Хвороба Філатова, моноцитарна ангіна, доброякісний лімфобластоз, залозиста гарячка, хвороба поцілунків – назви одного і того ж захворювання, яке має офіційну назву «інфекційний мононуклеоз».
Достатньо велика різноманітність назв є невипадковою, адже захворювання може розпочинатися під різними «масками», з досить неспецифічних різношерстих проявів – ангіни, збільшення лімфатичних вузлів, болю в животі чи навіть жовтяниці. Нечасті випадки захворювання та «замасковані» прояви зумовлюють труднощі у ранній діагностиці недуги.
До захворювання: передача збудника. Інфекційний мононуклеоз – захворювання вірусне, викликається вірусом Епштейна-Барр, який належить до родини герпес вірусів, проте, на відміну від інших «родичів» з родини герпес вірусів, уражає лімфоїдну тканину, якою так багаті лімфатичні вузли, мигдалики, печінка та селезінка. І всі ці органи уражаються при мононуклеозі. До здорової дитини вірус потрапляє зі слиною хворого чи вірусоносія. Однак не всі люди, що мали безпосередній контакт з інфікованою людиною чи носієм, хворіють. Для вірусу Епштейн-Барра характерна невелика контагіозність: щоб відбулася передача вірусу, необхідний безпосередній контакт зі слиною.
Заразитися найлегше при поцілунках (звідси одна із назв хвороби) або через іграшки, рідше говорять про повітряно-крапельний шлях – при кашлі та чханні.
Захворювання майже ніколи не носять характер епідемій – характерні поодинокі випадки. Діти у віці до 2-х років нечасто хворіють мононуклеозом, а якщо все-таки хворіють, то, як правило, легко. Потрапивши одного разу до дитини, вірус залишається в організмі на все життя, проте цього факту лякатися не слід: повторні випадки захворювання вкрай рідкісні.
Симптоми під час хвороби. Термін від моменту потрапляння вірусу в організм до перших проявів хвороби (т.зв. інкубаційний період) досить мінливий: орієнтовний інтервал – від 1 тижня до 2 місяців.
Захворювання починається гостро, зі швидкого підйому температури до високих цифр (38-39°С), жарознижувальні препарати дають короткотривалий ефект. Гарячка супроводжується слабкістю, зниженням апетиту, підвищеною стомлюваністю, ломотою в тілі. Підвищення температури тіла може триматися до двох тижнів підряд.
У дитини збільшуються всі лімфатичні вузли, особливо задньошийні. Їх збільшення помітно на око, при натисканні вони, здебільшого, безболісні.
Практично завжди при інфекційному мононуклеозі уражається носоглотка і мигдалики. У хворих відзначається закладеність носа (хоча виділень з носа здебільшого немає) і утруднення носового дихання. Звертає увагу, що діти починають хропіти уві сні.
Піднебінні мигдалини (гланди) збільшені і запалені, часто на них з’являються нашарування (суцільні або у вигляді окремих острівців – звідси часто діагностичні помилки), їх поява зазвичай супроводжується ще більшим підвищенням температури і погіршенням самопочуття. Незважаючи на запальні зміни, біль в горлі, як правило, не такий виразний, як при тонзиліті
У більшості хворих до кінця першого тижня хвороби виявляється збільшення печінки та селезінки, що може супроводжуватися дискомфортом чи болем у животі, іноді з’являється жовтяниця. Збільшення печінки та селезінки може зберігатися довго, їх розміри звичайно нормалізуються тільки через кілька місяців від початку захворювання.
У розпал захворювання у деяких хворих з’являються висипання на шкірі. Але висип виникає практично завжди в тому випадку, якщо хворого лікували ампіциліном чи амоксициліном – широко поширеними антибіотиками. Висип плямистий, схожий на алергічний (ще одна можливість помилитися з діагнозом), минає самостійно без будь-якого лікування.
Таким чином, симптоми інфекційного мононуклеозу досить характерні – збільшення лімфовузлів, ангіна, збільшення печінки та селезінки, підвищення температури. Але не завжди кожен з цих симптомів достатньо виражений, з’являються вони найчастіше послідовно, поступово доповнюючи один одного. Окрім цього, зазначені прояви можуть спостерігатися й при інших, набагато серйозніших захворюваннях – гострій ВІЛ-інфекції, цитомегаловірусній інфекції, дифтерії, дебюті гострого лейкозу. Тому правильно поставити діагноз може тільки спеціаліст. Допоможе діагностиці лабораторне дослідження: в загальному аналізі крові досить часто виявляють характерні для мононуклеозу клітини – атипові мононуклеари. Чим більша їх кількість, тим важче протікає захворювання. Остаточно вірусну природу захворювання дозволить підтвердити лише призначене лікарем спеціальне серологічне дослідження крові.
До теперішнього часу немає доступного і ефективного лікарського засобу, який міг би швидко знищити вірус в організмі. Тому лікування спрямоване в першу чергу на полегшення симптомів захворювання і попередження розвитку ускладнень. Дуже важливий ліжковий режим в гострому періоді захворювання (в середньому від 1 до 3 тижнів): є ймовірність травмування збільшеної селезінки і навіть її розривів. Під час захворювання вкрай небажано перевантажувати роботою печінку, тому харчовий раціон хворого повинен складатися з легких страв, багатих на вітаміни. Виключається все жирне, копчене, солоне, гостре. Для того щоб уникнути зневоднення, дитині треба давати якомога більше теплого пиття невеликими порціями.
Коректне медикаментозне лікування, що покращуватиме стан дитини, відповідно до віку малюка зможе призначити лише фахівець. Окремо, слід зазначити, що самолікування може виявитися не лише неефективним, але й навіть шкідливим. Так, вкрай небажаними препаратами при інфекційному мононуклеозі є ацетилсаліцилова кислота – аспірин (у дітей може викликати важкі ураження печінки та головного мозку – синдром Рея), ампіцилін та амоксицилін (зумовлюють при мононуклеозі вже згадувані висипання), імуностимулятори (ураження лімфоїдної системи може набути злоякісного характеру).
Поради для дітей після перенесеного захворювання.
– впродовж місяця після одужання дитина може відчувати себе не дуже добре, скаржитися на загальне нездужання та слабкість – слід забезпечити їй адекватний режим сну і відпочинку;
– обмеження впродовж кількох місяців перебування дітей в транспорті та громадських місцях із скупченням людей (профілактика нашарування бактеріальних інфекцій у вигляді запалення вуха, легень чи при носових пазух);
– обмежують фізичне навантаження впродовж півроку після перенесеного захворювання (запобігання травмування і розривів збільшеної селезінки);
– з фахівцем слід також обговорити питання контролю картини крові та стану внутрішніх органів, а також доцільності відтермінування профілактичних щеплень та рекомендацій щодо літнього відпочинку.
Матеріал підготував: асистент кафедри педіатрії та дитячих інфекційних хвороб, к.мед.н., дитячий інфекціоніст Микола Гарас.
