НаукаA — явище інтернаціональне, а українська наукаA — складова частина цього велетенського всесвітнього здобутку людського розуму.
Аби належно поцінувати внесок України у розвиток людської цивілізації, ми повинні знати історію науки і тих її корифеїв, які творили впродовж століть на рідних теренах і в зарубіжжі.
Найціннішими скарбами людства є його інтелектуальні і духовні надбання. Прилучитися до цих надбань є найшляхетнішим стремлінням людини.
Олекса Біланюк
Олександр Теодорович Смакула увійшов у історію науки як один із найвидатніших українських фізиків ХХ ст. Він є гордістю не лише українського народу, а й світової науки. Понад 40 років свого життя Олександр Смакула віддав науці за межами України. “Але своєї Батьківщини не забув і повік не забуду”, – писав він у 1964 році.
Український учений Олександр Теодорович Смакула народився 9 вересня 1900 року в селі Доброводи неподалік від Збаража на Тернопільщині в селянській родині.
Після закінчення початкової школи у своєму рідному селі, вчився в Збаразькій гімназії. Проте війна перервала навчання. Від 1912 по 1914 роки вдалося закінчити лише два класи гімназії. Уже в юнацькі роки Олександр виявив успадковану від батьків любов до рідного краю і до його історичного минулого. Він поширює у рідному селі твори Шевченка й Франка, організовує вистави за п’єсами Карпенка-Карого та Старицького, за що не раз зазнає утисків від польської влади. Війна 1914 р. та події 1918 р. спонукали його до безпосередньої участі у встановленні національної влади у Доброводах. Як свідомий юнак-гімназист, Олександр Смакула вступив до лав Української галицької армії. A
Згодом, у 1922A р., О. Смакула з відзнакою закінчив навчання в Тернопільській гімназії і того ж року склав іспити до Геттінгенського університетуA — відомого європейського наукового центру в Німеччині. Коли він навчався в Тернопільській класичній гімназії, то професором математики і фізики в нього був Мирон Зарицький. Саме Зарицький був опікуном випускного гімназіального класу Смакули і порадив юнакові продовжити навчання у Ґетінґенському університеті. На той час там працювали видатні вчені Вернер Гейзенберг, Макс Борн, Роберт Поль та ін. У 1927 році Олександр Смакула склав докторський іспит і успішно захистив дисертацію, здобув науковий ступінь доктора філософії та став працювати асистентом у фізичному інституті під керівництвом професора Роберта Поля.
Олександр Смакула мав добру наукову перспективу в Німеччині, та все-таки прагнув повернутися на рідну землю. 1928 року він, на запрошення колишнього вчителя і земляка професора А. Музички, приїхав до Одеси працювати в університеті. Проте, беручи до уваги винятково тяжкі часи для України й особисто для О. Смакули, професор Поль відкликав його до Німеччини. Кінець 20-х років минулого століття проходив у науці під знаком становлення фундаментальної фізичної теорії – квантової механіки. Будучи у вирі таких епохальних подій, О.Смакула один з перших застосував поняття цієї науки для з’ясування механізмів взаємодії електромагнітного випромінювання з твердими тілами.
1930 року молодий учений почав працювати у Гайдельберзі в Інституті медичних досліджень керівником оптичної лабораторії. Тут, досліджуючи стероїди, вітаміни, органічні кристали, він стає фактично фундатором квантової органічної хімії. Його праці створили передумови для синтезу вітамінів А, В2 та ін. Процес трансформації кристалічного вуглецю електричними збудженнями р-електронів називають тепер «інверсією Смакули».
Використавши поняття квантових осциляторів, Олександр Смакула зміг пояснити радіаційне забарвлення кристалів і вивести кількісне математичне співвідношення, відоме в науці як «формула Смакули». Цю працю було надруковано 1930 року в журналі «Zeitschrift fur Physik», що зробило ім’я автора відомим у науковому світі.
У 1934 р. О. Смакула став керівником дослідної лабораторії всесвітньо відомої фірми Карла Цайсса в Єні. Він створює такі оптичні кристали, як фтористий літій та натрій, а також оригінальні мастила, придатні до використання за високих і низьких температур. Винаходить також унікальну сполукуA — бромйодид талію, яка і сьогодні широко використовується в приладах нічного бачення.
У 30-40-х роках інтереси О.Смакули були зосереджені навколо проблеми оптики і спектроскопії кристалів. У 1935 році він робить відкриття, на яке отримав патент Німеччини: спосіб поліпшення оптичних приладів, що отримав назву «просвітлення оптики» і увійшов у історію науки під номером 6885767. Суть відкриття в тому, що поверхню скляної лінзи покривають спеціальним шаром плівки з певного матеріалу, товщиною 1/4 довжини падаючої хвилі, який значно зменшує відбивання світла від поверхні лінзи й одночасно збільшує контрастність зображення.
Оскільки оптичні лінзи є основним елементом різних приладівA — мікроскопів, фотоапаратів, телескопів, перископів, стереотруб, біноклів, різних оптичних пристроїв до стрілецької зброї тощоA — це відкриття стало великим здобутком, яким користується все людство до сьогодні, як на Землі, так і в космосі для фотографування Землі та інших планет.
