Приєднуйся

БДМУ в FacebookБДМУ на TwitterБДМУ на YouTube Пдписатись на Новини

Дні народження

6 вересня
Давидова Т.Ф.
Скиданюк Г.Ф.
Шутак Т.В.

8 вересня
Кодіца М.Г.
Томашевська А.Ю.

9 вересня
Власова К.В.
Романюк В.С.

10 вересня
Гудзь Н.А.
Житар О.Ф.
Кармаліта С.О.

11 вересня
Гараздюк І.В.
Кіселиця Г.Г.

12 вересня
Шинкура Л.М.

14 вересня
Боштан С.В.
Верховецька Л.Г.
Гресько М.М.
Залявська О.В.
Мелінті Г.І.
Плегуца О.М.
Скрипник Л.П.
Яринич Ю.М.

15 вересня
Боднарюк О.І.
Роговий Ю.Є.
Юленков М.В.

16 вересня
Луптовіч К.К.
Хитик В.І.
Швигар Л.В.

17 вересня
Бенделик А.Я.
Будаєв Ю.В.
Булик Т.С.
Козловська І.М.
Плешко Т.В.

18 вересня
Бірюкова Т.В.
Мислицький В.Ф.
Чорна С.П.

20 вересня
Задорожний О.Д.
Маринчина М.А.
Ткачук М.П.

21 вересня
Васильєв В.В.
Ткачук О.В.


Микола Пильчиков – видатний український винахідник

Середа, 20 травня 2015 10:27
Микола Пильчиков – видатний український винахідник

21 травня 1857 року в місті Полтаві в сім’ї родовитих дворян народився  Микола Дмитрович Пильчиков — майбутній український фізик-теоретик, експериментатор та винахідник.

Батько Миколи – український громадський та культурний діяч, викладач історії і політичної економії Полтавського кадетського корпусу -  Дмитро Пильчиков, який у 1846 познайомився з Т.Г. Шевченком і вступив до Кирило-Мефодіївського Братства, був організатором недільних шкіл у Полтаві, активним пропагандистом українофільства у Полтавській Громаді,  одним із фундаторів літературного товариства імені Тараса Шевченка у Львові в 1873 році (згодом — наукове Товариство ім. Т. Шевченка). Дмитра Пильчикова вважали своїм духовним наставником Олександр Кониський, Панас Мирний, Іван Карпенко-Карий.

Як багато справ вважалося неможливими, поки вони не були здійснені.
Пліній Старший

До чотирнадцяти років Микола виховувався вдома. Батько з незвичайною любов’ю і самовідданістю виховував свого єдиного сина.  Навчав його передусім мовам, згодом син досконало оволодів сімома мовами. Подальшу освіту Микола здобуває у гімназії, де відрізнявся "талановитістю до наук", особливо до фізики і математики.

Ще гімназистом Микола знайомиться з Панасом Мирним і вони, незважаючи на вікову різницю, стають друзями. Єднали їх високі помисли про служіння простому народові. Микола брав участь у визвольному русі у Полтаві, входив до таємного товариства «Унія», метою якого була боротьба проти колоніальної політики царизму в Україні.

Вступаючи в 1876 році до Харківського університету Микола Пильчиков обрав фізико-математичний факультет. Наукові дослідження почав у студентські роки. Вже на другому курсі студент винаходить електричний фонавтограф — прилад для вивчення звукових коливань графічним способом. Це був перший винахід майбутнього талановитого вченого. Цим винаходом він випередив на кілька десятиріч зарубіжних дослідників, серед них і самого Едісона, фонограф якого був механічним і винайденим пізніше, у 1877 році. Після завершення навчання в 1880 році він був залишений при університеті "для приготування до професорського звання". У цьому ж році виходить у світ його наукова монографія, присвячена рефрактометру - приладу для визначення показника заломлення світла в рідині та методиці оптичного аналізу (метод рефрактометрії є одним із розповсюджених методів ідентифікації хімічних сполук, кількісного і структурного аналізу, визначення фізико-хімічних параметрів речовин, що має застосування і в медичній діагностиці).

У 1882 році Микола Пильчиков демонструє перед членами фізико-хімічної секції другий прилад — автоматичний регулятор електричного струму.

