• Українська
  • English
Психосоматичні аспекти захворювань
Психосоматичні аспекти захворювань

Психосоматичні аспекти захворювань

Твердження щодо тісного зв’язку між емоційними реакціями та соматичними змінами в організмі з’явилось досить давно. Загальновідомими є вислови: – “стиснулось серце”; “комок в  горлі”; “перехопило подих” та ін. Славетні лікарі та філософи, такі як: Гіпократ, Кос, Платон, Спіноза, Декарт звертали увагу на взаємодію між тілом і психікою (душею). Сам же термін “психосоматика” був запропонований Heinrot у 1918.

 

«Пiд психосоматичною медициною розумiють лiкування розладiв, порушень адаптацiї i, вiдповiдно, вивчення органiзму, навколишнього середовища та взаємодiї мiж ними» (B. Francl, 1988).

Актуальність цієї проблеми зростає.

За даними експертів ВООЗ, майже 50% стаціонарних лікарняних ліжок у світі займають хворі на психосоматичну патологію. Підраховано, що 22% осіб зі скаргами психосоматичного характеру забирають до 50% робочого часу лікарів (Lunn, 1984).

Як свідчать результати дослідження проведеного О.К.Напреєнком (1991), майже 70% соматично хворих виявляють ознаки психічних порушень різного регістру та ступеня тяжкості. Більше того, деякі психосоматичні розлади, наприклад серцево-судинні, набули характеру пандемії практично у всіх промислово розвинутих країнах.

Епідеміологічні дослідження показують, що до психосоматичної патології більш схильні люди похилого та середнього віку, а також особи з низьким матеральним рівнем. Жінки на психосоматичні розлади страждають частіше ніж чоловіки.

При психосоматичних розладах специфiка хвороби визначається бiологiчними чинниками, а психогеннi фактори вiдiграють вирiшальну (iнiцiюючу) роль.

Посередником між ЦНС та внутрішніми органами, таким собі “провідником” емоційних станів виступає вегетативна нервова система, яку іноді справедливо називають «органом вираження афекту». Фiзiологiчнi реакцiї на психiчнi (пiзнавальнi, емоцiйнi, вольовi) процеси вiдбуваються безперервно i у рiзних фiзiологiчних системах: серцево-судиннiй (змiни серцебиття i артерiального тиску, звуження i розширення судин); дихальнiй (прискорення чи уповiльнення дихання); травнiй (посилення чи уповiльненя моторики, нудота); м’язовiй (тремтiння, збудження, ступор та iн.), статевій.

Достовірні дані численних спостережень дозволили зробити спробу охарактеризувати психосоматичну структуру особистості. Сьогодні вона здебільшого визначається поняттям «алекситимія», що характеризується чотирма типовими ознаками з різним ступенем їхньої виразності в кожному окремому випадку:

1. Своєрідна обмеженість здатності фантазувати. Пацієнт затруднюється або виявляється просто не здатним використовувати символи, результатом чого є своєрідний тип мислення, який можна визначити як «механічний», «утилітарний», «конкретний».

2. Типовою є нездатність описати свої почуття, тим паче пов’язати з ними ті чи інші вербальні та жестові прояви . Емоції переживаються ( якщо вони взагалі є), як  те, що не має змоги передати словами. Такі пацієнти часто описують себе через навколишніх (моя дружина сказала… лікар сказав…) або замість почуттів описується соматична реакція.

3. Психосоматичні пацієнти високо пристосовані до товариських стосунків, що навіть визначається як «гіпернормальність». Але їхній зв’язок з конкретним партнером характеризується своєрідною «порожнечею стосунків», оскільки вони не можуть розпізнати психологічні тонкощі, і часто залишаються на рівні конкретного «предметного» використання об’єктів.

4. Через психологічну затримку на симбіотичному рівні і пов’язану з цим недостатність диференціації суб’єкт-об’єкт, випливає нездатність таких пацієнтів до щирих відносин з об’єктом і до процесу перенесення. Відбувається тотальна ідентифікація з об’єктом; хворий існує,наче за допомогою або завдяки наявності іншої людини («ключової фігури»). Звідси стає зрозумілим, чому втрата (вигадана чи реальна) цієї «ключової фігури» («втрата об’єкту») так часто виявляється як провокуюча ситуація на початку (чи при погіршенні) хвороби.

