Вікові межі, що визначають той чи інший період життя людини, а тим більше відокремлюють літній та старечий вік від періоду зрілості, є умовними, тому, що процеси старіння відбуваються щодня, проте у віковому розвитку виділяють літній (60-74 роки), старечий (75- 89 років) вік і довголіття (90 років і старше).
Віковий розвиток в даний час розглядають як взаємодія двох різноспрямованих процесів: руйнівного процесу – старіння і процесу, що стабілізує життєздатність і збільшує тривалість життя, – вітаукт (від лат. Vita – життя та auctum – збільшувати).
Вміти старіти – вершина мудрості і одна з найважчих сторінок великого мистецтва життя.
Анрі Фредерік Ам’єль, швейцарський письменник XIX ст
При старінні в клітинах органів і тканин відзначаються морфологічні зміни, для яких характерними є гетерохронність, гетеротопність, гетерокінетічність і гетерокатефтенність.
Гетерохронність визначає відмінності в часі настання морфологічних змін, пов’язаних з віком, у різних тканинах, органах і системах. Так, зворотний розвиток загруднинної залози у людини спостерігається в період статевого дозрівання, статеві залози у жінок підлягають інволюції у віці 50-53 років, а деякі клітини гіпофіза зберігають свою активність до глибокої старості.
Гетеротопність характеризує неоднакову вираженість морфологічних змін, що відбуваються з віком, для різних органів і різних тканин одного і того ж органа
Гетерокінетічність – розвиток вікових морфологічних змін, що виникають в різних органах з різною швидкістю. Так, зміни в кістковій системі виникають відносно рано, але відбуваються повільно і поступово, а зміни, що спостерігаються в нервових клітинах деяких відділів центральної нервової системи, виникають пізно, але зростають дуже швидко.
Гетерокатефтенність виявляється різноспрямованістю вікових морфологічних змін, зумовлених гальмуванням активності одних клітин і активізацією інших структурних елементів.
Ці процеси свідчать про те, що морфологічні зміни і пов’язані з ними обмінні, структурні і функціональні зміни органів і систем при старінні є не простою сукупністю вікових перебудов, а складними процесами пристосування і регуляції, які спрямовані на підтримку і збереження життєдіяльності всього організму на новому якісному рівні.
У процесі старіння відбуваються закономірні обмінні, структурні і функціональні зміни, що стосуються всіх органів і систем, внаслідок яких змінюються зовнішній вигляд, психіка, поведінка. Старіння, що має загальні закономірності, характеризується тим не менш наявністю значних індивідуальних відмінностей. У зв’язку з цим виділяють кілька синдромів старіння: гемодинамічний; нейрогенний; ндокринний; гармонійний та ін.
Кожен із цих синдромів характеризується переважанням процесів старіння в тій чи іншій системі.
До загальних закономірностей можна віднести старіння клітин, яке в кінцевому наслідку призводить до їх загибелі. Так, у 25-річного чоловіка клітинна маса складає приблизно 47% всієї маси тіла, а у 70-річного – тільки близько 36%; маса мозку в старості зменшується на 20-30%, маса підшлункової залози – на 50-60%. Процеси втрати маси, що супроводжуються зміною функціонального стану, спостерігаються і в інших органах і системах.
Зміни, що спостерігаються в нервовій системі при старінні, багато в чому визначають прояви змін в інших органах і системах. При цьому зміни, характерні для старіння, в нервовій системі починаються з найновіших утворень, тобто з кори головного мозку, і відбуваються послідовно.
Старіння супроводжується зменшенням маси мозку, його об’єму та лінійних розмірів. Характерною є зростаюча атрофія звивин великих півкуль головного мозку, які мають тенденцію до стоншення. Цей процес відбувається паралельно з розширенням борозен, збільшенням порожнин шлуночків мозку. Спостерігається також загибель нейронів, яка активно починається з 50-60-річного віку, а у осіб старечого віку вона досягає 50%, однак закономірної відповідності між кількістю загиблих нейронів і порушенням функціональної активності не відзначається, що пов’язано з високими пристосувальними можливостями функціонуючих нейронів. Найбільш виражені атрофічні процеси в нейронах торкаються лобової і нижньої скроневої ділянки кори головного мозку. При цьому загальна будова мозку зберігається, хоча зустрічаються ділянки з повною дегенерацією нервових клітин, вони зморщуються, змінюють свою структуру. Однак ці зміни не завжди призводять до виражених змін інтелекту, які мають значні індивідуальні коливання в осіб похилого та старечого віку.
З віковими змінами центральної нервової системи багато в чому пов’язані такі найважливіші прояви старіння людини, як зміни психіки, поведінкових і емоційних реакцій, порушення пам’яті, зниження розумової та фізичної працездатності, рухової активності, репродуктивної здатності і ін. Незважаючи на те, що динаміка основних процесів у центральній нервовій системі змінюється, часто зберігається високий рівень інтелектуальної діяльності, здатності до спілкування, концентрації уваги. Цьому сприяє довготривала підтримка інтелектуальної діяльності, що ґрунтується на багатому життєвому досвіді і дозволяє впоратися з широким колом проблем, які виникають в похилому і старечому віці.