У 1883-1884 роках молодий вчений бере участь в експедиції, що досліджує Курську магнітну аномалію. Провівши 71 серію спостережень, він знайшов її нові райони і одним з перших зазначив те, що причина аномалії - поклади залізняку. За ці дослідження він був нагороджений Великою Срібною медаллю Російського географічного товариства. В1885 М.Д. Пильчикова призначають приват-доцентом Харківського університету. Ще через рік у Петербурзькому університеті він захищає дисертацію на тему "Матеріали щодо питання про місячні аномалії земного магнетизму" і одержує звання магістра фізики і фізичної географії. У період з 1881 по 1888 рік Микола Пильчиков написав 18 наукових праць, винайшов 9 фізичних і фізико-хімічних приладів, серед яких рефрактометр для рідин, що набув широкого визнання в Росії і за кордоном. 

У 1888 році магістра Миколу  Пильчикова відряджають до Парижа. Під час стажування в Паризькій магнітній обсерваторії, молодий вчений знаходить і виправляє помилки в конструкції сейсмографа. Після цього випадку слава про нього швидко розповсюджується у науковому світі. Микола Пильчиков проходить стажування в лабораторіях провідних фізиків того часу: Г. Ліппмана (лауреата Нобелівської премії з фізики за винахід способу кольорової фотографії, 1908 р.), А. Корню, Н. Маскара. Під час навчання у Франції Пильчиков провів безліч важливих досліджень в області електрохімії, розробив ефективний оптико-гальванічний спосіб вивчення процесу електролізу, виступав з доповідями про результати досліджень на Міжнародному конгресі електриків, Міжнародному метеорологічному з'їзді, був удостоєний членства у Французькому фізичному товаристві та Міжнародному товаристві електриків.

У 1888 році, наприкінці травня, молодий вчений отримав із Петербурга диплом магістра фізики і фізичної географії, а в жовтні цього ж року його обрали дійсним членом Російського географічного товариства.

У 1889 році Пильчиков повернувся до Харкова, де став професором університету. Тут він здійснює дослідження з поляризації світла та метеорології, засновує метеостанцію в 1891 році, створює нові прилади (інклінатор, однонитковий сейсмограф), продовжує дослідження явищ Курської магнітної аномалії. Але педагогічна діяльність не заважає йому займатися наукою. Професор бере участь у роботі численних міжнародних з'їздів і конференцій у Парижі, Льєжі, Москві, Петербурзі, Києві. Його обирають членом ради Тулузької академії наук, Російського фізико-хімічного товариства та інших наукових організацій Росії, Франції, Німеччини, Австрії.

У 1894 році вчений залишає Харків і певний час працює в Одесі в Імператорському Новоросійському університеті (нині Одеський національний університет ім. Мечникова), на посаді екстраординарного професора, замінивши на цій посаді видатного фізика-теоретика Миколу Умова. Він був прекрасним лектором. За цей час ним було прочитано понад 10 курсів для студентів фізико-математичного, а потім і медичного факультетів. Багато часу приділяв заняттям зі студентами, допомагав їм матеріально.

У 1896 році дізнавшись про відкриття Х-променів У. Рентгеном, М. Пильчиков починає цікавитися цим явищем. Використовуючи трубку І. Пулюя, відкриває цілу низку незнаних властивостей Х-променів. Він знайшов спосіб скоротити тривалість експозиції до 2-х секунд. То була найкоротша експозиція у світі. Про це він повідомив Г. Ліппмана в листі: «Я виявив відсутність впливу електростатичної дії на рентгенівські промені…. Я відповів хоча б частково на питання, поставлене Пуанкаре». Як відомо, Пуанкаре висунув гіпотезу, що Х-промені випромінюються флуоресціюючими речовинами. М. Пильчиков натомість довів, що Х-промені утворюються під час «бомбардування». Зазначимо, що природу Х-променів найбільш точно пояснив уже в 1896 році Іван Пулюй, а Микола Пильчиков удосконалив трубку Пулюя, застосував у ній увігнутий антикатод. У науковій літературі така трубка дістала назву «фокус-трубка Пильчикова». Сам автор читав публічні лекції, займався просвічуванням хворих. Коли професор прочитав лекцію в актовому залі університету та показав Х-променеграми, слухачі винесли Миколу Пильчикова на руках.

У цьому ж році М. Пильчиков публікує доповідь про наукове відкриття: на основі використання оптико-гальванічного способу дослідження електролізу отримана можливість фіксувати зображення предметів шляхом нарощування рельєфу на металевих пластинах. Це явище учений назвав фотогальванографією або електрофотографуванням.

