Приєднуйся

БДМУ в FacebookБДМУ на TwitterБДМУ на YouTube Пдписатись на Новини

Дні народження

6 вересня
Давидова Т.Ф.
Скиданюк Г.Ф.
Шутак Т.В.

8 вересня
Кодіца М.Г.
Томашевська А.Ю.

9 вересня
Власова К.В.
Романюк В.С.

10 вересня
Гудзь Н.А.
Житар О.Ф.
Кармаліта С.О.

11 вересня
Гараздюк І.В.
Кіселиця Г.Г.

12 вересня
Шинкура Л.М.

14 вересня
Боштан С.В.
Верховецька Л.Г.
Гресько М.М.
Залявська О.В.
Мелінті Г.І.
Плегуца О.М.
Скрипник Л.П.
Яринич Ю.М.

15 вересня
Боднарюк О.І.
Роговий Ю.Є.
Юленков М.В.

16 вересня
Луптовіч К.К.
Хитик В.І.
Швигар Л.В.

17 вересня
Бенделик А.Я.
Будаєв Ю.В.
Булик Т.С.
Козловська І.М.
Плешко Т.В.

18 вересня
Бірюкова Т.В.
Мислицький В.Ф.
Чорна С.П.

20 вересня
Задорожний О.Д.
Маринчина М.А.
Ткачук М.П.

21 вересня
Васильєв В.В.
Ткачук О.В.

Системні антибіотики при піодерміях : використовуйте обережно

Понеділок, 21 листопада 2016 03:50

В останні роки актуальною проблемою в різних галузях медицини є розвиток у хворих резистентності до антибактеріальних препаратів, через що за ініціативи ВООЗ наприкінці листопада проводиться глобальна Всесвітня кампанія «Антибіотики: використовуйте обережно!».

 

Проблема розвитку у пацієнтів антибіотикорезистентності є актуальною і в дерматології, що обґрунтовує важливість їх раціонального використання.

Антибактеріальні препарати широко застосовують у дерматологічній практиці, зокрема при лікуванні піодермій. Піодермії (від грецького pyon – гній, derma – шкіра) – це поширена група гострих чи хронічних гнійничкових захворювань шкіри, які в Україні у структурі патології шкіри серед різних вікових категорій населення складають від 17% до 43%.

Встановлено, що збудниками піодермії є патогенні та умовнопатогенні мікроорганізми, які спричиняють гнійне запалення (піококи). При гострих піодерміях у вогнищах ураження шкіри частіше виявляють стрептококи чи стафілококи або їх поєднання, а при хронічних піодерміях – асоціації стрептококів і стафілококів із псевдодифтерійною, кишковою, синьогнійною паличками, вульгарним протеєм та ін. Інфікування відбувається при попаданні на шкіру збудників із зовнішнього середовища чи внаслідок активації автохтонних мікроорганізмів, які заселяють шкіру та слизові оболонки.

Сприяють розвитку піодермій травми, мікротравми і забруднення шкіри, а також наявність у пацієнтів ендогенних сприяючих чинників (ендокринних, імунних, обмінних, гемодинамічних розладів тощо).

Залежно від етіологічного чинника та характеру клінічної картини на шкірі піодермії поділяють на: стафілодермії, стрептодермії та змішані піодермії; за глибиною ураження і тривалістю перебігу – поверхневі гострі (остіофолікуліти, фолікуліти, імпетиго), поверхневі хронічні (вульгарний сикоз та ін.) та глибокі, які мають схильність до хронічного перебігу (фурункул, гідраденіт, ектима, хронічна виразкова піодермія та ін.).

Остіофолікуліти клінічно характеризуються дрібними (2-3 мм) поверхнево розташованими конусоподібними гнійничками (пустулами) з гіперемованим обідком, які локалізуються в гирлі сально-волосяних фолікулів. Через декілька днів вміст пустул підсихає з утворенням гнійних кірочок.

Фолікуліти відрізняються від остіофолікулітів більшими розмірами (0,4-0,7 сму діаметрі), ширшим обідком гіперемії та дещо більшою глибиною ураження. Пустула напружена, її покришка щільна, гній густий, жовтувато-зеленого кольору, висипка супроводжується помірною болючістю.

Сикоз вульгарний характеризується запаленням волосяних фолікулів у ділянці бороди та вус, рідше ділянки лобка, де виникають помірно болючі пустули, які за тривалого перебігу зливаються в інфільтровані вогнища з гнійним виділенням та гнійними кірками з тривалим хронічним (більше 2 місяців) перебігом.

Для імпетиго стрептококового характерним є утворення на гладкій шкірі фліктен – поверхневих бульозних елементів з ненапруженою млявою покришкою, наповнених серозно-гнійним вмістом, які мають тенденцію до поширення по периферії. Фліктени швидко вскриваються з утворенням поверхневих ерозій з яскравим гіперемованим дном із серозно-гнійним виділенням, яке ссихається у серозно-гнійні кірки. При імпетиго вульгарному (змішаному) на поверхні вогнищ утворюються масивні «медові» гнійні кірки.

У випадку розвитку фурункула, гідраденіту, ектими, хронічної виразкової піодермії у шкірі формується глибокий гнійно-запальний процес з утворенням вузлів, а надалі – виразок чи нориць із гнійним виділенням, які завершуються утворенням рубцевих змін шкіри.

Лікування піодермій є комплексним, яке передбачає раціональний догляд за шкірою, дотримання дієтичного харчування, застосування засобів етіотропної, патогенетичної та симптоматичної дії. Етіотропна терапія піодермій включає застосування антибактеріальних засобів системної та/чи топічної дії, які слід призначати хворим диференційовано з урахуванням етіологічного чинника, глибини та поширеності ураження шкіри, тривалості перебігу захворювання, атибіотикочутливості збудника тощо.

Так, у випадку гострих, поверхневих та обмежених форм піодермій (остіофолікуліти, фолікуліти, імпетиго) пацієнтам показано застосовування лише антибактеріальних засобів топічної дії (антибактеріальні мазі), а системні антибактеріальні препарати при цих піококових захворюваннях призначають лише у випадку їх поширеного характеру з проявами інтоксикації та відсутності терапевтичного ефекту від застосування антибактеріальних засобів зовнішньої дії.

Також системну антибактеріальну терапію призначають при глибоких та хронічних формах піодермій (фурункул, фурункульоз, гідраденіт, ектима, хронічна виразкова піодермія та ін.): при гострих формах – антибактеріальні препарати широкого спектру дії, а при хронічному перебігу піодермій – згідно результатів антибіотикограми виділених із пустульозної висипки штамів піококів.

Отже, лікування піодермій потребує раціонального використання антибактеріальних препаратів – при гострих, поверхневих і обмежених формах гнійничкових дерматозів слід застосовувати зовнішні антибактеріальні засоби, а системні антибіотики призначати лише у випадках глибоких, поширених та хронічних форм піодермій, причому – з урахуванням антибіотикочутливості виділених із пустульозних елементів висипки штамів піококів у кожного конкретного пацієнта.

Матеріал підготувала: Денисенко Ольга – завідувач кафедри дерматовенерології БДМУ, професор

Прочитано 206 разів