• Українська
  • English
Особливості застосування сучасної медичної та анатомічної термінології
Особливості застосування сучасної медичної та анатомічної термінології

Особливості застосування сучасної медичної та анатомічної термінології

Анатомія людини лежить в основі медичної освіти і науки, а також є фундаментальною дисципліною для біологів, які займаються вивченням питань фізіології, ембріології, антропології, порівняльної анатомії, еволюції тощо.

 

Одні з перших відомих нам анатомічних відомостей знаходяться в найдавніших книгах людства – китайській «Нейцзин» (IX–X ст. до н. е.) та індійській «Аюрведа» (І–ІІ тис. до н. е.). Зрозуміло, що за таку багатовікову історію розвитку науки вченими було зібрано великий фактичний матеріал, який потребував опису та систематизації. У зв’язку із цим часто виникала плутанина в позначенні одних і тих самих анатомічних структур. Тому наприкінці XIX ст. перед анатомами постало актуальне питання необхідності систематизації термінології.

Проблема застосування анатомічних термінів у професійній діяльності та навчальному процесі не втратила своєї гостроти й сьогодні. І надалі залишається актуальним питання затвердження сучасної української анатомічної термінології в професійній мові анатомів та фахівців, які використовують анатомічну термінологію.

Термінологія (від пізньолатинського terminus – термін і грецького λογος – слово, наука) – система спеціального словникового запасу певної наукової дисципліни.

Розвиток термінології відбувається паралельно з розвитком науки, оскільки кожне нове поняття має бути зафіксоване точним словом – терміном. Кожний термін має свою логіко-семантичну та морфологічну структуру і визначає поняття та його місце в системі інших понять.

Анатомічна термінологія (номенклатура) – це уніфікований перелік анатомічних термінів, затверджених Міжнародною асоціацією анатомів. Анатомічна термінологія складається переважно з термінів латинського й частково грецького походження.

Формування анатомічної номенклатури

Біля витоків формування анатомічної номенклатури стояли Гіппократ (460–370 до н. е), Гален (129 або 130–201), Леонардо да Вінчі (1452–1519), Везалій (1514–1564). Анатомічна термінологія містить низку назв, фактична невідповідність яких була згодом доведена. Наприклад, термін duodenum утворений аналогічно грецькому duodecadactylon enteron – дванадцятипала кишка. Його виникнення ми завдячуємо давньогрецькому лікарю Герофілу (ІV ст. до н. е.), який визначив, що довжина цієї кишки рівна довжині дванадцяти поперечників пальців. Але, за твердженням відомого німецького анатома Лушка (1820–1875), виміряна Герофілом довжина виявилася помилковою. Аналогічно в науковій анатомічній мові вкоренився термін rectum – пряма кишка, запропонований Галеном у ІІ ст. н. е. Свої дослідження Гален проводив на трупах тварин, у яких кінцевий відділ товстої кишки й справді є прямим.

Щодо живої людини, то пряма кишка у неї має два вигини – крижовий і куприковий. Тому сучасниками такі терміни не сприймаються буквально, за їх внутрішнім змістом, а як давні умовні назви традиційно закріплені в науковій термінології.

Анатомічний термін артерія походить від грецьких слів aer – повітря і tereo – зберігаю, вміщую, несу й дослівно означає повітроносний канал. Іншим відомим анатомічним терміном бронх древні греки позначали хід для проковтнутої рідини. Проте ці терміни існують і до сьогодні, але несуть інше змістове наповнення, а сам термін сприймається як історично закріплена назва анатомічної структури, будова й функції якої на сьогодні достеменно вивчені й правильно пояснені.

Окремі латинські терміни відображають побут і традиції древніх римлян та греків і побудовані на основі певних асоціацій. Так, наприклад, термін ключиця (clavicula) є зменшувальним від clavis – ключ, засувка, оскільки за формою нагадує S-подібну клямку у римських будинках. Термін кульшова западина латинською мовою записується як acetabulum – оцетниця (лат. аcetum – оцет). Назва крижова кістка (os sacrum) походить від лат. sacer – священний і свідчить про звичай римлян вирізати крижову кістку у тварин, яких приносили в жертву. У 1895 р. у місті Базелі конгресом Німецького анатомічного товариства була затверджена

Базельська анатомічна номенклатура (Basele Nomina Anatomica, BNA), яка набула міжнародного статусу й мала стати основою для національних номенклатур.

Хоча Базельська анатомічна термінологія й одержала всесвітнє визнання, проте згодом була змінена та доповнена. У 1933 р. анатоми Англії та Ірландії на з’їзді в Бірмінгемі внесли свої виправлення, які в подальшому не отримали широкого визнання. У 1935 р. була прийнята Йєнська номенклатура (Jenaer Nomina Anatomica, JNA), що також не стала загальновизнаною, чому до певної міри завадив початок другої світової війни.

У 1955 р. на IV Федеративному міжнародному конгресі анатомів у Парижі було прийнято Міжнародну анатомічну номенклатуру (Parisiensia Nomina Anatomica, PNA), яка зазнавала деяких змін і доповнень на кожному наступному Міжнародному конгресі анатомів (Нью-Йорк, 1960; Вісбаден, 1965; Ленінград, 1970; Токіо, 1975; Мехіко, 1980; Лондон, 1985).