Працюючи в Одесі Микола Дмитрович проводить перші експерименти з радіоуправління на відстані. На відміну від дослідів Марконі і Попова, які прагнули домогтися якомога більшої відстані для передачі радіосигналу, а також Тесли, який захопився передачею енергії на відстань, Микола Дмитрович намагається знайти відповідь на таке питання: "яким чином бездротову передачу електричної енергії відокремити від пертурбацій, заподіяних електричними хвилями". Іншими словами, він розробляє прилад, який фільтрує радіохвилі, що доходять до нього, і дає доступ до діючого механізму тільки тим сигналам, які відправив власник приладу. Тобто Пильчиков вперше створив прилад здатний настроюватися на певну хвилю. Кардинальним відкриттям професора М. Пильчикова слід вважати винайдений ним протектор, що захищає прилади — телефон, маяки, семафори, гармати, міни від дії на них електричних хвиль стороннього походження. Це завдання не розв’язав ні Марконі, ні інші західноєвропейські вчені і механіки — про це йшлося ще у березні 1898 року.

Ще однією науково-технічною проблемою, розв’язання якої М. Пильчиковим призвело до найвидатнішого відкриття в галузі фізики радіозв’язку — винайдення способу керування різними механізмами й пристроями по радіо. М. Пильчиков публічно продемонстрував це 5 квітня 1898 року. Це був день зародження радіотелемеханіки. На жаль, першість у цій справі приписується Ніколі Теслі, який подав заявку на патентування радіокерованого судна 1 липня 1898 року, а публічно продемонстрував винахід у вересні цього ж року.

На початку 1902 року Микола Дмитрович повернувся з Одеси до Харкова і став професором недавно заснованого Харківського технологічного інституту. Фізична лабораторія під керівництвом професора Пильчикова стала найбільш оснащеною серед навчальних закладів Російської імперії. Тут він створив модель радіокерованого протимінного захисту кораблів, обладнав метеостанцію інституту, встановивши автоматичний покажчик електричних атмосферних розрядів, організував видання інститутської газети "Известия Харьковского технологического института" і став її головним редактором.

Вчений проводив ґрунтовні дослідження з природної радіоактивності, в 1901 році написав книгу «Радий и его лучи», працював у галузі кріогенної фізики. М. Пильчиков мріяв про створення фізичного інституту, написав підручник під назвою «Курс фізики» в 1902 році, досліджував у Алжирі поляризацію атмосфери під час сонячного затемнення 1904 року.

Окрема сторінка біографії М. Пильчикова – його участь у громадському житті ХТІ, боротьба за демократизацію вищої школи. Особливо загострилась ситуація у 1904 р., коли на чолі ХТІ став професор М.М. Шіллер, талановитий фізик, але ревний царський адміністратор. Пильчиков засудив так звану «Шіллерівську історію», суть якої полягала у відрахуванні 213 студентів за участь у масових заворушеннях, були також звільнені викладачі, лаборанти, які висловили письмовий протест проти сваволі адміністрації – всього 21 чоловік. Микола Дмитрович боровся за повернення звільнених. Його виступи за демократизацію вищої школи закріпили за ним характеристику «вкрай лівого професора». Результатом його боротьби і боротьби прогресивних членів навчального комітету було повернення в Інститут звільнених студентів, викладачів і відставка професора М.М. Шіллера. Пильчиков брав активну участь у розробці нового статусу ХТІ. Уже в той час вчений бачив його як політехнічний, доступний всім молодим людям.

Будучи всебічно розвиненою особистістю, професор Пильчиков, як і його батько, присвячував життя не тільки науці, але і діяльності на благо рідного краю. Він чудово грав на скрипці, захоплювався живописом, писав вірші, переклав українською декілька поем різних авторів, видати яких не було можливості через заборону української мови, що діяла до 1905 року.

М. Пильчиков трагічно загинув 19 травня 1908 року. Дивні обставини його смерті так і не були з’ясовані. На смерть вченого відгукнулись всі тодішні російські фізичні журнали. В одному з некрологів говорилось: «…Зі смертю М.Д. Пильчикова вчений світ втратив дуже велику наукову силу».

Талановитий винахідник українець Микола Пильчиков був знищений і забутий навіть у себе на Батьківщині. Донедавна ми практично не знали про основоположника радіо-телекерування та електрофотографії, людини дивовижного обдарування, ученого з надзвичайним талантом, дослідника властивостей Х-променів, радіоактивності, геомагнетизму, метеорології, оптики, в доробку якого десятки відкриттів та винаходів світового значення, без перебільшення, українського Едісона — Миколу Дмитровича Пильчикова. А треба, щоб український народ знав своїх геніїв.

Матеріал підготували: доценти кафедри біологічної фізики та медичної інформатики Микитюк О.Ю. та Олар О.І.

Прочитано 5664 разів