За даними світової медичної статистики біля 2 % населення страждає хронічною серцевою недостатністю. Щорічно ця недуга уражує біля 1% осіб старших за 60 років і біля 10% у віці старших за 75 років.
Що зобов’язує медичну громадськість світу звернути особливу увагу до цієї проблеми? Вона актуальна з погляду і на загальне постаріння населення більшості країн Європи та США.
Основна причина хронічної серцевої недостатності – розвиток та прогресування ішемічної хвороби серця (ІХС). За даними статистики саме літні люди складають основну когорту хворих на хронічну ІХС. Майже ? смертей від ІХС спостерігається в осіб старших за 65 років із них біля 80% від інфаркту міокарда. Якщо серед осіб середнього віку переважають чоловіки, то таке співпадіння за смертністю між чоловіками і жінками вирівнюється біля 70 років і становить 25-33%.
Які ж особливості розвитку та перебігу серцево-судинних захворювань у людей літнього віку? До них відносять 3 кардіологічних чинники:
специфічні для цього віку фізіологічні зміни серцево-судинної системи;
характерні зміни інших органів і систем;
супутні захворювання (коморбідність та поліморбідність).
Старіння серця супроводжується зниженням пропорційно до віку толерантності до фізичного навантаження, яке зумовлене:
обмеженням хроно-та інотропного резервів серця внаслідок зниження чутливості міокардіальних β-адренорецепторів;
енергетичним дифіцитом міокарда спричинюють підвищення судинного опору, відносною коронарною недостатністю внаслідок зменшення в міокарді кількості капілярів;
обмеження в реалізації механізму Франка-Старлінга внаслідок енергодифіциту та зниження діастолічного наповнення шлуночків.
Особливістю медикаментозного лікування є підбір адекватних половинчастих доз препаратів, обмеження поліпрагмазії, раннє виявлення ознак передозування та можливих побічних не бажаних ускладнень.
Усі вище згадані основні причини виникнення та прогресування хронічної серцевої недостатності у осіб літнього та похилого віку створюють підгрунтя для розробки профілактичних заходів з метою попередження прогресування хвороби (частіше вторинної профілактики). До них слід віднести:
адекватну фізичну активність під контролем лікаря сімейної практики або кардіолога, яка підвищує толерантність до фізичного навантаження;
контроль рівнів артеріального тиску та корекцію артеріальних гіпер-(частіше) та гіпотензій;
лікування супутніх захворювань;
застосування стандартів фармакологічного лікування ХСН з використанням діуретиків, інгібіторів АПФ, β-аденоблокаторів, антагоністів альдостерону та серцевих глікозидів (дігоксин).
Виконання цих основних заходів профілактики дозволить продовжити активне життя пацієнтів та покращити його якість
Матеріал підготував: професор Ігор Плеш, завідувач кафедри догляду за хворими та вищої мед сестринської освіти
