РЕКОМАНДАЦІЇ ЩОДО ФОРМУВАННЯ
ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ В ДІТЕЙ
Один із найтиповіших міфів про їжу: цей процес відбувається легко й інстинктивно.Насправді ж їда — це один із найскладніших фізіологічних процесів людини. Це єдиний фізіологічний процес, у який залучено всі системи організму: головний мозок і черепні нерви, серцево-судинну систему, органи дихання, ендокринні органи, систему обміну речовин, усі м’язи тіла й увесь травний канал. Саме лише ковтання вимагає скоординованої роботи двадцяти шести м’язів та шести черепних нервів. Kay Toomey, доктор медицини
Харчова поведінка – це сукупність звичок і способів реагування, що стосуються харчування (смакові переваги, дієта, режим харчування) та формуються за впливу культурних, соціальних, сімейних, біологічних факторів. Харчова поведінка починає формуватися з перших років життя, тому важливо сприяти формуванню правильної харчової поведінки та запобігти появі звички переїдати, недоїдати, появі однобічного чи вибіркового харчування, харчовим страхам та іншим розладам у дітей.
ЗАГАЛЬНІ ПОРАДИ
Відповідальними за харчові порушення в дітей є батьки, існують фактори ризику формування неправильної харчової поведінки.
Особливо важливим є особистий приклад (вплив родини та, особливо, матері). Дорослим не слід у присутності дитини розмовляти про те, що «дитина нічого не їсть», «не їсть овочі», оскільки це провокує подальші розлади апетиту. Годуючи дитину, не слід очікувати, що вона з’їсть усе, що ви приготували, слід пристосуватися до повільнішого темпу їжі дитини, не поспішати. Перегодовування дитини призводить до несприятливих наслідків: блювоти, здуття, кольок, анорексії, булімії, ожиріння, нервових розладів, шлунково-кишкових захворювань. Якщо дитина не з’їдає усієї запропонованої порції їжі, слід або зменшити порцію, або намагатися годувати дитину, коли в неї з’явиться відчуття голоду. Не слід соромити дитину за особливості харчової поведінки, особливо перед іншими, або вихваляти поведінку інших дітей, які «їдять усе, що їм пропонують» та «люблять капусту». Якщо треба досягнути зміни у харчовій поведінці дитини, слід демонструвати згоду та єдність усіх членів родини, інакше дитина буде дезорієнтована (мати забороняє солодощі, а бабуся тихцем годує ними дитину). Конфлікти у родині формують у дитини почуття власної неповноцінності, а наслідками можуть бути розлади харчової поведінки, зокрема в старшому віці можуть виникнути нервова анорексія або булімія. Як надлишковий, так і недостатній контроль, спричиняють розлад харчової поведінки: споживання їжі дитиною вимагає зосередження її уваги у певний період часу, не слід у цей час вмикати телевізор, комп’ютер, відволікатися на ігри. Їда не має ставати центральною проблемою у домі, не слід постійно сварити дитину за поганий апетит, неналежну, на вашу думку, харчову поведінку, примушувати їсти, дорікати недоїданням. Пам’ятайте, жоден здоровий малюк ніколи не буде добровільно морити себе голодом. Як тільки виникне навичка, заохочуйте самостійне споживання їжі, лише за потреби допомагаючи дитині. Слід налагодити режим харчування: за столом, у певні години, у родинному колі, формувати сімейні традиції спільного споживання їжі, і дитина з радістю наслідуватиме харчову поведінку членів сім’ї, смакуючи їжею, якою раніше нехтувала. Їжа має бути не лише смачною, але й привабливою. Дитина може брати участь у складанні меню, придбанні продуктів, у їх приготуванні, напочаток запропонуйте дитині хоча б помити фрукти та овочі. Для формування розмаїття смакових відчуттів їжа має бути різноманітною. Намагайтеся ніколи на сварити дитину за столом – місце споживання їжі має асоціюватись лише із позитивними емоціями. Не потурайте дитячим капризам, зокрема якщо дитина відмовляється від їжі, не слід одразу пропонувати альтернативу. Перші проблеми із харчуванням частіше виникають у віці від одного до двох років, у цьому віці дитина починає демонструвати впертість. Слід вірно реагувати на впертість дитини, чим більше в такій ситуації дратується та наполягає мати, тим менше дитина їсть. Заохочуйте використання дитиною столових приборів. Ніколи не застосовуйте їжу, як засіб маніпуляції, неприпустимим є заохочення або покарання їжею. Під час хвороби апетит дитини зазвичай знижується, не варто примушувати дитину до їди, одужання це не прискорить. У випадках, коли виникають сумніви щодо ймовірних розладів харчової поведінки дитини, варто звернутись до педіатра, дієтолога або психолога.
ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ ХАРЧУВАННЯ ДІТЕЙ
Завжди, коли це можливо, рекомендується вигодовувати дитину грудьми, принаймні упродовж першого року життя. У маленьких дітей проблеми з харчуванням виникають досить часто, а труднощі з грудним вигодовуванням можуть бути першою ознакою харчових розладів. Дитині може бути потрібно трохи часу, щоб навчитися брати груди чи координувати послідовність рухів смоктання / ковтання / дихання. Такі труднощі є звичними і минають упродовж кількох перших тижнів після народження. Якщо грудне вигодовування відбувається дуже важко або воно неможливе, доводиться годувати дитину з пляшечки сумішами. Часто батьки при штучному вигодовуванні дитини хочуть перевести малюка на іншу суміш через прояви розладів харчування або неспокій дитини. Можна змінити суміш один раз, щоб переконатися, чи вона спричиняє проблеми, якщо минає тиждень, а поліпшення не настає, то проблема частіше не в суміші.
Сучасні рекомендації ВООЗ рекомендують вводити пригодовування не раніше шестимісячного віку, оскільки до цього віку більшість малюків не готові споживати немолочну їжу. У малюків є так званий виштовхувальний рефлекс – якщо торкнутися язичка дитини, вона реагує виштовхуванням його вперед. Це не означає, що їжа дитині не подобається, малюк лише не вміє справлятися з виштовхувальним рухом язичка, однак вже у віці 5–6 місяців дитина широко відкриває рот в очікуванні ложки, можна вводити прикорм. Не варто давати прикорм у пляшечці, оскільки якщо дитина їстиме все з пляшечки, то розвиток її харчових навичок затримається і зросте ризик того, що дитина може вдавитися. Уведення прикорму є критичним моментом у житті дитини, тому слід очікувати, що малюк не схоче чогось їсти. Не слід одразу робити висновок, що дитина не їстиме тієї чи іншої страви, тільки тому, що вона кілька разів відмовилася від неї. Інколи треба зробити багато спроб, щоб дитина відважилася скуштувати щось нове, і страва може засмакувати малюку через кілька місяців або років після того, як її запропонували вперше. Апетит малюка постійно змінюється, тому слід змінювати порцію залежно від того, скільки тієї чи іншої страви дитина хоче з’їсти, щоб запобігти як перегодовуванню, так і недогодовуванню.
Ще до народження дитина пізнала смаки багатьох страв, які їла мама. Якщо ви годували або годуєте малюка грудьми, він ознайомився зі смаком усього, що ви їсте, через ваше молоко. У багатьох народів немовлята і діти віком більше року щодня мають можливість відчути смаки і запахи різноманітних страв, до яких входять сильні приправи. Не треба страву для дитини занадто солити чи солодити, натомість можна додати ті спеції, які вживаються щоденно (наприклад, часник, паприку, корицю тощо). Додавання невеликої кількості приправ може зробити страву набагато привабливішою для малюка.
Коли дитина захоче їсти сама (звичайно у віці 8–9 місяців), дайте їй у руку ложечку і водночас продовжуйте годувати малюка своєю ложечкою. Це так званий спосіб “подвійної ложки”, який допомагає продовжувати годування дитини тоді, коли вона вчиться їсти сама, що дає дитині змогу вивчати відчуття, які виникають у процесі їди, та пробуджує інтерес до куштування нових страв. У цей період можна також спробувати давати дитині їжу, яку можна брати руками. У віці 10–12 місяців дитина звичайно може їсти більшість страв, які готують для сім’ї. Після 12 місяців вона повинна їсти страви з дорослого столу.
