• Українська
  • English
Імунітет: періоди розвитку
Імунітет: періоди розвитку

Імунітет: періоди розвитку

У медицині під імунітетом розуміють прояв спрямованих на збереження сталості внутрішнього середовища захисних реакцій організму проти генетично чужорідних речовин (антигенів).

Історію розвитку вчення про імунітет можна вибудувати в наступній послідовності.

У 1796 році англійський вчений Едвард Дженнер (1749-1823) розробив спосіб штучної імунізації проти віспи шляхом зараження людини коров’ячою віспою. Відкриття Луї Пастера (1880) дало початок імунології як самостійній науці. Пастер виявив, що імунізація курей старою холерною культурою створює у них стійкість до зараження високовірулентним збудником курячої холери і сформулював основний принцип створення вакцин, а також отримав вакцини проти сибірської виразки і сказу.

Ілля Ілліч Мечников відкрив феномен фагоцитозу (1887) і створив клітинну або фагоцитарну теорію імунітету. Німецький учений Пауль Ерліх висунув гуморальну теорію імунітету. З 1898 по1899 рік бельгійський вчений Жюль Борде і російський учений М.Я. Чистович виявили утворення антитіл у відповідь на введення чужорідних еритроцитів і сироваткових білків. Дане відкриття поклало початок неінфекційній імунології.

У процесі росту дитини існують певні критичні періоди розвитку імунобіологічної реактивності, коли на антигенні впливи імунна система дає неадекватну або навіть парадоксальну відповідь: вона може виявитися недостатньою для захисту або надмірною.

Перший період охоплює період новонародженості.

На 5-7-у добу відбувається перший перехрест у лейкоцитарній формулі крові, нейтрофільоз змінюється відносним і абсолютним лімфоцитозом. Пасивний гуморальний імунітет забезпечується в основному материнськими антитілами. Характерні незавершеність фагоцитозу, низька функціональна активність системи комплементу і опсонізація мікроорганізмів. Хемотаксис та міграція фагоцитів обмежені. Дитина проявляє слабку резистентність до умовно-патогенної, гнійної, грамнегативної мікрофлори, деяких вірусів. Проявляється схильність до генералізації мікробно-запального процесу, септичних станів.

Другий критичний період (3-6 міс.) характеризується послабленням пасивного гуморального імунітету у зв’язку з елімінацією материнських антитіл.

Зберігається супресорна спрямованість імунних реакцій при вираженому лімфоцитозі у крові. На більшість антигенів розвивається первинна імунна відповідь. Вона спостерігається при вакцинації проти правця, дифтерії, кашлюку, поліомієліту, кору, і тільки після 2-3 ревакцинацій формується вторинна імунна відповідь із стійкою імунологічною пам’яттю. Вакцинація може не спричинити імунної відповіді, якщо в крові дітей ще циркулюють материнські антитіла або діти за показаннями отримували препарати крові, гамма-глобулін, плазму. Діти зберігають дуже високу чутливість до респіраторного синцитиального вірусу, вірусу парагрипу та аденовірусу. Часто виявляються спадкові імунодефіцити; наростає частота харчової алергії.

Третій критичний період припадає на другий рік життя, коли значно розширюються контакти дитини з зовнішнім світом.

Зберігається первинний характер імунної відповіді на більшість антигенів. Супресорна спрямованість імунної системи змінюється переважанням хелперної функції щодо клонів В-лімфоцитів. Система місцевого імунітету залишається нерозвиненою, діти як і раніше чутливі до вірусних інфекцій. У цей період проявляються багато малих (мінорних) аномалій імунітету, імунопатологічні діатези (атопія), імунокомплексні хвороби. Діти особливо схильні до повторних вірусних і мікробно-запальних захворювань органів дихання, ЛОР-органів.

Четвертий критичний період – 4-6-й роки життя.

У цьому віці спостерігається другий перехрест у крові. Система місцевого імунітету у більшості дітей ще завершує свій розвиток. Даний період характеризується високою частотою атонічних, імунокомплексних захворювань, проявом пізніх імунодефіцитів. Формуються хронічні захворювання полігенної природи.

П’ятий критичний період – підлітковий вік (у дівчаток із 12-13 років, у хлопчиків із 14-15 років).

Пубертатний стрибок зростання поєднується зі зменшенням маси лімфоїдних органів. Стимуляція секреції статевих гормонів (андрогенів) веде до придушення клітинної ланки імунітету і стимуляції його гуморальної ланки. Остаточно формуються типи імунної відповіді (сильний і слабкий). Наростає вплив на імунну систему екзогенних факторів, наприклад куріння. Відзначається новий підйом частоти хронічних, запальних, аутоімунних і лімфопроліферативних захворювань.

Постійна зміна будови тіла і метаболізму в підлітковому віці сприяють підвищенню реактивності і зниженню резистентності організму до різних факторів зовнішнього середовища. У період пубертату значно розширені амплітуди варіантів анатомічних і фізіологічних норм. Нестабільність показників імунної, ендокринної та інших систем ускладнюють постановку діагнозу на тлі функціональних порушень у цьому віці.

Матеріал підготувала: професор кафедри педіатрії та медичної генетики Сорокман Т.В.

Корисно знати