Паризька анатомічна номенклатура ґрунтувалася на BNA, з якої було запозичено 4286 термінів, а також поповнилася 1354 новими найменуваннями. З офіційного списку анатомічних термінів були вилучені усі епоніми, тобто синоніми анатомічних термінів, які містили імена авторів.

У 1997 р. було прийнято нову сучасну спрощену й універсальну анатомічну номенклатуру (S-PNA), затверджену Федеративним комітетом з анатомічної термінології в Сан-Пауло (Бразилія) і ухвалену Міжнародною федерацією асоціації анатомів, до складу якої входять 60 національних анатомічних спілок. Вона нараховує 7428 термінів.

Анатомічна термінологія українською мовою під назвою «Nomina anatomica ucrainica» вперше була опублікована у 1925 р. за редакцією Олени Курило на основі Базельської номенклатури. Над укладанням сучасної української анатомічної термінології працювали провідні анатоми України. Вона наведена в книзі «Міжнародна анатомічна номенклатура», виданій за редакцією І. І. Бобрика та В. Г. Ковешнікова у 2001 р.. Ця номенклатура містить оригінал Міжнародної анатомічної номенклатури, створеної в 1997 р. у Сан-Пауло, а також перелік українських еквівалентів, дотримання яких обов’язкове при використанні анатомічної термінології.

Українська анатомічна термінологія

Хоча здебільшого українська анатомічна термінологія містить відповідники іншомовних термінів, проте наводяться й латинізовані терміни (разом з латинськими або без них), які стали універсальними для медицини багатьох країн світу, наприклад, вентральний, дорсальний, вентральний стріатум, міокард тощо. В окремих випадках до українських термінів, які зустрічаються вперше, наведено латинізовані варіанти, що їх нерідко використовують у медичній практиці.

Але, на жаль, зустрічаються й мовні покручі, щось на зразок спинно-таламічні (правильно спинномозково-таламічні або спіно-таламічні) шляхи, кунео-мозочкові (правильно клино-мозочкові або кунео-церебелярні) волокна, чого категорично не можна допускати.

З української анатомічної термінології, відповідно до змін у PNA, вилучено епоніми. Наприклад, у розділі «Серцево-судинна система» замість уживаних раніше термінів пучок Гіса і волокна Пуркіньє рекомендовано використовувати терміни передсердно-шлуночковий пучок та субендокардіальні гілки,

у розділі «Нервова система» пропонується для використання термін водопровід середнього мозку, а не сільвіїв водопровід,

у розділі «Органи чуття» зустрічаємо анатомічні назви слухова труба та спіральний орган, які в літературі часто позначалися епонімами євстахієва труба і кортіїв орган тощо.

Однак фахівці різних галузей продовжують вживати епонімічні терміни, хоча з офіційної номенклатури вони вилучені.

Використання епонімів, на думку В. Лисенка, важливе для дипломованого лікаря, викладача, науковця насамперед із професійних позицій, адже епоніми – частина історії, культури, яка творилася, починаючи від найдавніших часів до сьогодення.

Сьогодні ми маємо доступ до підручників, атласів чи довідників, що видавались на Заході. Наприклад, вартий уваги всесвітньовідомий «Атлас анатомії людини» Френка Неттера, українську версію якого видано видавничим домом «Наутілус», або «Навчальний посібник з анатомії та фізіології» видавництва «Дорлінг кіндерслі» (українська версія видавництва «БаК»).

Працюючи з такою літературою, користувач стикається із проблемою невідповідності імен, які традиційно вживаються у вітчизняній літературі.

Наприклад, парасимпатичне ядро окорухового нерва (nuclei accessorii), відоме у вітчизняній літературі як ядро Якубовича, має відповідник – ядро Едінгера- Вестфаля у іноземній літературі. Інший приклад: капсула Боумена – капсула Шумлянського- Боумена. Саме тому в українській анатомічній термінології подаються альтернативні терміни, проте розміщуються вони після найменування, якому слід надавати перевагу. Також у міжнародній анатомічній номенклатурі наприкінці в алфавітному порядку наведено прізвища вчених, які вперше здійснили опис тієї чи іншої анатомічної структури.

Анатомічні терміни часто лежать в основі клінічних термінів, а тому знання кореня, основи складних слів, префікса й закінчення допоможе зрозуміти їх діагностичний зміст. Укладання багатомовних словників анатомічної термінології стане в нагоді широкому колу користувачів – викладачам та студентам біологічних факультетів класичних університетів, а також вищих і середніх медичних навчальних закладів, науковцям, аспірантам. Наука анатомія, як і інші морфологічні дисципліни, продовжує розвиватися й доповнюватися новими даними, що в майбутньому неодмінно знайде відображення в анатомічній термінології. Головне, у цій справі термінотворення й тлумачення анатомічних назв дотримуватися думки, сформульованої французьким філософом і математиком Рене Декартом: «Визначте значення слів – і ви звільни те людство від половини турбот».

Матеріал підготували: проф. Кривецький В.В., ас.Попелюк О-М.В.

Корисно знати