• Українська
  • English
Необхідність психокорекційних заходів при емоційних порушеннях у дитини
Необхідність психокорекційних заходів при емоційних порушеннях у дитини

Необхідність психокорекційних заходів при емоційних порушеннях у дитини

Емоційні порушення у дітей можуть існувати у двох типах поведінки дітей.

 

Першу групу складають діти з переважанням станів збудження у поведінці.

Ці діти характеризуються нестриманістю, дратівливістю, що нерідко призводить до виникнення конфліктів із оточенням. Такі діти схильні до захоплення різними видами діяльності, проте продуктивність її швидко знижується. Негативні емоції (спалахи гніву, образи) можуть виникати як і через вагомі причини, так і через незначні приводи. Швидко виникаючи, емоції так само швидко згасають. Афективні прояви нерідко спричиняють негативне ставлення дитини до думок і вимог інших людей.

Наведений тип поведінки викликає негативні реакції дорослих та однолітків, що його оточують. З ім’ям дитини нерідко пов’язують зневажливі характеристики: «всім заважає», «завжди зла», «непосидюча», що зачіпає почуття власної гідності, викликає образу. Усвідомлення дітьми, що вони «не такі, як усі», спричиняє переживання невпевненості, власної малоцінності, тривожності. Такі негативні емоційні прояви діти зовні ховають під маскою зарозумілості, пихатості, демонстрації поведінки протесту.

Друга група за типом поведінки – це діти, у яких переважає пригнічений стан із депресивними проявами.

Ці діти не можуть легко й вільно, як їх однолітки, висловити свої переживання й почуття, забути образу і не згадувати про неї, бути послідовними в діях та вчинках, впевнено поводитися за будь-яких обставин, захистити себе, оперативно почати й закінчити справу, переключитися з одного на інше.

Швидка стомлюваність та пов’язана з нею неспроможність ефективно виконати будь-яку діяльність спричиняють зниження самооцінки дитини, прояви невпевненості в собі, почуття малоцінності. Це викликає стан неспокою, незахищеності, тривожності, а також сприяє виникненню надзвичайно гострої потреби дітей у визнанні, увазі. Нерідко ця гіпертрофована потреба провокує такі негативні прояви, як підвищена образливість, злопам’ятність. Вразливість, імпульсивність цих дітей на фоні емоційних розладів спричиняє формування амбівалентної потреби у спілкуванні: відчуваючи гостру потребу в товаристві однолітків, спільній діяльності з вихователем, діти виявляють при цьому замкнутість, відлюдькуватість.

Тривога як стан у нормі переживається кожною здоровою людиною у випадках, що передбачають негативні результати. Даний стан виникає, коли індивід сприймає певні подразники чи ситуацію як таку, що несе в собі елементи загрози, небезпеки, шкоди і характеризується усвідомлюваним неприємним переживанням напруги, стурбованості, хвилювання, активізацією вегетативної нервової системи.

Психологічні причини, що викликають тривогу, можуть бути у всіх сферах життєдіяльності людини. У соціальній сфері тривожність у дітей впливає на ефективність спілкування, взаємостосунки з товаришами, що породжує конфлікти.

Зазначені розлади потребують уваги з боку батьків і звернення до фахівців. Відсутність корекційних заходів у практиці виховання дітей з наведеними емоційними розладами може призвести до утворення стійкої негативної позиції щодо взаємин з іншими людьми, а також до деформації розвитку зрілої дорослої особистості, її психопатизації.

Матеріал підготувала Карвацька Н.С. – к. мед. н., доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології Буковинського державного медичного університету

Корисно знати