Міжнародна організація праці (МОП)
оголосила 28 квітня Всесвітнім днем охорони праці для того, щоб привернути увагу світової громадськості до масштабів проблеми, а також до того, яким чином створення та просування культури охорони праці може сприяти зниженню щорічної смертності на робочому місці. Вперше він відзначався у 2003 році.
Ідея проведення Всесвітнього дня охорони праці бере початок від Дня пам’яті загиблих працівників, уперше проведеного американськими та канадськими трудящими в 1989 році в пам’ять про працівників, які загинули та отримали травму на виробництві.
У цей день більш ніж в ста країнах світу проводяться заходи, спрямовані на привернення уваги громадськості до невирішених проблем охорони праці.
В Україні цей День отримав назву «День охорони праці» і відзначається згідно до Указу Президента України № 685/2006 від 18 серпня 2006 року щорічно 28 квітня.
Ми часто повторюємо, що праця зробила з мавпи людину, але якось не замислюємось, що та ж праця часто перетворює колишню «макаку» в тяглову конячку, яка до смерті тягне лямку. Трудоголізм стає однією з головних проблем сучасного урбанізованого суспільства.
Синдром Кароші
Цей трагічний випадок стався на початку 80-х років минулого сторіччя в японському містечку Кароші. Працівники офісу, прийшовши вранці в офіс, знайшли свого колегу, який лежав без ознак життя обличчям вниз на клавіатурі свого комп’ютера. Як виявилося, ця смерть була викликана тривалою наднормовою роботою. Так з’явився термін «синдом Кароші», який розшифровується як «робота до виснаження, що веде до передчасної смерті». На сьогоднішній день юридично підтвердженими жертвами цього підступного синдрому стали близько 30 тисяч робітників і службовців у всьому світі.
Співробітник, який день і ніч без обідньої перерви готовий трудитися на благо компанії – мрія кожного роботодавця. Та й суспільство сприймає трудоголіків дуже позитивно. Адже саме так називають людей, захоплених своєю роботою, які завжди й у всьому надають перевагу праці. Незадоволені, мабуть, лише рідні й близькі, яким доводиться жити з людиною, присутньою фактично лише на фотографії на поличці.
Кого називають трудоголіками?
У останні роки українські психологи стурбовані зростаючою кількістю людей з синдромом Кароші (чи більш звично – трудоголіків). Звернутися до спеціаліста, Як правило, таких людей змушують члени сім’ї, які не приховують своєї тривоги з приводу надто високої самовіддачі чоловіка (дружини). І всіх турбує одне питання: чи можна позбавитися цієї «халепи»? Щоб відповісти, варто з’ясувати, що являє собою трудоголізм, і головне, чи всякий, хто засиджується допізна на роботі є залежним від роботи?
«Виходить, якщо я працюю як кінь, щоб приносити додому більше грошей і якось утримувати сім’ю, то мені вже й лікуватися пора?» ? справедливо може парирувати будь-який «понаднормовий» працівник. Мусимо Вас переконати. Роботоголік і людина, для якої праця є нагальною необхідністю, ? гілки різних дерев. Трудоголік може працювати безперервно, часто не особливо потребуючи додаткових грошей. Чого не скажеш про того, для кого праця ? можливість прогодувати себе й родину, чи того, в кого для цього є виробнича необхідність (наприклад, Ви готові працювати 24 години на добу, не розраховуючи на особливу віддачу лише для того, щоб поставити на ноги новостворену Вами фірму). Також, навряд чи можна назвати трудоголіком раба, який під канчуком гне спину на тростинних плантаціях.
Не варто плутати також поняття «трудоголік» і «трудолюбивий». Трудолюбиві люди працюють заради того, щоб насолодитися результатами своєї праці і не лише матеріальними. При цьому вони уміють підтримувати необхідний баланс між відпочинком і роботою, розуміючи, що без перепочинку продуктивність падає, і періодично роблячи паузи.