Працюючи в Німеччині, Олександр Смакула писав у листі до свого колегиA — вченого-математика Олександра Левицького: «Звертаєте мені увагу аби я не загубився для української науки, про се і сам я часто думаю. Друкувати свої праці мушу в німецьких журналах, бо вони доступні для наукових робітників і то не тільки німецьких, але і всяких других. Не беріть мені, будь ласка, сього за зле, буду поміщувати свої праці і в Записках Наукового Шевченківського Товариства».
Наприкінці війни учений разом з іншими видатними фізиками й інженерами переїхав до США, де працював у військовому форті-лабораторії (штат Вірджинія) і досліджував матеріали для інфрачервоної техніки.
1951 року Смакулу запрошують на посаду професора Массачусеттського технологічного інституту, при якому згодом він заснував і очолив лабораторію фізики кристалів. Цей науковий заклад вважається найкращою вищою технічною науковою інституцією в Америці. Тут він почав займатися найактуальнішими проблемами твердотільної електроніки, дослідженням технології і властивостей електрооптичних матеріалів і пристроїв, феромагнітних і п’єзоелектричних матеріалів, лазерів на рідкоземельних елементах, тонких плівок, нових нелінійних напівпровідникових кристалів, органічних та надпровідних структур. У цьому ж інституті тоді працювали науковці світової слави, такі як творець кібернетики Норберт Вінер, творець математичної теорії пересилання інформації Клод Шеннон, визначні фахівці: з квантової механіки Джон Слейтер, з теорії інформації Джеральд Віснер, з комп’ютерної лінгвістики Ноа Хомський та багато інших.
І поряд з ними працював Олександр Смакула, експерт у використанні оптичних приладів у різних системах. Ця багаторічна праця вченого над вивченням фізики монокристалів була згодом оформлена як монографія „Монокристали: вирощування, виготовлення і застосування», обсягом більше 500 сторінок, яка вийшла 1962 року в Берліні у видавництві Шпрінґера. Цінність цієї книги як посібника для студентів та молодих науковців не втрачена й на сьогодні.
Можна послатися на висловлювання вчених, які працювали на той час у цьому інституті, щодо оцінки талановитості нашого земляка. Професор Роберт Фано писав: «Олександр СмакулаA — це геній, людина, яка знає все, що стосується таких матеріалів, як напівпровідники, матеріали, що використовуються в електроніці». Зокрема, він перший почав займатися органічними напівпровідниками, проблемою створення лазерів та мазерів. Його авторитет у цьому інституті був надзвичайно великим. Як результатA — Олександра Смакулу обирають повним професором цього найвизначнішого у світі технологічного інституту. Лише він один серед українців був визнаний повним професором цього закладу.
За цей період наукової праці Олександр Смакула опублікував понад 80 робіт, в яких проаналізував не лише традиційні методи вирощування монокристалів, а й нові на той час методики вирощування, розробив методи рекристалізації, очищення кремнію для застосувань у напівпровідникових транзисторах та інтегральних схемах, досліджував властивості кристалів під впливом радіаційного променювання. Слід зазначити, що Олександр Смакула опікувався молодими вченими-українцями, які працювали в цьому технічному закладі. Таке спілкування з молодими співвітчизниками підносило дух вченого. Згодом він стає почесним головою Товариства українських інженерів Америки, дійсним членом НТШ та інших наукових товариств, членом Нью-Йоркської Академії наук, стає добре знаним вченим у всьому світі.
Впродовж довгих років життя за кордоном учений мріяв побачити Україну. Його мрія здійснилася у 1971 році, коли О.Смакула приїхав на наукову конференцію, що відбувалася у у вірменському місті Цахкадзорі. На особисте прохання та за сприяння Президента Академії наук тодішнього Радянського Союзу академіка Мстислава Келдиша, Олександрові Смакулі дозволили (єдиний раз) побувати в Україні, в Києві й у себе вдома у Доброводах. У Київському аеропорту Олександр Смакула пішки йшов від літака до приміщення аеропорту. В своєму селі побував у всіх своїх родичів, відвідав всі з дитинства знайомі місця, гору, яку сьогодні називають Смакуловою. То був єдиний приїзд на свою Батьківщину, бо цьому не сприяли ідеологічні перепони того часу. Проживши більшість свого життя за межами України, Олександр Смакула мав почуття великої любові до своєї землі, яке не згасло з роками.
Своє земне життя Смакула завершив на чужій землі 17 травня 1983 року у місті Обурн, штат Массачусетс, США.
У пам’ять про свого видатного краянина науковці-земляки 1996 року заснували Тернопільський обласний Фонд Олександра Смакули, який має за мету пошук і повернення до активного наукового й культурного обігу спадщини О. Смакули та інших українських учених.
До 100-річного ювілею вченого видано перший том «Наукових праць» О. Смакули. До цієї дати випущено художній конверт «Олександр Смакула», встановлено величний пам’ятник ученому в селі Доброводи, відкрито його меморіальний музей у природничому ліцеї імені Олександра Смакули в рідному селі. А рішенням ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 2000 рік було проголошено роком Олександра Смакули.
Ім’я нашого великого співвітчизника і надалі буде сонячним ореолом сяяти у плеяді славетних світових наукових імен!
Матеріал підготували доценти кафедри біологічної фізики та медичної інформатики В.І.Федів, О.Ю.Микитюк та О.І.Олар