Дошкільний вік — період випробувань для багатьох батьків. Дитина може робити все, щоб утвердити свою незалежність. Тому малюк може також відмовлятися від страв, які до цього охоче споживав, або ж зовсім перестати їсти чи з’їдати суттєво меншу кількість, ніж звичайно. Раннє дитинство є періодом досить повільного росту, і дитина не потребує стільки їжі, як раніше. Діти добре відчувають, повинні вони їсти чи ні. Лише якщо вага дитини відхиляється від норми або дитина відмовляється від більшості страв, це викликає занепокоєння. Якщо у дитини дуже поганий апетит і вона відстає в рості, то, можливо, у неї дитяча анорексія. Цей стан, який трапляється досить рідко, характеризується істотною відмовою від їди (дитина їсть дуже мало або лише одну страву в дуже малій кількості), відсутністю апетиту і відставанням у рості й розвитку.
Важливо пропонувати дітям молодшого шкільного віку їсти часто, оскільки апетит у таких малюків невеликий і вони не можуть спожити багато їжі за один раз. З іншого боку, не можна дозволяти малюкові цілими днями постійно щось жувати або пити калорійні напої, натомість необхідно встановити чіткий розпорядок їди і перекусок. Типовий розклад для дитини передбачає три основні прийоми їжі та дві або три перекуски на день. Рекомендується пауза між прийманням їжі тривалістю принаймні дві чи три години. Порції для дітей такого віку повинні бути маленькі — приблизно столова ложка кожної страви на кожен рік життя. Перелік страв має бути достатньо різноманітним і містити улюблену їжу малюка. Якщо малюк знає, що на перекуску готують його улюблену страву, він може відмовитися від обіду. У харчуванні дитини треба враховувати й те, що дитина п’є, адже пиття перед їдою зменшує апетит. Якщо між годуваннями дитина питиме молоко або сік, під час обіду вона не буде голодна, що стає причиною відмови від їжі і поганої поведінки за столом. Не слід постійно пропонувати дитині одні й ті ж самі страви, адже може виникнути ситуація, коли впродовж від кількох днів до кількох тижнів дитина погоджується їсти лише одну й ту саму їжу. Таке частіше трапляється у ранньому віці, оскільки малюки віддають перевагу їжі, яку їм комфортно споживати і яку вони добре знають. Щоб запобігти цьому, треба постійно змінювати страви, які дитина їсть, і пропонувати нові страви.
Інколи розлади харчування виникають лише у старшому віці. Якщо дитина – підліток, то її напружений графік життя може не узгоджуватись із розкладом харчування родини. Слід організувати сімейний розпорядок так, щоб принаймні кілька разів на тиждень знайшовся час для спільного обіду чи вечері, щоб їда була для дитини часом, який сім’я проводить разом, і стала осередком культури сімейних взаємин. Підлітковий вік є одним із періодів найінтенсивнішого росту, необхідно багато енергії, а отже, і поживних речовин та елементів, особливо кальцію, фосфору та заліза. Дівчата потребують більше заліза, ніж хлопці, оскільки регулярно втрачають його під час менструацій.
Поради для адекватного харчування дитини перших років життя
Під час раннього дитинства ріст сповільнюється і кількість їжі, яку з’їдає дитина, може змінюватися від годування до годування. Не нервуйтеся, якщо дитина їсть лише раз на день, і не воюйте з нею через їжу, це ніколи не дає успіху.
Будьте добрим прикладом для наслідування. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина їла, пропонуйте їй їсти часто і їжте самі.
Зробіть їжу частиною гри. Візьміть дитину зі собою в магазин, де ви купуєте їжу, і дозвольте їй бути поруч тоді, коли готуєте страви.
Не дозволяйте постійно щось жувати. Не дозволяйте дитині їсти і пити потроху протягом усього дня. Складіть графік харчування і дотримуйтеся його.