Термiн «психосоматика» вживається в багатьох значеннях. За М. Блейлером (1970), психосоматичнi розлади подiляють на три типи.

Психосоматози – класичнi психосоматичнi захворювання, які супроводжуються виникненням органічної патології під дією психологiчних чинників. Лiкування в такому випадку має бути спрямоване передусiм на психіку (психотерапiя та психофармакотерапiя). Переважно до цiєї групи відносять так звану “психосоматичну сімку”: гiпертонiчну хворобу, пептичну виразку, бронхiальну астму, неспецифічний виразковий колiт, нейродермiт, iнфаркт мiокарду, мiгрень. Психологiчнi та поведiнковi чинники, змінюючи реактивність організму, вiдiграють важливу роль у виникненнi та перебігу і iншихзахворювань (ендокринних, iнфекцiйних, злоякiсних), але при цьому не являються первинними етіологічними факторами.

Функціональні психосоматичні розлади, які іноді ще називають системними неврозами – нестійкі порушення функцій органів та систем пов’язані з дією нервово-психічних факторів (особливостями емоційних реакцій, переживанням психотравми). До них відносять затинання, енурез, невротичні тики, закрепи, психогенну імпотенцію та ін.

Психосоматичнi розлади, пов’язанi з особливостями емоцiйно-особистiсного реагування  Порушення здоров’я у цих випадках зумовлюється вiдповiдними особливостями поведiнки людини, що витiкають з певних рис особистостi i її переживань. Сюди вiдносять схильнiсть до травм, ожирiння, алкоголiзму, токсикоманiй та iн.

Серцево-судинна система

Iшемiчна хвороба серця та iнфаркт мiокарду найчастіше трапляються у так званих “коронарних особистостей”. Їх тип характеру отримав назву «стрескоронарний профіль», «тип А» або «сiзiфовий тип», що вiдображає прагнення утримувати себе у станi безперервного емоцiйного напруження. Преморбідно таким людям притаманнi: виразний перфекцiонiзм, честолюбність, завищений рiвень бажань iз прагненням до досягнення високих стандартiв суспiльного життя, мотивацiя на досягнення високої соцiальної мети. Вони відзначаються прагненням до конкуренції, квапливістю у веденні справ, нетерплячістю, почуттям високої вiдповiдальностi за доручену справу, азартнiстю, іноді ворожістю. Характерним є «занурення уроботу», адже на все iнше просто не вистачає часу. До того ж це пояснюється тим, що такі люди краще справляються з ситуацiями, орєнтованими на досягнення високої соціально значущої мети, ніж вирішенням проблем у сімейних та дружніх стосунках.

Стенокардія, аритмія, коронарний спазм виникають у них на тлі тривалих переживань, тривог, гніву, фрустрації. Біль при стенокардії часто носить атиповий характер і локалізацію. Панічні реакції можуть супроводжуватись вираженою аритмією, тахікардією, відчуттям нехватки повітря. Можлива смерть внаслідок шлуночкової екстрасистолії при переживанні тяжкого стресу.

Виникнення внутрiшньоособистiсного конфлiкту мiж агресивними iмпульсами та потребою бути залежним вiд значущих осiб, може призводити до розвитку гіпертонічної хвороби. В її етiологiї значна роль належить конфлiктнiй ситуацiї, оскiльки люди, схильні до гіпертонії, як правило, гiрше адаптуються до стресових ситуацiй, їх особистість характеризується iнтравертованiстю, емоцiйною лабiльнiстю та iстероіднiстю. Такі риси сприяють психосоматичному реагуванню.

