].

Цель исследования. Анализ результатов лечения больных с травмой живота в сочетании с переломами костей таза и конечностей.

Материал и методы. Настоящее исследование основано на анализе результатов лечения 54 пострадавших с травмой живота в сочетании с переломами костей конечностей и таза в возрасте 18 – 76 лет. Преобладала автодорожная травма - 48,7%, падение с высоты - 21,3%. В состоянии алкогольного опьянения поступило 25% пострадавших. Повреждение органов брюшной полости сочетались с переломами костей конечностей у 45, переломами костей таза у 9 больных. Переломы костей нижних конечностей при сочетанной травме наблюдались чаще, чем верхних.

Результаты исследования и их обсуждение. На органах брюшной полости, по жизненным показаниям, выполнены: спленэктомия у 17 больных, резекция толстой кишки – у 6, резекция тонкой кишки с ушиванием брыжейки – у 8, ушивание ран кишечника – у 19, ушивание разрывов печени – у 4 больных. Хирургические методы лечения переломов костей одновременно синхронно с лапаротомией применили у 25 больных.

Хирургическая обработка ран при открытых переломах бедра, голени с первичным одномоментным металлоостеосинтезом, наложением стержневых аппаратов выполнена у 14, ампутации при отрывах и разможжениях – у 9, хирургическая обработка ран плеча с металлоостеосинтезом – у 4 больных. 9 больных с переломами костей таза лечили консервативно. Скелетное вытяжение применили у 13 больных при переломе бедра, и у 6 – костей голени.

Операции на органах брюшной полости выполнялись после временного проведения иммобилизации травмированной конечности облегченными гипсовыми повязками или наложения стержневых аппаратов. При достижении положительных результатов операций на органах брюшной полости приступали к отсроченному остеосинтезу. В среднем эти сроки составляли до 16 дней с момента травмы.

Вопрос об очередности вмешательств на животе и конечностях является основным в хирургической тактике при сочетанной травме.

При ревизии органов брюшной полости всем больным проводили введение теплого 0,25% раствора новокаина в корень брыжейки тонкой кишки, брыжейку ободочной кишки и малый сальник. При такой хирургической тактике лечения пострадавших с сочетанной травмой живота удовлетворительные и хорошие результаты получены у 48 больных. Умерло 6 человек пожилого возраста, отягощенных тяжелыми сопутствующими заболеваниями.

1. После успешной полостной операции, хорошего анестезиологического обеспечения и компенсации гемодинамики целесообразно выполнять первичный внеочаговый или накостный металлоостеосинтез.

2. При тяжелом общем состоянии показан отсроченный остеосинтез. Наложение стержневых аппаратов можно осуществлять в течение 2 недель.

3. Остеосинтез аппаратами внешней фиксации в неотложной травматологии имеют ряд преимуществ у пострадавших с сочетанной травмой. Метод атравматичен, обеспечивает щадящую и точную репозицию костных обломков, стабильную фиксацию и раннее восстановление функций поврежденной конечности.

Abstract. The experience of the treatment of 54 patients with an abdominal injury associated with fractures of the extremities and pelvis was analysed. Simultaneous operations with primary and delayed metallosteosynthesis were recognized as the optimal choice for patients undergoing intensive care in case of a combined trauma.

Key words: associated injury, bone fracture, traumatic shock.

Kiev National Medical University

УДК 616.362:616.329-616-001.37

Кафедра общей хирургии № 1 ( зав.– проф Ф.И. Гюльмамедов )
Донецкого государственного медицинского университета им. М.Горького

Резюме. Представлены данные по изучению ферментного спектра крови у больных с химическими ожогами пищевода (ХОП), которые отражают (характеризуют) функциональную активность печени. Произведено сопоставление результатов клинических, ферментных и функциональных тестов у всех больных с ожоговыми поражениями пищевода, показана своеобразная реакция печени на ожоговую травму, в том числе и у пациентов с выраженными повреждениями паренхимы органа.

Ключевые слова: ожоги пищевода, ферментные тесты, активность печени.

Введение. ХОП, как общая сочетанная травма организма, зачастую сопровождается существенными, а нередко и тяжелыми поражениями печени [1]. Работы, по изучению ферментного спектра сыворотки крови, отражающих активность печени у больных с ожоговой болезнью пищевода, единичны. Между тем, ферментные тесты, в отличие от функциональных, дают возможность судить о состоянии структуры органа и косвенно раскрывают ту или иную сторону метаболизма печени [2].

Цель исследования. Изучить ферментный спектр крови, характеризующий функциональную активность печени у больных с ХОП.

Материал и методы. Исходя из изложенного мы провели определение ферментного спектра крови: активность глутаминощавелевоуксусной (ГЩТ) и глутаминопировиноградной (ГПТ) трансаминаз, урокиназы (УК), псевдохолинэстеразы (ПХЭ) у больных с ХОП в различные периоды ожоговой болезни. Определяли также содержание билирубиновых фракций, показания тимоловой пробы (ТП) и альбумино-глобулиновый коэффициент (АГК).

Исследования проведены у 31 больного, среди которых было 12 мужчин и 19 женщин. Все – социально-активного работоспособного возраста. Активность трансаминаз определяли по Raithmann – Prandell, УК изучена по Teaybor, ПХЭ – по методу Moullander, группа оксидаз – по методу Baiery, АГК – методом электрофореза.

Результаты исследования и их обсуждение. У большей половины больных при клиническом исследовании имелись признаки поражения печени той или иной степени, проявлявшиеся в пальпаторной болезненности и определении выступающего края печени в правом подреберье, реже – в увеличении печени, желтушности кожного покрова и склер. У 19 больных было выраженное поражение паренхимы органа по данным биопсии, визуально при субоперационной ревизии печени или по наличию гипербилирубинемии.

Средняя активность изученных ферментов у исследуемых больных повышалась в ранний период ожоговой болезни, особенно активности ГЩТ (р >0,05). Изменения АГК и показаний ТП отмечены в более поздние периоды ожоговой травмы, сначала незначительно снижаясь, а затем (со 2-3-й недели) достигая нормального значения (у больных без выраженных изменений паренхимы печени). Активность ПХЭ понижается, достигая минимального значения к концу 3-й недели после ожога. Но даже в позднем периоде активность фермента ниже у больных с выраженными изменениями печени. Активность УК изменяется больше, чем активность других изученных ферментов, значительно при этом повышаясь. Даже в отдаленном постожоговом периоде активность фермента достигает исходного уровня у 32% больных.

ГПТ достигает максимального повышенного уровня в раннем ожоговом периоде (на 2-й неделе), а затем снижается, оставаясь на субнормальном уровне в отдаленном периоде. Отмечается особенность в реакции на ожоговую травму у больных с выраженными (доожоговыми) повреждениями ткани печени – активность трансаминаз более повышена только в раннем периоде (до конца 2-й недели после ожога); в последующем не обнаружено значимого их повышения. Среднее содержание билирубина в сыворотке крови исследуемых больных после ожога пищевода имеет тенденцию к повышению в течение 2-3 недель, к концу 4-5 недель уровень билирубина нормализуется плавно.

Выводы. 1. Печень реагирует на ожоговую травму выбросом в кровеносное русло ГЩТ, ГПТ, УК и понижением активности ПХЭ в сыворотке.

2. К концу 4-5-й недели имеет место значительное понижение процента положительных результатов всех ферментных тестов, кроме псевдохолинэстеразного, нормализация билирубина в сыворотке крови.

3. Функциональные пробы, отличающиеся инертностью в сравнении с ферментными тестами, позже реагируют на ожоговую травму.

Abstract. The results of the study of the enzymatic blood spectrum of patients with chemical burns of the esophagus are presented. They reflect the functional activity of the blood. Enzymes - marekers of the liver function were chosen. The results of clinical examinations, enzymatic and functional tests were compared. The specific liver reaction to a burn wound were demonstrated in all the patients, including those with critical lesions of the liver parynchima.

Key words: burns of the esophagus, enzymatic tests, liver function.

Donetsk State Medical University

УДК 616.342-002.44-005.1

Кафедра загальної хірургії (зав. – проф. Ф.Г.Кулачек)
Буковинської державної медичної академії.

Резюме. Проведені морфологічні дослідження кровоточивих пенетруючих виразок задньої стінки цибулини дванадцятипалої кишки (ДПК) виявили певні особливості макро- та мікроскопічної будови прилягаючих тканин органу, в який пенетрує виразка. Їх необхідно враховувати при виборі лікувальної тактики та методу оперативного втручання.

Ключові слова: дуоденальна виразка, кровотеча.

Вступ. Кровотеча з хронічної дуоденальної виразки у хворих похилого та старечого віку (ПСВ) є грізним ускладненням перебігу виразкової хвороби. Особливо це актуально при середньому та важкому ступені крововтрати [2,4].

Досить добре досліджені питання мікроскопічної будови кровоточивої пенетруючої виразки цибулини ДПК у хворих ПСВ, але деякі аспекти проблеми залишаються не висвітленими і дискутабельними [1,3]. Розташування і особливості судин безпосередньо в кратері виразки і прилягаючих тканинах зумовлює різні види кровотеч з таких виразок. Це вимагає індивідуалізації хірургічної тактики. В той-же час неповно висвітлені зміни з боку підшлункової залози, в яку у 95% пенетрує виразка задньої стінки цибулини ДПК [3,5].

Мета дослідження. Дослідити особливості кровотеч з пенетруючих дуоденальних виразок у хворих ПСВ.

Мікроскопічно вивчали зміни в прилягаючій підшлунковій залозі, яка слугувала дном виразкового кратера і джерелом кровотечі. Значні склеротичні зміни відмічались, переважно, на фоні хронічних запальних процесів. Кровоносні судини в прилягаючих ділянках мають різноманітну форму і калібр. Вони фактично “рухаються” за власними сполучнотканинними елементами і заключені в них. Тільки в окремих випадках ми зустрічали різні їх форми - “чемоданної ручки”, еліпсоподібна і т.ін. Нами не відмічено певних прошарків між виразкою і підшлунковою залозою у вигляді сполучнотканинного шару, редукованих оболонок задньої стінки ДПК, ділянок некрозу. Паренхіма підшлункової залози навколо виразкового кратера характеризується вираженими процесами атрофії та дистрофії. У кількох випадках відмічено ділянки вогнищевого некрозу, в які були втягнуті кровоносні судини. При гістологічному дослідженні процеси склерозування, атрофії та дистрофії визначались значно ширше і глибше, ніж це можна відмітити візуально.

Таким чином, кровотеча з виразки задньої стінки цибулини ДПК відбувається не тільки із стінок виразкового кратера, а й з паренхіми підшлункової залози. Це вимагає при виконанні гемостазу враховувати кровотечу із судин паренхіми підшлункової залози. Тому часто ендоскопічні методи втручання малоефективні у даної категорії хворих і мають високий відсоток рецидиву.

1. Пенетрація кровоточивої виразки цибулини ДПК в підшлункову залозу у хворих похилого та старечого віку викликає виражені зміни в останній, що диктує підвищену увагу до даної категорії хворих.

2. Мікроскопічні зміни за пенетрації кровоточивої дуоденальної виразки в підшлункову залозу суттєво переважають візуальні межі патологічного процесу.

Abstract. Morhologic investigations of hemorrhagic penetrating duodenal ulcera of posterior wall of duodenal cap have been performed. They revealed certain peculiarities of macro- and microscopic structure of adjoining organ’s tissues, in which ulcer penetrates. It is necessery to take them into account in selection of medical tactics and method of surgical intervention.

Keywords: duodenal ulcer, bleeding.

Bucovinian State Medical Academy (Chernivtsy)

Кафедра загальної хірургії (зав. – проф. М.О. Ляпіс)
Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я. Горбачевського

Резюме. Проведено дослідження стану активності пероксидного окислення ліпідів та параметрів антиоксидантної системи у хворих на перитоніт, які мешкають у радіаційно забруднених районах. Встановлено, що у них має місце виснаження резервів антиоксидантного захисту. Це потребує включення у лікувальний комплекс препаратів антиоксидантної дії.

Ключові слова: перитоніт, іонізуюче випромінювання, пероксидне окислення ліпідів, антиоксидантний захист.

Вступ. Не дивлячись на велику кількість досліджень, спрямованих на вивчення патогенезу та лікування гострого перитоніту, зацікавленість цією патологією не зменшується. Чільне місце в каскаді патологічних реакцій, що ведуть до зриву компенсаторних механізмів, належить процесам пероксидного окислення ліпідів - антиоксидантного захисту [3,4].

Катастрофа на Чорнобильській АЕС призвела до викиду великої кількості радіонуклідів, інкорпорація яких викликала суттєве погіршення гомеостазу [1,2].

В означеній ситуації чималий інтерес викликає вивчення механізмів розвитку різноманітної патології, зокрема гострого перитоніту в населення, що піддається впливові малих доз іонізуючого опромінення.

Мета дослідження. Вивчити стан процесів пероксидного окислення ліпідів та антиоксидантних систем у хворих на перитоніт, що проживають на радіаційно забруднених територіях.

Матеріал та методи. Робота базується на вивченні результатів обстеження і лікування 33 хворих з розлитим перитонітом апендикулярного та перфоративного генезу, які знаходились на лікуванні в клініці кафедри загальної хірургії Тернопільської ДМА ім. І.Я. Горбачевського і відділенні гнійної хірургії Рівненської обласної клінічної лікарні в період з 1997 по 1999 роки.

Всі хворі були розподілені на 2 групи:

1. Пацієнти, які проживають поза зоною радіаційного контролю - 15 чоловік.

2. Хворі, які проживають на радіаційно забрудненій території, що відноситься до IV категорії - 18 чоловік.

У контрольну групу входили практично здорові особи, що проживають поза зоною радіаційного контролю - 15 чоловік.

Вивчали продукти пероксидного окислення ліпідів (ПОЛ) (малоновий діальдегід, дієнові кон“югати, гідроперекиси) та активність супероксиддисмутази (СОД), каталази (КТ), SH - груп як елементів фізіологічної антиоксидантної (АО) системи організму у день операції і на 3 добу після неї.

Результати дослідження та їх обговорення. У день поступлення рівень продуктів ПОЛ у хворих обох груп достовірно перевищував норму, що не суперечить даним літератури [4]. Водночас чітко прослідковується тенденція до дещо меншої інтенсивності накопичення продуктів вільнорадикального окислення у хворих, що проживають на забруднених територіях і, вірогідно, піддаються тривалій дії інкорпорованого опромінення.

У відповідь на інтенсифікацію ПОЛ, у пацієнтів І групи відмічається адекватне зростання рівня КТ та SH - груп при падінні активності СОД, що може пояснюватись віддаленою в часі реакцією означеної ферментної системи на зростання активності процесів вільнорадикального окислення.

У хворих ІІ групи констатовано надзвичайно низький рівень показників СОД та КТ і недостовірне падіння параметрів SH - груп. Вважаємо це переконливим аргументом пригнічення АО активності.

У І групі на 3 добу практично всі показники ПОЛ повертались до норми. Одначе, у пацієнтів ІІ групи всі досліджувані критерії залишались на попередньому рівні, не дивлячись на проведення хірургічної корекції та комплексного консервативного лікування.

Пояснення цього феномену, на нашу думку, криється в реакції системи АО захисту.

У мешканців м. Тернополя спостерігається зростання концентрації СОД при сталому рівні КТ та SH - груп, що веде до гальмування процесів ПОЛ і всіх подальших метаболічних перетворень, які викликають зрив гомеостазу і прогресування ендотоксикозу.

У пацієнтів ІІ групи відмічалось незначне підвищення СОД та КТ. Рівень SH - груп знижується, приблизно, в 1,4 рази.

Таким чином, рівень ферментного АО захисту, не дивлячись на проводиме комплексне лікування, практично не змінився. Найбільш вірогідно, що це відбулося внаслідок виснаження означеної ланки метаболічних перетворень.

1. У хворих, що проживають на радіаційно забруднених, внаслідок аварії на ЧАЕС, територіях і, вірогідно, піддаються дії інкорпорованого іонізуючого опромінення в малих дозах, реакція систем ПОЛ – АО захисту дещо спотворена.

2. Чільне місце в означених зрушеннях належить виснаженню резервів системи АО захисту.

3. Стандартний комплекс лікування сам по собі не веде до повної корекції досліджуваних систем.

4. Важливим компонентом терапії повинно бути призначення антиоксидантів.

Abstract. An investigation of the state of peroxidation processes and parameters of the antioxadant system in patients with peritonitis living in the areas affected by radiation has been carried out. It has been found that they are charactarised by deep exhaustion of the reserves of the antioxidant system. The latter calls for the inclusion of agents possesing the antioxidant action in the theraputic complex.

Key words: peritonitis, ionizing radiation, peroxidation processes, antioxidant system.

Ternopil State Medical Academy

УДК 616.36+616.61]-003.7:616.151.5

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав. – проф. І.Ю. Полянський),
кафедра нормальної фізіології (зав. – д.м.н. О.Л. Кухарчук)
Буковинської державної медичної академії,
кафедра оптики та спектроскопії (зав. – проф. Б.М. Ніцович)
Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича

Ключові слова: жовч, конкременти, фібриноліз.

Вступ. Із великої кількості теорій патогенезу утворення конкрементів в організмі людини (сечокам’яна та жовчокам’яна хвороби) до теперішнього часу залишилися актуальними фізико-хімічна та теорія матриці [8,9], які розглядають два різних етапи єдиного процесу літогенезу [3].

Згідно фізико-хімічній теорії літогенезу, випадіння солей в осад відбувається внаслідок порушення динамічної рівноваги в колоїдно-кристалоїдній системі, що викликає одночасне утворення нерозчинних органічних речовин та кристалів солей [12]. Більшість авторів віддають перевагу теорії органічної матриці, згідно якої первинна роль в літогенезі належить органічній білковій основі, на якій вторинно осаджуються кристали солей [2,3].

Однак, не дивлячись на велику кількість досліджень механізмів виникнення та росту жовчних конкрементів, процес ініціації літогенезу залишається нез’ясованим [6,13,14].

Мета дослідження. Вивчити зміни в системі регуляції агрегатного стану крові у хворих на сечо- та жовчнокам’яну хвороби і визначити роль порушень фібринолізу в механізмах модельного літогенеза.

Матеріал та методи. Проведено ретроспективний аналіз 45 історій хвороб пацієнтів з поєднанням жовчно- та сечокам’яної хвороб. Серед них чоловіків було 5, жінок - 40. Вік хворих коливался від 22 до 82 років. Усі хворі поступили в хірургічну клініку з приводу калькульозного холециститу гострий - 20 (флегмонозний - 12, гангренозний – 8), хронічний - 25, що сонографічно підтверджувалося наявністю у жовчному міхурі конкрементів різного діаметру (від 1 до 28 мм). Ультразвукове дослідження виявило в нирках у 18 хворих пісок, у 11 - мікроконкременти, у 16 - макроконкременти діаметром від 1 до 8 мм.

Крім того, обстежено 7 пацієнтів з калькульозним хронічним холециститом без сечокам’яної хвороби, 6 хворих на сечокам’яну хворобу без клініко-лабораторно-інструментальних ознак холециститу.

Сумарна фібринолітична активність плазми крові від контрольних даних також достовірно не відрізнялася - спостерігалася лише загальна спрямованість до її зменшення у всіх обстежених пацієнтів. Разом з тим, при вивченні структури сумарного фібринолізу встановлено вірогідне зменшення частки ензиматичного лізису фібрину, особливо у хворих з поєднанною патологією - в них інтенсивність ферментативного фібринолізу була найнижчою.

Таким чином, можна зробити заключення, що при відсутності вірогідних змін з боку загальних показників, що характеризують інтенсивність тромбіногенезу і фібринолізу, у хворих з літогенезом на рівні жовчного міхура та нирок значно знижується ензиматичний лізис фібрину та зростає частка низькоефективного неферментативного фібринолізу. Останне може бути зумовлено паравазальними запальними змінами функціонального стану лаброцитів [1].

Ступінь розсіяння жовчю поляризованого світла практично при всіх довжинах хвиль, що використовувалися, зазнає змін, паралельних динаміці маси жовчного фільтрату, тобто збільшенню маси фільтрату передує підвищення кількості колоїдно-сольових конгломератів, які суспензовані у жовчі.

Спостереження В.Р.Коріта [4] засвідчують, що в 90% випадків операцій з приводу жовчно- або сечокам’яної хвороб має місце “біліоуролітіаз”.

Відомо, що на першому етапі літогенезу в нирках спостерігається депресія фібринолізу за змін динамічної рівноваги колоїдної системи у верхніх сечовивідних шляхах. В цей період внутрішньонирково утворюються патологічні та дезорієнтовані в електронному відношенні білкові частки, для яких характерним є відсутність нормальних активних хімічних груп та зв’язків, тобто нормальної внутрішньої та зовнішньої електронно-хімічної орієнтації [10]. Рівень патологічних колоїдів збільшується до певного критичного стану, створюючи умови для урокоагуляції з утворенням фібринової матриці - аморфних білкових конгломератів [7].

У відповідності з біофізичними властивостями матриксних агрегатів (сферолітів) на другому етапі літогенезу критичний стан середовища пов’язаний з процесом кристалізації – відкладанням сечових солей на поверхні сфероліта з утворенням мікроліту [11].

Таким чином, ведучими факторами в патогенезі нефролітіазу є ураження інкреторного апарата нирки, зниження урокіназної активності та депресія місцевого фібринолізу. Процес кристалізації і росту каменя є ритмічним, періодичність загострення якого відповідає депресії фібринолітичного процесу в нирках та сечі, що призводить до утворення глікопротеїдного міцелярного гелю - комплексу сферо-, мікро- та макролітів [3].

Ми вважаємо, що літогенез у жовчному міхурі відбувається за такими ж самими законами порушення матрично-кристалоїдної структури жовчі, адже жовч не випадково містить таурохолієву кислоту, яка є потужним активатором плазміногену [6]. Результати модельних експериментів підтверджують це припущення - збільшення ступеня розсіювання поляризованого світла нативною жовчю, в яку додано тромбін з фібриногеном свідчить, про порушення білково-колоїдної організації жовчі з утворенням фібринових матриць сфероцитів, а зростання маси сухого жовчного фільтрату - про їх мінералізацію. Відсутність збільшення маси жовчного фільтрату після введення в модельну систему фібриногену свідчить про те, що не він, а саме фібрин є матрицею мінералізації жовчних солей. Крім того, отримані дані відкривають перспективний напрямок у дослідженнях щодо попередження рецидивного літогенезу шляхом індукції локальної, на рівні жовчного міхура, або загальної, на рівні системи крові, ферментативної фібринолітичної активності.

1.У хворих на жовчно- та сечокам’янну хвороби структура плазмового фібринолізу порушена, що характеризується переважанням низькоефективного неензиматичного лізису фібрину.

Key words: bile, concrements, fibrinolysis.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК: 617.55-001

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав. – проф. І.Ю. Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. Закрита торако-абдомінальна травма як одна з важких видів політравми, є складною в діагностичному плані, тому потребує застосування в стислі терміни цілого комплексу інформативних клініко-лабораторних та інструментальних методів.

Ключові слова: закрита травма, груди, живіт.

Вступ. Швидкий розвиток автомобільного транспорту, інтенсифікація виробництва, зростання рівня побутового травматизму сприяють збільшенню частоти поєднаних торако-абдомінальних пошкоджень [2,4,5]. Поєднана закрита травма грудей і живота є однією з важких видів політравми [5,8], при якій відмічається високий відсоток діагностичних помилок та летальності [2,9,10]. Разом з тим, діагностичні алгоритми при поєднаній торако-абдомінальній травмі майже не розроблені.

Мета дослідження. Шляхом аналізу результатів лікування пацієнтів з поєднаною закритою торако-абдомінальною травмою розробити заходи по оптимізації діагностично-лікувального процесу.

Матеріал та методи. Нами проведено аналіз 146 випадків поранень, при яких поряд з травмою грудей мала місце закрита травма живота. Із них у 119 - пошкодження органів очеревинної порожнини та позаочеревинного простору. Вік хворих коливався від 6 до 72 років. Співвідношення чоловіків до жінок складало 2:1.

Із 119 хворих забій грудної клітки без перелома ребер діагностовано у 22, перелом ребер - у 97, у 42 з них був гемоторакс, пневмоторакс, у 6 - розрив діафрагми, у 21 - розрив селезінки, у 24 -пошкодження печінки, тонкої кишки - у 3, сечового міхура - у 2 хворих, по одному разу - пошкоджені були шлунок, підшлункова залоза. Заочеревинні гематоми мали місце у 8 хворих, забій нирки - у 57.

Хворим проводились загальноприйняті клініко-лабораторні та інструментальні методи досліджень (ультразвукове, торакоскопія, лапароскопія, пункція плевральної та очеревинної порожнин, бронхоскопія, мікролапаротомія).

З метою оцінки інформативності лейкоцитарної формули вмісту, взятого із очеревинної порожнини з допомогою пункції, мазків, відбитків, що наносилися на предметне скло, нами проведені дослідження у 40 пацієнтів як з порушенням цілісності порожнистих органів очеревинної порожнини, так і без них.

Результати дослідження та їх обговорення. Аналіз клінічних проявів при поєднаній торако-абдомінальній травмі свідчить про значний їх поліморфізм та неспецифічність. Так, при пошкодженнях нижніх ребер ірадіація болю у верхній половині живота, напруга м’язів може симулювати ураження живота.