Трудоголіків, навпаки, більше цікавить процес, а не результат. Відпочивати вони зовсім не вміють і не люблять. Та й назва недуги говорить сама за себе. Уперше термін «трудоголізм» (або workaholisme), прозвучав у 70-х роках минулого століття з вуст американського психолога Уейна Отса, який поєдав слова «робота», «труд» та «алкоголізм», щоб пояснити суспільству, що мова йде про схожі види залежності. Іншими словами, як п’яниця тягнеться до пляшки зі спиртним, так трудоголік відчуває непереборне бажання постійно займатися яким-небудь видом діяльності і не в силах зупинитися. Більше того, в деяких особливо запущених випадках у «трударів» спостерігається «недільний синдром» ? головний біль, нудота, запаморочення, на які страждають у вихідні дні без роботи «працелюбці».
Раніше вважалося, що трудоголізм притаманний лише бізнесменам-керівникам, але сьогодні вже ні в кого не виникає сумнівів той факт, що на трудову одержимість можуть страждати співробітники будь-якого соціального положення, професії, віку та статі. До трудоголіків можна віднести не лише співробітників різних підприємств та організацій, але, до прикладу, домогосподарок, які безперервно турбуються про домашній затишок членів родини та ігнорують власні потреби.
Численні дослідники вважають трудоголізм одним з видів психологічної залежності й навіть хворобою. А значить. звинувачувати родича, який горить на роботі, не варто, краще спрбувати допомогти.
Трудоголіки бувають різні
Психотерапевти вважають, що для молоді (20-35 років) трудоголізм – нормальне явище, оскільки захоплення роботою свідчить про бажання зробити кар’єру, цілеспрямованість і здорові амбіції. Цей тип трудоголіків так і називається – кар’єрист. В нормальному варіанті напад трудоголізму проходить, коли людина досягає поставленої мети (посади), після чого заспокоюється і виробляє оптимальний режим праці й відпочинку.
Але якщо «хвороба» не відступає після 40 років, то це вказує на наявність психологічних проблем. Пригадайте «класичну» пораду друзів і спеціалістів у стресовій ситуації (розлучення, втрата близької людини тощо): найкращі ліки – з головою зануритися в роботу. От і занурюються. Іноді настільки глибоко, що вибратися на берег самостійно вже не можуть, тому що надмірні розумові й фізичні навантаження лише підривають захисні сили організму, виснажуючи здоров’я і посилюючи депресію. В таких випадках псевдотрудоголізм відступає після того, як вирішуються психологічні прблеми.
Представники іншого розповсюдженого типу – відмінники (чи перфекціоналісти). Завжди й у всьому. Вони твердо переконані: всього можна досягти лише впертою працею, що й демонструють оточуючим, підкладаючи свої плечі під найрізноманітніші ноші, а частіше – надзавдання. У кінцевому рахунку вони падають під непосильним тягарем, щоб загладити свою «провину» беруть на себе ще більше завдань і … знову надриваються. Своїми силами таку проблему не подолати. Представника цього типу краще вмовити звернутися до психотерапевта: спеціаліст допоможе позбутися дитячих комплексів.
Ще один тип ? «скупий лицар». Частіше за все йому притаманна банальна любов до грошей, яких він прагне заробити побільше. Але гірше за все, що на домашніх починають сипатися докори в марнотратстві чи недбалому ставленні до того, що надбане його непосильною працею. «Жадібність» може проявлятися і по відношенню до роботи, слави. Так трудоголік намагається скомпенсувати те, чого не вистачало в дитинстві: чи не жив у достатку, чи не вистачало батьківської любові.
Смерть за клавіатурою
Людина «дозріла» для спілкування з психотерапевтом, якщо постійно затримується на роботі, якщо витрачає на неї вихідні, якщо у неї прогресує так званий синдром відсутності відпустки. А ще коли їй нема про що говорити й нічим гордитися.
Часто для клінічних трудоголіків робота виявляється способом ескапізму – втечі від реальної дійсності, стандартів і норм суспільного життя у світ соціальних ілюзій чи сферу псевдодіяльності. Адже на роботі така людина отримує ту емоційну віддачу, те схвалення, якого не вистачає вдома. Вона відчуває свою необхідність і незамінність, чого немає в сім’ї чи у друзів. Тому нестерпна навіть думка про відмову від роботи.
