Синдром сонних (нічних) апное – розлад дихальної функції, що характеризується періодичними зупинками дихання уві сні. Крім нічних зупинок дихання для синдрому сонних апное характерні постійний сильний храп і виражена денна сонливість.
Зупинка дихання уві сні є потенційно небезпечним для життя станом, що супроводжується гемодинамічними розладами і нестабільною серцевою діяльністю. Дихальні паузи тривалістю 10 секунд при синдромі сонних апное викликають гіпоксію (недолік кисню) і гіпоксемію (підвищення вуглекислоти), стимулюючи головний мозок, що веде до частих пробуджень і поновлення дихання. Після нового засинання знову слідує короткочасна зупинка дихання і пробудження. Кількість епізодів апное залежить від тяжкості порушень і може повторюватися від 5 до 100 разів на годину, складаючись в загальну тривалість дихальних пауз до 3-4 годин за ніч. Розвиток синдрому сонних апное порушує нормальну фізіологію сну, роблячи його переривчастим, поверхневим, некомфортним.
За статистикою синдромом сонних апное страждають 4% чоловіків і 2% жінок середнього віку, з віком ймовірність апное зростає. Жінки найбільш схильні до розвитку апное в період менопаузи. У здорових осіб зустрічається фізіологічне апное – короткі, періодично виникаючі зупинки дихання уві сні тривалістю не більше 10 секунд і з частотою не більше 5 в 1:00, що вважаються варіантом норми і не загрожують здоров’ю.
Синдром обструктивних сонних апное розвивається внаслідок обструкції (звуження) верхніх дихальних шляхів при збереженні дихальної регуляції з боку ЦНС та активності дихальної мускулатури.
За кількістю епізодів апное встановлюється ступінь тяжкості перебігу синдрому сонних апное:
– до 5 епізодів апное на годину – синдрому сонних апное немає;
-від 5 до 15 апное на годину – синдром сонних апное легкого ступеня;
-від 15 до 30 апное на годину – синдром сонних апное середнього ступеня;
– понад 30 апное на годину – синдром сонних апное важкого ступеня.
Синдром обструктивних сонних апное частіше зустрічається у осіб, які страждають ожирінням, ендокринними розладами, схильних до частих стресів. До розвитку обструктивного синдрому апное уві сні привертають анатомічні особливості верхніх дихальних шляхів: коротка товста шия, вузькі носові ходи, збільшене м’яке піднебіння, мигдалики або піднебінний язичок. У розвитку синдрому сонних апное має значення спадковий фактор. Найчастіше пацієнти з синдромом сонних апное самі не підозрюють про своє захворювання і дізнаються про нього від тих, хто спить поруч. Основними проявами синдрому сонних апное служать храп, неспокійний і переривчастий сон з частими пробудженнями, епізоди зупинок дихання уві сні (за свідченням осіб, оточуючих пацієнта), надмірна рухова активність у сні.
У результаті неповноцінного сну у пацієнтів розвиваються нейрофізіологічні порушення, виявляються головними болями вранці, розбитістю, надлишковою денною сонливістю, зниженням працездатності, дратівливістю, стомлюваністю протягом дня, зниженням пам’яті і концентрації уваги.
З часом у пацієнтів, які страждають синдромом сонних апное, збільшується вага тіла, розвивається статева дисфункція.
Синдром сонних апное негативно впливає на серцеву функцію, сприяючи розвитку аритмій, серцевої недостатності, нападів стенокардії.
У половини пацієнтів з синдромом сонних апное є супутня патологія (артеріальна гіпертензія, ІХС, бронхіальна астма, хронічна обструктивна хвороба легень та ін.).
У розпізнаванні синдрому сонних апное важливий контакт із родичами пацієнта та їх участь у встановленні факту зупинок дихання уві сні. Для діагностики синдрому сонних апное в амбулаторній практиці використовується метод В. І. Ровінського: один з родичів під час сну пацієнта засікає за допомогою годинника з секундною стрілкою тривалість дихальних пауз.
Пацієнтам із синдромом сонних апное проводиться консультація отоларинголога, в ході якої нерідко виявляється патологія ЛОР-органів: риніт, синусит, викривлення перегородки носа, хронічний тонзиліт, поліпоз та ін. Дослідження носоглотки доповнюється фарингоскопією, ларингоскопієї та риноскопією за допомогою гнучкого фіброендоскопа.
Достовірну картину наявності синдрому сонних апное дозволяє встановить проведення полісомнографічного дослідження. Полісомнографія поєднує в собі тривалу (понад 8 годин) одночасну реєстрацію електричних потенціалів (ЕЕГ головного мозку, ЕКГ, електроміограми, електроокулограми) і респіраторної активності (повітряних потоків, що проходять через рот і ніс, дихальних зусиль мускулатури черевної та грудної порожнини, насичення (SaO 2) крові киснем, феномена хропіння, пози тіла під час сну). При аналізі запису полісомнографії визначається кількість і тривалість епізодів апное увісні і ступінь їх вираженості. В залежності від даних обстеження буде рекомендовано той чи інший вид лікування.
Обов’язковою умовою ефективності будь-якого з методів лікування є зниження надлишкової ваги тіла.
Основним спрямуванням в лікуванні зупинок дихання уві сні є підвищення тонусу і ригідності верхніх дихальних шляхів, що досягається хірургічним шляхом: 1етап – операції, спрямовані на відновлення носового дихання, 2 етап – операції, спрямовані на підвищення ригідності верхніх дихальних шляхів та ліквідацію фарингальної обструкції.
Оперативні втручання при синдромі сонних апное розглядаються як допоміжні у випадках наявних аномалій і дефектів у будові верхніх респіраторних шляхів або їх хронічних захворюваннях. Нерідко аденотомія, корекція носової перегородки і тонзилектомія дозволяють повністю усунути причини синдрому сонних апное. Операції увульопалатофарингопластика і трахеостомія проводяться при вкрай важких розладах. Ефективність увульопалатофарингопластики складає близько 70%, трахеотомія вирішує проблему повністю, так як з’являється дихання в обхід звуженого місця, але сама по собі є інвалідизуючою. Сучасним методом лікування є вживлення в м’яке піднебіння біологічно інертних трансплантатів. Ці операції є малоінвазивними, малоболючими, короткочасними.
Альтернативою хірургічним методам лікування сонних апноє є апаратні методи – СіПАП-тарапія (примусове створення позитивного тиску у верхніх дихальних шляхах пацієнта за допомогою спеціальної маски). В результаті такого лікування зменшуються епізоди зупинок дихання уві сні, не відбувається колапсу верхніх дихальних шляхів, нормалізується здоровий сон.
Синдром сонних апное є загрозливим для здоров’я та життя розладом. Наростання клінічної симптоматики відбувається з часом і може викликати важку ступінь інвалідності або летальний результат у 40% пацієнтів в перші 5 років розвитку захворювання, у 50% – протягом наступних 5 років і у 94% пацієнтів з 15-річним стажем захворювання.
Профілактика можливих ускладнень апное уві сні диктує необхідність участі в лікуванні синдрому фахівців пульмонологів, оториноларингологів, кардіологів, неврологів. У разі синдрому сонних апное можна говорити тільки про проведення неспецифічної профілактики, що включає в себе нормалізацію ваги, відмову від паління, прийому снодійних препаратів, зловживання алкоголю, лікування захворювань носоглотки.
Матеріал підготував: завідувач курсу отоларингології БДМУ Олександр Плаксивий.
