• Українська
  • English
Медико-соціальні аспекти аутизму
Медико-соціальні аспекти аутизму

Медико-соціальні аспекти аутизму

Аутизм у дітей – це особливий розлад особистості, який характеризується порушенням соціальної поведінки та пристосування до навколишніх умов.

 

Аутизм в різних країнах реєструється у 4-5 випадках на 10 тисяч дітей віком до 3-х років. За останніми даними хворіє кожна 88-а дитина. Хлопчики страждають в 3-4 рази частіше. Зростання числа випадків цього розладу пов’язують зі змінами у підході до діагностики – будь-які прояви порушень соціальної поведінки та навичок вважають аутизмом. Запідозрити захворювання можна в перші три роки життя дитини, коли відмічається відсутність або неадекватна реакція на слухові або зорові подразники, дивні страхи, повторювана поведінка.

Згідно з даними ВООЗ, кожна сота доросла людина хворіє на розлад спектру аутизму. Дана патологія виникає внаслідок порушення розвитку головного мозку і характеризується дефіцитом соціальної взаємодії і взаємин, обмеженими інтересами, стереотипними й повторюваними рухами. Якщо їх діагностувати вчасно і застосовувати методи корекції, що ґрунтуються на принципах поведінкової та ігрової терапії, можна досягти суттєвого прогресу в подальшому розвитку дитини. Такому хворому в дорослому віці буде легше заводити стосунки з оточуючими, спілкуватися з незнайомими людьми і поступово переходити до самостійного життя, в якому він зможе існувати без сторонньої допомоги.

До 2006 р. аутизм в Україні майже не діагностувався.

Замість аутизму у дітей необґрунтовано виявляли розумову відсталість, психоорганічний синдром, дитячу шизофренію. Шлях до соціалізації аутиста є комплексним. Це не окремі вправи, ліки й процедури. Усе починається з правильно виставленого діагнозу – не медичного, а психолого-педагогічного. За кордоном встановлення вердикту триває близько трьох місяців. У нас на це відведено 3-5 днів.

Важливо розуміти, що лікування аутизму, вид терапії, залежить від конкретних проблем конкретного пацієнта. Тому, говорити про єдині, дієві у всіх випадках методи лікування не доводиться: запропоноване центрами і окремими фахівцями лікування аутизму може допомогти, а може, й ні.

Є наукові докази залежності успішності терапії і часу початку лікування: чим раніше почнеться робота з корекції поведінки аутиста, з навчання, розвитку побутових, мовних навичок, трудотерапії, тим на кращий результат можна буде розраховувати в майбутньому. Як правило, лікування аутизму у дітей не буває легким – це постійна і напружена робота з дитиною день у день, з року в рік. Медикаментозне лікування, корекція поведінки, і інші грамотно підібрані види і способи, допоможуть пацієнтові впоратися з більшістю симптомів і складнощів, які є результатом захворювання.

Існують також методи лікування аутизму холдинг-терапією, тобто через примус фізичної близькості, що сприяють встановленню між мамою і дитиною фізичного зв’язку. Серед них, насильницькі обійми, або, приміром, обговорювання мамою певних слів і фраз про свої почуття, і багато іншого. Перевага лікувальної фізкультури в оволодінні малюком власним тілом, умінні ним керувати. Окрім іншого, аутизм у дітей, лікування його здійснюють поведінковими, освітніми, біомедичними і комплементарними методами.

Міфи про аутизм

міф перший: люди з аутизмом агресивні (у більшості випадків емоції аутистів є нехарактерними для тієї чи іншої ситуації, тобто на те, що смішить, вони можуть заплакати, і навпаки); міф другий: аутист – це людина, яка не хоче контактувати (люди з аутизмом – це соціальні особи, вони мають потребу в спілкуванні, однак не мають інструменту, тобто вмінь та можливостей); міф третій: аутизм – це набута хвороба (аутизм – це вроджена хвороба, це непередбачений злам хромосоми); міф четвертий: усі люди з аутизмом є винятково геніальними (цей міф перейшов до нас з 60-х років з США, створений він був для того, щоб вивести аутизм з-під грифу «ненаукового» і має негативне забарвлення насамперед для аутистів).

Факти про аутизм:

аутисти не ініціюють контакту (це не означає, що вони не хочуть комунікувати, вони не вміють зчитувати емоції, міміку, жести іншої людини, зовсім не розуміють намірів іншої людини, через це люди з аутизмом часто відвертаються – пожвавлені рухи є для них емоційним подразником). У Німеччині, наприклад, на законодавчому рівні дітям з аутизмом заборонено брати участь у театралізованих подіях та святах. Для них там занадто багато образів. Адже аутисти можуть чути усе одночасно, відчувати дотики, мов голки. Другий факт – аутисти розмовляють, вигадуючи часом власну мову. Звуки запозичують з телебачення, радіо, навколишнього середовища загалом. «Найцікавіше, що такі люди нічим не можуть замінити ці відхилення. Приміром, дитину, яка не чує, ми можемо навчити висловлюватись жестами. Аутисти ж не мають альтернативи, не можуть використовувати міміку або жести», – каже психолог. Третій факт – в аутистів уражена уява. Вони користуються лише стереотипною поведінкою, стандартним, завченим набором. Не вміють вони й малювати сюжетні картини, будувати фантазійні чи метафоричні сюжети на малюнках.

Підготувала: асистент кафедри педіатрії та медичної генетика Хлуновська Людмила Юріївна.

Корисно знати