Багато батьків є прихильниками тієї користі, яку дають освіті різні девайси, і купують для своїх дітей сучасну техніку.
Вони починають дозволяти грати в різні навчальні ігри на планшеті, проводити вільний час, сидячи перед екраном. Спочатку батьки, в цілому, можуть бути задоволеними тим, що їх дитина занурена в креативну гру, де іноді доводилося вбивати тварин, шукати рідкісні мінерали для того, щоб вижити і досягнути нового рівня, не розуміючи, що в цьому може бути поганого?
Поступово батьки можуть помічати зміни в поведінці дитини.
Дитина стає все більше і більше фокусуватися на іграх, втрачає інтерес до спорту і читання, а також відмовляється виконувати свої домашні обов’язки. Іноді зранку вона може встати і розповідати про те, що бачила в своїх сновидіннях продовження віртуальної гри. Не зважаючи на це, батьки думають, що дитина просто має багату уяву. Коли ж поведінка починає погіршуватися, батьки роблять спробу забрати у неї гру, але дитина у відповідь реагує істерикою.
Сьогодні ми знаємо, що планшети, смартфони і приставки – форма цифрового наркотику, що викликає зміну поведінки і причина неспокою для батьків, що цікавляться технікою, технічних дизайнерів.
Загальновідомо, що Стив Джобс не дозволяв своїм дітям користуватися подібною технікою. Керівники компаній та інженери Силіконової Долини направляють своїх дітей вчитися в школи Уолдорфа, де нема техніки. Засновники Google Сергій Брин і Ларрі Пейдж вибрали школи без техніки Монтессорі, так же як фундатор Amazon Джефф Безос і засновник Вікіпедії Джиммі Уеллс.
Більшість батьків інтуїтивно розуміють, що ці миготливі екрани погано впливають на дітей. Батьки можуть спостерігати агресивні істерики в ті моменти, коли забирають планшети, ноутбуки, блукання уваги, коли діти не відчувають стимуляції від їхніх гіперзбуджуючих девайсів. Ще гірше, коли діти апатичні, нічим не цікавляться, коли вони «не підключені».
Недавні досліджування показали, що вони також впливають на ті ділянки кори головного мозку, що відповідають за виконавче функціонування, у тому числі і за імпульсивний контроль – так само, як і кокаїн.
Технології здійснюють настільки збуджуючу дію, що підвищують рівень дофаміну — нейромедіатора, що забезпечує відчуття задоволення і найбільше задіяний в динаміці аддиктивності, що обумовлює механізм психологічної залежності.
Цей аддиктивний ефект – причина, з приводу якої доктор Пітер Уайброу, директор факультету нейробіології Каліфорнійського університету, назвав екрани «електронним кокаїном», а китайські дослідники – «цифровим героїном».
Не дивно, що буває так складно відірвати дітей від екранів і пояснити їм, що час користування гаджетами закінчився. Клінічні дослідження демонструють, що екрани збільшують депресію, неспокій і агресію і навіть можуть призвести до психотичних наслідків, при яких людина втрачає зв’язок з реальністю.
Коли мова йде про техноаддикцію стара аксіома, що «крапля профілактики коштує фунта ліків», особливо вірна.
Коли дитина пересікає межу залежності, лікування може бути дуже складним.
Один з трьох дітей починає використовувати планшети або смартфони до того, як починає говорити. Майже 18% інтернет-користувачів віку коледжу в США страждають від технозалежності.
Так як же вберегти дітей від цифрової залежності?
Це означає грати в Lego замість гри Minecraft, читати книги замість IPad, частіше бути на природі і займатися спортом замість ТВ.
Поговоріть зі своєю дитиною про те, чому ви обмежуєте їй доступ до екранів. Обідайте зі своїми дітьми без всіляких електронних засобів на столі – так як Стів Джобс влаштовував вільні від техніки обіди зі своїми дітьми.
Поясніть дітям, чому ми не дозволяємо їм мати планшети або грати у відеоігри. Бо деякі діти люблять грати зі своїми девайсами так сильно, що їм складно зупинитися або контролювати те, як багато вони грають. Що можуть постраждати інші частини їх життя: вони можуть не захотіти грати в футбол, читати книги, будуть менше цікавитися наукою і природними проектами, менше спілкуватися з друзями в реальному світі.
Психологи, які займаються розвитком дітей, розуміють, що здоров’я дітей включає в себе соціальні зв’язки, творчі ігри, які розвивають уяву і взаємодію з реальним світом, природою. Нажаль, захоплюючий світ екранів гальмує ці процеси розвитку.
Діти більш схильні до аддикції, якщо почувають себе одинокими, чужими, нікому непотрібними і нудьгуючими. Таким чином, найкраще рішення цієї проблеми – допомогти дітям в отриманні змістовного досвіду в реальному житті і живих стосунках із однолітками.
Дитина, у якої є схильність до творчості і прив’язаність до своєї сім’ї, має меншу ймовірність втекти в світ цифрових фантазій.
Матеріал підготувала Карвацька Н.С. – доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М. Савенка БДМУ.