Фізичні методи дозволяють визначити наявність переломів каркасу грудної стінки, газ, рідину в плевральних порожнинах, але це буває не завжди можливим із-за больової реакції, важкості стану хворого та ін. Рентгенологічне обстеження дозволяє діагностувати пневмоторакс, гемоторакс, ателектаз, крововиливи в легені, запідозрити розрив діафрагми, побачити газ під діафрагмою внаслідок порушення цілісності порожнистих органів очеревинної порожнини. Треба мати на увазі, що ця ознака може появитися тільки на 2-3 добу після травми.

Торакоскопія проведена у 23 хворих (у 6 - з пошкодженням грудної клітки без перелому ребер, у 16 - з переломами ребер). З її допомогою у 13 хворих було діагностовано розриви легень, у 4 - субплевральні кісти, у двох - ателектаз легень, у 4 - крововиливи у парієтальну плевру. У одного хворого було виявлено, що кінці ребер виступали в плевральну порожнину. Ряд авторів [1,3] вважають торакоскопію досить інформативною при підозрі на розрив діафрагми, бронхів.

При важкій травмі грудей, підозрі на пошкодження бронхів, ателектаз легень доцільно проводити бронхоскопію як з діагностичною, так із лікувальною метою.

Більш інформативною ніж лапароцентез є лапароскопія. Разом з тим, введення газу у очеревинну порожнину протипоказано при підозрі на порушення цілісності діафрагми, при двобічних ураженнях грудної клітки, недостатності кровообігу, дихання. У таких випадках доцільна лапароскопія без введення газу. У випадках парезу кишечника, що могло бути як наслідок перитоніту, так і з інших причин, а також при підозрі на злукову хворобу лапароскопію не проводили, а застосовували мікролапаротомію. При цьому з 22 випадків травми живота у 8 хворих операція була відмінена, у 10 хворих - своєчасно проведено оперативне втручання, у 4 хворих від’ємні результати мікролапаротомії були підтверджені лапаротомією.

Ультразвукове дослідження дозволяє запідозрити субкапсулярні розриви паренхіматозних органів, визначити рідину в очеревинній порожнині. Треба мати на увазі, що можливі двофазні розриви селезінки, печінки, а також діафрагми, що ми спостерігали у 2 хворих.

Ураження нирок мало місце у 56 хворих із 57, у 18 з них воно проявлялось макрогематурією у 38- мікрогематурією.

Тактика лікування залежить від характеру пошкодження, наявності ускладнень. При поступленні хворих у клініку у важкому стані відразу проводились лікувальні заходи за принципом посиндромного лікування з одночасним обстеженням для встановлення діагнозу.

При внутрішній кровотечі велике значення має реінфузія крові із плевральної та очеревинної порожнин [7].

При розривах селезінки проводилась спленектомія, при пошкодженні печінки - зашивання, тампонада ран чепцем. Один хворий був оперований повторно через 2 тижні після операції - видалена секвестрована ділянка печінки.

При розривах порожнистих органів проводилось зашивання їх ран, резекція кишки.

Наявність занедбаного перитоніту на фоні поєднаної травми, а тим більше кровотечі, може швидко призвести до летального наслідку, що ми спостерігали в одного хворого. У таких хворих необхідно в комплексному лікуванні застосовувати еферентні методи детоксикації та запрограмовану лапараперцію.

Двом хворим з ушкодженням нирок проведена нефректомія, в інших гематурія зупинена консервативними методами.

Померло 19 хворих з торако-абдомінальною травмою.

Висновки. При торако-абдомінальних травмах як у діагностичному, так і у лікувальному плані необхідне застосування цілого комплексу клініко-лабораторних, інструментальних методів, при чому в стислі терміни.

Abstract. Blunt thorocoabdominal injury as one of the hard type of polytrauma presents sophisticated diagnostical challenge and demands a complex of laboratory and instrumental procedures in the short period of time.

Key words: bunt injury. thorax, abdomen.

Bucovinian State Medical Academy (Chernivtsy)

УДК: 616.36-089

Відділ лапароскопічної хірургії та холелітіазу Інституту клінічної
і експериментальної хірургії АМН України, м. Київ

Резюме. Проведено аналіз результатів лікування 106 хворих із стенозом холедоха, зумовленого хронічним панкреатитом. Встановлено, що при непоширеному стенозі доцільним є виконання ендоскопічної папілосфінктеротомії. При подовженому звуженні холедоха необхідно виконувати супрадуоденальну холедоходуоденостомію та втручання на підшлунковій залозі.

Ключові слова: загальна жовчна протока, хронічний панкреатит, ендоскопічна папілосфінктеротомія, біліодигестивні анастомози.

Мета дослідження. Шляхом аналізу результатів лікування хворих із стенозом холедоха, зумовленим різними формами хронічного панкреатиту, розробити рекомендації для оптимізації об’єму оперативного втручання.

Відкриті операції виконано 70 хворим. У всіх випадках корекція жовчовідтоку супроводжувалась втручанням на підшлунковій залозі. Повздовжня панкреатоєюностомія виконана в 48 випадках, із них у 15 в поєднанні з холецистоєюностомією, у 13 - з холецистектомією та холедоходуоденостомією, в 11 - з ендоскопічною папілосфінктеротомією, у 9 - з холецистектомією та зовнішнім дренуванням загальної жовчної протоки. Панкреатоцистоєюностомія з холецистоєюностомією мали місце у 3 хворих. У 8 випадках виконана панкреатодуоденальна резекція, у 4 - парціальна резекція головки підшлункової залози, у 4 - холедоходуоденостомія, у 2 - холецистоєюностомія. У післяопераційному періоді померло двоє хворих.

У 36 пацієнтів були виконані малоінвазивні втручання. Ендоскопічна папілосфінктеротомія з екстракцією конкрементів із загальної жовчної протоки (при наявності короткої ділянки стенозу її інтрапанкреатичної частини) як самостійний метод лікування виконана в 9 хворих із холедохолітіазом та хронічним біліарним панкреатитом. У 15 пацієнтів ендоскопічна папілотомія чи вірсунготомія поєднувалася з лапароскопічною холецистектомією, а ще в 5 - також із лапароскопічною холедохолітотомією. У 7 випадках успішно використали методику зовнішнього дренування кіст підшлункової залози під контролем УЗД, що дозволило також зняти і блок жовчної протоки. Значних специфічних ускладнень, пов’язаних із застосуванням малоінвазивних методик, нами не відмічено, як не було і післяопераційної летальності.

1. Сприятливого результату лікування при поєднаній хронічній патології біліарної системи та підшлункової залози запального походження можливо досягти лише при детальній оцінці стану прохідності біліарної та панкреатичної протокових систем, змін паренхіми підшлункової залози та адекватній корекції виявлених порушень.

2. При непоширеному стенозі операцією вибору є ендоскопічна папілосфінктеротомія.

3. У випадках фіброзно-дегенеративних змін підшлункової залози з подовженим стенозом загальної жовчної протоки та обтураційною жовтяницею доцільне поєднане виконання супрадуоденального холедоходуоденоанастомозу з втручанням на підшлунковій залозі.

4. У випадках, коли кіста підшлункової залози не зв’язана з панкреатичною протоковою системою, доцільне виконання її зовнішнього дренування під контролем УЗД.

Abstract. The expirience of treatment of 106 patients with stenosis of the choledoch due to chronic pancreatitis was summerised. It was proved that in case of minor stenosis the endoscopic papilosphincterotomy is indicated. In the case of severe stenosis and an extended narrowing of the choledoch supraduodenal choledochoduodenostomy and operation on the pancreas is prefferable.

Key words: common bile duct, chronic pancreatitis, endoscopic papilosphincterotomy.

Institute Of Experimental Surgery (Kyiv)

УДК 617.55-089

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав. – проф. І.Ю. Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. Висвітлені питання поєднання гострої хірургічної патології з різними супутніми системними захворюваннями. Показано, що таке поєднання призводить до зміни клінічного перебігу, зростання частоти ускладнень. Розкрито нові механізми поєднаної гострої хірургічної патології, показано шляхи формування синдрому взаємного поважчення - якісно нового патологічного стану, характерного для поєднаної патології. Обгрунтовані особливості лікувальної тактики в таких хворих, методи профілактики різних ускладнень, доведена їх ефективність.

Ключові слова: поєднана гостра хірургічна патологія, системні захворювання, синдром взаємного поважчення, профілактика ускладнень.

Вступ. Гострі хірургічні захворювання здавен були найактуальнішою проблемою медицини. Висока частота їх зустрічання, швидкоплинний перебіг із розвитком життєвонебезпечних ускладнень, обмеженість діагностичного періоду та його можливостей, висока частота діагностичних помилок, суб’єктивність більшості критеріїв вибору лікувальної тактики - все це виділяє гострі хірургічні захворювання в актуальну проблему, над вирішенням якої працюють як практичні хірурги, так і колективи науково-дослідних інститутів [3,6,7].

Разом з тим, в останні роки ця проблема набула нових аспектів. Все частіше гострі хірургічні захворювання виникають у осіб похилого віку, у хворих із супутніми системними захворюваннями [4,6]. Пов’язано це з тим, що тривале і безконтрольне забруднення навколишнього середовища призвело до виникнення екологічно індукованої хірургічної патології. Значний вклад у цьому плані відіграла аварія на Чорнобильській АЕС. Десятки тисяч жителів України зазнали променевого ураження, приймаючи участь у ліквідації наслідків аварії чи проживаючи на радіаційно забруднених територіях. Відмічено зростання частоти гострих хірургічних захворювань [5], зміну їх клінічного перебігу, збільшення частоти ускладнень, у тому числі й перитоніту [1,2].

Така поєднана патологiя, коли одне з захворювань є фоном, на якому розвивається iнша, виливається в нову проблему сучасної медицини. Складнiсть її в тому, що фонове захворювання формує вiдповiднi порушення на системному рiвнi, змiнює функцiональний стан компенсаторно-пристосувальних реакцiй та механiзмiв, реактивнiсть органiзму, його резистентнiсть. Якщо на такому фонi розвивається супутнє захворювання, то механiзми його розвитку значно вiдрiзняються вiд звичайних, спотворюються, що клiнiчно проявляється атиповим перебiгом, стертістю симптомiв, невiдповiдністю лабораторних проявiв характеру патологiчних змiн та iн. Все це затруднює дiагностику, знижує ефективнiсть лiкувальних заходів, призводить до розвитку рiзних ускладнень.

Проблемi поєднаної патологiї, комбiнованих уражень присвяченi тiльки окремi роботи [1,2,4,5]. Дослiджень по вивченню змiни перебiгу гострих хiрургiчних захворювань, у першу чергу гострого перитонiту, при поєднанiй патологiї, у тому числi при попередньому променевому ураженнi, у лiтературi ми не зустрiчали.

Мета дослідження. Вивчити закономірності розвитку запально-деструктивних процесів на фоні деяких системних порушень і розробити на цій основі діагностичні алгоритми, адекватні методи лікування та профілактики ускладнень.

Матеріал та методи. Експериментальний матеріал склали 286 білих щурів лінії Вістар та 106 безпородних собак, які до експерименту у відповідних умовах утримувались у віварії Буковинської державної медичної академії.

Як модель універсального запально-деструктивного процесу вибрано гострий перитоніт [3]. Перитонiт у щурiв викликали за розробленою методикою (а.с. № 1827682) шляхом перфорацiї порожнистого органу (шлунка, товстої кишки) пристроєм, який дозволяє виконати перфорацiю порожнистого органу без вскриття черевної порожнини. Як модель системних порушень використали променеве ураження [2], яке викликали одноразовим загальним опроміненням у дозі 4 Гр.

Клiнiчний матерiал склали 217 хворих, у тому числi 57 з променевим ураженням. До останнiх вiдносили учасникiв лiквiдацiї аварiї на Чорнобильськiй АЕС (23 чол.), переселенцiв із радiацiйно забруднених районiв навколо Чорнобильської АЕС (8 чол.) та жителiв радiацiйно забруднених районiв Чернiвецької областi (17 чол.). До цiєї ж групи включено 9 хворих, яким проводився курс променевої терапiї пiсля операцiй на рiзних органах (окрiм черевної порожнини). Вiк хворих коливався вiд 14 до 78 рокiв.

Гострий розлитий перитонiт дiагностовано в 115 хворих. Серед них чоловiкiв було 62 (53,9 %), жiнок - 53 (46,1%).

Результати дослідження та їх обговорення. Порівняльний аналіз клінічного перебігу запально-деструктивних процесів в очеревинній порожнині дозволив виявити суттєві відмінності клінічної іх маніфестації при системних порушеннях. Виявлено стертість клінічних проявів запальних процесів, їх невідповідність вираженості морфо-функціональним змінам у тканинах і органах, спотворення лабораторних показників, у першу чергу лейкоцитарної формули крові.

Поглиблені дослідження патогенезу розвитку гострого перитоніту на фоні системних порушень, викликаних ПУ, свідчать, що в основі відмінностей клінічного перебігу поєднаної патології лежить розвиток синдрому взаємного поважчення - якісно нового патологічного стану, із специфічними механізмами розвитку та відповідними їм клінічними проявами.

Другий механiзм розвитку синдрому взаємного поважчення - це поєднання рiзнонаправлених пошкоджень, у результатi чого формується новий пошкоджуючий фактор або патологiчний стан, не характерний для окремо взятих захворювань. Так, порушення в системі гемостазу при променевому ураженні на початкових стадіях перитоніту носять протилежний характер. Для першого характерний, у цілому, геморагічний синдром, для другого – гіперкоагуляція. Поєднання дії пошкоджуючих факторів при цій поєднаній патології призводить до швидкого розвитку коагулопатії використання, становлення синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові, що стає новим пошкоджуючим фактором.

Пригнічення іонізуючим випромінюванням кровотворної системи та функціональна її напруга при перитоніті при поєднаній патології проявляються парадоксальними реакціями клітин білої крові на запальний процес із швидким розвитком панцитопенії.

Виявлені відмінності патогенезу поєднаної гострої хірургічної патології вимагають перегляду діагностичних алгоритмів гострих хірургічних захворювань - основу їх повинно скласти комплексне клінічне, лабораторне, функціональне і, в основному, морфологічне дослідження вираженості змін органів і систем.

Доцільним є пошук нових інформативних інтегральних діагностичних критеріїв, які в більш повній мірі відображали б характер і вираженість змін в органах і тканинах при поєднаній патології.

Порушення репаративних процесів, зміни системи гемостазу зумовлюють обгрунтований вибір використовуємих кишкових швів. Вони повинні забезпечувати надійний гемостаз, тривале співставлення з’єднаних тканин, високі параметри фізичної і біологічної герметичності. Нами розроблений такий шов (а.с. № 1729496 ), який відповідає всім цим вимогам.

Разом з тим, висока небезпека розвитку при поєднаній патології неспроможності лінії швів зумовлює необхідність додаткового їх закріплення автоочеревиною, великим чепцем, гетеротканинами та ін. Як свідчать експериментальні та клінічні дослідження, ефективними є розроблені нами (а.с.№ 1697760 та патент РФ № 2027407) способи, використання яких суттєво зменшує ризик розвитку післяопераційного перитоніту.

При перитоніті однією з актуальних завдань є санація очеревинної порожнини. Проведені дослідження свідчать, що при поєднаній патології із-за суттєвих порушень імунологічної реактивності та неспецифічної резистентності значно змінюються співвідношення між мікроорганізмами. У результаті проходить зміна мікробного чинника запального процесу. При цьому в більшості випадків поєднаної патології в зоні запалення починають переважати анаероби, які стають основним фактором прогресування запального процесу. Це потребує відповідної корекції проводимої в таких хворих антибактеріальної терапії.

Важливим завданням при розповсюдженні процесу по очеревинній порожнині є її санація. Проведений нами порівняльний аналіз ефективності різних методів свідчить, що більшість з них дозволяє знизити бактеріальну забрудненість очеревинної порожнини тільки на 70- 80 %. Розроблений нами спосіб, в основі якого лежить 4-х разове промивання очеревинної порожнини оксигенованими розчинами антисептиками під тиском з наступним ультрафіолетовим опроміненням знижує мікробну забрудненість на 84%. Значна кількість мікроорганізмів, яка залишається в її складках, карманах, глибоких шарах, у подальшому може ініціювати продовження запального процесу. У зв’язку з цим, стає очевидною необхідність більш широкого використання в таких хворих запрограмованої лапараперції – повторних розкрить очеревинної порожнини для її санації, контролю за перебігом запально-деструктивних процесів, життєздатністю органів і тканин. Зашивати операційну рану наглухо можна тільки в тих випадках, коли існують вірогідні прояви зворотного розвитку запального процесу, відсутні умови для його прогресування.

Не менш важливою запорукою ефективності лікування таких хворих є комплексна патогенетично обгрунтована післяопераційна терапія. Метою її є вплив на ті складові синдрому взаємного поважчення, які є ведучими в даного хворого. Антибактеріальну терапію слід проводити не тільки з урахуванням зміни мікробних чинників запального процесу, а й шляхів транслокації мікроорганізмів. Найбільш ефективним, за нашими даними, є комбіноване внутрішньовенне, ендопортальне та ендолімфатичне введення антимікробних препаратів. Важливим є створення високих концентрацій цих препаратів не тільки в парієтальній, а й у вісцеральній ланці лімфатичної системи, що досягається при використанні розробленого нами (патент РФ № 2051622 ) способу.

Детоксикаційні заходи повинні також використовуватись з урахуванням шляхів розповсюдження токсинів. Розроблені нами алгоритми кількісної оцінки ендотоксикозу дають змогу не тільки визначити покази до застосування різних методів детоксикації, а й проводити динамічну оцінку їх ефективності.

Вважаємо за необхідне підкреслити, що будь-яка складова синдрому взаємного поважчення, на яку не проводиться цілеспрямований і адекватний вплив, може стати ведучою, основною у визначенні важкості перебігу поєднаної гострої хірургічної патології і зумовити несприятливий результат лікування.

Використання розробленої патогенетично обгрунтованої лікувальної тактики в клініці дозволило нам суттєво знизити летальність при поєднаній гострій хірургічній патології – при розлитому перитоніті вона склала 4,95 %.

1. Поєднання гострої хірургічної патології з різними супутніми системними захворюваннями призводить до зміни клінічного перебігу, зростання частоти ускладнень, незадовільних результатів лікування і стало актуальною проблемою сучасної медицини.

2. В основі відмінностей перебігу поєднаної патології лежить розвиток синдрому взаємного поважчення - якісно нового патологічного стану із специфічними механізмами розвитку та відповідними їм клінічними проявами.

3. Покращання результатів лікування хворих із поєднаною гострою хірургічною патологією можна досягти тільки шляхом використання комплексної, патогенетично обгрунтованої лікувальної тактики, направленої на попередження та корекцію проявів синдрому взаємного поважчення.

Abstract. The problems of acute surgical pathology associated with different systemic lesions have been elucidated. It has been demonstrated that such complications results in changes of clinical manifestations of the disease, an increase of the frequency of complications. New pathology mechanisms of the disease are illustrated. The ways of the development of the mutual aggravation syndrome as a new pathologic state, which is specific for the associated pathology, are proposed. The peculiarities of the treatment policy and preventive measures of different complications in such cases are described. The efficiency of the methods is demonstrated.

Key words: associated acute surgical pathology, systemic lesions, mutual aggravation syndrome, preventive measures for complications.

Bucovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК 617.55-089+616.366-003.7-089

Львівська обласна клінічна лікарня

Резюме. Приведені результати аналізу поєднаних оперативних втручань при гострому ускладненому холециститі в людей похилого і старечого віку. Встановлено, що виконання симультанних операцій не підвищує післяопераційну летальність та не призводить до суттєвих ускладнень.

Ключові слова: ускладнений гострий холецистит (УГХ), симультанні операції (СО).

Вступ. За останні роки в літературі підкреслюється доцільність виконання симультанних операцій в абдомінальній хірургії. Проте, при симультанних операціях підвищується операційний ризик, відповідальність операційної бригади. Питома вага поєднаних оперативних втручань складає від 1 до 6,3%. Післяопераційна летальність становить 2-2,3%, післяопераційні ускладнення – 16-18% [1-5].

Мета дослідження. Вивчити вплив проведення СО при УГХ в людей похилого і старечого віку.

Матеріал та методи. Нами проаналізовано результати оперативного лікування 132 пацієнтів з ускладненими формами гострого холециститу в людей похилого і старечого віку. У 16-ти (12,12%) виконані СО на органах черевної порожнини. Жінок було 10 (62,5%), чоловіків – 6 (37,5%). Шість хворих було віком від 60 до 70 років, 10 хворих - старші 70 років. Всі пацієнти поступили після 3 діб від початку захворювання. Дана категорія хворих оперована протягом 2-4 год від моменту поступлення. Супутня серцево-судинна, легенева патологія в тій чи іншій мірі виявлена у всіх пацієнтів.

Результати дослідження та їх обговорення. Для встановлення ступеня вираженості патологічного процесу і наявності ускладнень гострого холециститу використовували лапароскопію та лапароцентез. Це дало змогу проводити оперативні втручання в ургентному порядку.

Холецистектомія, холедохотомія, зовнішнє дренування за Аббе і крайова резекція печінки з приводу гемангіоми і біопсія виконана в 4 хворих.

З приводу гострого гангренозного калькульозного холециститу та кісти яєчників у 5 хворих виконали холецистектомію, ревізію та дренування холедоха за Аббе, а також аднексектомію з обох сторін у 2 жінок, однобічну – у 3 жінок, у 4 жінок виконана апендектомія.

В 1 пацієнта при гострому деструктивному холециститі холецистектомія поєднувалась із правобічною нефректомією (гіпернефрома). Оперативне втручання виконано з серединного доступу.

У 3 хворих холецистектомія, холедохотомія, зовнішнє дренування холедоха за Аббе в 1 хворого, у 2 хворих за Вишневським виконано резекція ректо-сигмовидного згину з виведенням стоми за Гартманом.

Холецистектомія, холедохотомія, зовнішнє дренування холедоха поєднувалось із пластикою пупкової грижі у 2 пацієнтів, в однієї жінки герніопластикою з приводу великої післяопераційної вентральної грижі, у 2 клиновидною резекцією з приводу дивертикулу Меккеля.

У післяопераційному періоді в 4 хворих спостерігались ускладнення у вигляді нагноєння післяопераційних ран, підтікання жовчі. Всім хворим призначали фраксипарин (0,3) за дві години до операції і на протязі 4-5 діб після операції. Летальних наслідків не було.

1. Симультанні операції при УГХ в людей похилого і старечого віку дають задовільні результати.

2. Особливу увагу при цьому необхідно звернути на доопераційну діагностику, а також інтраопераційну методичну ревізію органів черевної порожнини.

3. Поєднані оперативні втручання на органах черевної порожнини не підвищують післяопераційної летальності, не призводять до суттєвих ускладнень.

Abstract. The results of simultaneous operations on the middle and senior aged patients with acute complicated cholecystitis have been analysed. We established that performing such operations increases neither the postoperative morality rate nor results in serious complications.

Key words: complicated acute cholecystitis, simultaneous operations.

Lviv Regional Hospital (Lviv)

УДК: 616.345+616.351]-006.6-089

Институт клинической и экспериментальной хирургии АМН Украины

Резюме. Представлены результаты лечения 43 пациентов с колоректальным раком и метастазами в печень. Всем пациентам выполнены симультанные операции, которые комбинировались с системной адьювантной химиотерапией. Послеоперационная летальность составила 6,9%. Одно-, трех- и пятилетняя выживаемость была соответственно 83,7%, 53,4% и 39,5%. Это позволяет заключить, что симультанные операции должны стать методом выбора при лечении больных с метастазами колоректального рака.

Ключевые слова: колоректальный рак, метастазы, ангиография, компьютерная томография, межкишечный анастомоз, желчная фистула, симультанные хирургические вмешательства.

Введение. Рост заболеваемости колоректальным раком и увеличение числа больных с IV стадией онкозаболевания, что обусловлено метастатическим поражением других органов, в первую очередь печени, вынуждает выполнять комбинированное оперативное вмешательство – радикальное удаление первичного очага и метастазов в печени [1,2,5]. Симультанные хирургические вмешательства позволяют добиться радикального излечения пациентов ранее считавшихся неоперабельными [3,4].

Цель исследования. Разработать лечебную тактику у больных с метастазами колоректального рака в печень и дать оценку ее эффективности.

Материал и методы. В Институте клинической и экспериментальной хирургии прооперированы 43 пациента с синхронным метастатическим поражением печени при колоректальном раке. Из них мужчин 53,5%, женщин 46,5% в возрасте от 35 до 70 лет (средний возраст 53,4 года). Предоперационная диагностика, помимо общеклинических исследований, включала ультразвуковое исследование, ангиографию, компьютерную томографию. В ряде случаев определялся уровень раково-эмбрионального антигена. С целью верификации очагового поражения использовали тонкоигольную пункционную биопсию печени. В последнее время стали широко использовать интраоперационную ультразвуковую диагностику. В 60,4% случаев первичная опухоль локализовалась в ободочной кишке (правая половина – 20,9%, левая половина – 39,5%), у 39,5% – в прямой. Синхронное поражение опухолевым процессом левой доли печени было в 37,2%, правой доли в 39,5%, в 23,2% наблюдалось вовлечение обеих долей. Степень поражения печени оценивали с помощью классификации Gennary с соавторами (1982).

І стадия имела место у 30 пациентов (69,7%), II стадия у 11 (25,6%), III стадия у 2 (4,6%).

При наложении межкишечных анастомозов использовали ручной шов, циркулярные стаплеры “Аuto Suture” и биофрагментирующие кольца Valtrac.

При резекции печени применяли ультразвуковой деструктор-аспиратор “Aloka SUS – 210”, электронож, аппараты УО-40, 60; на раневую поверхность печени для окончательного гемостаза наносили пленкообразующую композицию ”Тахокомб“ фирмы “Nycomed“. Все больные получали адъювантную системную химиотерапию, в 25,5% случаев проводилась внутриорганная химиотерапия в печеночную артерию.

