Приєднуйся

БДМУ в FacebookБДМУ на TwitterБДМУ на YouTube Пдписатись на Новини

Дні народження

9 жовтня
Гарвасюк О.В.
Куліш Н.М.
Маліщук Г.Д.
Шинкура О.Я.

10 жовтня
Іванчук П.Р.
Гордієнко В.В.
Кривецька І.І.

11 жовтня

Діклевич М.І.
Загороднюк М.І.
Панімарчук О.І.

12 жовтня

Кавчук О.М.
Слобожанінова Н.В.
Флюндра І.Г.

13 жовтня

Дійчук І.В.
Рак О.М.
Сахацька І.М.

14 жовтня

Голик В.М.
Ончуленко Д.В.
Перепелиця О.О.
Унгурян В.П.
Щербак Т.І.

15 жовтня

Доголіч О.І.
Дудка Т.В.
Косар Л.Ю.
Остапчук В.Г.
Шендерюк О.П.

16 жовтня
Чернецький Г.І.

17 жовтня

Вилка Л.Я.

18 жовтня
Косілова С.Є.

19 жовтня
Боледзюк Р.Б.
Піддубна А.А.

20 жовтня
Андрійчук Н.Й.
Бойчук О.М.
Проданчук А.І.
Сажин С.І.
Сходницький І.В.
Угринчук О.І.
Фундюр Н.М.

21 жовтня
Бєліков О.Б.
Вільчак О.М.
Кочерга Л.І.
Пислар Д.С.

22 жовтня
Камінський М.К.
Кшановська Г.І.
Окіпняк І.В.

23 жовтня
Меренюк Н.І.
Польовий В.П.

Спортивне серце – межа між нормою та патологією

П'ятниця, 06 жовтня 2017 14:28

Серце спортсмена володіє унікальними пристосувальними змінами до інтенсивної м'язової роботи в умовах субмаксимальних і максимальних фізичних навантажень.

 

Високий функціональний стан фізіологічного спортивного серця (СС) слід оцінювати як прояв довготривалої адаптаційної реакції, що забезпечує здійснення раніше недоступної за своєю інтенсивністю фізичної роботи.

Термін «спортивне серця» вперше в своїй роботі використовує Henschen (1899)

у зміст якого він вкладає перкуторно збільшене в межах серце спортсмена та оцінює його як патологічне явище. Пашутін В.В. (1891), Зеленін В.Ф. (1920) стверджували, що гіпертрофія міокарда є фізіологічною реакцією адаптації до навантаження. Однак, Ланг Г.Ф. (1936) запропонував розглянути СС з двох позицій: як серце, що має високу працездатність в результаті систематичних раціональних тренувань (фізіологічне спортивне серці), або, як серце, що патологічно змінене, зі зниженою працездатністю у результаті надмірних і неадекватних фізичних навантажень (патологічне спортивне серце). Дослідження Ланга Г.Ф. і є основою сучасної спортивної кардіології. Карпман В.Л. (1976) доповнив це визначення тим, що це серце, яке спроможне максимально економно функціонувати в спокої і досягати надпотужної функції при фізичному навантаженні.

При багаторічному впливі фізичне навантаження сприяє підвищенню продуктивності серцево-судинної системи (ССС) і призводить до формування фізіологічного СС, характерними особливостями якого є тріада ознак: брадикардія, артеріальна гіпотензія та гіпертрофія міокарда. Наявність цих трьох ознак свідчить про високий рівень функціонального стану ССС, але їх поєднання не є обов'язковим, крім того, кожна з них може бути проявом патологічних змін в організмі спортсмена.

Найбільш постійною та обов'язковою ознакою високого функціонального стану серця спортсмена є брадикардія.