В процесі старіння підлягає змінам і система аналізаторів як на периферійному (органи чуття) і провідниковому рівнях, так і на центральному (кора великих півкуль), що призводить до їх функціонування на якісно новому рівні.
Вікові зміни органа зору стосуються всіх апаратів ока: світлосприймаючого, діоптричного, аккомодаційного, допоміжного. Спостерігаються зміни в сітківці ока, зумовлені розвитком судинної патології. Ці зміни виявляються в дистрофії нейронів сітківки, появі кіст, потовщень між судинною оболонкою і пігментним епітелієм сітківки. Збільшуються явища склерозу оболонок зорового нерва. Найбільш часто зустрічаються вікові зміни кришталика: близько 90% людей старше 70 років страждають на катаракту, що характеризується помутнінням спочатку периферичних волокон кришталика, а потім і його ядра. Зменшується еластичність кришталика.
Вікові зміни в органі слуху також стосуються всіх відділів цього аналізатора – периферійного (зовнішнього, середнього, внутрішнього вуха), проміжного і центрального відділів у корі півкуль головного мозку – і мають прояв у поступовому зниженні слуху (приглухуватість), особливо у високочастотному діапазоні, який має важливе значення для сприйняття мови.
Старечі зміни спостерігаються і в інших органах і системах. Так, вікові зміни серцево-судинної системи хоча і не є первинним механізмом старіння, але багато в чому визначають інтенсивність його настання і проявів, оскільки значно обмежують пристосувальні можливості організму, створюють умови для розвитку патологічних процесів, які найчастіше призводять до смерті людини (атеросклероз , ішемічна хвороба серця і мозку, гіпертонічна хвороба). До характерних особливостей функціонування серцево-судинної системи належать також: загальне зменшення об’єму циркулюючої крові, зменшення ударного об’єму крові, зміна тривалості фаз серцевого циклу та ін.
Істотні зміни за старіння спостерігаються також у дихальній системі. Інволютивні процеси відбуваються в усіх відділах дихальної системи – верхніх дихальних шляхах, легенях, і навіть кісткових і хрящових елементи грудної клітки, що беруть участь в акті дихання. У бронхах спостерігаються дистрофічні процеси, деформації, склеротичні зміни. У легенях змінюється конфігурація альвеол, зменшується їх глибина, порушується структура еластичних волокон, що призводить до виникнення старечої атрофічної емфіземи. В наслідок цих змін частота дихальних рухів дещо збільшується, частіше виникають дихальні аритмії, знижується резервний обсяг вдиху і видиху, зменшується життєва ємність легень, що призводить до зниження адаптаційних можливостей дихальної системи і збільшення ймовірності розвитку гіпоксії.
Зміни з боку травної системи за старіння характеризуються атрофічними процесами в епітелії слизових оболонок всіх органів. Значним змінам підлягать зуби: кількість їх стає менше, вони «стираються», змінюється їх забарвлення, зменшується і кількість органічних речовин зубної емалі, в ній з’являються тріщини, внаслідок склерозу судин порушується живлення тканин зубів. Все це призводить до крихкості зубів, втрати жувальної здатності, гіршого пережовування їжі і проблем із травленням.
Язик з віком сплощується, на ньому поглиблюються борозни і складки, сосочки атрофуються, поверхня стає гладкою.
До найбільш істотних ознак, що викликаються старінням, належить зниження психічної активності, що виявляється уповільненням темпу психічної діяльності. Поряд з цим відзначаються утруднення сприйняття, звуження його обсягу, погіршення зосередження уваги і її переключення, зниження творчого потенціалу, відокремлення від зовнішніх стимулів до занурення у внутрішні переживання і спогади. Знижується мотивація, потреби часто обмежуються фізіологічними на шкоду соціальним, творчим, змінюються емоційні переживання, розвивається егоцентризм. Посилюється психічна ригідність, що виявляється консерватизмом суджень і вчинків, неприйняттям нового, більш частим зверненням до минулого, схильністю до повчань. Загострюються риси характеру, які виявлялися в молодшому віці, одночасно з’являються нові, раніше не характерні, такі як скупість, недовіра. Більшість старіючих людей сприймають своє старіння негативно, а у їх оточення може виявлятися втрата довіри. Тому знання фізіологічних змін в різних органах і системах організму людей похилого віку сприятиме розумінню їх проблем і дбайливій повазі до Старості.
Матеріал підготували: завідувач кафедри анатомії людини ім. М.Г. Туркевича, професор Віктор Кривецький та асистент Олександра-Марія Попелюк
