Починаючи з 1991 р. за ініціативою ООН 1 жовтня оголошено Днем людей похилого віку. Це зроблено з метою привернути увагу світової громадськості, урядових і неурядових організацій до проблем старіння і стимулювати політику, направлену на створення гарантій соціального і економічного забезпечення людей похилого віку, а також надання їм можливості брати активну участь у житті суспільства.
Старість – це закономірний період вікового розвитку, що веде до недостатності функцій організму. Під цим явищем розуміють усі морфологічні, біохімічні, функціональні та психічні зміни, що виникають у процесі життя. Це незворотні зміни структур і функцій живого організму, які поступово розвиваються.
З цього часу розрізняють:
зовнішні ознаки старіння (зміна форми і статури тіла; уповільнення і порушення координації ходи; швидка психічна і фізична втомлюваність; зниження працездатності; поява на лиці зморшок; випадання, посивіння волосся; зниження гостроти зору і слуху, пам’яті; адекватності сприймання ситуації тощо);
внутрішні ознаки старіння (зниження активності умовних і безумовних рефлексів; м’язової сили і м’язового тонусу; погіршення діяльності серця, органів травлення, виділення; пригнічення системи імунного захисту; порушення адаптації організму проти дії чинників різного характеру тощо).
Проблеми геронтології вимагають широкої участі громадськості, органів охорони здоров’я, соціального забезпечення, долучення кожного з нас. Весь цей комплекс заходів при відповідній координації є важливим для організації геріатричних пансіонатів і хоспісів для людей похилого та старечого віку. В цих закладах повинні працювати спеціалісти, які в умовах мультиморбідності при вікових інволютивних ураженнях могли би надати відповідну кваліфіковану медичну допомогу.
У XX ст. було висунуто багато різних теорій щодо механізмів старіння.
Родоначальником наукової геронтології вважаємо І.І. Мечникова, який почав експериментальне дослідження процесу старіння. Значний внесок у розвиток геронтології зробив О.О. Богомолець. Він надавав першорядного значення в механізмах старіння стану фізіологічної системи сполучної тканини і, виходячи з цього, для впливу на темп старіння радив вводити малі дози антиретикулярної цитотоксичної сироватки (АЦС). Велике значення у вивченні змін обміну при старінні мають роботи харківської школи онтофізіологів. Її засновник О.В. Нагорний (1887-1953) видав українською мовою першу монографію з експериментальної геронтології «Проблема старіння та смерті (матеріали до вікової фізіології)» (1935 p.).
Згідно з сучасним уявленням, старіння, слід розглядати як процес руйнування живої системи продуктами, що виникають у ході нормального метаболізму, який зумовлює зміни в регуляторних системах, зниження адаптаційних здатностей організму, формування вікової патології і підвищення вірогідності смерті.
З другої половини XX ст. в багатьох країнах Європи і в США створюються інститути геронтології. Великими центрами по вивченню проблем старіння є Національний інститут старіння США (утв. у 1974 р.) і Токійський інститут геронтології (утв. у 1972 p.). У 1958 р. у Києві було створено Інститут геронтології АМН СРСР, який сьогодні є сектором клінічної геріатрії в Україні. Кафедра медичної біології та генетики БДМУ вже на протязі багатьох років підтримує зв’язки з даною структурою, має спільні напрацювання, співробітники кафедри беруть участь у щорічній конференції присвяченій проблемам довголіття. Сьогодні, Державна установа «Інститут геронтології ім. Д.Ф.Чеботарьова НАМН України» – наукова установа, яка займається дослідженнями проблеми старіння та координація експериментальної медико-біологічної, клінічної і соціально-гігієнічної роботи, що проводиться із зазначеної проблеми в різних наукових і практичних колективах України.
19-21 жовтня 2016 р. у м. Києві відбудеться VI Національний конгрес геронтологів і геріатрів України де візьмуть участь співробітники БДМУ.
Буковинський державний медичний університет на протязі багатьох років співпрацює з Чернівецьким геріатричним пансіонатом, наші студенти мають можливість підтримати і допомогти людям похилого віку. Теплі слова, посмішки, обійми, моральна підтримка – це те, що сьогодні вони потребують, співпереживання для них важливіше за будь які подарунки. Надати таку допомогу може кожен з нас: відвідати пацієнта даної установи – прийти і поспілкуватися, без акцентування уваги на проблемах; розповісти щось хороше, поділитися радістю; подарувати емоції; купити потрібні ліки та гігієнічні засоби; зробити подарунок до свят тощо.
Матеріал підготували: завідувач кафедри, професор, Роман Булик та асистент кафедри Мар’яна Кривчанська