Послеоперационная летальность составила 6,9%. В 1 случае причиной смерти была острая печеночная недостаточности, в 1 – тромбоэмболия легочной артерии, в 1 – перитонит. Послеоперационные осложнения наблюдались в 23,2% случаев (послеоперационное кровотечение, желчная фистула, подпеченочный абсцесс, перитонит, нагноение послеоперационной раны). После выполненых симультанных оперативных вмешательств 1 год прожили 83,7% больных, 3-х летняя выживаемость составила 53,4%, 5-ти летняя - 39,5%. Рецидивы опухолевого процесса наблюдались в 16,2%.

Выводы. При метастазах колоректального рака в печень выполнение симультанного оперативного вмешательства дает возможность достичь высокого уровня 5-ти летней выживаемости при относительно низких показателях послеоперационной летальности и осложнений, что позволяет считать его операцией выбора у данной группы пациентов.

Abstract. The results of the treatment of 43 patients with colorectal liver metastases are presented. All the patients underwent simultenious operations whic were accompanied with systemic adjuvant chemotherapy. The postoperative morality rate constituted 6.9%. One-three-five years survival rate made up 83.7%, 53.4% and 39.5% respectively. We have made the conclusion that simultenious operations must becime the method of choice while treating patients with colorectal cancer metastases.

Key words: colorectal cancer, metastasis, angiography, computer tomography, intestinal anastomosis, bile fistula, simultaneous operations.

Instiute of Clinical and Experimental Surgery (Kiev)

УДК: 616.36+616.24-002.951.21-089

Одесская областная клиническая больница, отделение торакальной хирургии.

Резюме. Проанализирован опыт хирургического лечения 379 больных с сочетанным поражением легких и печени. Разработаны новые подходы к выбору оперативной тактики, рекомендации по её оптимизации в зависимости от локализации паразита, объема поражения, наличия осложнений. Использование лазерного скальпеля позволило повысить абластичность операций, что особенно важно при сочетанном поражении и осложненном течении заболевания.

Ключевые слова: эхинококковые поражения легких, пиопневмоторакс, диафрагмотомия, торакотомия, лапаротомия.

Вступление. Частота сочетанного эхинококкового (ЭК) поражения легких и печени достаточно высока и находится в пределах от 9,2 до 18,8 % [1,3].

Цель исследования. На основании анализа результатов лечения больных с сочетанным ЭК поражением легких и печени разработать новые подходы к выбору лечебной оперативной тактики, что позволит улучшить результаты лечения.

Материал и методы. В клинике за период с 1988 по 1998 годы находилось на лечении 379 больных с ЭК внутренних органов, среди них больные с сочетанным поражением составили 51 случай (13,5%). Возраст больных колебался от 17 до 74 лет. Мужчин было 203, женщин - 176. Сочетанное ЭК поражение чаще имело осложненное течение, которое наблюдалось у 44 больных (11,6%). Бронхолегочные и плевральные осложнения (нагноение кист, прорыв в бронх или плевральную полость с развитием пиопневмоторакса, кровохарканье) отмечено у 25 (6,6%) больных. Нагноение кист печени и развитие бронхо-билиарных свищей наблюдалось у 19 (5,01%) больных. Единичные кисты легкого и печени были у 315 (83,2%) больных, множественные у 64 (16,8%).

Все больные в зависимости от локализации поражения и наличия осложнений были разделены на 4 группы: 1) неосложненный ЭК печени и легких; 2) ЭК печени и осложненный ЭК легких; 3) ЭК легких и осложненный ЭК печени; 4) множественный ЭК легких, печени и других органов.

В 1-й группе больных при локализации кист в правом легком и на диафрагмальной поверхности печени производилась одномоментная эхинококкэктомия легкого и печени путем торакофренотомии. Данное вмешательство выполнено у 27 больных (7,1%).

В случаях поражения левого легкого, либо при кистах печени недоступных для трансторакального удаления, операция выполнялось последовательно с интервалом в 1 месяц. При этом на первом этапе удаляли кисты легкого (12 больных - 3,0%).

Во 2-й группе больных лечебная тактика была аналогичной, но в лечении осложненных форма ЭК легких предпочтение отдавали резекциям легкого с осложненными кистами (29 больных - 7,6%).

При развитии пиопневмоторакса в результате перфорации паразитарной кисты в плевральную полость лечение начинали с дренирования последней, ее санации и только после ликвидации эмпиемы выполняли резекцию легкого, а затем эхинококкэктомию печени.

Наиболее сложным было лечение больных в 3-й группе. При нагноении ЭК кист печени, осложненных перфорацией в правую плевральную полость и развитием тотальной эмпиемы плевры, выполнялось дренирование плевральной полости с последующей мощной инфузионной, противовоспалительной терапией и санацией плевральной полости растворами антисептиков. После тщательной санации вторым этапом производилась декортикация правого легкого у 9 больных (2,3%); диафрагмотомия с тщательной санацией полости фиброзной капсулы в печени, с последующим ушиванием остаточной полости на дренаже – у 6 больных (1,5%). Плевральная полость дренировалась двумя дренажами, при наличии ЭК поражения в противоположном легком их удаление выполнялось только после ликвидации гнойного очага в печени.

В 4-й группе больных при наличии множественного ЭК поражения легких и печени оперативное лечение начинали со стороны наиболее поврежденного легкого, а затем с противоположной стороны. В последующем удаляли кисты печени и других органов, недоступных трансторакальной эхинококкэктомии.

В последние годы при лечении ЭК используется лазерный скальпель, позволяющий повысить абластичность операции, что особенно важно при сочетанном поражении и осложненном течении заболевания.

В послеоперационном периоде нами наблюдались следующие осложнения: экссудативный плеврит – 17 больных (4,5%), плевропневмония – 12 (3,1%), нагноение операционной раны – 8 (2,1%), желчный свищ с длительным желчеистечением – 14 (3,7%), поддиафрагмальный абсцесс – 5 (1,3%), ограниченная эмпиема плевры – 4 (1,05%). Летальный исход имел место в одном случае (0,26%). Причиной послужила острая сердечно-сосудистая недостаточность у пожилого больного с тяжелым обструктивным бронхитом и эмфиземой.

1. Сочетанное поражение ЭК внутренних органов требует строго индивидуального подхода к проведению оперативных вмешательств.

2. Необходимо стремиться к одновременному удалению всех ЭК кист. Если выполнение одномоментной радикальной операции невозможно, следует удалять “потенциально опасные” и осложненные кисты.

3. Лечение осложненного ЭК легких и печени необходимо проводить в ранние сроки после их развития. Выжидательная тактика в этих случаях недопустима.

4. При ЭК поражении предпочтение следует отдавать органосохраняющим операциям. Лечение подобных больных необходимо осуществлять в специализированных лечебных учреждениях.

Abstract. The results of surgical treatment of 379 patients with a combinated lesion of the liver and lungs are analysed. New treatment approaches have been proposed depending on the location of parasite damage the range of lesion and the presence of complications. The use of the laser surgical scalpel made it possible to enhance the possibility of operations. The latter being a very important factor in case of a complicated course of the disease.

Key words: echinococcus alterations of the lung, pyopneumothorax, thoracic approach, diaphragmotomy, thoracotomy, laparotomy.

Odessа Regional Hospital

УДК 617.55-001

Кафедра хирургических болезней с постдипломной подготовкой (зав. – проф. В.В. Грубник)
Одесского государственного медицинского университета им. Н.И.Пирогова

Резюме. Произведен анализ диагностического процесса у пострадавших с комбинированными торакоабдоминальными травмами. Клинические проявления последних отличаются высокой вариабельностью и зависят от локализации и количества повреждений. На основании этого предложена унифицированная методика диагностики и лечения у данной категории пациентов.

Ключевые слова: сочетанные торакоабдоминальные травмы, диагностические мероприятия.

Вступление. В последние годы наметилась тенденция к увеличению частоты и тяжести сочетанных повреждений брюшной и грудной полости [1]. Причем увеличился удельный вес огнестрельных ранений, наряду с ножевыми ранениями. На наш взгляд, это обусловлено обострением криминальной обстановки в стране и появлением большого количества незарегистрированного оружия.

Много больных поступает в хирургические стационары с закрытыми травмами живота. Такие повреждения часто наблюдаются при авто- и железнодорожных происшествиях. Все это диктует необходимость изучения данной патологии, так как единой лечебной тактики не выработано [2].

Результаты исследования и их обсуждение. Диагностика сочетанных травм часто бывает затруднена, так как больные обычно доставляются в состоянии шока с признаками нарушения гемодинамики, зачастую, в бессознательном состоянии.

Обследование больных начиналось в приемном отделении. Необходимо подчеркнуть, что пациенты с открытыми травмами живота плохо переносят охлаждение и в холодное время года особо нуждаются в срочной квалифицированной хирургической помощи.

Клиническая картина при сочетанных повреждениях груди и живота складывается из признаков перфорации полого органа, открытого пневмоторакса, шокового состояния разной степени и проявлений кровотечения. При этом преобладание одного из компонентов ранения нередко меняет клиническую картину.

Шок чаще всего имел место при сочетанных повреждениях полых органов (тонкая и ободочная кишка, желудок) и при изолированных повреждениях тонкой кишки. При этом наблюдалась четкая зависимость между количеством раневых отверстий в полых органах и тяжестью состояния пострадавшего.

В нашей клинике унифицирована методика диагностики у данной категории пациентов. Так, в ходе проведения диагностических мероприятий обязательно проводится введение щадящего катетера, дающего представление о состоянии органов брюшной полости, проводится рентгенологическое обследование не менее чем в 2-х проекциях, а также общеклиническое лабораторное обследование.

Обязательным является пальцевое обследование прямой кишки, которое во многих случаях позволяет установить наличие крови и, следовательно, почти наверняка поставить диагноз проникающего ранения живота.

Все диагностические мероприятия проводятся на фоне интенсивной противошоковой терапии, включающей введение кровезаменителей, компонентов крови, гормонов.

Оперативное лечение обычно проводится по стандартным методикам из широкого оперативного доступа с тщательной ревизией всех органов брюшной и грудной полости. Учитывая очень большую частоту возникновения гематом забрюшинного пространства, мы выполняем дополнительную одно- либо двухстороннюю люмботомию с оставлением дренажа.

Группа больных с огнестрельными ранениями отличается особой тяжестью течения ввиду множественности повреждения органов, диагностической сложностью оперативной коррекции. При этом мы отмечали одновременное поражение нескольких органов (желудок, печень, кишечник). У 6 больных наблюдалось повреждение поджелудочной железы (“прямое” либо “отраженное”), что резко утяжеляло клиническое течение и, чаще всего, приводило к развитию послеоперационных осложнений, вплоть до летальных исходов.

В результате применения унифицированной схемы обследования и лечения среди всех анализируемых случаев сочетанных травм отмечено только 2 летальных исхода (4,02%), а послеоперационные осложнения различной природы зафиксированы у 8 больных (17,0%).

1. Сочетанные травмы груди и живота сопровождаются тяжелыми повреждениями внутренних органов с соответствующими клиническими проявлениями.

3. Применение разработанной унифицированной методики диагностики и лечения пострадавших с сочетанными повреждениями позволяет значительно снизить количество неблагоприятных исходов лечения.

Abstract. The diagnostic process in patients with combined injuries of the thorax and the abdomen has been analyzed. Clinical manifestations appear to vary greatly and depend on the localization and number of injuries. A unified approach to the diagnosis and management of the given category of patients has been proposed.

Kew words: associated thoracoabdominal traumas, diagnostic procedures.

Odessa State Medical University

УДК 616.61-008.64-06:616.37-002.3

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав. – проф. І.Ю. Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Вступ. Питання діагностики та лікування ГП є однією з актуальних проблем хірургії. ГП в окремих випадках супроводжується розвитком ендотоксичного шоку із значними порушеннями кровообігу внутрішніх органів [2,3,4]. Розлади ниркового кровообігу і токсична дія на паренхіму нирок ферментів та продуктів розпаду підшлункової залози закономірно викликають порушення функції нирок [1,5]. Проте, у літературі описані лише окремі випадки ГНН у хворих на ГП [2,5].

Мета дослідження. Шляхом ретроспективного аналізу клініко-лабораторних показників вивчити особливості розвитку, перебігу та діагностики ГНН, яка ускладнює ГП.

Матеріал та методи. Проведено ретроспективний аналіз 15 випадків ГНН як ускладнення ГП. Із 15 хворих було 13 чоловіків і 2 жінки. Вивчали динаміку артеріального тиску, частоти пульсу, добового діурезу; концентрації сечовини, креатиніну, білірубіну, цукру, загального білка, натрію, калію, кальцію та хлору плазми крові і показників загального аналізу сечі (густини сечі, концентрації білка та цукру в сечі).

У всі періоди ГНН фіксували тахікардію, анемію, вірогідне збільшення концентрації загального білірубіну плазми, гіпопротеїнемію, невірогідну гіперглікемію. Електролітні порушення (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія) були максимально вираженими за поліурії. Відмічали характерну для всіх періодів ГНН вірогідну гіперкреатинінемію (та відповідно цьому низький рівень клубочкової фільтрації) з максимальними змінами в періодах анурії (603,86±86,54 мкмоль/л) та другому періоді олігурії; різке збільшення концентрації сечовини плазми, протеїнурію, гіпостенурію. Порушення функції нирок, незважаючи на нормальний рівень діурезу, фіксувались вже у початковому періоді і проявлялись зростанням концентрації креатиніну (246,63± 74,45 мкмоль/л) та сечовини плазми, протеїнурією.

Збільшення діурезу за поліурії на фоні низької клубочкової фільтрації, за нашими даними, зумовлене пригніченням інтенсивності канальцевої реабсорбції, що є свідченням подальшого пошкодження епітелію ниркових канальців та поглиблення пошкоджень нирок і передумовою для виникнення періоду вторинної олігурії.

1. ГНН за гострого панкреатиту є ускладненням, яке значно погіршує перебіг хвороби і підвищує летальність.

2. Гіперкреатинінемія і протеїнурія є ранніми діагностичними ознаками ГНН за ГП.

3. Прогностично несприятливим є розвиток другого періоду олігурії після анурії і поліурії.

Abstract. A clinicolaboratory analysis of 15 cases of acute renal failure (ARF) due to acute pancreatitis was carried out. We showed a distinctive division into periods of the ARF course, the peculiarities of diuresis, changes of the biochemical values during each period of ARF. The second period of oliguria as prognostically unfavourable was described for the first time. The earliest signs of developing ARF are hypercreatininemia, a decrease of the rate of glomerular filtration and proteinuria.

Key words: acute renal failure, acute pancreatitis, diuresis, oliguria, hypercreatininemia, proteinuria.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК 617.55-007.43-089.844.

Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця

Резюме. Приведені результати оперативного лікування 57 хворих похилого та старечого віку з післяопераційними грижами великих і гігантських розмірів у поєднанні з хірургічними захворюваннями інших органів черевної порожнини. Автори дійшли висновку, що герніопластика при виконанні симультанних операцій у таких хворих повинна виконуватись без зменшення об’єму черевної порожнини, включаючи використання допоміжного пластичного матеріалу.

Ключові слова: післяопераційні грижі, симультанні операції, пластичні матеріали.

Мета дослідження. Розробити покази до виконання симультанних операцій при післяопераційних грижах живота великих і гігантських розмірів у хворих похилого і старечого віку, оцінити ступінь операційного ризику, виробити раціональний метод герніопластики.

Матеріал та методи. В клініці за період з 1990 по 1998 рр. симультанні операції з приводу післяопераційних гриж живота великих і гігантських розмірів в поєднанні з хірургічними захворюваннями органів черевної порожнини були виконані у 57 пацієнтів у віці від 60 до 78 років. Герніопластику при симультанних операціях виконували без зменшення об’єму черевної порожнини за рахунок використання допоміжного пластичного матеріалу (поліпропілену). Одночасно з радикальною операцією грижі виконано 18 холецистектомій, 3 холедоходуоденоанастомози, 17 надпіхвових ампутацій матки, 14 оварійцистектомій, 5 апендектомій, а також 10 резекцій чепця, 3 резекції тонкої кишки при їх рубцевому переродженні.

Результати дослідження та їх обговорення. ПГЖ великих розмірів спостерігалися у 33 (57,9%) пацієнтів, гігантські ПГЖ у 24 (42,1%). Із них, були виявлені наступні супутні захворювання органів черевної порожнини: хронічний калькульозний холецистит у 18 пацієнтів, холедохолітіаз – 3, фіброміома матки – 17, кісти яєчників – 14, хронічний аппендицит – 5. Супутні захворювання з переважанням серцево-легеневої патології і ожирінням виявлено у 54 (94,7%) пацієнтів.

Основним правилом при виконанні герніопластики було закриття грижового дефекту без зменшення об’єму черевної порожнини і без значного натягу тканин. У 33 (57,9%) пацієнтів з великими ПГЖ виконували автопластику без натягу тканин за розробленим нами способом шляхом створення м’язово-апоневротичної дуплікатури з виконанням послаблюючих розтинів апоневрозу. При гігантських ПГЖ у 24 (42,1%) пацієнтів у зв’язку з великим ризиком натягу тканин і зменшення об’єму черевної порожнини виконували герніопластику оригінальним способом з використанням поліпрoпіленового протеза. Із них у 18 - протез-імплантат розміщували в дуплікатурі з грижового мішка і фіксували преперитоніально під зашитими контактно краями грижового дефекту, у 6 - імплантат пришили до країв грижового дефекту без їх повного зближення. Це дало змогу запобігти натягу тканин, що зшивалися, і не зменшувало об’єму черевної порожнини.

Лікування в післяопераційному періоді було спрямоване на профілактику пареза кишечника, серцево-легеневих розладів, тромбоемболічних ускладнень, нагноєння рани та ін. Специфічних ускладнень після виконання симультанних операцій не спостерігалось. Померла одна (1,75%) хвора на 7 добу після операції від тромбоемболії легеневої артерії.

1. Показання до виконання симультанних операцій при ПГЖ великих і гігантських розмірів у пацієнтів похилого і старечого віку повинні встановлюватись заздалегідь, що дає можливість оцінити ступінь операційного ризику і провести відповідну доопераційну підготовку.

2. Герніопластика при симультанних операціях у пацієнтів з ПГЖ великих і гігантських розмірів повинна виконуватись без зменшення об’єму черевної порожнини, включаючи використання допоміжного пластичного матеріалу.

Abstract. The results of surgical treatment of 57 middle and senior aged patients with large and giant ventral hernias associated with other diseases of the abdomen are presented. The authors came to the conclusion that hernioplasty during the simultaneous operations in such patients should be preformed without a reduction of the volume of the abdominal cavity and include the usage of additional plastic material.

Key words: postoperative hernias, simultaneous operations, plastic material.

National Medical University (Kyiv)

УДК 616.441-006.5:577.121.7

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав. – проф. І.Ю. Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. Проведено дослідження оксидантного та антиоксидантного стану крові хворих на вузловий еутиреоїдний зоб із застосуванням в до- та післяопераційному періоді медикаментозних препаратів із цілеспрямованою антиоксидантною дією. Встановлено, що субтотальна резекція щитовидної залози супроводжується дисбалансом між про- та антиоксидантними системами крові. Включення в комплексне лікування таких хворих даларгіну і куріозину призводить до зниження активності пероксидного окислення та активації систем антиоксидантного захисту.

Ключові слова: вузловий еутиреоїдний зоб, кров, оксидантний та антиоксидантний стан.

Мета дослідження. Дослідити роль процесів пероксидного окислення у патогенезі вузлового еутиреоїдного зобу і розробити на цій основі патогенетично обгрунтоване комплексне післяопераційне лікування.

Матеріал та методи. Обстежено 17 хворих на вузловий еутиреоїдний зоб ІІ ступеня. Діагноз верифіковано клінічно за допомогою УЗД щитовидної залози та гістологічно після оперативного лікування. Дослідну групу склали 6 хворих, яким за 24 год до оперативного втручання та щоденно після операції внутрішньом’язово вводили по 2 мг даларгіну. На операційну рану цим хворим щоденно накладали пов’язки з куріозином.

Контрольну групу склали 11 хворих на вузловий еутиреоїдний зоб, які в післяопераційному періоді отримували тільки знеболюючі препарати.

У всіх хворих виконана субтотальна субфасціальна резекція ураженої частки щитовидної залози. Після операції на 1, 3 та 5 добу у всіх хворих оцінювали активність пероксидного оксилення та стан антиоксидантної системи шляхом визначення в сироватці крові вмісту середніх молекул (СМ) за методом Н.И.Габриэляна и соавт. [3], ступінь окислювальної модифікації білків (ОМБ) [8], активність церулоплазміну (ЦП) [6]; в еритроцитах - вміст малонового альдегіду (МА) [1], активність глютатіонпероксидази (ГП) [4] і каталази (КТ) [7]. Вміст у сироватці крові білка визначали біуретовим методом. Математичну обробку отриманих даних проводили загальноприйнятими статистичними методами.

Результати дослідження та їх обговорення. Встановлено, що у хворих контрольної групи мала місце значна активація процесів пероксидного окислення - рівень МА в еритроцитах був вірогідно вищий за контрольні показники. У цих же хворих спостерігалось зростання ОМБ. Одноразове введення даларгіну хворим дослідної групи призводило до вірогідного зниження ОМБ, одначе, рівень МА майже не змінювався.

1. У хворих на вузловий еутиреоїдний зоб має місце активація процесів пероксидного окислення та зниження функціональної спроможності ферментів антиоксидантного захисту.

2. Субтотальна резекція щитовидної залози при еутиреоїдному зобі призводить до прогресуючого дисбалансу між про- та антиоксидантними системами крові в найближчому післяопераційному періоді.

3. Включення в комплексне лікування таких хворих даларгіну та куріозину призводить до зниження активності пероксидного окислення та активації систем антиоксидантного захисту.

Abstract. The study of oxydative and antioxidative stage of blood of the patients with nodular euthyroid goiter in the cases of the use of the drugs with antioxidant abilities in pre- and postoperational care was conducted. It is proved that subtotal resection of the thyroid tissue is associated with discord in antioxidant system. Including in the treatment such drugs as dalargil and kuriosin results into normalization of peroxidation processes.

Key words: nodular euthyroid goiter, blood, oxidative and antioxidantive state.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК:616.441-006.5-089.163/.168.1-089.5]-053.9

Кафедра факультетської хірургії (зав. – проф. В.О.Шідловський)
Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я. Горбачевського

Резюме. Проведений аналіз хірургічного лікування хворих похилого і старечого віку з патологією щитовидної залози (ЩЗ). Хірургічне лікування таких хворих слід проводити після ретельної корекції супутніх захворювань. Методом вибору анестезіологічного забезпечення є комбінований ендотрахеальний наркоз.

Ключові слова: щитовидна залоза, похилий і старечий вік, анестезіологічне забезпечення.

Вступ. Кількість хворих похилого і старечого віку із патологією ЩЗ невпинно зростає [1,2]. Для осіб цих вікових груп характерними є: морфологічна та фізіологічна інволюція всіх органів та систем; зниження опірності організму, зміна фармакодинаміки лікарських препаратів; поліморбідність; хронічні форми захворювань; несвоєчасне звертання за медичною допомогою [3].

Мета дослідження. Визначити оптимальний об’єм передопераційної підготовки та анестезіологічного забезпечення у хворих похилого та старечого віку з патологією щитовидної залози.

Матеріал та методи. З 1991 по 1998 рік у клініці оперовано 723 хворих із патологією ЩЗ, з них 75 (10,3%) осіб похилого і старечого віку. За віком хворі розподілились таким чином: 60-64 роки – 42 (56,0%), 65-69 років – 24 (32,0%), 70-75 років – 8 (10,7%). Одна хвора мала 82 роки (1,3%).

Зоб ІІІ ступеня мав місце у 29 (38,6%) хворих, IV – у 36 (48,0%); V – у 10 (13,4%) пацієнтів. Жінок було 68, чоловіків – 7. Тривалість захворювання – від 3 до 30 років, 7 хворих оперовано із рецидивним зобом. Рецидив виник через 3-18 років після першої операції.

Про величину, характер, топографію зоба судили за даними сонографії та рентгенографії шиї і грудної клітки, в окремих випадках із контрастуванням стравоходу. З метою морфологічної верифікації характеру патології використовували доопераційну тонкоголкову пункційну біопсію.

Результати дослідження та їх обговорення. У 55 (73,3%) хворих мав місце синдром компресії органів шиї, у 20 (26,7%) пацієнтів - шийно-загрудинна локалізація зоба. За даними досліджень ТТГ та гормонів ЩЗ, у всіх хворих, окрім випадків дифузного токсичного зобу, встановлено скритий або явний гіпотиреоз.

У кожного пацієнта виявлено по декілька (в середньому по 3) супутніх захворювання. Хвороби серця і судин діагностовані у 59 (78,6%) хворих, гіпертонічну хворобу – у 32 (42,6%), ожиріння – у 27 (36,0%), хронічні захворювання легень – у 18 (24,0%), анемію – у 39 (52,0%), варикозну хворобу нижніх кінцівок – у 19 (25,3%).

Вузловий еутиреоїдний зоб мав місце у 24 (32,0%) хворих, вузловий токсичний – у 2 (2,6%), змішаний еутиреоїдний зоб – у 4 (5,2%), багатовузловий – у 17 (22,6%). У 12 (16,0%) хворих діагностовано дифузний токсичний зоб, у 6 (8,0%) – тиреоїдит Хашімото і у 7 (9,7%) – рецидивний зоб. На рак щитовидної залози оперовано 2 (2,6%) хворих, у 1 (1,3%) пацієнта мав місце гострий гнійний струміт.