Не готуйте спеціально для дитини страв нашвидкуруч. Не готуйте дитині страву за стравою, якщо вона відмовляється їсти. Закінчивши їду, запропонуйте поїсти наступного разу через дві-три години.
РОЗЛАДИ ХАРЧУВАННЯ В ДИТЯЧОМУ ВІЦІ
Ми віддаємо перевагу тим чи іншим стравам, а є страви, які ми чомусь не любимо. Невелика перебірливість у їжі цілком нормальна і не створює проблеми перебірливого чи проблемного харчування. Це всього лише відображення наших особистих смаків, яке не порушує спроможності правильно і різноманітно харчуватися. Однак існує неврологічний стан, який порушує спроможність дитини їсти певні страви (або навіть торкатися їх) через певні сенсорні особливості. Це порушення спроможності дитини нормально харчуватися – так званий розлад сенсорного сприйняття. Якщо дитина настільки чутлива, що не може їсти або навіть торкатися руками багатьох страв або певних груп продуктів, то ймовірний розлад сенсорного сприйняття, тоді слід звернутися до психолога.
Розлади сенсорного сприйняття — це комплексне явище з проявами, які можуть уражати різні сфери життя дитини. Якщо у дитини є один або декілька з наведених далі проявів, то наявність розладу сенсорного сприйняття у неї дуже ймовірна: чутливість до температури їжі, чутливість до текстури їжі, чутливість до запахів, посилене відчуття смаку, відсутність впевненості у смаку, складність із використанням набору предметів, призначених для їди, уникнення торкання до їжі, часте ненавмисне випльовування їжі та напоїв, жування з відкритим ротом, кусання себе за пальці і язик під час їди, стікання їжі та напоїв по підборіддю, ненавмисне кидання їжі на підлогу, дитина під час їди постійно смикається, неуважність під час їди, часте витирання обличчя і рук під час їди, відраза до газованих напоїв.
Дитина може мати соматичне захворювання, яке спричиняє проблеми з харчуванням або сприяє їм. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, захворювання органів дихання, шлунково-кишкові хвороби, тяжкі закрепи є лише деякими із хворобливих станів, які спричиняють те, що дитина відмовляється від їжі або хоче їсти тільки певні страви. Якщо таке захворювання є, то проблему з харчуванням неможливо вирішити, доки захворювання не буде вилікуване або принаймні взяте під контроль. Більшість захворювань, які супроводжуються перебірливістю і проблемним харчуванням, уражають дихальні шляхи й органи травлення. Основні симптоми, що вказують на хвороби, які можуть бути причиною того, що дитина погано їсть: блювання, зригування під час їди, під час їди в дитини ядуха, кольки, свистяче дихання, утруднене або болюче ковтання, печія, пронос, застрявання їжі у горлі, поперхування, дитина давиться їжею, шумне дихання, хрипіння, кропив’янка, закреп, кашель, пневмонія, висипання, відсутність апетиту. Якщо існує занепокоєння щодо того, як харчується дитина, особливо якщо в неї наявні один або кілька з описаних симптомів, дитина має бути оглянута педіатром.
Зокрема, серйозною проблемою багатьох дітей є харчова алергія. Харчову алергію слід запідозрити, якщо в дитини після їди з’являється хоча б один із таких симптомів: кропив’янка, висипка, екзема, свербіж, набрякання губ, обличчя, язика або горла, чхання, нежить, закладеність носа, свистяче дихання, біль у животі, пронос, блювання, анафілаксія. Харчова алергія трапляється у 5–8% немовлят і приблизно у 2% дітей віком більше року. Більшість дітей переростає харчові алергії до трирічного віку. Харчова алергія — це неправильна імунологічна відповідь на білки, які входять до складу деяких продуктів. Більшість медиків не рекомендує вводити до раціону дитини найпоширеніші харчові алергени до досягнення нею однорічного віку. Харчова непереносимість — це реакція системи травлення, яка виникає тоді, коли та чи інша їжа подразнює травний канал дитини або коли дитина неспроможна належним чином перетравити або розщепити їжу. Харчова непереносимість трапляється частіше, ніж алергія. Непереносимість лактози (молочного цукру) є найпоширенішою харчовою непереносимістю. Прояви непереносимості помірніші, ніж прояви алергії: нудота, біль у шлунку, діарея, здуття живота, біль живота, відчуття розпирання, блювання, біль голови, печія, дратівливість. Харчова непереносимість може не проявлятися доти, доки дитина з’їсть досить велику порцію цієї їжі або їстиме її часто.