Дихальна система

Серед особистiсних рис, що формують схильність до бронхіальної астми, виокремлюють iстеричнiсть, iпохондричність, неусвiдомлену тривожнiсть. Психоаналiтики вбачають у симптомi бронхоспазму символiчне вiдбиття особистiсного конфлiкту мiж потребою у нiжностi i страхом перед нею. Астматичне свистяче дихання є несвідомим проханням про любов і захист. Головне значення у розвитку бронхiальної астми має пригнiчення матiр’ю емоцiйних проявiв дитини у ранньому дитинствi – крику, плачу та iн.

Сiм’ї хворих на бронхiальну астму вiдзначаються стриманiстю у проявах емоцiй, батьки прагнуть контролювати iнiцiативу своїх дiтей, блокувати несанкцiоновані вчинки. Напади астми тим сильнiші, чим більше хворий змушений боротися iз почуттям гнiву вiдносно до тих авторитетних осiб, які вiдмовляють йому у бажанiй любовi.

Шлунково-кишковий тракт

Іноді виникнення виразкової хвороби шлунку та 12-палої кишки буває не пов’язане з інфекцією чи фізичним подразненням. У преморбiдi таких пацієнтів характерним є прагнення до пригнiчення потреби у залежностi з прагненням отримувати любов i турботу. На сьогоднi видiлено 7 профiлів особистостi, якi зумовлюють не лише розвиток виразкової хвороби, але й клiнiчнi особливостi її перебiгу. До їх складу входять найпоширеніші:

а) «тиранiчний пацієнт» – вiдрзняється внутрiшньою залежнiстю вiд оточення i одночасним страхом перед цiєю залежнiстю.

Як реакцiя гiперкомпенсацiї в поведiнцi у нього виступає прагнення до тиранiчного пригнiчення оточуючих зi спалахами агресiї у випадках невдач; деякі з цих пацiєнтiв мають схильнiсть до алкоголiзацiї;

б) хворi з психопатичними рисами характеру, компульсивно-депресивними рисами. Їм притаманна схильнiсть «розсiювати» агресивне напруження на оточуючих, вони глузують з них, висловлюють постiйне незадоволення. Це спричиняє негативне ставлення оточуючих і така негативна реакцiя щебiльше спонукає пацiєнта проявляти агресiю, таким чином формується «нерозривне коло».

Хвороби ендокринної системи та порушення обміну.

Видiляють 3 психологiчнi механiзми, що сприяють захворюванню на цукровий діабет:

а) внутрiшньоособистiснi конфлiкти де потреби компенсаторно задовольняються актом харчування (формула: їжа – любов). Інтенсивний апетит та схильнiсть до ожирiння призводять до стабiльної гiперглiкемiї, яка, в кiнцевому результатi, функцiонально ослаблює секреторну дiяльнiсть острiвкiв Лангерганса пiдшлункової залози;

б) iдентифiкацiя їжі з любов’ю. Блокування цiєї емоцiї викликає стан голоду, що посилюється незалежно вiд вживання їжi. Формується «голодний» метаболiзм, який вiдповiдає метаболiзмовi хворого на дiабет;

в) неусвiдомленi страхи, що виникають протягом всього життя, призводять до постiйного реагування за типом «уникнення-боротьба», що супроводжується гiперглiкемiєю. Оскiльки психологiчна напруга адекватно не реалiзується, дiабет може розвинутися з початкової гiперглiкемiї.

Прагнення до надмірного споживання їжі, і, як наслідок, ожиріння може бути захистом вiд небажаного шлюбу, вiд невдач у соцiальних стосунках, воно часто спостергається у людей iз незадоволеною потребою у самореалізації або як компенсацiя невдалого сiмейного життя.

Комплекс лікувальних заходів включає в себе психотерапевтичну роботу з хворим; психологічну та психотерапевтичну допомогу членам його сім’ї та найближчому оточенню, застосування ефективних психотропних та інших біологічних психокоригуючих засобів. Ці методи лікування проводяться паралельно з суто терапевтичними впливами якіреалізують спеціалісти відповідного профілю в умовах соматичних стаціонарів за участю психіатра, який не є лікуючим лікарем (взаємодіюча психіатрія).

Матеріал підготувала асистент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології  Блажіна І.Ю.

Корисно знати