Хворі похилого віку надто чутливі до крововтрати, тому її необхідно своєчасно і адекватно заміщувати кровозамінниками, а при показах - і компонентами крові.

Летальних випадків не було. Ускладнення відмічені у 3 хворих. Пошкодження лівого зворотного гортанного нерва – у 1 хворого (тиреоїдектомія з приводу раку), транзиторний гіпопаратиреоз – у 1 і поширений крововилив у підшкірну жирову клітковину, шкіру шиї і верхньої половини грудної клітки – у 1 хворої.

Всім хворим, окрім випадків дифузного токсичного зобу, після операції призначали тиреоїдні гормони із замісною метою та для профілактики рецидиву. Дозу тироксину підбирали індивідуально, починаючи з 25-50 мкг щоденно під контролем пульсу і ЕКГ.

1. Похилий і старечий вік не є протипоказом до хірургічного лікування захворювань щитовидної залози.

2. Хірургічне втручання у хворих похилого і старечого віку слід виконувати після ретельної корекції супутніх захворювань і розладів.

3. Методом вибору анестезіологічного забезпечення повинен бути комбінований ендотрахеальний наркоз.

Abstract. An assesment of surgical treatment analysis of elderly and senile patients suffering from thyroid gland pathology has been performed. Surgical treatment of such patients should be implemented only after a thorough correction of accompaning diseases. The method of choice of anesthetic maintenance is combined endotracheal narcosis.

Key words: thyroid gland, senior age patients, intensive care.

Gorbachevsky State Medical Academy (Ternopil)

УДК: 616-002.3-059:616.379-008.64

Кафедра загальної хірургії (зав.– доц. М.Д.Желіба)
Вінницького державного медичного університету ім. М.І. Пирогова

Резюме. Приведені дані про динаміку показників ендогенної інтоксикації при застосуванні внутрішньоартеріального введення антибіотиків, включених у тіні еритроцитів, у порівнянні з внутрішньоартеріальним введенням антибіотиків у комплексному лікуванні гнійно-некротичних уражень “діабетичної ступні”.

Ключові слова: лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ), гематологічний показник інтоксикації (ГПІ), швидкість зсідання еритроцитів (ШЗЕ), сорбційна здатність еритроцитів (СЗЕ), рівень середніх поліпептидів (РСП).

Вступ. Гнійно-некротичні ураження ступні – найбільш часта причина госпіталізації хворих на цукровий діабет. Значне місце в комплексному лікуванні гнійно-некротичних уражень “діабетичної ступні” відводиться антибіотикотерапії. Вважається, що внутрішньоартеріальний шлях введення є найефективнішим способом антибіотикотерапії при цій патології.

Мета дослідження. Вивчити показники ендогенної інтоксикації при застосуванні внутрішньоартеріального введення антибіотиків, включених у тіні еритроцитів.

У всіх хворих при госпіталізації в клініку, на 7 і 14 добу після виконання оперативного втручання визначали кількість лейкоцитів, лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ) за Островським [5], гематологічний показник інтоксикації (ГПІ) за Васильєвим і Комаровим [1], швидкість зсідання еритроцитів (ШЗЕ), сорбційну здатність еритроцитів (СЗЕ) [4], рівень середніх поліпептидів (РСП) [2].

Вихідний показник ЛІІ в контрольній групі був 3,37±0,27, в основній – 3,55±0,54, на 7добу відповідно – 3,79±0,29 і 2,47±0,43 (р<0,001), на 14 добу – 2,74±0,46 і 2,16±0,20 (р>0,05).

Початково ГПІ в контрольній групі був 6,69±0,78, в основній – 10,37± 2,68 (р>0,05), на 7 добу відповідно – 9,23±1,39 і 5,2±1,14 (р<0,001), на 14 добу – 5,14±1,12 і 3,91±0,59 (р>0,05).

Суттєвого коливання ШЗЕ в динаміці, як в контрольній, так і в основній групі, не відмічено.

Висхідна СЗЕ (%) в контрольній групі - 38,2±2,3, в основній – 44,4±2,3 (р>0,05), на 7 добу відповідно – 46,8±2,9 і 42,1±1,7 (р>0,05), на 14 добу – 36,7±1,3 і 37,2±1,3 (р>0,05).

Початково РСП у контрольній групі був 0,239±0,021, в основній – 0,226± 0,01 (р>0,05), через 7 днів відповідно 0,267±0,034 і 0,212±0,01 (р<0,05), через 14 діб – 0,220±0,019 і 0,191±0,009 (р>0,05).

Таким чином, в основній групі відмічений сприятливий перебіг ранового процесу. У більшості хворих після оперативного втручання не відмічено ознак вторинної інфекції в рані, термін початку розвитку грануляцій і епітелізації достовірно наставав на 3 доби швидше, ніж у контрольній групі. Середній ліжко-день у контрольній групі склав 36,4±4,6 діб, в основній – 19,6±1,8 (р<0,001).

Висновки. Використання внутрішньоартеріального введення антибіотиків у тінях автологічних еритроцитів в комплексному лікуванні гнійно-некротичних уражень “діабетичної ступні” дає змогу швидше знизити рівень ендогенної інтоксикації у хворих, запобігти у більшості з них вторинного нагноєння рани після оперативного втручання, а також суттєво зменшити термін перебування хворих у стаціонарі.

Abstract. The data dealing with the dynamics of indices of endogenous intoxication when using intraarterial administration of antibiotics, included into the blood shadows in comparison with the intraarterial administration of antibiotics in a course of multimodality treatment of the pyo-necrotic lesions of the “diabetic foot” are adduced in the given article.

Key words: leycocitic index of intoxication, hematological parameter of intoxication, erythrocytes sedimentation rate (ESR), sorption ability of erythrocytes, level of the medial proteins.

Pirogov State Medical University (Vinnitsa)

УДК: 617.582-77

Институт клинической и экспериментальной хирургии АМН Украины

Резюме. В работе анализируется опыт применения метода чрезкожной транслюминальной ангиопластики (ЧТА) с эндоваскулярным протезированием для лечения облитерирующих поражений (ОП) артерий подвздошно-бедренного сегмента (ПБС). За период с 1988 по 1999 г. ЧТА артерий ПБС произведена у 245 больных, 13 больным были установлены внутрисосудистые стенты зарубежного и отечественного производства. У 174 больных (71%) кроме ОП артерий выявлены сопутствующие заболевания, в связи с чем риск традиционных сосудистых операций был значительно повышен. Показания к первичному рентгеноэндоваскулярному (РЭВ) протезированию определяли с помощью метода цветного дуплексного сканирования (ЦДС), позволяющего еще до артериографического исследования выработать тактику рентгенохирургического лечения. Хорошие и удовлетворительные результаты достигнуты у 226 (90,2%) прооперированных больных. Внутрисосудистое стентирование позволило значительно снизить риск осложнений и улучшило результаты ЧТА артерий ПБС. Метод ЦДС подвздошных артерий позволил более точно определять показания к РЭВ протезированию при данной локализации ОП.

Ключевые слова: чрезкожная транслюминальная ангиопластика, эндоваскулярное протезирование, внутрисосудистый стент, цветное дуплексное сканирование, рентгеноэндоваскулярное протезирование.

Цель исследования. Исследовать эффективность применения ЦДС подвздошных артерий для определения показаний к РЭВ протезированию.

Материал и методы. За период с 1988 по 1999 годы в нашей клинике ЧТА с помощью баллон-катетеров “Cook” и “Meditech” была выполнена у 245 больных с окклюзионно-стенотическими поражениями артерий ПБС, из них у 13 больных были установлены внутрисосудистые стенты. У 174 больных (71%) кроме ОП артерий выявлены сопутствующие заболевания, в связи с чем риск традиционных сосудистых операций был значительно повышен. Нами были использованы 2 стента типа “Palmaz”, 2 – “Strecker” и 9 отечественных стентов типа “Gianturco-Rosch”. Показаниями к стентированию были ригидные стенозы в 2-х случаях и диссекции интимы – в 11 случаях.

Для оценки гемодинамических расстройств всем больным помимо общеклинических исследований производились реовазография и рентгеноконтрастная ангиография. ЦДС выполнено у 92 больных. Следует отметить, что в последние годы мы стараемся применять данный метод исследования у всех больных обструкциями ПБС до проведения им ангиографического исследования.

ЦДС подвздошных артерий выполняли на аппарате “Ultramark-9” (США) датчиком с частотой 3,5 мГц. Определяли локализацию, протяженность и степень выраженности стеноза. Ультразвуковыми признаками гемодинамически значимого стеноза артерий были: сужение диаметра сосуда более 50%, мозаичность цветного картирования и ускорение кровотока более, чем в 2 раза по сравнению с неизмененным сегментом. При окклюзии артерии визуализировался обрыв цветного потока и ускорение кровотока по коллатеральным ветвям. Дистальную границу окклюзии и, соответственно, ее протяженность определяли по уровню ретроградного коллатерального заполнения артерии.

Результаты исследования и их обсуждение. Применение ЦДС подвздошных артерий позволило не только правильно выбрать доступ, дающий возможность непосредственного перехода диагностической процедуры в лечебную, но и заранее оценить шансы на успех ЧТА, выбрать баллон-катетер и стент необходимой длины и диаметра.

В результате произведенных рентгенохирургических вмешательств хороший и удовлетворительный ближайший клинический результат был достигнут у 226 (92,2%) прооперированных больных.

Осложнения во время и в ближайшие сутки после операции возникли у 16 больных (5,7% случаев): у 12 это был тромбоз артерий в зоне ЧТА, у 4 – эмболия дистальнее места вмешательства. Во всех случаях причиной острого тромбоза были диссекции интимы в месте баллонной дилатации. У 2 из этих больных удалось произвести успешный тромболизис. Остальным пациентам по поводу развившихся осложнений были выполнены плановые или ургентные сосудистые операции. Следует отметить, что ни у одного из больных, которым были установлены внутрисосудистые стенты, мы не наблюдали возникновения острых тромбозов и периферических эмболий во время операции или в ближайшем послеоперационном периоде.

1. Применение внутрисосудистых стентов снижает риск осложнений и улучшает результаты ЧТА артерий ПБС.

2. Применение ЦДС подвздошных артерий позволяет более точно определять показания к РЭВ протезированию оклюзирующих поражений.

Abstract. The experience of using transdermal transluminal angioplasty (TTA) with the endovascular stent in the treatment of occlusional lesions (OL) of the arteries of iliofemoral segment (AIS) is presented. From 1988 till 1999 TTA of AIS was conducted in 245 of patients. Stents of both home-made and foreign origin were installed to 13 patients. In 174 cases (71%) with occlusive lesions associated pathology was detected. In thi connection the risk of traditional vascular operations was considerably higher. Indications for primary roentgenoendovascularis (REV) stent were determiner by colour duplex scanning which allowed to choose the policy of roentgenosurgical treatment before an arteriographic investigation was initiated. Good and satisfactory results were achieved in 226 (90,2%) patients. Endovascular sents allowed to decrease significantly the risk of complications and improved the results of treatment of patients with occlusive diseases of AIS. The method of CDS of the iliac ateries made it possible to specify indications for the REV stent under the given localisation of OL.

Key words: transdermal transluminal angioplasty, endovascular sents, colour duplex scanning, roentgenoendovascular stents.

Istitute of Eperimental and Clinical Surgery of AMS of Ukraine (Kyiv)

УДК: 616.14-002+616.14-003.7]:616-005.1-085.844.6

Кафедра госпітальної хірургії (зав. – проф. O.В.Aлексеєнко)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. Вивчено особливості впливу внутрішньотканинного електрофонофорезу (ВТЕФФ) гепарину, нікотинової кислоти та новокаїну на систему гемостазу у хворих з гострим тромбозом глибоких вен нижніх кінцівок і динаміку змін венозного тиску враженої кінцівки. Встановлено, що застосування ВТЕФФ сприяє швидкому зниженню венозного тиску, нормалізації потенціалу гемокоагуляції, підвищує ферментативну фібринолітичну активність плазми крові і знижує неензиматичний лізис фібрин/фібриногену, відновлює потенціальну активність плазміногену та підвищує інтенсивність Хагеман-залежного фібринолізу.

Ключові слова: внутрішньотканинний електрофонофорез (ВТЕФФ), венозний тиск, потенціал гемокоагуляції, флеботромбоз, ферментативна фібринолітична активність.

Вступ. Актуальність проблеми лікування гострого венозного тромбозу зумовлена широким розповсюдженням патології та зростанням частоти (29-47% випадків) виникнення післяопераційного флеботромбозу [2,6]. В разі неможливості виконання оперативного втручання, зростає потреба в проведенні ефективної тромболітичної терапії, перспективним напрямком локальної пролонгації якою є ВТЕФФ [1,5].

Мета дослідження. Вивчити ефективність використання ВТЕФФ в лікуванні післяопераційного тромбозу глибоких вен нижніх кінцівок.

Матеріал та методи. Обстежено 48 хворих з гострим флеботромбозом. Основна група становила 18 пацієнтів (застосовано ВТЕФФ гепарину, нікотинової кислоти і новокаїну), контрольна група - 30 пацієнтів (ВТЕФФ не використовували). Середнiй вік хворих обох груп становив 49 рокiв.

ВТЕФФ виконували за власною методикою [5]. Визначали венозний тиск враженої кінцівки, загальний потенціал гемокоагуляції та фібринолізу [3,4].

Результати дослідження та їх обговорення. Застосування ВТЕФФ призводило до зникнення болю, відчуття “розпирання”, симптомів Мозеса та Хоманса в середньому в 2 рази швидше, ніж в контрольній групі.

Аналіз стану системи гемостазу в обох групах виявив найбільші відмінності з боку фібринолітичної сиcтеми крові. Так, в контрольній групі потенційна активність плазміногену залишалася зниженою до 3-5 доби спостережень і досягала контрольних величин лише на момент виписки хворих. Аналогічні зміни були характерними для інтенсивності Хагемaн-залежного фібринолізу. Ферментативна фібринолітична активність була зниженою впродовж всього періоду лікування. При цьому спостерігалося постійне підвищення антиплазмінової активності плазми крові, що свідчить про недостатню ефективність загальноприйнятого лікування щодо корекції порушень фібринолітичного потенціалу крові.

В основній групі неферментативний фібриноліз прогресивно зменшувався, а ферментативна активність плазми крові, навпаки, зростала, тобто мала місце активація ензиматичного лізису фібрину, що підтверджувалося збільшенням плазмової концентрації продуктів деградації фібрин/фібриногену. Крім того, зростала потенційна активність плазміногену і активація Хагеман-залежного фібринолізу за зниження активності антиплазмінів і концентрації фібриногену в плазмі крові.

Висновки. Застосування ВТЕФФ гепарину, нікотинової кислоти і новокаїну сприяє більш швидкому зниженню венозного тиску враженої кінцівки, нормалізації гемостатичного потенціалу крові, підвищує ферментативну фібринолітичну активність плазми крові і знижує неензиматичний лізис фібрину, відновлює потенційну активність плазміногену та підвищує інтенсивність Хагеман-залежного фібринолізу.

Abstract. The peculiarities of influence of the intratissue electrophonophoresis with nicotine acid, heparin and novocaine on the hemostatic system in patients with acute deep vein thrombosis and dynamics of vein pressure changes of the affected leg were studied. It was estimated that the usage of intratissue electrophonophoresis with nicotine acid, heparin and novocaine promoted the quick fall of the vein pressure of the affected leg, normalization of the hemostatic potential, increased the enzyme fibrinolytic activity of the blood plasma and decreased nonenzyme lysis of fibrin/fibrinogen, stored the potential activity of plasminogen and increased the intensity of Hageman-dependent fibrinolysis.

Key words: intratissue electrophonophoresis, vein pressure, potential of hemocoagulation, enzyme fibrinolytic activity, phlebothrombosis.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК : 617.586:616.379-008.64-089

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав. – проф. І.Ю.Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. Вивчений вплив використання куріозину при лікуванні хворих із синдромом діабетичної ступні. Встановлено, що місцеве застосування куріозину призводить до ранньої появи грануляцій, швидкого очищення рани від гною, значного зменшення тривалості госпіталізації.

Ключові слова: Куріозин, синдром діабетичної ступні, цукровий діабет.

Вступ. За даними ВООЗ, у розвинених країнах 3-5% людей хворіють на цукровий діабет. Майже в половини з них розвиваються різні хірургічні захворювання, впершу чергу ангіопатія нижніх кінцівок, яка часто ускладнюється гнійно-некротичними процессами, включаючи гангрену кінцівки. Вогнища хірургічної інфекції та гангренозно-некротичні процеси на ступні при цукровому діабеті виникають у 20 разів частіше, ніж у людей, які не хворіють на цукровий діабет [1].

Місцевий гнійний процес у осіб, які хворіють на діабет, відрізняється значним сповільненням репаративних процесів [2]. Хронічна гіперглікемія та внутрішньоклітинна гіперосмолярність викликають нейро- та мікроангіопатії, прискорюють розвиток атеросклерозу в артеріях великого та середнього калібру [3], підвищують згортання крові [4]. Все це зумовлює значне порушення тканинного і клітинного метаболізму, розвиток гіпоксії.

Лікування діабетичних гангрен дистальних відділів нижніх кінцівок зберігаюче, направлене на ліквідацію процесу, збереження кінцівки, її цілісності та функції. В останні роки запропоновані нові методи лікування ускладнень цукрового діабету: гіпербарична оксигенація, ендолімфатичне введення препаратів, лазерна терапія [5]. Застосовують УФО крові [6], внутрішньовенне лазерне опромінення крові [7]. Проте, загальноприйняті засоби профілактики і лікування ангіопатії не завжди ефективні [8,9,10].

Мета дослідження. Вивчити ефективність використання препарату гіалуронової кислоти куріозину в місцевому лікуванні синдрому діабетичної ступні.

Куріозин, у хворих 1-ої групи, застосовували з 2-ої доби після операції, попередньо ретельно очистивши рану від гною, фібрину, некротичних мас. Заливали розчин безпосередньо в рану або на марлеву серветку. Перев’язки виконували щодня. Ефективність препарату оцінювали за характером раньового вмісту, строкам очищення рани, характером грануляцій, тривалості госпіталізації.

Ретроспективно була відібрана група з 11 хворих - 6 жінок і 5 чоловіків, з цукровим діабетом, аналогічним по формі ураження, характеру, віку хворих, яка служила контрольною групою.

Результати дослідження та їх обговорення. Установлено, що при застосуванні в комплексному лікуванні хворих дослідної групи куріозину вже з 3-4 доби характер раньового вмісту змінювався в бік переваги серозного, що у хворих контрольної групи спостерігалось з 6-8 доби. З 6-10 доби у більшості хворих 1 групи рана очищалась від гною. У контрольній групі таке очищення спостерігалось з 15-18 доби.

Характерна динаміка мікробної забрудненості ран. Вже з 3 доби вона значно зменшувалась, змінювався характер мікрофлори, а з 8-10 доби мікробіологічні дослідження були від’ємні.

Поява видимих грануляцій у хворих цієї групи мала місце з 4-5 доби, у хворих контрольної групи - з 9-12 доби. Строки епітелізації рани в певній мірі залежать від її розмірів, і тому узагальнити їх статистично важко, одначе, в середньому рани розмірами 6х3 см епітелізувались за 14-18 днів, в той же час, як в контрольній групі - за 24-32 дні.

Найбільш важливо, що у всіх хворих цієї групи нам вдалось зупинити прогресування гнійно-некротичних процесів і уникнути ампутації кінцівки.

Таким чином, проведені дослідження дають всі аргументи для ствердження, що препарат фірми “Гедеон-Ріхтер” куріозин ефективний в комплексному лікуванні гнійних ран у хворих на цукровий діабет, що дозволяє рекомендувати його для широкого клінічного використання.

Висновки. Застосування куріозину при лікування гнійно-некротичних вражень на фоні цукрового діабету є патогенетично обгрунтованим, призводить до значного зменшення строків госпіталізації. Таким чином, є всі підстави для подальшого широкого клінічного використання препарату.

Abstract. The results of the treatment of the diabetic foot syndrome with the use of kuriozin have been studied. The local application of kuriozin proved to influence early granulations, rapid cleansing of the wound from pus, a significant decrease of the time of hospitalization.

Key words: kuriozin, diabetic foot syndrome, diabetes mellitus.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК: 617.57-002

Івано-Франківська державна медична академія
Тлумацька центральна районна лікарня

Резюме. Піддано комплексному лікуванню 66 хворих з гнійними процесами верхніх кінцівок, в частини яких застосовували довготривалу доартеріальну регіонарну інфузію антибіотиків та інших медикаментозних препаратів у поєднанні з адекватним оперативним втручанням. У всіх хворих отримано позитивний лікувальний ефект та скорочення термінів перебування в стаціонарі на 6-10 діб.

Ключові слова: комплексне лікування, гнійні процеси, доартеріальна регіонарна інфузія, панарицій.

Вступ. Хірургічне лікування гнійних процесів пальців і кисті базується на ліквідації в рані некротизованих тканин і патогенних мікроорганізмів [3]. Для досягнення даної мети важливе значення має не тільки проведення адекватного оперативного втручання, а й шлях введення медикаментозних речовин, особливо антибіотиків та створення максимальної концентрації їх в вогнищі запалення [1,2].

Матеріал та методи. Нами проведено аналіз результатів лікування 66 хворих на панарицій та флегмони кисті. Серед них було 42 чоловіки (63,6 %) і 24 жінки (36,4 %) віком від 20 до 60 років. Причинами захворювання у хворих, яких ми спостерігали були: мікротравми (36,9 %), садна (21,5 %), забійні рани (16,0 %), дрібні порізи (10,5 %), поранення скалками (3,6 %), мозолі (6,5 %), сухість і тріщини шкіри (2,5%) і у 2,5 % хворих причину встановити не вдалося.

Мета дослідження. Вивчити вплив довготривалої доартеріальної регіонарної інфузії в лікуванні гнійних процесів верхніх кінцівок.

Результати дослідження та їх обговорення. Лікування усіх хворих було комбінованим. Велике значення надавали вибору раціонального розтину. Застосовували середньобічні розтини, довжина яких залежала від локалізації та поширення гнійного процесу, була мінімальною, і разом з тим, достатньою для адекватного дренування.

Операцію при сухожилковому панариції виконували негайно. Розріз проводили під візуальним контролем, уникаючи сліпих маніпуляцій в рані. Розтини переважно виконували вздовж бічної поверхні пальців, тобто посередині між долонною і тильною поверхнями. При ушкодженні сухожилкової піхви II, III, IV пальців додатково робили розтин між навколопальцевими підвищеннями шкіри з відкриттям проксимального завороту синовіальної піхви. У випадках, коли сухожилок втрачав блиск і виявлявся значний гнійний вміст, додатково проводили розріз на протилежній бічній поверхні пальця і відкривали сухожилкову піхву.

При кістковому панариції після розкриття гнійного джерела видаляли некротично змінені тканини і вільні секвестри без травмування кістки. Для розкриття флегмон кисті застосовували лінійні розтини через найбільш випуклу частину гнійного вогнища з обов’язковою ревізією дна гнійної порожнини. Міжпальцеві флегмони відкривали повздовжніми міжпальцевими розтинами. Рану промивали розчином фурациліну або 0,25 % хлораміном, після чого дренували мікроіригатором.

У 8 хворих з флегмонами кисті, в яких запальний процес перейшов на дистальну поверхню передпліччя ретроградно канюлювали тонким силіконовим катетером торакоакроміальну артерію за методикою М.Д. Василюка [1] для довготривалого постійного, протягом 4-6 діб, введення медикаментозних препаратів апаратом “ДЛВ-1”. Протягом доби доартеріальну регіонарну інфузію проводили шляхом введення 2-3 г ампіциліну, 240 мг гентаміцину або антибіотика цефамізинового ряду, 10 мл абакталу на 5 % розчині глюкози, 200-400 мл реополіглюкіну, 10 тис. одиниць гепарину, 5 % розчину аскорбінової кислоти та інших препаратів. Всього за добу вводили вводили до 1500 мл розчинів.

Уже на другу добу лікування зникає біль та набряк кисті, лімфангоїт у ділянці передпліччя і плеча. Гнійні виділення з рани припинялися, а через 2-3 доби наступало її очищення від некротичних тканин та з’являлись грануляції. Затихання запального процесу відмічено з 4-5 доби. Терміни лікування таких хворих скорочувались на 8-10 діб в порівнянні з контрольною групою. Таке лікування запобігало виникненню септичних процесів та важких ускладнень.

Для оцінки ефективності лікування в післяопераційному періоді проводили мікробіологічне дослідження вмісту джерел ураження. При зміні перебігу ранового процесу видозмінювали лікування.

У післяопераційному періоді хворим призначали теплі ванночки з розчином фурациліну, 3-5 % розчином NaCl або 0,25 % розчином хлораміну.

У фазі регенерації ранового процесу користувалися піноутворюючими аерозолями (лівіан, олазоль, вінізоль, левовінізоль), мазями на вазелін-ланоліновій основі з антибіотиками, індиферентними мазями, обліпиховою олією, олією шипшини, солкосериловим желе, тощо. Хворим вводили протиправцеву сироватку і правцевий анатоксин.

Задовільні результати лікування відмічені у всіх хворих, пролікованих запропонованим методом.

Висновки. Застосування довготривалої регіонарної доартеріальної інфузії медикаментозних препаратів призводить до швидкої ліквідації запального процесу, зменшення термінів перебування хворих в стаціонарі на 6-10 діб та попереджає виникнення важких ускладнень.

