Поширеність артритів у дітей до 18 років становить 62,3 на 100 000, первинна захворюваність – 16,2 на 100 000. У підлітків поширеність артритів становить 116,4 на 100 000 (у дітей до 14 років – 45,8 на 100 000), первинна захворюваність – 28,3 на 100 000 (у дітей до 14 років – 12,6 на 100.000). Летальність становить 0,5-1%.
Найбільш часто у дітей трапляються реактивні артрити, які посідають основне місце у структурі захворюваності на ревматичні хвороби в дитячій популяції. Захворюваність та поширеність реактивного артриту серед дітей – 32,7 та 86,9 випадків на 100 тис. підлітків відповідно, а у структурі дитячих ревматичних захворювань частка реактивного артриту становить 57,5% серед дітей віком до 14 років та 41,8% – серед підлітків.
За визначенням реактивний артрит – це захворювання, що супроводжується асептичним запаленням суглоба, виникає у відповідь на перенесену екстраартикулярну інфекцію, при цьому первинний інфекційний агент не виділяється із синовіальної рідини при використанні стандартних штучних живильних середовищ.
На сьогодні використовують два терміни: «реактивна артропатія» та «реактивний артрит».
«Артропатія» означає «вторинне ураження суглобів на тлі інших захворювань і патологічних станів». «Артрит» можна визначити як артропатію запального ґенезу. Оскільки клінічно артрит найчастіше проявляється синовітом (запаленням синовіальної оболонки із випотом у порожнину суглоба ± гіпертрофією синовії), як правило, діагноз встановлюють за наявності припухлості в суглобі, болю «стартового» характеру та вранішньої скутості. Однак у дітей запальні ураження суглобів можуть перебігати з вираженою невідповідністю больового синдрому об’єктивним змінам в них (так званий «сухий» суглоб) або перебігати лише з артралгіями, особливо у HLA-B27-позитивних дітей. У такому випадку термін «артрит» краще заміняти на термін «артропатія». У МКХ-10 закладено саме термін «реактивна артропатія».
Проте в ревматологічній термінології та в наукових дослідженнях традиційно використовують термін «реактивний артрит», тому надалі вживатимемо саме цей термін, тоді як у клінічній практиці лікарям згідно з МКХ-10 більш доцільно встановлювати діагноз «реактивна артропатія».
Усі випадки артритів, які асоційовані з інфекцією, поділяються на три великі групи: септичні, параінфекційні та постінфекційні. При септичному артриті власне інфекційний агент чинить пряму уражаючу дію в суглобі. Як правило, це стосується бактеріальних збудників, що викликають гнійний артрит (піоартрит), потрапляючи гематогенним шляхом, або при дренуванні вогнища остеомієліту в порожнину суглоба. Цей різновид артриту має «вибуховий» клінічний перебіг і у разі несвоєчасного лікування призводить до деструкції суглоба.
Параінфекційним є артрит, що розвивається, як правило, на фоні вірусної інфекції та супроводжується альтерацією тканин суглоба вірусом, має «млявий» перебіг та минає з одужанням від основного захворювання.
Групу постінфекційних артритів становлять патологічні стани, при яких артрит виникає через деякий час після перенесеного інфекційного процесу, пов’язаний з імунним механізмом ураження та/або опосередкованою дією продуктів життєдіяльності мікроорганізмів на суглоб. Класичними прикладами постінфекційних артритів є гостра ревматична лихоманка та реактивні артрити.
Термін «реактивний артрит» запроваджено в 1969 р.
Р. Ahvonen, К. Sievers i К. Aho для артритів, які розвивалися після перенесеного ієрсиніозного ентероколіту. На сьогодні це поняття використовують для окреслення тільки випадків постінфекційних артритів, які виникають унаслідок перенесеної інфекції, викликаної Salmonella, Shigella, Campylobacter, Yersinia, Chlamydia trachomatis, Ureaplasma urealyticum, β-гемолітичним стрептококом групи А, Chlamydophila pneumoniae та Mycoplasma pneumoniae. Необхідним є виокремлення «реактивних» з групи постінфекційних артритів, які зумовлені високою частотою носійства антигена HLA-B27 в цій підгрупі хворих, що є фактором ризику рецидивуючого запалення суглобів або розвитку ентезитасоційованої форми ювенільного ревматоїдного артриту.
Залежно від виду класифікації ювенільного ревматоїдного артриту, виділяють такі його назви: ювенільний ревматоїдний артрит (ACR), ювенільний хронічний артрит (EULAR), ювенільний ідіопатичний артрит (ILAR), юнацький артрит (МКБ-10).
У 1994 році постійним комітетом з педіатричної ревматології під егідою ВООЗ та Міжнародної асоціації ревматологів (ILAR) були запропоновані нові термінологічні та класифікаційні критерії хронічних запальних захворювань суглобів у дітей. Відповідно до цієї класифікації терміни «ювенільний ревматоїдний артрит (ЮРА)» і «ювенільний хронічний артрит (ЮХА)» виключалися, а всі хронічні запальні захворювання суглобів об’єднувалися під назвою «ювенільний ідіопатичний артрит». Однак провідні ревматологи вважають, що, беручи до уваги відсутність в МКБ-X терміну «ювенільний ідіопатичний артрит», від широкого його використання слід утриматися. Термін ЮХА може вживатися в наукових дослідженнях і зарубіжних публікаціях.
Матеріал підготувала: Сорокман Т.В., професор кафедри педіатрії та медичної генетики