А у відпустку ці «трудозалежні» не йдуть ще й тому, що підсвідомо бояться того, що без них обійдуться, і тоді втратиться єдиний козир, те, заради чого вони живуть – почуття власної незамінимості. Таким чином утворюється замкнене коло чи, вірніше, спіраль – чим більше ти працюєш, тим менше в тебе сил, а чим менше сил – тим гірше ти працюєш. На іншому кінці такого ланцюжка – страх втратити роботу через погіршення результатів праці, і, як наслідок, так звана суїцидальна поведінка, тобто пасивне самогубство, при якому у людини немає стимула жити і берегти себе. Адже не дарма Японія – країна трудоголіків – носить імідж ще й «королівства самогубців». Разом з тим, за даними лікарів, щорічна відпустка знижує ризик передчасної смерті на 20 %.
Отже, щоб зберегти здоров’я та працездатність, бути довго корисними для суспільства та родини, радимо дотримуватися наступних правил:
– Насамперед, загальні поради, дотримання яких не пошкодить у різних ситуаціях – дотримуватися режиму праці й відпочинку. Адже робочі графіки складаються з урахуванням результатів ретельних досліджень змін працездатності й продуктивності праці, впливу праці на здоров’я. Повноцінний раціон відповідно до рівня навантаження, який можна динамічно змінювати, пристосовуючи до робочого графіка, достатній та своєчасний сон допоможуть Вам зберегти сили й не втратити здоров’я на роботі.
– Якщо Ви не встигаєте виконати всі завдання своєчасно і потребуєте для цього додаткового часу – не соромтеся попросити колег про допомогу (особливо якщо Ви тільки починаєте рух по кар’єрній драбині), а якщо це неможливо – замисліться, чи не забагато Ви себе навантажили і спробуйте відмовитися від частини своїх обов’язків. Звичайно, це стосується випадків, коли така ситуація повторюється часто або стає систематичною. Адже всі ми періодично переживаємо авральні дні, коли навалюється багато невідкладних справ – річні звіти, сесія, підготовка до конференцій тощо.
– Якщо праця є для Вас втечею від проблем за межами робочого місця, то варто замислитися, що саме викликає у Вас дискомфорт і спробувати конструктивно вирішити ці проблеми, якщо потрібно – то й з допомогою спеціаліста.
– Якщо Ви не знаєте, чим заповнити решту дня поза межами робочого часу або не можете відірватися від роботи, якої завжди вдосталь – знайдіть собі заняття до душі, яке буде Вас настільки захоплювати, що Ви поспішатимете додому, щоб насолодитися улюбленою справою.
– Якщо Ви вважаєте, що поза роботою Ви нікому не будете потрібні – знайдіть собі таке хобі, яке буде приносити користь та задоволення не лише Вам, а й іншим людям. Наприклад, спробуйте вирощувати квіти чи сад, займіться благодійністю тощо.
– Якщо ж найбільшим захопленням Вашого життя і є Ваша робота (як, доречі, часто буває з науковцями та педагогами) – не забудьте, що здоровими й повними сил Ви зможете зробити для людства набагато більше, ніж виснаженими й хворими. Це знали навіть древні греки, які вважали видатною та гідною поваги тільки ту людину, яка була не лише науковцем, філософом, поетом, а й обов’язково здобувала перемоги в спортивних змаганнях, була прикладом здоров’я і краси.
Отже, в переддень Святого Христового Воскресіння бажаємо Вам не лише Божої благодаті, смачної паски та насолоди спілкування з близькими, а й гарного відпочинку в ці прекрасні вихідні, щоб Ви з користю для душі та здоров’я накопичили сили для подальших трудових звершень.
Матеріал підготували доценти кафедри фізіології ім. Я.Д. Кіршенблата: Ясінська Олена Вікторівна, Гордієнко Віктор Веніамінович.