Abstract. 66 patients with purulent processes of the upper extremities were treated using a long-term intraarterial regional infusion of antibiotics and other medicines connected with the surgical treatment. The methods of the treatment were effective and the time of patients staining in the hospital was reduced to 6-10 days.

Key words: complex treatment, purulent processes, intraarterial regional infusion, panaris.

Ivano-Francivsk State Medical Academy

УДК 616.132.2 - 089

Институт клинической и экспериментальной хирургии АМН Украины

Резюме. Проанализированы результаты консервативного (46) и оперативного (89) лечения постинфарктной аневризмы левого желудочка (АЛЖ) сердца. У 50 пациентов одновременно с аневризмэктомией было выполнено аортокоронарное шунтирование (АКШ). Пятилетняя выживаемость больных, лечившихся консервативно, составила 39%, перенесших изолированную аневризмэктомию (ИАЭ) – 49%, а у перенесших дополнительную реваскуляризацию миокарда (РМ) – 66%.

Ключевые слова: постинфарктная аневризма, аневризмэктомия, аортокоронарное шунтирование, реваскуляризация миокарда.

Цель исследования. Путем анализа результатов применения различных методов оперативного лечения больных с АЛЖ определить наиболее рациональный объем вмешательства.

Материал и методы. Наблюдали 135 пациентов с постинфарктной АЛЖ. Диагностический алгоритм включал в себя ультразвуковое исследование сердца с определением постэкстрасистолического потенциала сокращений левого желудочка сердца а также коронаровентрикулографию с измерением давления в полостях сердца и компьютерное моделирование формы левого желудочка после предполагаемых объемов резекции, с последующим расчетом фракции выброса.

Всего было прооперировано 89 пациентов, что составило 65,9% от общего числа наблюдений. Из них изолированное иссечение АЛЖ было произведено у 39 пациентов. У 50 больных аневризмэктомия сочеталась с АКШ. Аневризмэктомия и шунтирование одной коронарной артерии выполнено у 22, двух – у 21 и трех – у 7. У 71 (80%) больных отмечалось наличие пристеночных тромбов в левом желудочке. При этом размеры аневризмы значения не имели.

Результаты исследования и их обсуждение. В послеоперационном периоде наступила смерть по причине синдрома малого левого желудочка у одного больного, которому была выполнена ИАЭ левого желудочка и у одного больного с аневризмэктомией и АКШ двух коронарных артерий.

Пятилетняя выживаемость составила 38% у пациентов, которые по тем или иным причинам не были оперированы, 49% – у перенесших ИАЭ и 65% – у перенесших аневризмэктомию и РМ.

1. Большинство больных с постинфарктной АЛЖ подлежит оперативному лечению.

2. Полное дооперационное обследование позволяет наиболее точно определить объем предполагаемого вмешательства.

3. Для достижения наилучших результатов следует стремиться к достижению полной реваскуляризации миокарда.

Abstract. The results of therapeutic and operative management of the aneurysm resulting from infarct of the left ventricle were analyzed. In 50 patients aneurismectomia was combined with coronary shunting. The 5 year survival rate of patients who enderwent the course of nonoperative treatment costituted 39%, those after single aneurismectomia – 49% and 66% in patients who anderwent both aneurismectomia and additional revascularisation of the myocardium.

Key words: postinfarctional aneurysm, aneurismectomy, coronary shunting, revascularization of the myocardium.

Institute of Clinical and Experimental Surgery of AMN of Ukraine (Kyiv)

УДК 616.13 – 004.6

Інститут клінічної і експериментальної хірургії АМН України

Резюме. На основі лікування 170 пацієнтів з мультифокальним ураженням магістральних артерій нижніх кінцівок при супутньому коронаросклерозі розроблено диференційний підхід до лікування даної категорії пацієнтів та означені особливості діагностики, показів до оперативного лікування та самого оперативного втручання.

Ключові слова: атеросклероз, магістральні артерії, коронаросклероз, оперативне лікування.

Вступ. Сучасний стан хірургії серця та магістральних судин дозволяє надавати допомогу пацієнтам з розповсюдженим атеросклерозом. Проте, це є досить складним завданням, оскільки такі хворі часто приречені на неминучу загибель від супутнього і прогресуючого оклюзійно-стенотичного процесу [1,2,3]. До теперішнього часу немає чітких уявлень відносно тактики лікування пацієнтів з даною патологією, хоча очевидно, що розробка концепції лікування розповсюдженого атеросклерозу – реальний шлях не тільки зниження летальності, але й покращання якості їх життя.

Мета дослідження. Розробити лікувальну тактику у хворих з мультифокальними атеросклеротичними ураженнями магістральних артерій нижніх кінцівок при супутньому коронаросклерозі та дати оцінку її ефективності.

Матеріал та методи. Поєднання ішемічної хвороби серця та атеросклеротичного ураження магістральних артерій нижніх кінцівок нами спостерігалось у 170 пацієнтів чоловічої статі віком від 45 до 76 років.

Висновки. Отримані результати свідчать про перспективність диференційованого підходу при лікуванні хворих з поєднанням атеросклеротичного ураження магістральних артерій серця та нижніх кінцівок.

Abstract. The experience of the treatment of 170 patients with multifocal lesions of the arteries of the lower extremities with associated coronary sclerosis is presented. On this basis a new differentiated approach to the management of such patients was proposed. Special aspects of indications for operative care and the operative policy were discussed.

Key words: atherosclerosis, great arteries, coronary sclerosis, operative treatment.

Institute of Clinical and Experimental Surgery, AMS of Ukraine (Kyiv)

УДК 616.12-007-053.1-06:616.216-07-053.7

Запорожский медицинский университет

Резюме. На основании динамического наблюдения за 35 больными с патологоанатомически подтвержденным диагнозом фиброэластоза эндокарда показана недостаточная диагностическая эффективность неинвазивных методов исследования, что явилось убедительным обоснованием целесообразности эндокардиальной биопсии.

Ключевые слова: пороки сердца, фиброэластоз эндокарда.

Вступление. Развитие реконструктивной хирургии привело к расширению возможностей хирургической коррекции врожденных пороков сердца. Общеизвестно, что адаптация прооперированных больных существенно зависит от сроков проведения оперативного вмешательства [1]. В то же время, эффективность хирургического лечения врожденных пороков сердца зависит от целого ряда сопутствующих заболеваний, в первую очередь, внутриутробных инфекций как самих по себе, так и их последствий [2]. Среди патологических состояний, обусловленных инфекциями во внутриутробном периоде, оказывающих влияние на исход операций на сердце, особое значение имеет субэндокардиальный фиброэластоз, возникновение которого связано с острыми и персистирующими инфекциями матерей в периоде беременности. В зависимости от времени инфекционного воздействия на плод, фиброэластоз эндокарда может сочетаться с классическими врожденными пороками, по поводу которых показаны ранние реконструктивные операции [3]. При этом, отсутствие на современном этапе эффективных методов предупреждения прогрессирования фиброза сводит на нет все усилия хирургов-кардиологов. Встает вопрос о необходимости установления у больных врожденными пороками сердца фиброэластоза эндокарда в дооперационном периоде с целью выбора лечебной тактики.

Цель исследования. Изучить возможность неивазивной диагностики фиброэластоза эндокарда у больных пороками сердца.

Результаты исследования и их обсуждение. Следует отметить, что у 10 детей болезнь протекала подостро, то есть признаки декомпенсации у них начали проявляться во втором полугодии жизни. Клинических признаков, с достоверностью свидетельствующих в пользу фиброэластоза, мы не отметили. Группу риска по этой патологии могут составлять больные, у которых врожденный порок сердца сочетается с другими аномалиями развития, то есть при системности патологического синдрома, характерного внутриутробным инфекциям. Ни у одного из наблюдаемых детей мы не обнаружили “шарообразного” сердца на рентгенограмме. Отмечалось увеличение размеров сердца, а его форма соответствовала овалу, расположенному под углом 30-60° к диафрагмальной линии. Кардиомегалия становилась особенно значительной в терминальном периоде. Электрокардиографически у больных обнаруживался частый ригидный ритм, признаки гипертрофии миокарда левого желудочка, высокий вольтаж основных зубцов комплекса QRS с признаками ишемии и гипоксии субэндокардиальных отделов. При коронарогенном фиброэластозе данные электрокардиографического исследования изменялись в соответствии с особенностями внутрисердечной гемодинамики, свойственной имевшемуся пороку сердца. Кардиосоноскопически наиболее часто обнаруживались утолщение и уплотнение эндокарда, наблюдаемые при подостром течении болезни, утолщение стенок левого желудочка, чаще задней стенки, межжелудочковой перегородки, снижение амплитуды сердечных сокращений и подвижности межжелудочковой перегородки.

Проведенный анализ не позволил нам установить кардинального диагностическиого критерия фиброэластоза эндокарда, то есть мы пришли к выводу, что убедительно исключать фиброэластоз с помощью неинвазивных методов исследования не представляется возможным. Так, в наблюдаемой группе прижизненно фиброэластоз был установлен менее, чем у трети (11) больных. Более того, используя приведенные критерии, в последствии мы диагностировали субэндокардиальный фиброэластоз у 9 детей, которые поступили в стационар и вскоре умерли. Ни у одного ребенка из этой группы диагноз на аутопсии не был подтвержден, хотя врожденный порок сердца имел место у 5 из них.

1. Современные неинвазивные методы диагностики кардиомиопатий, в том числе субэндокардиального фиброэластоза, малоинформативны.

2. В перечень предоперационного обследования больных с врожденными пороками сердца следует включить эндокардиальную биопсию.

Abstract. On the basis of a dynamic observation of 35 patients with endocardial fibroelastosis, confirmed on an autopsy, low efficiency of the noninvasive diagnostic procedures was shown. The latter appeared to be convincing argument for the expediency of endocardial biopsy.

Key words: congenital heart disease, endocardial fibroelastosis.

Zaporozhye Medical University

УДК: 617.586:616.379-008.64-089

Кафедра факультетської хірургії (зав. – проф. В.О. Шідловський)
Тернопільської медичної академії ім. І.Я. Горбачевського

Резюме. Проведений аналіз хірургічного лікування 52 хворих на синдром ступні діабетика із застосуванням тактики відстрочених операцій. Інтенсивна передопераційна підготовка, яка включає корекцію рівня глікемії, антибактеріальну терапію, місцеву гіпотермію, внутрішньоартеріальне введення ліків, сприяє покращанню загального стану хворого, локалізації процесу на ступні, вибору адекватного об’єму оперативного втручання та оптимізації результатів хірургічного лікування.

Ключові слова: діабет, ступня, хірургічне лікування.

Вступ. Однією з умов успішного лікування хворих на синдром ступні діабетика (ССД) є вирішення питання про оптимальні строки виконання оперативного втручання, його характер та об’єм. Щодо строків, то тактика екстренних та термінових операцій, яка застосовується і дотепер в більшості хворих, знаходить все менше прихильників. Це зумовлено незадовільними результатами лікування - високою післяопераційною летальністю, значним відсотком високих ампутацій та повторних оперативних втручань [1,3,4]. Факторами, що спричиняють такі результати, є декомпенсація цукрового діабету (ЦД), на фоні якої розвивається гнійно-некротичний процес на ступні, а також неможливість відразу оцінити межі ураження тканин ступні і встановити домінуючий вплив нейропатії чи ішемії на розвиток захворювання.

Мета дослідження. Метою роботи було визначення оптимальних строків виконання оперативного втручання у хворих на ССД, а також конкретизація схеми передопераційної підготовки, яка дала б змогу локалізувати гнійно-некротичний процес, визначити реальні межі його поширення та об’єм операції.

Матеріал та методи. Проведено аналіз результатів лікування 52 хворих на ССД. Чоловіків було 28 (54%), жінок - 24 (46%). Найбільше було осіб у віці 61-70 років. Діабет І типу діагностовано у 2 (3,8%), ІІ - у 50 (96,2%) пацієнтів. У стадії декомпенсації ЦД поступило 24 (46%) хворих. У решти діабет був субкомпенсований. Важкий ступінь захворювання виявлено у 26 (50%) випадках. За формою ураження пацієнти розподілялись наступним чином: 8 (15,4%) - ішемічно-гангренозна, 12 (23%) - нейропатично-інфікована, 32 (61,6%) - змішана. У 8 (15,4%) хворих діагностовано ІІ ступінь ураження (за Вагнером). У 6 з них були наявні глибокі інфіковані виразки підошовної поверхні у проекції головок плюсневих кісток, у 2 - аналогічні виразки п’яти. У 16 (30,4%) хворих діагностовано гнійно-некротичні рани або флегмони ступні, які відповідали ІІІ ступеню ураження. Вони локалізувались на підошовній поверхні і клінічно мали всі ознаки анаеробної неклостридіальної інфекції з ураженням по типу фасціїту, целюліту, некроміозиту. У 26 (50%) пацієнтів діагностовано гангрену одного або кількох пальців, що відповідає ІV ступеню. При цьому мало місце ураження як нігтьової фаланги, так і всього пальця з переходом на плюсневий відділ ступні. У 2 (3,8%) хворих гангрена поширювалась на всю ступню.

Оперативне втручання виконували після 24-72 год. інтенсивної передопераційної підготовки хворих. Виконання операції в терміновому порядку проводили лише в окремих випадках при наявності сформованих гнійників.

Інтенсивна терапія включала декілька напрямків: 1. Корекцію рівню глікемії інсулінами короткої дії. 2. Адекватну антибіотикотерапію комбінацією цефалоспорину, аміноглікозиду та метронідазолу. Застосовували також монотерапію одним із антибіотиків останніх поколінь (мефоксин, тієнам, азактам, амікацин). 3. Місцеву гіпотермію ураженої ступні.

Актуальним залишається питання створення вищої концентрації лікарських препаратів в патологічному вогнищі. Для цього рекомендують внутрішньоартеріальне їх введення [3,4]. В нашій клініці застосовується внутрішньоартеріальне введення ліків за допомогою спеціально сконструйованої системи шляхом пункції стегнової артерії в ділянці пахової складки. До складу інфузату входить новокаїно-вітамінна суміш, трентал, солкосерил чи актовегін, ненаркотичні, а за показами, і наркотичні анальгетики. Спазмолітики вводили в залежності від функціонального стану судин. Застосовуємо також введення слабких розчинів (0,15-0,25%) перекису водню, що збільшує напругу кисню в тканинах [2].

Інтенсивна терапія впродовж 24-72 год. дає змогу покращити загальний стан хворого, показники порушеного гомеостазу, локалізувати гнійно-некротичне вогнище і дозволяє вибрати, адекватний наявній патології, об’єм оперативного втручання. При нейропатично-інфікованій формі ураження обов’язково проводили повне розвантаження кінцівки, ліквідацію ділянок гіперкератозу, мозолів.

1. Хірургічне лікування хворих з гнійно-некротичними ураженнями ступні слід починати з інтенсивної передопераційної підготовки, компенсації рівня глікемії.

2. Застосування в комплексі лікування внутрішньоартеріального введення лікарських препаратів та місцевої гіпотермії дає змогу зменшити перифокальне запалення та локалізувати гнійно-некротичний процес на ступні.

Abstract. The surgical treatment of 52 patients with the “diabetic foot syndrome” was analyzed. The policy of delayed operations was used. Intensive preoperation care which included correction of the glucose blood level, antbbacterial therapy, local hypothermia and intraarterial injection of drugs, was conducted. This multimodality therapy has contributed to the improvement in the general condition of a patient, favored the localization of the process on the foot, helped to choose the optimal volume of surgical intevention and helped to improve the outcome of surgical treatment.

Key words: diabetes mellitus, foot, surgical treatment.

Gorbachevski State Medical Academy (Ternopil)

УДК: 616.216-002:616.248+616.211-002

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав. – проф. І.Ю.Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. Наведені дані про особливості перебігу хронічного гнійного верхньощелепного синуіту при поєднанні з бронхіальною астмою та вазомоторним ринітом. Встановлено, що наявність вазомоторного риніту гальмує очищення синусів від патогенної та умовнопатогенної мікрофлори та сповільнює відновлення функціональних показників верхніх дихальних шляхів. У хворих на хронічний гнійний верхньощелепний синуіт та бронхіальну астму виявлені найбільш грубі порушення показників системи імунітету.

Ключові слова: хронічний гнійний верхньощелепний синуіт, бронхіальна астма, вазомоторний риніт.

Вступ. Хронічний гнійний верхньощелепний синуіт (ХГВС) є одним з найбільш розповсюджених хронічних запальних захворювань біляносових пазух [1]. Актуальність вивчення питань перебігу, діагностики та вдосконалення лікування даної патології визначається не тільки істотною питомою вагою у загальній структурі захворюваності ЛОР органів і її постійним зростанням, а також високим відсотком виникнення важкої соматичної патології, розвитком небезпечних для життя ускладнень.

Мета дослідження. Визначення особливостей перебігу ХГВС у хворих із супутніми бронхіальною астмою (БА) та вазомоторним ринітом (ВР).

Лікування включало застосування судинозвужуючих та антисептичних крапель в ніс, лікувальні пункції верхньощелепних пазух з введенням протимікробного препарату згідно даних антибіотикограми, десенсибілізуюча терапія, фізіопроцедури. Ефективність лікування оцінювалась за динамікою суб’єктивних (головний біль, затруднення носового дихання, ринорея, біль в проекції синусів) та об’єктивних (гіперемія та набряк слизової оболонки середнього носового ходу, наявність доріжки гною в середньому носовому ході, об’єм пазухи та наявність слизово-гнійного ексудату) симптомів ХГВС.

Результати дослідження та їх обговорення. На момент поступлення у всіх хворих були виражені суб’єктивні та об’єктивні симптоми, характерні для ХГВС. В результаті лікування вдалось досягти фази ремісії у всіх хворих, що проявилось відсутністю скарг та об’єктивних симптомів, елімінацією патогенної та умовно патогенної мікрофлори з верхньощелепних синусів, санацією пазух від патологічного слизово-гнійного вмісту.

У хворих 2-ї групи показники носової секреції (18,44±0,22 мм проти 13,12±1,06 мм; р<0,05), носового дихання (7,22±0,18 с проти 5,88±0,11 с; р<0,05) та мукоциліарного кліренсу (29,22±1,41 хв проти 15,02±1,21 хв; р<0,05) були вірогідно вищими в порівнянні з пацієнтами 3-ї групи. Статистично вірогідних відмінностей між функціональними показниками миготливого епітелію у хворих 1-ї групи та у хворих 3-ї групи не виявлено.

Після проведеного курсу консервативного лікування показники функціонування миготливого епітелію верхніх дихальних шляхів вірогідно покращуються (р<0,05) в усіх трьох групах, але найбільші порушення носового дихання (7,36±0,54 с проти 4,01±0,12 с у 3-й групі та 5,32±0,72 с у 1-й групі), носової секреції (14,20±0,42 мм проти 10,57±0,33 мм у 3-й групі та 12,10± 0,35 мм у 1-й групі) та мукоциліарного кліренсу (23,82±2,52 хв проти 14,76± 1,61 хв у хворих 3-ї групи та 16,88±1,44 хв у хворих 1-ї групи) після лікування зберігались у хворих 2-ї групи.

Таким чином, наявність ВР у хворих на ХГВС гальмує очищення верхньощелепних синусів від патологічного ексудату та супроводжується найбільшими змінами функціональних показників миготливого епітелію верхніх дихальних шляхів. Це можна пояснити гіперпродукцією секрету та змінами мікроциркуляції, характерними для вазомоторного риніту, що затруднює роботу природного отвору верхньощелепної пазухи та гальмує тим самим її санацію.

Abstract. Findings dealing with peculiarities of current of chronic purulent maxillary sinusitis in combination with bronchial asthma and vasomotor rhinitis are adduced in this article. It was found out that vasomotor rhinitis inhibits elimination of pathogenic and conditionally pathogenic microphlora from sinuses and delays of recovery of functional indices of upper airways. The most sufficient changes of immune system was found in patients with chronic purulent maxillary sinusitis and bronchial asthma.

Key words: chronic purulent maxillary sinusitis, bronchial asthma, vasomotor rhinitis.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК 616-089.86:61634:615.014.67

Вінницький державний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Резюме. В експерименті досліджена біологічна герметичність та морфологічні зміни в зоні анастомозу при формуванні його за класичною методикою. На підставі отриманих результатів розроблена оригінальна методика підвищення надійності кишкових швів, яка грунтується на інтраопераційному ентеральному введенні розчинної капсули. Використання розробленої методики підвищує біологічну герметичність анастомозу і надійність міжкишкового сполучення.

Ключові слова: неспроможність швів, біологічна герметичність анастомозу, міжкишкове сполучення, оперативні втручання.

Мета дослідження. Розробити засіб підвищення надійності кишкового шва, заснований на застосуванні ентерального розчинного пристрою.

Матеріал та методи. У лабораторних умовах створена капсула з двошаровою оболонкою з інкорпорованим антимікробним препаратом. Капсулу заповнюють сорбентом та антимікробним препаратом.

У двох серіях експериментів на 22 безпородних собаках було проведено вивчення ефективності розробленого пристрою після резекції тонкої кишки та формування анастомозу за типом “кінець у кінець” швом Альберта – Ламбера. Перша серія була контрольною. У 2-й серії при накладанні міжкишкового анастомозу в просвіт кишечника вводили розроблену капсулу. Релапаротомію тваринам виконували через добу після операції. При ревізії черевної порожнини оцінювали макроскопічну картину, вивчали мікробну забрудненість у зоні анастомозу та гістологічні зміни стінки кишки по лінії накладання швів.

У 2-й серії петлі кишечника вільно лежали у черевній порожнині, за винятком двох випадків, коли зона міжкишкового сполучення була рихло вкрита пасмами великого чепця. Гістологічно знайдена помірна запальна реакція тканин, незначна кількість бактерій у стінці кишки, переважно у підслизовому шарі, відсутність їх на серозній оболонці. При бактеріологічному дослідженні змивів з очеревини у зоні анастомозу росту бактерій не було.

Висновки. Ентеральне застосування розчинної капсули, що містить антимікробний препарат та сорбент є ефективним методом підвищення надійності кишкових швів.

Abstract. The biological leak-proofness and morphological changes in the zone of anastomosis formed by the traditional method were studied in experiments. On the basis of the obtained results a highly effective technique the improving of the reliability of the intestinal anastomosis was proposed. It is based on the intraoperative intestinal implantation of a soluble capsule. The new method increases the biological leak-proofness characteristics of the anastomosis and the reliability of interintestinal sutures.

Key words: suture insufficiency, biological leak-profness of anastomosis, operative management.

Pirogov State Medical University (Vinnitsa)

УДК: 617-089-085.246.2

Кафедра анестезіології, реаніматології та дитячої хірургії (зав. – проф. В.М.Коновчук)
Буковинської державної медичної академії,
вузлова лікарня ст.Чернівці (головний лікар – В.І.Єршов)

Резюме. В даній роботі вивчали застосування гепарину та фраксипарину при екстракорпоральних методах детоксикації. Обгрунтована можливість застосування фраксипарину при мембранному плазмаферезі, мембранній плазмосорбції та його переваги перед гепарином.

Ключові слова: фраксипарин, гепарин, плазмаферез, плазмосорбція.

Вступ. Обов’язковою умовою проведення екстракорпоральних методів детоксикації (ЕМД), зокрема, плазмаферезу та плазмосорбції, є застосування антикоагулянтів [3]. Традиційно призначають гепарин. Проте, проведення безапаратного мембранного плазмаферезу (МПФ), мембранної плазмосорбції (МПС) потребує введення високих доз гепарину, що вимагає ретельного контролю за станом коагуляційного потенціалу крові.

Дозування гепарину супроводжується труднощами і не завжди піддається апріорним розрахункам, оскільки його гіпокоагуляційний ефект має великі індивідуальні коливання та залежить від: вмісту в плазмі хворого антитромбіна ІІІ; вмісту в крові білків гострої фази, які зв’язують та інактивують гепарин; ступеня фіксації комплекса антитромбін ІІІ - гепарин на судинному ендотелії [2,4]. Внутрішньовенне введення гепарину призводить до великих коливань гемостазу — від повного незгортання крові до виникнення гіперкоагуляції.

Ми звернули увагу на роботу [1], де вказується можливість застосування низькомолекулярних фракцій гепарину для проведення ЕМД, зокрема, фраксипарину. Застосування таких препаратів має більше переваг: тривалий період гіпокоагуляції, відсутність “гепаринових синусоїд” та реальної загрози кровотечі. Практичний інтерес являє собою вивчення порівняльної характеристики вказаних антикоагулянтів при застосуванні ЕМД.

Мета дослідження. Вивчення можливостей застосування фраксипарину хворим з важкими формами ендотоксикозу при МПФ та МПС.

Препарат низькомолекулярної фракції гепарину - Фраксипарин (надропарин кальцію, компанія “Sanofi”, Франція) було застосовано у 8 хворих (ІІ група) з гнійно-запальними процесами черевної порожнини (2), гострим панкреатитом (3), облітеруючими захворюваннями артерій нижніх кінцівок (3). МПФ проведено у 4 хворих, всього 10 сеансів, тривалу МПС - у 4 хворих, всього 10 сеансів.

Процедури МПФ проводили на устаткуванні для безапаратного мембранного плазмаферезу ПФМ — СБ виробництва ЗАД “Невская оптика”. Для МПС використовували нові біоспецифічні плазмо- та гемосорбенти типу ГСГД (гемосорбент гранульований делігандизуючий-4, -6), ГВДС (гемосорбент вуглецевий ДНК-місткий) виробництва Придніпровського хімічного заводу у разових колонках по 100 мл. Тривалу програмовану МПС проводили дискретно, в міру отримання плазми, крапельно внутрішньовенно зі швидкістю 60-80 крапель на хвилину.

