На сьогодні відомо, що різні патологічні процеси в організмі, в тому числі і в зубощелепному апараті, розвиваються на тлі глибоких метаболічних змін. В останні десятиліття в Україні та інших країнах світу відбувається тенденція до збільшення захворюваності на вроджені, генетично детерміновані хвороби сполучної тканини, серед яких у 70% випадків – зростання дисплазії сполучної тканини.
Переважна кількість хворих, що потребують стоматологічного лікування мають обтяжений соматичний статус, в тому числі, пов’язаний з дисплазією сполучної тканини. Це безперечно впливає на формування, клінічний перебіг стоматологічної патології та ефективність лікувально-реабілітаційних заходів. Також, у більшості випадків тяжкість цієї патології часто корелює зі ступенем тяжкості зубощелепних аномалій.
Треба запам’ятати одну особливість. Патологія прогресує непомітно і спочатку супроводжується незначною клінічною картиною. Проте при уважному обстеженні у цих хворих, особливо осіб молодого віку на фоні зубощелепних аномалій виявляються атрофічні та запальні явища в тканинах пародонта, порушення функції скронево-нижньощелепного суглоба і жувальних м’язів.
При обстеженні цих хворих звертають на себе увагу несприятливі функціональні ознаки: горизонтальний тип жувальних рухів, дистальний прикус, функціональна асиметрія, вторинний знижений прикус, парафункції жувальних м`язів, порушення ковтання, мимовільні рухи щелепи, звичка безпричинно стискувати зуби, бруксизм. Отже, ендокринний дисбаланс, перераховані вище функціональні особливості, порушення опорно-рухового апарату у цих пацієнтів потребують додаткових енергетичних витрат для підтримки рівноваги тіла, сприяють розвитку спазму жувальних м’язів, парафункціям і порушенням функції суглоба, що необхідно враховувати при стоматологічному лікуванні.
Ступінь тяжкості клінічних проявів зубощелепних аномалій корелює зі станом опорно-рухового апарату в більшій мірі, ніж з наявністю синдрому дисфункції скронево-нижньощелепного суглоба. У той же час, при виражених проявах синдрому дисфункції на фоні патології опорно-рухового апарату у хворих з системною дисплазією практично завжди виявляються зміни оклюзії різного ступеня тяжкості.
Так, при обстеженні стоматологічних пацієнтів молодого віку зі збереженими зубними рядами, дисфункцією суглоба та порушеннями опорно-рухового апарату спостерігаються зміни в статико-біомеханічних показниках, що проявляються обмеженням рухомості в суглобі та різних сегментах хребта. Саме поєднання дисфункції суглоба, порушень опорно-рухового апарату на фоні цієї патології сполучної тканини створює додаткові клінічні труднощі. Утворюється порочне коло, коли навіть незначне порушення прикусу часто супроводжується наростанням клінічних проявів синдрому дисфункції скронево-нижньощелепного суглоба. У більшості хворих синдром дисфункції є первинним проявом на фоні зубощелепних аномалій, утрудненого прорізування третіх молярів, через зниження прикусу при патологічному стиранні твердих тканин зубів або наявності великої кількості пломб із композиційного матеріалу на бічних зубах із завищенням на них прикусу, або як результат стресу чи некоректного видалення зубів. Характерною ознакою дисфункції суглоба на фоні системної дисплазії є вивихи і дислокація суглобового диска, двостороннє пошкодження капсулярно-зв’язкового апарату та біламінарної зони.
Синдром дисфункції також супроводжується ускладненням у вигляді пошкоджень суглобових поверхонь, диску, обмеженим відкриванням рота, больовим синдромом. У переважній більшості у хворих з системною дисплазією та синдромом дисфункції скронево-нижньощелепного суглоба виявляються порушення прикусу незалежно від кількості зубів. При втраті зубів, наявності некоректних реставрацій або неадекватних ортопедичних конструкцій і просто з віком тяжкість клінічних проявів синдрому дисфункції посилюється і вимагає тривалого лікування.
Ще однією особливістю перебігу системної дисплазії є вплив на тканини пародонта. Різний характер перебігу захворювань тканин пародонта, частіше визначається дистрофічними формами захворювання різного ступеня тяжкості, ускладнені запаленням.
При функціональній діагностиці стану прикусу та оцінці рухів нижньої щелепи хворих із захворюваннями тканин пародонта різного ступеня тяжкості на фоні системної дисплазії дуже часто виявляються оклюзійні, суглобові, м’язові ознаки функціональних порушень. Як вже було сказано вище у цих хворих переважають горизонтальні жувальні руху з тенденцією дистального зсуву нижньої щелепи. Ці особливості сприяють виникненню перевантажень, що негативно впливають на ослаблений пародонт і мікроциркуляцію, функціонування м’язів та скронево-нижньощелепного суглоба.
В результаті прогресування патологічного процесу в пародонті спостерігається зміна прикусу, втрачається стійке співвідношення щелеп при максимальному змиканні зубів. Ступінь тяжкості дистрофічних і запальних захворювань тканин пародонта часто визначається характером перебігу системної дисплазії, віком, локальними і загальними патогенетичними факторами. До локальних травмуючих факторів відносять: мілке переддвер’я порожнини рота, аномалії прикріплення вуздечок губ, язика, щічно-альвеолярних складок слизової оболонки порожнини рота, незадовільну гігієну порожнини рота, особливо у хворих з несприятливими рівнями резистентності до карієсу, зубощелепної аномалії, втрату зубів.
За функціональним параметрами навіть при легкому ступені тяжкості захворювань тканин пародонта, зубних рядах, що збереглися і клінічній ремісії у хворих з системною дисплазією визначається патологічний прикус.
Отже, при стоматологічній реабілітації цих хворих треба звертати увагу на системний характер захворювання, а лікування повинно бути комплексним і комбінованим із залученням вузькопрофільних спеціалістів.
Матеріал підготували: проф. Бєліков О.Б., к.мед.н. Караван Я.Р., кафедра ортопедичної стоматології