Однак, як і інші ознаки тріади, брадикардія може вважатися характеристикою високого функціонального стану лише при відсутності скарг і відхилень у стані здоров'я. Різко виражена брадикардія (нижче 40 уд./хв.) завжди викликає сумніви щодо її фізіологічного походження, зустрічається частіше у майстрів спорту і спортсменів I розряду, причому, серед чоловіків частіше, ніж серед жінок. Між ступенем брадикардії і станом тренованості спортсмена повного паралелізму немає. Приблизно у 1/3 спортсменів із брадикардією відзначаються погана пристосовність до навантаження, знижена працездатність, швидка втомлюваність, розлади сну і апетиту, інші скарги. Інакше кажучи, брадикардія тільки тоді може вважатися ознакою високого функціонального стану організму, коли вона не супроводжується суб'єктивними скаргами і об'єктивно обумовленими відхиленнями в стані здоров'я. Тому необхідно звертати увагу на кожного спортсмена з брадикардією і проводити ретельний аналіз усіх випадків, коли частота серцевих скорочень менше 40 уд./хв. Ті ж застереження стосуються артеріальної гіпотензії, яка властива спортсменам. Фізіологічною вона буде лише за відсутності негативних скарг з боку спортсмена щодо стану здоров’я, поєднання з високою працездатністю та ростом спортивних результатів. Слід пам’ятати, що в стані спокою фізіологічна брадикардія повинна супроводжуватись фізіологічною гіпотензією.

Що ж стосується гіпертрофії міокарда,

вона теж не завжди може розглядатися як класична ознака фізіологічного СС, і підхід до її оцінки в світлі сучасних даних повинен бути змінений. Хоча гіпертрофія є пристосувальною відповіддю, проте не завжди раціональною, оскільки може бути першим кроком до розвитку патологічної гіпертрофії. Невелика гіпертрофія міокарда, як і тоногенная дилятація порожнин серця, є у всіх спортсменів і в осіб фізичної праці. Численні клінічні спостереження і морфологічні дослідження останніх років повністю підтверджують уявлення про те, що якщо при тривалій гіперфункції серця розвинулася значна гіпертрофія міокарда, то зношування його неминуче внаслідок розвитку в ньому дистрофічних і склеротичних змін, підсумком яких буде серцева недостатність. Таким чином, гіперфункція, гіпертрофія і зношування міокарда - це ланки одного процесу.

На цій підставі можна стверджувати, що фізіологічну і патологічну гіпертрофію міокарда слід розглядати не як різні форми, а як стадії єдиного процесу. Чи означає це, що гіпертрофоване серце спортсмена завжди і обов'язково переходить в патологічну стадію? Ні! Цей перехід може бути зупиненим за дотримання ряду умов, зокрема раціонального тренуванням, що проводиться під ретельним наглядом лікаря.

Однак, шансів розвитку патологічної стадії гіпертрофії у такого спортсмена більше, ніж у спортсмена без гіпертрофії міокарда. Немає також сумнівів в тому, що гіпертрофоване серце до певної межі сильніше, ніж негіпертрофоване. Однак, при розрахунку на одиницю маси міокарда воно не сильніше, а навіть слабше негіпертрофованого. Важливо також зазначити, що на певному етапі розвитку гіпертрофія міокарда зворотна. Ехокардіографічні критерії норм морфологічних показників у спортсменів різняться залежно від виду спорту, стану і тривалості заняття. Варіантами норми у чоловіків пропонують вважати товщину стінок лівого шлуночка (ЛШ) не більше13 мм, кінцевий діастолічний розмір (КДР) не більше65 мм., у жінок ЛШ - не більше11 мм, КДР не більше60 мм.

З метою попередження розвитку дестабілізації серцево-судинної діяльності слід не рідше 2 разів на рік проходити детальне спеціалізоване обстеження у лікаря зі спортивної медицини з метою оцінки адекватної реакції на постійне фізичне навантаження, виявлення прихованої патології та переходу фізіологічних змін у патологічні з акцентом на профілактику кардіальних інцидентів серед спортсменів. Позитивний вплив фізичних вправ існує лише у тому випадку, коли фізичне навантаження відповідає можливостям особи, що його виконує.

Матеріал підготували завідувач кафедри внутрішньої медицини, фізичної реабілітації та спортивної медицини проф. Тащук В.К., доцент кафедри внутрішньої медицини, фізичної реабілітації та спортивної медицини Амеліна Т.М.

Прочитано 122 разів