У пацієнтів І групи гепарин вводили внутрішньовенно по 150-200 МОД на 1 кг маси тіла хворого під час передаферезної інфузійної підготовки за 20-30 хв. перед початком сеансу та постійно протягом процедури МПФ або МПС крапельною інфузією із швидкістю 1000 МОД на годину.

У хворих ІІ групи фраксипарин вводили внутрішньовенно за 20-30 хв перед сеансом МПФ в дозі 100 од АХа ІС (відповідно 45 МОД АХа) та в дозі 200 од АХа ІС відповідно 90 МОД АХа) на 1 кг маси тіла при проведенні тривалої програмованої МПС. Повторні введення препарату не проводили.

Усім хворим перед виконанням процедури ЕМД, визначали показники гематокриту, рівень гемоглобіну, параметри коагулограми: протромбіновий індекс, толерантність плазми до гепарину, час рекальцифікації, фібриноген, час згортання крові по Лі-Уайту [5]. Означені показники визначали перед проведенням процедури, а також при МПФ через 2 та 4 год після введення антикоагулянтів, при МПС - через 4 та 8 год відповідно.

Результати дослідження та їх обговорення. Усі хворі задовільно переносили сеанси МПФ та тривалої МПС, в яких застосували гепарин та фраксипарин, гемоділютанти. Результати досліджень при МПФ свідчать, що рівні гемоглобіну, кількість тромбоцитів та фібриноген при застосованні гепарину та фраксипарину суттєвих змін не мали. Час згортання крові був подовжений, відповідно, при введені гепарину (через 2 год) в 2,5 рази та в 2 рази (через 4 год), а фраксипарину — 1,7 та 1,6 рази. Таке пригнічення коагуляційного потеціалу крові було достатнім для попередження тромбоутворення в контурі системи. Що стосується показників коагуляційного (плазмового) гемостазу, то найбільш суттєвим було те, що і гепарин, і фраксипарин зменшували протромбіновий індекс, підвищували толерантність плазми до гепарину та час рекальцифікації. Разом з тим, коливання показників протягом сеансу детоксикації були меншими при застосуванні фраксипарину. Стан задовільної гіпокоагуляції досягався меншим пригніченням системи згортання крові, що звичайно зменшувало ризик геморагічних ускладнень.

Аналогічна закономірність спостерігалась і протягом 4 год після проведення МПС. Через 8 год пригнічення активності згортаючої системи крові було приблизно як і на фоні постійної інфузії гепарину.

1. Фраксипарин може бути використаний для досягнення необхідної гіпокоагуляції при проведенні безапаратного МПФ та сорбції.

2. Для досягнення необхідної гіпокоагуляції при проведенні сеансу екстракорпоральної детоксикації достатньо одноразового введення фраксипарину, в той час як гепарин потребує постійного введення.

3. Необхідний гіпокоагулюючий ефект досягається фраксипарином при меншому пригніченні коагуляційного гемостазу, що зменшує ризик геморагічних ускладнень.

Abstract. The aim of the given researchis to study heparin and fraxiparin application with extracorporal methods of detoxication. The possibility of the use of fraxiparin with membrane plasmapheresis, membrane plasmasorption as well as its advatages over heparin have been determined.

Key words: fraxiparin, heparin, plasmapheresis, plasmasorption.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК 616.65:612.13]-089.5-083.94

Кафедра анестезіології, реаніматології та дитячої хірургії (зав. – проф. В.М. Коновчук)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. Вивчали вплив різних положень тіла, які застосовуються при виконанні трансуретральних резекцій передміхурової залози, на стан серцево-судинної системи. Запропоноване положення тіла цілком становить альтернативу традиційному.

Ключові слова: кінетотерапія, гемодинаміка, трансуретральна резекція передміхурової залози.

Мета дослідження. Вивчити вплив зміни положення тіла пацієнта на стан центральної гемодинаміки під час проведення трансуретральних резекцій передміхурової залози.

Обстежено 45 чоловіків в віці від 58 до 72 років з гіперплазією передміхурової залози. З боку внутрішніх органів – переважно вікові зміни.

Матеріал оброблений методом варіаційної статистики на IBM з використанням програми Excel.

Результати дослідження та їх обговорення. Нами було проведено дослідження основних показників центральної гемодинаміки в залежності від положення тіла під час трансуретральних резекцій передміхурової залози. Максимальні УОК, ХОК, ШВУОК, УПЛШ відповідали ІІ положенню, мінімальні значення – І положенню, показники хворих, які знаходились в ІІІ положенні займали проміжне значення.

ХОК в І положенні тіла пацієнтів становив 3,88±0,33 л/хв, а при ІІ положенні тіла він збільшувався на 47,7%, в ІІІ положенні був на 19,7% менше в порівнянні з ІІ положенням і на 18,55% більше в порівнянні з І положенням.

ЗПОС в І положенні тіла вищий на 32,3% в порівнянні з ІІ положенням, в порівнянні з ІІІ положенням – вищий на 15,65%.

Максимального значення ХРЛШ набувала в другому положенні і була вищою на 47,7% в порівнянні з першим положенням і на 18,5% в порівнянні з третім положенням.

1. Виконання трансуретральної резекції передміхурової залози в положенні для літотомії збільшує фізіологічне навантаження на серцево-судинну систему.

2. Запропоноване положення становить альтернативу традиційному, оскільки сприяє покращанню центральної гемодинаміки.

Abstract. The influence of different body positions, which are used during transurethral resection, on the state of the cardiovascular system has been studied. The proposed body position is absolutely opposite to the traditional one.

Key words: kinetotherapy, hemodynamics, transurethral resection of the prostate gland.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК 617.58-001.5:616.5-089 844.

Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця

Резюме. Проведено аналіз результатів лікування 42 хворих із дефектами шкіри та м’яких тканин у ділянці переломів кісток верхніх і нижніх кінцівок. Встановлено, що основою успішного лікування потерпілих із переломами кісток, поєднаних із дефектом м’яких тканин, і профілактики гнійних ускладнень є пластика ран повношаровими переміщеними ротованими клаптями шкіри і первинне переведення відкритих переломів у закриті.

Ключові слова: перелом кісток, відкриті пошкодження кісток, м’які тканини, пластика.

Вступ. При відкритих переломах кісток із дефектами м’яких тканин виникає складність для закриття кісткових ран, особливо на передній поверхні гомілки. Інфекційні процеси ускладнюють загоєння від 2,4 до 50% випадків відкритих переломів кісток, що є головною причиною незадовільних результатів лікування [4].

Більшість авторів [1-3] відмічають позитивне значення раннього відновлення шкірного покриву при первинній хірургічній обробці (ПХО). Необхідність в автодермопластиці (АДП) виникає при відкритих травмах кінцівок у 8-57 % потерпілих [2].

У зв’язку із збільшенням числа потерпілих із відкритими поширеними пошкодженнями кісток і м’яких тканин проблема профілактики ранових ускладнень і пластики шкіри є актуальною.

Мета дослідження. Розробити адекватний метод лікування відкритих переломів кінцівок шляхом переводу їх у закриті.

Другу групу - 28 потерпілих - склали хворі з дефектами м’яких тканин, які виникли внаслідок травматичного скальпування, некрозу шкіри після її відшарування, утворення гематом, надмірного натягу шкіри під час ПХО та після остеосинтезу.

Шкірна пластика поєднувалася з відновленням інших тканинних структур (сухожилок, нервів) у 36 травмованих осіб (85,9%).

Результати дослідження та їх обговорення. Дефект тканин у функціонально активній зоні, який утворився після переміщення повношарового клаптя, закривали шляхом вільної пересадки розщеплених клаптів шкіри безпосередньо після ПХО у 10 хворих, у 4 хворих - на 8-10 день.

Для пластики м’яких тканин опорно-рухового апарату краще застосовувати життєздатні, а не консервовані тканини, як рекомендують деякі автори [5].

Бережливе відношення під час ПХО до тканин шкіри, забезпечення адекватного кровообігу і лімфовідтоку в переміщених на широкій ніжці повношарових клаптях, фіксація без натягнення, контроль життєздатності після фіксації, накладання м’яких і гіпсових вікончастих пов’язок без тиску на ці клапті забезпечило приживання їх у всіх оперованих.

Першу вторинну АДП проводили у хворих із добре підготовленими гранулюючими ранами, незважаючи на наявність некротичних тканин в інших ділянках рани. Після пересадки шкіри, при необхідності, проводили повторне дренування кишень, постійне або перманентне промивання ран антисептиками, як один з етапів підготовки ран до наступної пластики. Хворих оперували 1-2 рази на тиждень. Пересаджені розщеплені клапті шкіри прижили після 92% дермопластик.

У 3-х хворих цієї групи з відкритими переломами кісток відмічено ускладнення – остеомієліт великогомілкової кістки. Після відновлення шкірного покрову, дренування рани, активної цілеспрямованої антибіотикотерапії були створені сприятливі умови для хірургічного лікування остеомієліту.

2. Аутодермопластика усуває активне інфікуюче вогнище в ділянці перелому кісток і повинна виконуватися в стислі терміни.

Abstract. The experience of the treatment of 42 patients with lesions of the soft tissues at the site of fracture of the lower and upper extremities was analysed. The plasty of wounds by implantation graft of rotated local tissues and primary transformation of opened fractures into closed prevent the development of osteomyelitis and improves the results of the treatment.

Key words: bone fracture, soft tissues, plasty, open injury of the bones.

National Medical University (Kyiv)

УДК: 616.216.1-002:616.839-009.12-08-071

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав. – проф. І.Ю. Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Ключові слова: хронічний гнійний синуіт, цАМФ, цГМФ.

Вступ. В реалізації будь-якого запального процесу, в тому числі й хронічного гнійного синуіту (ХГС) важлива роль належить циклічним нуклеотидам (ЦН), оскільки вони є універсальними вторинними месенджерами клітинної відповіді на зовнішню стимуляцію [1]. Більшість біологічно активних речовин реалізують свою дію на клітини через ЦН, які є своєрідними місцевими модуляторами дії медіаторів запалення [3]. По відношенню до дихальних шляхів ЦН здійснюють регуляцію секреції слизу та мукоциліарного кліренсу, модулюють вивільнення медіаторів запалення.

Мета дослідження. Визначити динаміку циклічних нуклеотидів в ексудаті верхньощелепних пазух у хворих на хронічний гнійний синуіт протягом консервативного лікування.

Результати дослідження та їх обговорення. Проведене дослідження показало, що рівень цАМФ (36,38±1,17 нмоль/мл) і цГМФ (13,37±0,73 н/моль/мл) у хворих на ХГС в стадії загострення значно відрізняється від значень в контрольній групі (19,3±1,54 нмоль/мл та 7,23±1,15 нмоль/мл відповідно). Концентрація цАМФ в перший день лікування в ексудаті верхньощелепних пазух була значно вищою у хворих на ХГС (р<0,001). В процесі лікування відмічене чітке та вірогідне зниження цього показника (18,72±1,85 нмоль/мл проти 37,38 нмоль/мл; р<0,001).

Дослідження вмісту цГМФ в ексудаті верхньощелепних пазух показало, що загострення ХГС супроводжується високовірогідним збільшенням концентрації цГМФ в порівнянні з контролем (р<0,001). При досягненні фази ремісії концентрація цГМФ в ексудаті верхньощелепних пазух залишається високою та практично не змінюється протягом консервативного лікування (13,37± 0,73 нмоль/мл та 14,10±0,86 нмоль/мл).

У 18 хворих на ХГС до терапевтичного комплексу додали атропін, який у кількості 0,5 мл 0,1% розчину вводився в пазуху під час лікувальної пункції. Через 5 год. повторно промивали синус та забирали ексудат на визначення вмісту ЦН. В результаті встановлено, що концентрація цАМФ практично не змінюється протягом дослідження (37,38±1,17 нмоль/мл та 36,76±1,40 нмоль/мл) і залишається значно вищою за контрольний показник (р<0,001).

Рівень цГМФ зазнає значних змін: через 5 год після введення атропіну він залишається в 6 разів нижчим за попередній показник (2,74±0,25 нмоль/мл проти 13,37±0,73 нмоль/мл; р<0,001) та значно нижчим за контрольне значення (7,23±1,15 нмоль/мл; р<0,001).

1. Загострення ХГС супроводжується збільшенням концентрації цАМФ та цГМФ, що може свідчити про активацію адренергічних і холінергічної ланок вегетативної нервової системи, а також про масивне надходження у вогнище медіаторів запалення.

2. Відсутність змін концентрації цГМФ в ексудаті верхньощелепних пазух у процесі лікування, виражене зменшення її при введенні холінолітичного засобу та позитивна динаміка показника при терапії атропіном вказує на значення активації холінергічної ланки вегетативної нервової системи в патогенезі ХГС та доцільність застосування холінолітичних вегетотропних засобів у місцевому лікуванні даної патології.

Abstract. Experimental findings dealing with changes of the activity of cyclic nucleotides of the exudate of the maxillary sinuses in the process of treatment of 35 patients with chronic sinusitis are adduced in this article. It was found out that chronic purulent sinusitis was accompanied by an increased level of cAMP and cGMP. In the topical use the level of cAMP was decreased although the level of cGMP was not changed. The level of cGMP was significantly decreased during topical application of atropine. The obtained data confirm the important role of the autonomic nervous system in the patogenesis of chronic purulent sinusitis and efficacy of the local using of cholinolytics.

Key words: chronic purulent sinusitis, cAMP, cGMP.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК 617.764.5-007.271-089

Кафедра анатомії людини (зав. – проф. В.М. Круцяк),
кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав. – проф. І.Ю. Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. Пропонується удосконалення методу хірургічного втручання при повторних рубцевих стенозах сльозових шляхів. Метод спрямований на відновлення функції сльозових шляхів і попередження утворення нових.

Ключові слова: сльозові шляхи, рубцевий стеноз, антроцистостома.

Мета дослідження. Дослідити топографо-анатомічні взаємовідношення сльозового мішка і носо-сльозової протоки із структурами бічної стінки носа і верхньощелепної пазухи. На основі морфологічних досліджень удосконалити метод оперативного втручання на сльозовивідних шляхах.

Матеріал і методи. Методами звичайного і тонкого препарування досліджено щелепно-лицьову ділянку голови у 30 трупів людей зрілого віку. Препарування, зондування, введення красильних розчинів у сльозові шляхи з наступним стереофотографуванням проводились на сагітальних, фронтальних і горизонтальних розтинах голови. Морфометрія виконувалась мікрометром МКО.

Результати дослідження та їх обговорення. Морфологічні дослідження показали, що на присередній стінці верхньощелепної пазухи у ділянці її передньо-верхнього кута чітко визначається підвищення носо-сльозового каналу, яке направлено зверху донизу, латерально і дещо дозаду. Його довжина дорівнює 16,0±0,2 мм і ширина – 9,0±0,1мм. Товщина кісткової стінки вказаного підвищення складає 1,0±0,02 мм. Позаду від підвищення носо-сльозового каналу розташований природній отвір верхньощелепної пазухи. Орієнтиром нижнього кінця каналу є виявлений нами на всіх препаратах гребінець, який розташований у ділянці присередньої і передньої стінок верхньощелепної пазухи.

На основі морфологічних досліджень і аналізу різних методів оперативних втручань на сльозових шляхах ми запропонували метод хірургічного лікування хворих із рецидивом рубцевого стенозу сльозової протоки [3]. Аналізуючи віддалені результати після операції за даним методом, ми відмітили в окремих випадках облітерацію стоми. Тому, для попередження негативних наслідків пропонуємо нові методичні прийоми.

Висновки. Модифікація формування антроцистостоми, використання капронової жилки як бужа дає можливість отримати стійке сполучення між сльозовим мішком і верхньощелепною пазухою.

Abstract. The improvement of the method used in case of recurring cicatricial stenosis of the lachrymal ducts was suggested. The proposed technique is aimed at the rehabilitation of the lachrymal ducts function and at preventing the formation of new cicatrical stenosis.

Key words: Lacrimal ducts, cicatricial stenosis, antrocystostoma.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК: 616.381-085.281(072)

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав.– проф. І.Ю.Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. В експерименті на собаках вивчено можливість та доцільність застосування жовчі як складової розчинів для промивання очеревинної порожнини при перитоніті. Встановлено широкий спектр антимікробної дії розчинів, які містять жовч, що призводить до значного зменшення бактеріального забруднення очеревинної порожнини. Доведена ефективність розробленого методу створення депо антимікробних препаратів у зоні найбільшого ураження, в основі якого лежить локальне підведення до неї сорбенту з наведеними антибактеріальними властивостями, що сприяє активній елімінації мікроорганізмів та їх токсинів з очеревинної порожнини, попереджає їх дію на тканини.

Ключові слова: санація, перитоніт, жовч, сорбент.

Тому актуальними є пошуки нових способів зниження бактеріального забруднення очеревинної порожнини.

Мета дослідження. Вивчити можливість та доцільність використання жовчі як складової розчинів для санації очеревинної порожнини, а також ефективність розробленого методу локального підведення до зони найбільшого ураження сорбенту з антибактеріальними властивостями.

Матеріал та методи. Об’єктом експериментальних досліджень стали 37 безпородних собак. Тварини до експерименту утримувались у віварії Буковинської державної медичної академії не менше, ніж 10 днів. Умови утримування тварин відповідали необхідним вимогам. Для моделювання перитоніту тваринам під загальним знеболенням після лапаротомії виконували розсічення стінки сліпої кишки на протязі 0,5 см, після чого проводився забір кишкового вмісту для бактеріологічного дослідження. Перфоративний отвір зашивали двох рядним швом.

Кишковий вміст в об’ємі 10 мл розводили в 40 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і виливали в очеревинну порожнину, після чого рану закривали наскрізними тимчасовими швами. Санацію проводили шляхом промивання очеревинної порожнини 1%, 5%, 10%, 15% і 20% розчинами жовчі на ізотонічному розчині натрію хлориду з експозицією впродовж 15 хв, після чого розчин видаляли. З лінії швів і поверхні кишки довжиною в 10 см у оральному й аборальному напрямках проводили змиви зразу та через 2 і 3 год для мікробіологічного дослідження.

Для дослідження ефективності локального підведення сорбенту з наведеними антибактеріальними властивостями до зони найбільшого ураження проведені експериментальні дослідження на 20-ти безпородних собаках. У тварин за тією ж методикою моделювали перитоніт, після чого рану зашивали тимчасовими швами. Через 24 год рану розкривали, після чого проводили забір ексудату для мікробіологічного дослідження і до зони найбільшого ураження підводили контейнер із сорбентом. Рану закривали тимчасовими швами. Через 48 год рану повторно розкривали, проводили забір ексудату і видаленого сорбенту для мікробіологічного дослідження. Кількість мікроорганізмів вимірювали в lg КУО.

Результати дослідження та їх обговорення. Встановлено, що найбільш часто з просвіту кишки висівалась E.coli, яка в більшості випадків ініціює запальний процес в очеревинній порожнині.

Застосування розчинів жовчі для санації очеревинної порожнини суттєво зменшує її мікробну забрудненість. Після третьої санації кількість КУО в 1 мл як ексудату, так і змиву зменшується на 80%. Вже після першої санації очеревинної порожнини розчином жовчі концентрація мікроорганізмів у змиві достовірно більша, ніж в ексудаті. Це свідчить, що жовч, зменшуючи поверхневий натяг, сприяє кращому вимиванню компонентів ексудату, в тому числі і мікроорганізмів. Значне зменшення їх кількості перед другою та третьою санацією є доказом вираженої довготривалої бактерицидної та бактеріостатичної дії розчинів жовчі.

При гістологічному дослідженні парієтальної та вісцеральної очеревини в інтактних собак після промивання її розчинами жовчі, морфологічних ознак пошкодження мезотелію не виявлено. Це свідчить про можливість та доцільність використання медичної жовчі як складового компоненту рідин для санації очеревинної порожнини.

В окремій серії експериментів та в клінічних умовах проведені дослідження ефективності локального підведення до зони найбільшого ураження розробленого нами контейнера, який містить сорбент (ентеросгель) з наведеними антимікробними властивостями. Використання сорбенту мало на меті створити фізико-хімічні передумови для одностороннього (в напрямку до сорбента) переміщення токсинів, мікроорганізмів, біологічноактивних речовин та інших компонентів ексудату.

Результати експериментальних і клінічних досліджень вказують на те, що ступінь вираженості запального процесу вже в перші 24 год суттєво зменшується. При мікробіологічному дослідженні вмісту контейнера виявлено накопичення в ньому різних штамів мікроорганізмів у високих концентраціях, у той час як в ексудаті їх концентрація майже не зростала.

Будь-яких негативних явищ, пов’язаних із знаходженням контейнера в зоні ураження, не спостерігалося. В усіх випадках він легко видалявся без пошкодження мезотелію.

При використанні сорбенту з наведеними антибактеріальними властивостями в клініці у 12 хворих з розлитим перитонітом різного генезу встановлено, що кількість мікроорганізмів у ньому була на 3-4 порядки вища, ніж в ексудаті. Використання сорбенту призводило до більш сприятливого перебігу перитоніту, а також дало можливість знизити загальну кількість повторного розкриття очеревинної порожнини.

Це свідчить, що розміщення в зоні найбільшого ураження сорбенту з наведеними антибактеріальними властивостями дає змогу активно елімінувати мікроорганізми, їх токсини з очеревинної порожнини, запобігати негативної дії на тканини та рекомендувати метод як складову комплексного лікування гострого перитоніту.

1. Використання жовчі як складової розчинів для санації очеревинної порожнини призводить до суттєвого зменшення бактеріального забруднення останньої.

2. Локальне підведення до зони найбільшого ураження сорбенту з наведеними антибактеріальними властивостями при перитоніті попереджує дію мікроорганізмів та їх токсинів на очеревину, що сприяє зменшенню запального процесу.

Abstract. In epxperiments on dogs we studied the possibilities and expediency of using bile as a constituent part of lavage solutions for the abdominal cavity in case of peritoitis. Solutions containing bile were found to possess a wide spectrum of antimicrobial action that resulted in a considerable decrease of bacteial contamination of the abdominal cavity. The effectiveness of the elaborated method for creating a depot of antimicrobial drugs in the worst affected region was proved. Local application of a sorbent with induced antimicrobial properties was induced. The latter favours the active elimination of microorganisms and their toxins from the abdominal cavity, prevents its action on the tissue.

Key words: sanation, peritonitis, bile, sorbent.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК:616.36/.38-06:616.33-006.6-073.76.8

Кафедра онкології, променевої діагностики, променевої терапії та
радіаційної медицини (зав. – проф. Р.В. Сенютович)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. На основі верифікованих результатів комп’ютерно-томографічного (КТ) обстеження 134 хворих з новоутвореннями шлунка, з яких у 54 випадках дослідження виконано із застосуванням фармакологічних препаратів, проведено аналіз поширення злоякісного процесу в навколишні органи. Відмічено покращання показників діагностичної ефективності за КТ обстеження в умовах зміни тонусу шлунка.

Ключові слова: комп’ютерна томографія, пухлини шлунка, поширення.

Вступ. Діагностика новоутворень шлунка, особливо екзофітних форм, знаходиться на досить високому рівні, але питання поширення процесу на навколишні структури здебільшого вирішуються лише під час операції, про що свідчить значна кількість нерезектабельних випадків [2-4]. У худих та виснажених хворих вирішення питань щодо наявності злоякісної інвазії навколишніх органів за КТ також утруднена [1].

Мета дослідження. Оцінити можливості КТ в умовах зміни тонусу шлунка для діагностики поширення процесу на навколишні органи.

Матеріал та методи. КТ обстеження проведено 159 хворим, з яких у 68 (42,8%) випадках застосовано фармакологічні препарати для зміни тонусу шлунка. Даний аналіз проведено на основі верифікованих результатів обстежених 134 хворих.

Як свідчать наведені дані, найчастіше виявлялась злоякісна інвазія парагастральної клітковини зі зв’язковим апаратом та підшлункової залози. Під час виходу пухлинного процесу за межі серозної оболонки шлунка з’являються вогнищеві ущільнення і тяжі у парагастральній жировій клітковині із подальшим її заміщенням пухлинним конгломератом та прямою інвазією органа з втратою його чіткого контуру та ділянкою неоднорідної щільності внаслідок патологічної перебудови структури тканини.

Значне зменшення парагастральної, парапанкреатичної та параколічної жирової клітковини в худих та виснажених хворих сприяло приляганню стінки шлунка до межуючого органа, що викликало труднощі виявлення прямої інвазії. У таких випадках ми проводили обстеження з застосуванням фармакологічних препаратів, які стимулюють перистальтику шлунка. Це давало можливість краще візуалізувати зовнішній контур стінки шлунка в 89,7% випадків, при цьому точність діагностики складала 96,6%.

Висновки. Застосування фармакологічних препаратів для зміни тонусу шлунка за КТ обстеження хворих з злоякісними новоутвореннями шлунка підвищують діагностичну достовірність наявності інвазії оточуючих органів та структур.

Abstract. On the basis of verified results of a computer - tomographic CT investigation we examined 134 patients with gastric neoplasms. The use of pharmacological agents was effected in 54 cases. An analysis of the spread of the malignant process to the adjacent organs was also carried out. An improvement of diagnostic efficiency indices was noted in case of a CT examination under condicions of changes of the gastric tonus.

Key words: computerized tomography, gastric tumors, spread.

Bucovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК 616.381-002-06

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав.– проф. І.Ю.Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Ключові слова: гострий перитоніт, печінкова недостатність, ендотоксикоз.