Синдром циклічного блювання — це стан, при якому дитина страждає від епізодів надзвичайно інтенсивної нудоти і блювання з болем у животі або без нього. Блювання, як звичайно, виникає раптово і є частим, нерідко воно вимагає невідкладної допомоги в умовах лікарні. Синдром розвивається раптово, триває від кількох годин до кількох днів і так само раптово припиняється, а безсимптомний період може тривати кілька тижнів або місяців. Причина невідома, хоча діти з циклічним блюванням можуть також мати багато проблем, пов’язаних з їжею.
Поведінкові розлади є причиною розладів харчування у 12% випадків. Типові різновиди негативної поведінки за столом: відмова сідати за стіл, втеча з-за столу під час їди, плач як реакція на подавання їжі, випльовування їжі, розкидання їжі, дратування інших осіб за столом, неспроможність зосередити увагу на їді. Іноді розлад харчування є лише проявом глибшої проблеми, наприклад реакції дитини на розлучення батьків. Якщо поведінка дитини суттєво впливає на її нутритивний статус, якщо малюк проявляє фобічні реакції на нові страви, якщо поведінка малюка не піддається контролю або з часом ще більше погіршується, слід звернутися до психолога. Ефективним є позитивне посилення, яке допомагає дитині перебороти негативну поведінку під час їди. Ігнорування поганої поведінки є найліпшим способом викоренити її. Позитивне посилення вчить дитину, що за неадекватні або небажані дії вона буде позбавлена вашої уваги, проте якщо вона поводитиметься як слід, ви будете розмовляти з нею, плескати для неї в долоні, хвалити її і приділяти їй багато уваги. Зазвичай треба небагато часу, щоб помітити поліпшення, якщо ви послідовні. Запроваджуючи позитивне посилення, важливо спочатку пропонувати дитині ті страви, які, на вашу думку, вона їстиме. При цьому ви можете бути впевнені, що дитина зрозуміє сутність процесу: коли вона бере їжу в рот, то отримає вашу позитивну реакцію, а коли відмовляється їсти або погано поводиться, то буде позбавлена вашої уваги. Позитивне посилення може бути дуже ефективним інструментом для батьків перебірливих і проблемних їдців, проте воно не може вирішити всіх проблем із поведінкою дитини.
П’ЯТЬ ПІДКАЗОК БАТЬКАМ ДЛЯ ПОЗИТИВНОГО ПОСИЛЕННЯ НАЛЕЖНОЇ ПОВЕДІНКИ ДИТИНИ ЗА СТОЛОМ
- Будьте послідовні. Завжди реагуйте однаково на неналежну поведінку дитини. Якщо ви поступилися дитині хоча б раз, ви тим самим сказали їй: якщо поводитися погано, можна, зрештою, домогтися свого.
- Дивіться дитині в очі. Говорячи з дитиною, постарайтеся, щоб ваші очі були на одному рівні з очима дитини, якщо потрібно, нахиліться. Це забезпечить якнайбільшу увагу дитини, коли ви говоритимете з нею.
- Кажіть лише раз. Привчіть дитину, що те, що ви кажете, ви кажете лише раз, і тому вона повинна слухати.
- Виразно формулюйте свої вимоги. Коли ви пояснюєте дитині, якої поведінки від неї вимагаєте, будьте настільки докладні, наскільки це можливо.
- Пам’ятайте золоте правило позитивного посилення. Завжди ігноруйте поведінку, якої ви хочете позбутися, і хваліть за поведінку, яку ви хотіли б бачити знову.
Матеріал підготували: професор кафедри педіатрії та дитячих інфекційних хвороб О.К. Колоскова, доцент Н.К. Богуцька
