Висівкоподібний (різнобарвний) лишай (Pityriasis versicolor, Tinea versicolor) – хронічний дерматоз грибкової етіології,
що проявляється ураженням рогового шару епідермісу шкіри, через що його відносять до групи кератомікозів (поверхневих дерматомікозів). Лишай називають різнобарвним через появу на шкірі плям різного кольору (від блідо-рожевого до темно-коричневого), а висівкоподібним тому, що при пошкрібуванні (скоблінні) місць ураження з’являються дрібні лусочки, подібні до висівок. Його ще називають «сонячним лишаєм», бо, як правило, клінічна картина у вигляді плям стає найбільш помітною після перебуванні на сонці та появи засмаги.
Збудником захворювання є дріжджоподібний ліпід-залежний гриб сапрофіт, який існує в трьох формах: округлій – Pityrosporum orbiculare, овальній – Pityrosporum ovale відомий також як Malassezia ovalis і міцеліальній Malassezia furfur (усі форми здатні до взаємних метаморфозів один в одного), проте у сучасних наукових публікаціях використовують лише одну назву для позначення цього виду гриба – Malassezia furfur. Це умовно патогенні представники дріжджів, які постійно перебувають на людській шкірі і складають її природну мікрофлору, а зумолюють розвиток кератомікозу лише за певних сприятливих для розвитку лишаю умов. Захворювання більш поширене у країнах із жарким кліматом і підвищеною вологістю повітря, проте досить часто зустрічається і в нашій країні, загострення захворювання відбувається в теплу пору року.
Дерматоз найбільш поширений в осіб молодого віку.
Головна клінічна ознака даного захворювання – дрібні плями на шкірі з чіткими краями, схильні до злиття з утворенням великих вогнищ, але можуть існувати й ізольовано. Запальні явища відсутні, плями пігментні: часто темні, червонувато-коричневого кольору. Найчастіші ділянки ураження – спина, аксілярні ділянки, плечі, груди, шия. Уражені зони не темніють на сонці (шкіра може здатися світлішою, ніж навколишня здорова). Розмножуючись в епідермісі, грибок викликає порушення в роботі меланоцитів (клітин, що відповідають за вироблення пігменту меланіну). Саме завдяки меланіну під дією сонячних променів тіло набуває засмаги. В процесі життєдіяльності збудник лишаю синтезує азелаїнову кислоту, яка зменшує здатність меланоцитів синтезувати пігмент, в результаті чого з’являються гіпопігментні ділянки. Субєктивні ознаки, як правило, відсутні.
Для діагностики висівкоподібного лишаю проводять йодну пробу (проба Бальзера), для цього уражену шкіру змащують йодною настоянкою і розпушений грибом роговий шар швидко вбирає йод, через що плями висівкоподібного лишаю різко виділяються, забарвлюючись в темно-коричневий колір на тлі злегка пожовклої не пошкодженої шкіри. За відсутності розчину йоду можна використовувати анілінові барвники. І
Інший метод діагностики – люмінесцентний: під люмінесцентною лампою Вуда в затемненому приміщенні осередки різнобарвного лишаю дають червонувато-жовте, зеленувато-синє або буре світіння.
Для діагностики даного кератомікозу також застосовують мікологічне дослідження. У лусочках з осередків ураження знаходять дріжджоподібні грибки (скупчення ниток гриба з округлими клітинами).
Лікування може проводитися як із застосуванням засобів загальної дії, так і із застосуванням лише місцевої терапії. Тактику лікування обирає лікар відповідно до поширеності дерматозу, тривалості, схильності до рецедивів, наявності супутньої патології тощо. Самолікування або безсистемне симптоматичне лікування висівкоподібного (різнобарвного) лишаю є вкрай небажаним, адже це може призвести до розвитку резистентності збудника до засобів лікування.
Зазвичай висівкоподібний лишай характеризується малою контагіозністю і вважається не заразним, оскільки більшість людей є носіями грибків сапрофітів Malassezia, що знаходяться на себорейних ділянках шкіри (ділянках, багатих сальними залозами), проте у хворого повинні бути свої одяг, рушник, мочалка, постільна білизна тощо. Зараження може відбувається лише в окремих випадках при тісному і довготривалому контакті з хворим. При цьому ймовірність захворіти висівкоподібним лишаєм все таки більшою мірою буде обумовлена сприятливими факторами.
Провокуючі фактори висівкоподібного лишаю:
– певний хімічний склад поту, генетична схильність, лужне рН шкіри;
– підвищена пітливість;
– часте використання антибактеріальних гелів і мила;
– тривале лікування кортикостероїдами;
– підвищення рівня цукру в крові;
– зниження системного та локального імунітету;
– сонячна радіація (надмірна засмага, солярій);
– порушення бар’єрних функцій шкіри;
– одяг із синтетичних матеріалів тощо.
Щоб убезпечити себе від висівкоподібного лишаю, варто дотримуватися наступних заходів щодо його профілактики:
– не варто користуватися чужими речами;
– рушники для пляжу повинні бути особистими;
– не можна лягати без підстилки на пісок;
– після походу на пляж в якості профілактики шкіру можна протирати просто підкисленою водою (можна додати трохи оцту або соку лимона), або раз на 2-3 тижні використовувати зовнішні засоби з протигрибковою дією;
– рекомендується щодня міняти одяг, що контактує зі шкірою;
– після перенесеного захворювання обов’язкова дезінфекція одягу, натільної і постільної білизни кип’ятінням в 2% мильно-содовому розчині і прасування гарячою праскою з парою.
Будьте здорові!
Матеріал підготувала: асистент кафедри дерматовенерології Карвацька Юлія.