Вступ. Основною причиною смерті хворих на гострий поширений перитоніт є поліорганна недостатність, яка зумовлена прогресуючим ендотоксикозом [3,5]. Першим бар’єром, що стримує генералізацію токсемії є печінка, функціональні резерви якої певний час дозволяють нейтралізувати токсичні речовини, які надходять через систему ворітної вени [2,3]. Прорив токсинами печінкового бар’єру на фоні лавиноподібного їх утворення в зоні запалення швидко призводить до генералізації токсемії і розвитку поліорганної недостатності [4]. Одначе лікувальні заходи, спрямовані на зменшення проявів ендотоксикозу, не завжди ефективні [3,5].

Мета дослідження. Дослідити основні джерела утворення токсинів та шляхи їх розповсюдження при поширеному перитоніті, та розробити на цій основі рекомендації по його раціональному лікуванню.

Матеріал і методи. Експерименти проведені на 32 безпородних собаках та 60 білих щурах лінії Вістар з моделлю розлитого перитоніту [1]. Досліджували токсичність крові периферійної вени, нижньої порожнистої вени проксимальніше впадіння в неї печінкових вен, ворітної вени за допомогою парамеційного тесту (ПТ), визначення вмісту молекул середньої маси (МСМ) та вимірювання питомої електропровідності (ПЕ) сироватки крові [2]. У тканині печінки визначали рівні малонового альдегіду (МА), дієнових кон’югатів (ДК), активність глютатіонпероксидази (ГПО), супероксиддисмутази (СОД), каталази (КT). В периферійній крові визначали активність 5-ї фракції лактатдегідрогенази (ЛД-5), гамаглутамілтранспептидази (ГГТП), аланінамінотрансферази (АлАТ) та аспартатамінотрансферази (АсАТ), концентрацію сечовини та креатиніну за стандартними методиками.

Результати дослідження та їх обговoрення. Встановлено, що в перші 3 години з часу розвитку перитоніту параметри токсичності крові периферійної і ворітної вен майже не змінюються. Токсичність крові нижньої порожнистої вени зростає, що пов’язано з всмоктуванням токсинів через пристінкові вени черевної стінки.

Через 6 год прогресивно зростала токсичність крові ворітної вени. В цей же час в крові периферійної вени спостерігались виражене зростання активностей ЛД-5, ГГТП, АлАТ та АсАТ, одначе параметри її токсичності практично не змінювались. У тканині печінки активувались процеси пероксидного окислення, про що свідчило вірогідне зростання рівнів ДК та МА, знижувалась активність ферментів антиоксидантного захисту - СОД, КТ та ГПО.

Виявлені зміни дозволяють стверджувати, що при лікуванні гострого поширеного перитоніту в лікувальний комплекс слід включати заходи по детоксикації крові нижньої порожнистої вени. Для зменшення токсичності кишкового вмісту необхідно використовувати ентеросорбцію. Важливим компонентом лікування є засоби антиоксидантної дії, які доцільно вводити ендопортально.

1. У процесі розвитку перитоніту має місце зміна основних джерел утворення та шляхів розповсюдження токсинів. На початкових стадіях токсини з очеревинної порожнини розповсюджуються через систему нижньої порожнистої вени. В більш пізніх стадіях провідним джерелом токсемії є кишечник, а шляхом розповсюдження - система ворітної вени.

2. При розповсюдженому перитоніті прорив токсинами печінкового бар’єру та генералізація токсемії виникає через 6-8 годин з часу його моделювання.

3. Важливим механізмом ураження печінки при перитоніті є активація процесів пероксидного окислення на фоні зниження активності ферментів антиоксидантного захисту.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsy)

УДК 616-001.17.615.844.6-085.28

Кафедра загальної хірургії (зав. – проф. Ф.Г. Кулачек)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. Вивчено ефективність внутрішньотканинного електрофорезу антисептиків при лікуванні обмежених термічних опіків III А-Б-IV ст. Встановлено, що його використання зменшує інфікованість опікових ран, позитивно впливає на динаміку ранового процесу, прискорює на 3-4 доби репаративні зміни, скорочує строки підготовки гранулюючих ран до автодермопластики.

Ключові слова: обмежені термічні опіки (ОТО), внутрішньотканинний електрофорез (ВТЕ).

Вступ. За термічних уражень опікова рана довгий час слугує вхідними воротами, резервуаром інфекції [4]. В останні роки боротьба з рановою інфекцією ускладнилась: змінилась її етіологічна структура, зросла роль умовно-патогенної мікрофлори, резистентної до багатьох антибіотиків [2]. Місцеве лікування опіків повинно включати як боротьбу з рановою інфекцією, так і використання засобів, що покращують васкуляризацію, прискорюють некролітично-очисні та репаративні процеси в опікових ранах [1]. У вдосконаленні місцевої терапії важливе місце може посісти ВТЕ антибактеріальних препаратів. Постійний струм сприяє елімінації циркулюючих у крові речовин, забезпечує їх максимальне накопичення в тканинах, що знаходяться в міжелектродному просторі [5]. Електричне поле постійного струму проявляє бактерицидну дію на ряд збудників інфекції, підвищує їх чутливість до антибіотиків [3], стимулює репаративні процеси.

Мета дослідження. Вивчити ефективність використання ВТЕ в лікуванні ОТО ІІІ А-Б - ІV стадії.

Результати дослідження та їх обговорення. При дослідженні мазків-відбитків у основній групі виявляли в 1,5-2 рази меншу кількість дегенеративних клітин, більше число неушкоджених форм нейтрофільних гранулоцитів, макрофагів, вищий рівень їх фагоцитарної активності в порівнянні з контролем. У контрольній групі кількість нейтрофільних гранулоцитів, макрофагів, мононуклеарів, фібробластів була меншою. Тут частіше зустрічалася позаклітинно розміщена патогенна мікрофлора та фрагменти некротизованих тканин.

В основній групі епітелізація поверхневих опіків прискорювалася на 3-5 днів, а повне очищення ран від некрозу - на 3-4 доби. Строки підготовки опікових ран до пластики скоротилися, порівняно з контролем, на 18%, приживлення трансплантатів було на 8,4% вищим.

Висновки. ВТЕ антисептиків в лікуванні обмежених термічних уражень є ефективним методом боротьби з інфекцією опікових ран, покращує перебіг ранового процесу, стимулює репаративну регенерацію.

Abstract. We studied the efficacy of antiseptic intratissue electrophoresis in the treatment of limited thermal burns of grade III A-B-IV. It was discovered that its application decreased the degree of infecting burn wounds, exerted a positive effect on the dynamics of the wound process, speed up by 3-4 days reparative changes. It also shortened the term of getting ready for dermato-autoplasty of granulating wounds.

Key words: limited thermal burns, intratissue electrophoresis.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК : 616.34 - 089.84

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав.– проф. І.Ю. Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Ключові слова: кишковий шов, неспроможнiсть лінії швів, фізична і біологічна герметичність, гемостаз.

Вступ. Однiєю з найважливiших причин летальностi при операцiях на порожнистих органах травлення є неспроможнiсть кишкових швiв i анастомозiв, частота яких коливається вiд 4,3 до 60% [2,6]. Якщо вiдкинути чисто технiчнi труднощі, то очевидно, що результати оперативних втручань, у першу чергу, будуть залежати вiд правильного вибору кишкового шва.

Шви, які використовуються, повинні забезпечити високу герметичність ділянки з’єднання, механiчну її мiцнiсть, надiйний гемостаз за рахунок рівномірного здавлення судин по всьому краю рани i при цьому не викликати деформації лінії швів [3,4].

Практично відсутні відомості про зв’язок між видом кишкового шва і частотою виникнення неспроможності лінії з’єднання, не визначені покази до використання окремих видів кишкових швів [1,5].

Мета досліджень. Провести порівняльний аналіз механічних та гемостатичних властивостей найбiльш часто використовуємих кишкових швiв і визначити покази до їх застосування в клініці.

Матеріал та методи. Для вивчення можливостi й оцiнки ефективностi використання при оперативних втручаннях на порожнистих органах травлення рiзних кишкових швiв нами в експериментi проведений порiвняльний аналiз властивостей найбiльш часто використовуємих в абдомінальній хірургії швiв: Матешука, Шмiдена, Коннеля, безперервно-обвивного, безперервно-зворотного, Ревердена-Мультановського та розробленого в клініці - безперервно-вузлового. Експерименти проведені на 27 безпородних собаках.

Видаленi дiлянки зашитих кишок служили об’єктом дослiдження відразу пiсля операцiї. Через визначений строк (1, 3, 5 чи 7 дiб) проводили релапаротомiю, резекцiю зашитих дiлянок кишки для комплексного дослідження.

Гемостатичнi властивостi дослiджуваних швiв вивчали гiдропресiєю - нагнітанням під контролем манометра в судини кишки забарвленого розчину. Здатність забезпечувати фiзичну герметичнiсть досліджували методом пневмопресiї - нагнітанням повітря у вiдрiзок кишки, яка розмiщувалась пiд водою. Для оцінки біологічної герметичності після лапаротомії та видiленя лiнiї швiв, обмивали їх 10 мл стерильного фiзiологiчного розчину. 1 мл змиву забирали в пробiрку i засiвали на середовище Ендо. Кiлькiсть колонiй пiдраховували в lg колоній утворюючих одиниць (KУO). Для гістологічного дослідження препарати, виготовлені за загальноприйнятою методикою, забарвлювали гематоксилін-еозином та за Ван-Гізоном.

Результати дослідження та їх обговорення. При вивченні гемостатичних властивостей найбільш низькі показники відмічені при застосуванні шва Матешука. Це прямо пов’язано з технікою накладення шва: між окремими його стібками залишається ділянка тканини з кровоносними судинами, яка не здавлюється нитками. Більш вираженими гемостатичними властивостями володіють безперервно-обвивний та безперервно-зворотній шви. Однак, найкращі гемостатичні властивості притаманні безперервно-вузловому шву.

Через 24 год після операції гемостатичні властивості всіх швів підвищуються. Це, з нашого погляду, зумовлено не тільки механічним тиском нитки шва на пошкоджені судини, але і з виникненням у них тромбів, фіксацією їх до стінки судини. Найбільш високі показники гемостазу на цей час досягаються при використаннi швів: безперервно-вузлового, безперервно-зворотного, Ревердена-Мультановського та Коннеля.

При дослiдженнi фiзичної герметичностi встановлено, що найбільш високі показники відразу ж після операції спостерігались при використанні швів: безперервно-вузлового, безперервно-обвивного та Ревердена-Мультановського.

Необхідно підкреслити, що всі досліджувані кишкові шви зразу після операції забезпечували високі показники фізичної герметичності, які перевищували величини тиску, що зустрічаються в кишечнику, як у фізіологічних умовах, так і при патології [4].

Через добу з часу операції величини фізичної герметичності вірогідно не змінювались з тенденцією до зниження утримуваного швами внутрiшньопорожнинного тиску.

На 3-ю добу відмічено вiрогiдне зниження величин фізичної герметичності при використанні швів Матешука, безперервно-обвивного, безперервно-зворотного, Коннеля. Виключення складають шви: безперервно-вузловий, Шмідена, Ревердена-Мультановського.

Причиною зниження фізичної герметичності лінії швів на цей період вважаємо процеси запалення по лінії швів. Гістологічні дослідження свідчать, що поряд із проявами альтерації, в зоні з’єднання відмічаються набряк тканин, інфільтрація їх мононуклеарами, пушування, частковий лізис колагенових та еластичних структур, що знижує міцність стінки кишки. Очевидно, важливе значення для забезпечення фізичної герметичності на цей час відіграє здатність шва механічно утримувати краї рани в співставленнi. Це підтверджується більш високими показниками фізичної герметичності при використанні швів безперервно-вузлового та Ревердена-Мультановського.

На 5-у добу відмічено підвищення фізичної герметичності, величини якої в більшості випадків наближались до таких в 1-у добу. Необхідно відмітити, що параметри герметичності при застосуванні безперервно-вузлового шва на 5 день досягали величин, які спостерігалися зразу після операції.

На 7 добу показники фізичної герметичності перевищували початкові величини, хоча й не завжди вiрогiдно, і були значно вищими фізiологічних та можливих патологічних параметрів внутрішньопорожнинного тиску в кишечнику. На нашу думку, фізична герметичність на цей час забезпечується не стільки механічними властивостями кишкових швiв, скільки реалізацією репаративних процесів, швидкість і вираженість яких багато в чому зумовлена кишковими швами. Гістологічні дослідження свідчать, що оптимальна вираженість репаративних процесів у зоні з’єднання спостерігається при використанні швів безперервно-вузлового та Матешука.

При оцiнці бiологiчної герметичностi виявлені певнi вiдмiнностi в проникливостi зони з’єднання для мiкроорганiзмiв у залежностi вiд виду кишкового шва та умов його накладання.

Через 24 год з часу операцiї найбiльша кiлькiсть мiкроорганiзмiв висiвалась із дiлянки кишки, зашитої з використанням безперервно-зворотного шва. Концентрацiя мiкроорганiзмiв досягала величин, характерних для неспроможностi лiнiї швiв, хоча проявiв останньої не виявлено.

Висока мiкробна забрудненiсть спостерiгалась при використаннi безперервно-обвивного шва, Шмiдена. Порiвняно високу бiологiчну герметичнiсть у цей строк пiсля операцiї, за нашими даними, забезпечують шви Матешука, Ревердена-Мультановського, Коннеля.

Слiд особливо пiдкреслити, що єдиний шов, який забезпечує повну бiологiчну герметичнiсть протягом доби пiсля операцiї, є безперервно-вузловий.

На 3-ю добу пiсля операцiї бактерiальна забрудненiсть зони з’єднання спостерiгалась у всiх випадках, однак при використаннi безперервно-вузлового шва була на 4 порядки нижчою.

На 5-у добу пiсля операцiї в піддослідних тварин спостерiгалось вiрогiдне зниження мiкробної забрудненостi поверхнi кишки в зонi з’єднання. Одначе, концентрацiя мiкроорганiзмiв при використаннi швiв Шмiдена та безперервно-зворотного була близькою до критичної, здатної викликати запальний процес. Найнижча концентрацiя мiкроорганiзмiв у зонi з’єднання спостерiгалась при використаннi безперервно-вузлового шва.

На 7 добу з часу операцiї росту мiкроорганiзмiв у змивi із зашитої дiлянки кишки при використаннi бiльшостi з дослiджуваних швiв не виявлено. Виключення складають дiлянки, зашитi швами Шмiдена та безперервно-зворотнім. Концентрацiя мiкроорганiзмiв при цьому майже в 2 рази менша за таку, що може викликати запальний процес. Це свiдчить, що на цей час лiнiя з’єднання, як правило, стає непроникливою для мiкроорганiзмiв, тобто бiологiчно герметичною.

1. Здатність забезпечувати надiйний гемостаз лінії з’єднання властива для більшості дослiджуваних кишкових швів. При цьому найбільш ефективним є безперервно-вузловий шов, шви Ревердена-Мультановського та Коннеля. Шов Матешука із-за низьких гемостатичних властивостей недоцільно використовувати у хворих з порушенням згортальної системи крові.

2. Фiзична герметичнiсть зашитих дiлянок кишки забезпечується як здатнiстю кишкового шва тiсно спiвставити з’єднуємi стiнки й утримувати їх у такому станi певний промiжок часу, так i швидкiстю протiкання репаративних процесiв у дiлянцi з’єднання. Найбільш ефективними є безперервно-вузловий шов, шви Шмідена та Ревердена-Мультановського.

3. Для всіх кишкових швів характерними є зниження біологічної герметичності на 3-ю добу після операції. Найбільш високі параметри біологічної герметичності забезпечує безперервно-вузловий шов.

4. Надiйний гемостаз, високу i стабiльну фiзичну герметичнiсть, мiнiмальну проникливiсть лiнiї швiв для мiкроорганiзмiв забезпечує безперервно-вузловий шов, що дозволяє рекомендувати його при оперативних втручаннях на порожнистих органах травлення, особливо при патологічних станах, для яких характерно підвищення агресивності кишкового вмісту.

COMPARATIVE CHARACTERISTIC OF DIFFERENT
KINDS OF INTESTINAL SUTURES

Abstract. A comparative analysis of efficient application of the most frequently used intestinal sutures of Mateshuk, Shmiden, Connel, continuous-blanket, uninterrupted-reverse, Reverden-Multanovskyi’s suture, an elaborated continuous-uninterrupted suture was carried out in surgical interventions on the hollow digestive organs. It has been discovered that the continuous-uninterrupted suture ensures most reliable hemostasis, a high and stable physical leak-proofness, minimal permeability of the suture line for microorganisms, allowing to recommend its application in surgical interventions on the hollow digestive organs, especially in pathological conditions which are characterized by an increased aggressiveness of the intestinal contents.

Key words: intestinal suture, physical leak-proofness, biological pressurization, hemostasis.

Bukovinian State Medical Academy (Chernіvtsi)

УДК 616.381.-002-0.85.24

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб ( зав.– проф. І.Ю.Полянський )
Буковинської державної медичної академії

Резюме. Розлитий перитоніт в експерименті на собаках викликає посилення процесів пероксидного окислення ліпідів (ПОЛ) крові, а також активацію ступеня окислювальної модифікації білків (ОМБ) плазми крові, яка є чутливим маркером ендогенної інтоксикації. Розвиток розлитого перитоніту стимулює у крові і печінці індукцію антиоксидантних ферментів (церулоплазміну (ЦП), каталази (КТ), глутатіон-пероксидази (ГПО), глутатіон-S-трансферази (ГТФ) в реактивній фазі перитоніту з наступним зменшенням вмісту їх в токсичній фазі, рівень яких необхідно підтримувати включенням у комплексне лікування таких хворих антиоксидантної терапії.

Ключові слова: перитоніт, тіосульфат натрію, даларгін, антиоксидантні ферменти, пероксидне окислення ліпідів, окислювальна модифікація білків.

Вступ. Проблема лікування перитоніту залишається однією із найактуальніших у невідкладній хірургії. Не дивлячись на суттєвий прогрес в удосконаленні методик хірургічної санації очеревинної порожнини, введенням в клінічну практику нових антибактеріальних препаратів, летальність при розлитому перитоніті складає від 10 до 78% [15,16]. Структурні і функціональні особливості очеревини створюють умови для швидкого всмоктування у кров токсинів різноманітного походження. Така ситуація може призводити до виникнення окислювального стресу, внаслідок чого порушується рівновага між швидкістю утворення активних форм кисню і їх утилізацією.

В літературі відсутній глибокий аналіз щодо оксидантно-антиоксидантного стану (ОАС) організму в динаміці перитоніту на основі оцінки не тільки ліпопероксидації, а й ОМБ. Такі дані необхідні для визначення ролі ОАС в механізмах пошкодження і для його регуляції з допомогою антиоксидантих препаратів.

Мета дослідження. На основі дослідження в динаміці ОАС крові та тканин печінки собак за умов експериментального розлитого перитоніту вивчити можливість його корекції локальним введенням антиоксидантів.

Для дослідження проводили забір крові з периферійної (ПВ), нижньої порожнистої (НПВ), ворітної вен (ВВ), а також забір тканини печінки через 6, 7, 24, 48 год після моделювання перитоніту. Проводили визначення: активності ГПО [3], КТ [9], Г-S-Т [19], ЦП [8], вмісту молекул середньої маси (МСМ)[2], ОМБ [12] та малонового альдегіду (МА). Білок визначали біуретовим методом. Отримані дані оброблялись методом варіаційної статистики [14].

Через одну годину після введення ТСН у крові ВВ активність ГПО знижується до 202±4,1 мкмоль/хв·гHb, КТ - до 193±4,9 ммоль/хв·гHb. Активність ГПО і КТ в НПВ і ПВ залишається без змін.

Через 24 год. після моделювання перитоніту на фоні введення ТСН, активність ГПО і КТ знижується, більше всього у крові ВВ (25,5%), проте в НПВ і ПВ ці показники залишаються без змін.

Результати проведених біохімічних досліджень показують, що в плазмі крові рівень МСМ, який вважають об’єктивним критерієм ступеня ендогенної інтоксикації [1,11], підвищується протягом всього експерименту.

Найбільш чутливими до дії окислювального стресу є білки плазми крові, які під дією активних форм кисню зазнають окислювальної модифікації і, таким чином, втрачають свою структуру і функцію [13]. За нашими даними, ступінь ОМБ у процесі розвитку перитоніту зростав. Через 1 год після введення ТСН, ступінь ОМБ знижується на 10% у ВВ, що, можливо, пов’язано з дією ТСН [7].

ЦП, як основний антиоксидант плазми крові, в реактивній фазі перитоніту підвищує свою активність. При введенні ТСН відмічено зниження рівня ЦП в крові ВВ. У крові НПВ і ПВ вміст ЦП залишається на рівні тварин контрольної групи.

Активність антиоксидантних ферментів печінки собак (ГПО, Г-S-Т, КТ) в реактивній фазі перитоніту зростає, особливо на 6 год з часу моделювання перитоніту. Через 1 год після введення ТСН активність ГПО знизилась з 300± 6,2 до 204±5,81 мкмоль/хв·мг білка; ГТФ - з 62±2,2 до 53±2,5 мкмоль/хв·мг білка; КТ - з 151±4,0 до 100±3,0 ммоль/хв·мг білка. Через 24 год активність цих ферментів зростає: ГПО - до 248±4,8 мкмоль/хв·мгбілка; Г-S-Т - до 79± 2,5 мкмоль/хв·мг білка; КТ - до 129±4,3 ммоль/хв·мг білка.

Даларгін при перитоніті має антиоксидантні властивості [10]. Так, через 1 год після введення даларгіну ендолімфатично активність ферментів в еритроцитах крові ВВ знижується: ГПО - з 246±4,4 до 215±4,71 мкмоль/хв·гHb, КТ - з 236±4,0 до 215±4,71 мкмоль/хв·гHb. При ендопортальному введенні даларгіну активність ГПО залишається на рівні контрольних тварин. Активність ГПО і КТ в еритроцитах крові НПВ і ПВ не змінювались, як і вміст ЦП в плазмі крові.

Введення даларгіну через 24 год з часу моделювання перитоніту не змінює тенденції досліджуваних показників, у порівнянні з контрольними даними токсичної фази перитоніту, при якій спостерігалося зниження рівня ЦП, що свідчить про виснаження резервів антиоксидантної системи.

У токсичній фазі перитоніту активність антиоксидантних ферментів у НПВ, ПВ стає приблизно одинаковою з ферментами крові ВВ, що вказує на прорив токсинами печінкового бар’єру [4,5,14,16].

Рівень МА при перитоніті зростає і через 1 год після введення даларгіну не змінюється. Рівень МСМ, які виступають в ролі маркера ендогенної інтоксикації [11], при перитоніті зростають незалежно від введення даларгіну.

Ступінь ОМБ в процесі розвитку перитоніту постійно зростає. Через 1 год після ендопортального введення даларгіну ступінь ОМБ не змінювався, а через 24 і 48 год суттєво зростав.

Аналіз стану антиоксидантних ферментів печінки (ГПО, Г-S-Т, КТ) свідчить про підвищення їх активності в реактивній фазі з наступним зниженням у токсичній фазі перитоніту. Найсуттєвіший вплив даларгіну на активність досліджуваних антиоксидантних ферментів печінки собак спостерігається через 1 год після введення препарату. Так, активність ГПО при ендолімфатичному введенні знизилась з 301±11,5 до 282±9,6 мкмоль/хв·мг білка, при ендопортальному введенні - з 290±9,2 до 278±8,7 мкмоль/хв·мг білка, при введенні в ПВ - з 271±7,7 до 264±8,1 мкмоль/хв·мг білка. Активність Г-S-Т в печінці тварин при різних шляхах введення даларгіну знизилась на 14%. Така ж закономірність виявлена і в активності каталази.

1. При перитоніті має місце активація процесів ПОЛ і ступеня ОМБ, що викликає індукцію активності антиоксидантних ферментів у реактивній стадії перитоніту з наступним їх виснаженням в токсичній стадії.

2. Тіосульфат натрію і даларгін володіють антиоксидантними властивостями - введення їх у шляхи розповсюдження токсемії при розлитому перитоніті сприяє зниженню активності процесів ПОЛ і ступеня ОМБ.

Abstract. Generalised peritonitis in experiments on dogs causes an increase of processes of blood lipid peroxidation as well as an activation of the degree of the oxidation modification of blood plasma proteins which is a sensitive marker of endogenous intoxication. The development of generalised peritonitis caused an induction of antioxidant enzymes in the blood and liver (ceruloplasmin, catalase, glutathioneperoxidase, glutathione-S-transferase) at the reactive stage of the disease followed by a decrease of their content at the toxic stage.

Their level must be maintained by means of including a course of antioxidant therapy in multimodality treatment of such patients.

Key words: peritonitis, antioxidant enzymes, lipid peroxidation, protein oxidative modification, sodium thiosulfate, dalargin.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК 611.846.1–053.1

Кафедра анатомії людини (зав.– проф. В. М. Круцяк),
кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав.– проф. І. Ю. Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. Досліджено особливості будови та топографо-анатомічні взаємовідношення м’язів очного яблука із суміжними структурами очної ямки у новонароджених людини. Встановлено, що м’язи вже мають дефінітивну форму і можуть виконувати окорухову функцію.

Ключові слова: м’язи очного яблука, новонароджені, людина.

Вступ. Рухи очей настільки звичайні, що ми це рідко відчуваємо. Вся робота окорухових м’язів дуже складна і точна, виконується вона узгоджено з роботою м’язів другого ока. Новонароджена дитина бачить почергово кожним оком, тому що контроль за роботою очних м’язів з боку головного мозку ще не встановився [5]. М’язи очного яблука у новонароджених розвинуті достатньо добре, крім сухожилкової частини [3]. Морфологічні особливості очей у пренатальному періоді свідчать, що органогенез продовжується і у постнатальному періоді [4]. За даними Э.С.Аветисова (1977) [1], у момент народження дитини її зорова система в загальних рисах за будовою наближається до зорової системи дорослої людини, але відрізняється структурною незрілістю. Знання особливостей будови окремих структур очей у дітей впродовж першого року життя має важливе значення у зв’язку із впровадженням ранніх хірургічних втручань у дітей перших місяців життя [2].

Мета дослідження. Вивчити особливості будови та топографо-анатомічні взаємовідношення м’язів очного яблука із суміжними структурами очної ямки у новонароджених людини.

Висновки. У новонароджених людини всі м’язи очного яблука набувають дефінітивної форми, за винятком їх сухожилкової частини, але можуть виконувати окорухову функцію.

Abstract. We have studied the peculiarities of the structure and topographo-anatomical interrelations of the eyeball muscles with the adjacent structures of the orbit in human neonates. It has been established that the muscles have already a definitive form and can perform the eye motor function

Key words: eyeball muscles; neonates, human being.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

УДК: 616-001.4-002.3-08:615.375

Одесский государственный медицинский университет

Резюме. Представлен опыт лечения больных гнойной инфекцией мягких тканей с помощью препарата “Литонит”. Установлено, что его применение приводит к уменьшению активности процессов пероксидного окисления липидов и к активации антиоксидантной системы.

Ключевые слова: воспаление, пероксидное окисление липидов, литонит, гнойно-деструктивный процесс, антиоксидантная защита.

Вступление. Какие бы факторы не вызывали воспаление, эта реакция всегда начинается с альтерации ткани, которая играет роль пускового фактора воспалительного процесса. Одним из важнейших пусковых механизмов воспаления является повреждение мембран, чрезмерная активация свободнорадикальных реакций и пероксидного окисления липидов (ПОЛ), что приводит к повреждению клеточных мембран [1].

Цель исследования. С целью коррекции метаболических расстройств нами был включен в комплексное лечение гнойной инфекции препарат литонит, который создан на основе биологически активных веществ лития и никотиновой кислоты и является эффективным мембраностабилизатором [2 - 4].

Оценка эффективности препарата осуществлялась на основании сравнительного анализа динамики показателей ПОЛ и ферментов антиоксидантной защиты [5 - 9].

1. При гнойной инфекции мягких тканей у больных имеет место увеличение содержание МДА и ДК ненасыщенных жирных кислот и снижение активности супероксиддисмутазы и глутатионредуктазы.

2. Применение литонита приводит к уменьшению активности ПОЛ, активации антиоксидантной системы, что способствует более быстрому затиханию воспалительного процесса.

Abstract. The experience of the treatment of patients with pyogenic infection of the soft tissues is represented. A new membaranoprotector litonit was used. A decrease in the activity of lipid peroxidation processes and the activation of the antioxydant system was discovered due to its use.

Key words: inflammation, lipid peroxidation, litonit, pyogenic infection, antioxidant system.

Odessa State Medical University

УДК 16.33-002.44-089

Кафедра факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб (зав.– проф. І.Ю. Полянський)
Буковинської державної медичної академії

Резюме. У роботі представлено методику, яка пропонує один із варіантів закриття перфоративного отвора шлунку пасмом чепця на ніжці з подальшим підведенням медикаментозних препаратів до місця з’єднання швів для прискорення регенерації. В експерименті доведена її висока ефективність.

Ключові слова: великі кальозні виразки, перфоративний отвір, великий чепець.

Вступ. Перфорація виразки - одне з найбільш небезпечних ускладнень виразкової хвороби. Діагностика перфорацій в деяких випадках буває досить затрудненою [2,4,5], хоча при класичних проявах не складна. Більш складним є вибір методу оперативного лікування. Операція повинна включати висічення перфоративної виразки з прилеглими інфільтрованими ділянками стінки шлунка або ДПК, ретельну ревізію слизової оболонки для виявлення інших виразок, корекцію стенозу пілородуоденальної зони, відновлення герметичності порожнистого органа.

У кращому випадку, тканина чепця, що знаходиться в просвіті шлунка заміститься грубою волокнистою сполучною тканиною [3], однако, це може призвести до рубцового звуження цього відділу з подальшим розвитком стенозу, що вимагає повторної операції.

Мета дослідження. Покращання результатів лікування хворих із перфоративними виразками, коли виконання радикального втручання, або зашивання виразки не представляється можливим.

В експерименті на 15 безпорідних собаках проведено порівняння методів тампонади перфоративного отвору шлунка великим чепцем на ніжці за способом Оппеля-Полікарпова та І.Ю.Полянського. У контрольній групі (8 собак) після моделювання перфорації шлунка дефект закривали за Оппелем-Полікарповим.

У дослідній групі (7 собак) перфоративний отвір у шлунку моделювали таким же способом та тампонували великим чепцем, у товщу його вводили катетер, один кінець якого підводили до тієї частини чепця, яка тампонувала перфорований отвір, а другий виводили на передню черевну стінку назовні. У післяопераційному періоді через виведений кінець катетера в товщу чепця вводили протизапальні препарати, антиоксиданти, стимулятори регенерації.

Результати дослідження та їх обговорення. У контрольній групі тварин при релапаротомії через 1, 3, 5, 7 діб після операції виявили значний інфільтрат у ділянці тампонади перфоративного отвору. Навколо мав місце виражений злуковий процес. Все це свідчить, що тампонада великим чепцем за методикою Оппеля-Полікарпова забезпечує фізичну герметичність шлунка, одначе не взмозі забезпечити біологічної герметичності. З боку просвіту шлунка чепець в усіх випадках був набряклий, з явищами некрозу, численними крововиливами. У більш пізні строки (5, 7 доби) він не виступав над поверхнею слизової оболонки, а знаходився на дні дефекту стінки шлунка, покритий грануляціями. У 2-х тижневий строк після операції ні в одному випадку не виявлено епітелізації дефекту. У 2 собак мало місце порушення фізичної герметичності перфорованого отвору та явища розлитого перитоніту, що послужило причиною смерті цих тварин.

У дослідній групі релапаротомії проведено в ті ж строки, що і в контрольній групі. Виявлено, що злуковий процес навколо затампонованого перфоративного отвору був менш виражений, майже не виявлено набряку великого чепця. З боку просвіту шлунка чепець був дещо набряклим, без некротичних змін, крововиливів було значно менше, ніж у контрольній групі тварин.

У більш пізні строки у цих тварин ні в одному випадку не виявлено ніші в ділянці перфоративного отвору - чепець вкривався грануляціями, а з боку слизової шлунка відмічалась епітелізація дефекту. Через 14-18 днів після операції перфоративний отвір на шлунку повністю епітелізувався, а чепець, фіксований до стінки шлунку, зберігав нормальну структуру.

Висновки. Тампонада перфоративного отвору чепцем на ніжці та підведення в його товщу медикаментозних препаратів, дозволяє забезпечити стійкість тканини великого чепця до дії шлункового вмісту, умови для закриття отвору пухкою волокнистою сполучною тканиною та швидку епітелізацію дефекту, попереджує стенотичне звуження просвіту шлунка.

Abstract. The special technique for the closure of perforative hole with the use of ometum tissue and local conduction of drugs is presented. The high efficiency of the method is demontrated experimentally.

Key words: Large ulcer, omentum, perforative hole.

Bukovinian State Medical Academy (Chernivtsi)

UDK 616.37-002.1+557.146.1

Odessa State Medical University

Abstract. The authors investigated the possibility of the complex acute pancreatitis treatment improvement through liposomes involvement into the curing. In the clinical conditions liposomes showed potent antioxidant activity after which authors performed experimental researches aimed to the checking of new liposomes efficacy in condidtions of experimental pathology inducing. Newly developed liposomed revealed expressed antioxidant efficacy that is an experimental background for their managing in clinical pratice in patients with acute pancreatitis.

Key words: acute pancreatitis, liposomes, antioxidant system.

Introduction. The dramatic arising of the pancreatology development during last years are caused by increase of incidence of patients disease and mortality from acute pancreatitis (AP), insufficient efficiency of conservative and operative AP treatment, their often transforming into chronicle processes and development of the necrotizing complications of the pancreatic inflammatory states [1-3]. Such bad situation is due actually to both acute pancreatitis pathogenesis unsufficient stydying and its inappropriate treatment. We showed that lipid peroxodation enforcening in the blood, pancreatic and hepatic parenchyma is the leading pathogenetic factor of the acute pancreatitis inducing in the experimental conditions [4]. From the other side, there are well known data about liposomes certain antioxidant effects which lead in general to the positive effects of liposomes including onto the complex treatment of the inflammatory diseases of gastrointestinal organs [5].

Objective. Thus, the purpose of the present work was the evaluation of the liposomes efficiency in clinical conditions in patients with AP complex treatment and the efforts of the AP complex treatment efficacy increasing via the newly designed liposomes using in conditions of experimental acute panceratitis (EAP) in rats. The parameters of the lipid peroxodation (LP) and the antioxidant system activity which disbalance is considered to be a key pathogenetical factor of the AP [6] were taken as the criterias of the liposomes efficiency estimation.

Subjects and methods. We traced the levels of the malonil dyaldegide (MDA), dyenic products (DP, which; we accepted as markers of lipid peroxidation activity) and also thyolic antioxidants (TA; containing SH- and SS-groups, which we accepted as markers of antioxidant system activity) in clinical conditions in serum of 47 patients with AP admitted to the surgical clinic of the 2-d Odessa City Hospital from 1995 till 1998. Liposomes (“Lipin”) were injected i.v., droply in a daily dose of 0.2-0.6 g before and after the operative intervention concerning AP.

The experimental researches were carried out on male Wistar rats weigthing 180-250 g, which feed was carried out on a special diet. Work with laboratory animals have carried out with observance of rules stipulated by a European commission on supervision of realization of laboratory and other experiences with participation of experimental animal of different kinds.

Acute experimental pancreatitis (AEP) simulated in rats narcotized by calipsol (i.p., 0.2 mg/kg; “Gedeon Richter”, Hungary) via traumatical damage of pancreatic gland access which to was provided owing to laparotomy [7]. New liposomes (Produced in the Laboratory of biochemistry, Odessa NII of stomatology) were injected to rats i.p. in a doze of 50 mg/kg. Control animals received the analogous volumes of the isotonical NaCl solution. Each group contained not less than 8 animals. Animals euthanasy was performed by sodium ethaminal overdosage (100 mg/kg) 1, 12 and 24 hrs after the moment of AEP reproduction. The concentrations of the MDA, DP and TA were defined in animals serum [8].

Results and discussion. The results obtained were processed statisticallyusing the Wilcoxon criterion. P<0.05 considered as criterion of reliability.

“Lipin” using produced essential clinical efficiency at the patients with AP that argumented by the essential decrease of concentration of final LP products and increase of antioxidant system activity in patients both at the afteroperative period (24 persons) and in patients which were not exposed to operative intervention. It should be noted that afteroperational period at 19 patients proceeded without complications and in absence of clinical and biochemical AP attributes.

Our next results testify that AEP formation in rats is accompanied with marked LP intencification. Thus, in blood of animal with AEP without treatment the MDA concentration has exceeded those in intact animal in 2.5 times (P<0.001), DP concentration - in 1.9 times (P<0.001) together with an essential suppression of antioxidant system activity. Liposomes in rats with AEP in 1 hr promoted decrease of an MDA level on 25% and DP on 19 % (P<0.05), however, the levels of peroxidation products were essentially exceeded those parameters at control animal. In these conditions the remedy essentially did not change TA concentration. The similar orientation of results under influence of liposomes was marked in 12 hrs from the moment of AEP modeling. In AEP 24 hrs the substnce lead to the essential reduction of MDA concentration (in 1.6 times; P<0.01) and DP (on 47%; P<0.05) and increase of TA concentration (in 1.7 and 1.9 times, accordingly; P<0.05.

Thus, we received a complex of experimental and clinical results which interpretation is represented rather perspective in aspect of drawing up of the concept about the AEP complex pathogenetic therapy. With this we confirmed the researches of the authors [9-11] about the pathogenetic role of lipid peroxidation intencification and antioxidant system activity suppression. The obtained experimental data have shown new liposomes high efficiency which proved by antioxidant system activity increasing and reduction of lipid peroxidation final products concentration. These data concerning new liposomes positive effects on LP at AEP have served as an experimental substantiation of testing of clinical effects of the given remedy. As it was found out, and in clinical conditions the given form of a remedy renders positive clinical influence. Its effect has regulative orientation and is expressed in an lipid peroxidation suppression and restoration of antioxidant system activity.

Conclusion. Hence, on the basis of the carried out complex clinical-experimental researches it is possible to judge expediency of inclusion the liposomes in complex pathogenetical therapy of acute pancreatitis.

Literature. 1. Banks P.A. Acute pancreatitis: medical and surgical management // Amer. J. Gastroenterol. -1994. -Vol.89, N8 (Suppl.) -P.78-85. 2. Hughes C.B., Gaber L.W., El-Din A.B.M. et al. Inhibition of TNF-a improves survival in an experimental model of acute pancreatitis // The Amer. Surg. -1996. -Vol.62, N1. -P.8-13. 3. Savelyev V.S., Filimonov M.I., Gelfand B.R. et al. An estimation of efficiency of modern methods of treatment of destructive pancreatitis // Annals Surg. Hepatol. -1996. -Vol.1, ? 1. -P.58-61. 4. Demidov V.M., Synovets O.A., Synovets N.L. Lipid peroxidation enforcening in the rat pancreatic parenchima as the main pathogenetic factor of the experimental acute pancreatitis // Odessa <edical Journal. -1998. -N6. -P.27-30. 5. Korda M.M., Brodin S.V., Stravsky Ya.S., Kryzhanovsky Ya.Y. Liposomes using in the medical practice // Liky. -1997. -N5. -P.67-71 6. Shalimov A.A., Lifshits Yu.Z., Kryzhanovsky V.V., Usenko A.D. Acute pancreatitis // Urgent problems of pancreatobiliary and vessel surgery. -Clin. Surg., Kiev, 1998. -P.20-24. 7. Vansovich V.Ye. Preventive maintenance of acute afteroperational pancreatitis by proteinases preparations. -Ph.D. Thesis. -Kiev, 1992. -19 p. 8. Andreyeva L.I., Eizhemyakin L.A., Kishkun A.A. Updating of a method of definition lipid peroxidation products in the test with thiobarbituric acid // Lab. Delo. -1988. - ? 11. -P.41-46. 9. Vogel U.M. Bildgebende Verfaren bei Pancreaskrancungen // Med. Welt. (Stuttg.). -1993. -Bd.44, N4. -S.49-53. 10. Wang X.D., Deng X.M., Haraldsen P. et al. Antioxidant and calcium channel blockers counteract endothelial barrier injury induced by acute pancreatitis in rats // Scand. J. Gastroenterol. -1995. -Vol. 30, N11. -P.1129-1136. 11. Zilly W. Langzeitbetreung bei Pancreaskrungen // Med. Welt. (Stutg.). -1993. -Bd.44, N4. -S.60-63.

Резюме. Автори досліджують можливість покращання комплексного лікування гострого панкреатиту шляхом залучення до лікування ліпосом. За клінічних умов застосування ліпосом виявлено значну антиоксидантну чинність, через що автори перевірили отримані дані на експериментальних дослідженнях із вживанням нових ліпосом. Нові ліпосоми виявили значну антиоксидантну активність, що, за думкою авторів, є експериментальним обгрунтуванням доцільності їх клінічного застосування при комплексному лікування гострого панкреатиту.

Ключові слова: ліпосоми, антиоксидантна система, гострий панкреатит.

Одеський державний медичний університет

UDK 577.123.3:616.36+557.146.1

Odessa State Medical University

Abstract. Author showed own data concerning “Sandostatin” using in patients with acute hepatitis. He proved neuropeptide expressed antioxidant activity in these type of the abdominal cavity pathology. On the base of the clinical data he continues the experimental investigations with the liposomal form of the neuropeptide effects testing in the animal model of the acute pancreatitis. The positive results both in clinical and experimental conditions are the background for the trying to use liposomal sandostatin in the complex acute hepatitis curing.

Key words: “Sandostatin”, antioxidant system, acute hepatitis, experimental hepatitis.

Introduction. The contemporary state of acute hepatitis (AH) treatment cannot satisfied the great amount of leading specialists in the field of therapy, surgery and infectional disease [1]. Such a condition arises due to insufficient treatment of AH which in turn is due to pathogenic mechanisms if this pathology are not investigated yet. Many authors wrote about neuropeptide “Octreotide” (Ukrainian variant “Sandostatin”) polyprofile effects in patients with inflammative deteriorations of abdominal cavity organs [2-4]. From the other side [5] wrote about the high efficacy of the liposomal form of this peptide in conditions of the experimental acute pancreatitis.

Objective. The aim of the present work is to check the “Sandostatin” activity in patients with AH with its further effects investigation in the experimental conditions in the shape of liposomal covering.

Subjects and methods. For the liposomal sandostatin efficiency estimation we choose the lipid peroxodation (LP) and the antioxidant system activity parameters which disbalance is considered to be a key pathogenetical factor of the AH.

The clinical part of the work was performed in the gastroenterological department of the Odessa Regional Hospital where we during 1997-1998 investigated the blood of 27 patients with AH. We measured the levels of malonil dyaldegide (MDA), dyenic products (DP; which we accepted as markers of lipid peroxidation activity) and thyolic antioxidants (TA; containing SH- and SS-groups, which we accepted as markers of antioxidant system activity) in the patients blood by methods described [6].

The experimental researches were carried out on male Wistar rats weigthing 200-250 g, which feed was carried out on a special diet. Work with laboratory animals have carried out with observance of rules stipulated by a European commission on supervision of realization of laboratory and other experiences with participation of experimental animal of different kinds.

Animals euthanasy was performed by sodium ethaminal overdosage (100 mg/kg) after 24, 48 and 72 hrs from the moment of AEH inducing. The concentration of the (MDA, DP and TA was defined in animals serum.

The results obtained were processed statistically with the help of the statistical analysis program ”Statgraph” using the Wilcoxon criterion. P<0.05 considered as criterion of reliability.

Results and discussion. Liposomal sandostatin including to complex AH treatment revealed marked clinical efficiency at the patients which was proved by the essential decrease of concentration of final LP products and increase of antioxidant system activity. The total time duration of patients treatment decreased on 5-8 days in average. Only 4 patients were left with an liver enlargement after “Sandostatin” using.

In the experimental part of the work we showed that in blood of animal with AEH without treatment the MDA concentration has exceeded those in intact animal in 2.7 times (P<0.001), DP concentration - in 2 times (P<0.001) together with an antioxidant system activity suppression. Liposomal sandostatin in rats with AEP in 24 hr lead only to decrease of an MDA level on 31% and DP on 18 % (P<0.05) compared with the same parameters in control animals. The analogues profile of activity liposomal sandostatin showed in 48 hrs after AEP inducing. Actually it should be stressed that the remedy lead to the TA content increasing in 2.2 and 1.9 times (accordingly; P<0.05). Approximately the same but more expressed effects we revealed in 72 hrs of AEP manifestation in rats with liposomal sandostatin administration.

Thus, the conclusions should be made following: of course, it should be stressed that these observations are only in progress. But nevertheless such an antioxidant profile of “Sandostatin” effects resembles the same in patients with AH [5] which may prove our results obtained. Our data confirmed the previous shown results about the pathogenetic role of lipid peroxidation intencification and antioxidant system activity suppression in case of the AH.

Conclusion. Our experimental data are of great interest and validity for two reasons. The first, we evaluated the liposomal sandostatin positive antioxidant effects in rats with AEH. The second, this should be the experimental substantiation of testing of clinical effects of the given remedy. The last thesis is proves by given form of a remedy positive clinical influence in patients with AH.

Резюме. Автор наводить власні дані про застосування “Сандостатину” у пацієнтів із гострим гепатитом. Він доводить антиоксидантну ефективність препарату за умов даної патології черевної порожнини. На підставі отриманих даних проводиться експериментальна частина досліджень з метою тестування ефектів ліпосомальної форми сандостатину у тварин. Отримані позитивні ефекти за клінічних та експериментальних умов є підставою для клінічного тестування ефектів застосування ліпосомального сандостатину у хворих при комплексному лікуванні гострого гепатиту.

Ключові слова: “Сандостатин”, антиоксидантна система, гострий гепатит, експериментальний гепатит.

Одеський державний медичний університет

UDK 616.37-002.1+557.146.1

Odessa State Medical University

Abstract. Author deals with the composition of the complex acute pancreatitis treatment. On the base of the dalargin using in patients with acute pancreatitis before anf after the surgical intervention he showed the antioxidant profile of the neuropeptide analogue efficacy. In the experimental conditions he revealed more expressed dalargin efficacy in case of its including into the liposomes. One could assume about the experimental background fo liposomal dalargin using in patients with acute pancreatitis complex treatment.

Key words: acute pancreatitis, dalargin, complex treatment.

Introduction. The increasing of incidence of patients disease and mortality from acute pancreatitis (AP), insufficient efficiency of conservative and operative AP treatment, their often transforming into chronicle processes and development of the necrotizing complications of the pancreatic inflammatory states are caused by an unsufficient AP pathogenetic aspects investigation [1-3]. Recently a group of regulative peptides having ability to suppress the pancreatic exocrinal function was included into AP treatment.

Objective. Present work is aimed to the investigation of synthetic leu-enkephalin form dalargin efficacy in comlex AP treatment with the following investigation of its liposomal form effects in case of the experimental modeling of AP [4].

Subjects and methods. The parameters of the lipid peroxodation (LP) and the antioxidant system activity which disbalance is considered to be a key pathogenetical factor of the AP [3] were taken as the criterias of both dalargin and liposomal dalargin efficiency estimation.

The concentration of the malonil dyaldegide (MDA), dyenic products (DP, which; we accepted as markers of lipid peroxidation activity) and thyolic antioxidants (TA; containing SH- and SS-groups, which we accepted as markers of antioxidant system activity) also were defined in [5] in clinical conditions in serum of 34 patients with AP admitted to the surgical clinic of the 2-d Odessa City Hospital from 1995 till 1998. Dalargin as the part of the complex AP treatment was injected i.v., droply in the daily dose of 0.2-0.6 g both before and after operative intervention concerning AP.

The experimental researches were carried out on male Wistar rats weigthing 180-250 g, which feed was carried out on a special diet. The easy approach to food and water was supplied to rats. Animals were kept in standard conditions with natural 12-hrs change of light and darkness. Work with laboratory animals have carried out with observance of rules stipulated by a European commission on supervision of realization of laboratory and other experiences with participation of experimental animal of different kinds. Acute experimental pancreatitis (AEP) simulated in rats being narcotized by means of calipsol (i.p., 0.2 mg/kg; “Gedeon Richter”, Hungary) via traumatical damage of pancreatic gland access which to was provided owing to laparotomy [6]. Dalargin liposomal form (Produced in the Laboratory of biochemistry, Odessa NII of stomatology) was injected to rats i.p. in a doze of 50 mg/kg. Control animals received the analogous volumes of the saline. Each group contained not less than 9 animals.

Animals euthanasy was performed by sodium ethaminal overdose (100 mg/kg) after 1, 12 and 24 hrs from the moment of AEP reproduction. The concentration of the MDA, DP, and TA were evaluated in animals serum [5]. The results obtained were processed statistically with the help of the statistical analysis program ”Statgraph” using the Wilcoxon criterion. P<0.05 considered as criterion of reliability.

Results and discussion. In clinical conditions dalargin lead to essential decrease of concentration of final LP products and increase of antioxidant system activity in patients both at the afteroperative period (17 persons) and in patients which were not exposed to operative intervention. It should be stressed that afteroperational period at 13 patients proceeded without complications and at absence of clinical and biochemical AP attributes.

The AEP development in rats was accompanied with marked LP intencification and antioxidant system activity suppression. So, it was established that in rats serum with AEP without treatment the MDA level has exceeded those at intact animals in 2.5 times (P<0.001), DP concentration - in 1.9 times (P<0.001) on the background of the essential suppression (in 2 times) of antioxidant system activity. Liposomal dalargin in rats with AEP in 1 hr promoted decrease of an MDA level on 31% and DP on 24% (P<0.05), however, the levels of peroxidation products were essentially exceeded those parameters at control animal. The similar orientation of results under influence of liposomal dalargin was marked in 12 hrs from the moment of AEP modeling. In AEP 24 hrs the substnce lead to the essential reduction of MDA concentration (in 2.1 times; P<0.001) and DP (on 82%; P<0.01) and increase of TA concentration (in 2.2 and 2.4 times, accordingly; P<0.01).

Conclusion. As a result of clinical check of obtained experimental results we have received the data showing positive clinical influence of liposomal dalargin. Its effect has regulatory orientation and is expressed in an lipid peroxidation suppression and restoration of antioxidant system activity. Thus, the data obtained are clinical-experimental substantiation of liposomal dalargin inclusion into complex pathogenetic treatment of AP.

Резюме. Автор досліджує проблему комплексного лікування хворих на гострий панкреатит. На підставі застосування даларгіну хворим на гострий панкреатит до та після оперативного втручання показані антиоксидантні ефекти аналогу нейропептиду. За експериментальних умов були отримані більш виразні ефекти препарату шляхом його залучення до ліпосомів. Робиться висновок про те, що отримані дані є експериментальним обгрунтуванням застосування ліпосомальної форми даларгіну у хворих на гострий панкреатит.

Ключові слова: гострий панкреатит, даларгін, комплексне лікування.

Одеський державний медичний університет