Підвищення інтересу до проблеми тиреоїдної патології наразі спричинено зростанням її поширеності серед населення України, високою частотою тимчасової та стійкої непрацездатності, що визначає соціальну значущість проблеми.
Так, у структурі ендокринних захворювань провідне місце належить саме патології щитоподібної залози (47,3%).
Щитоподібна залоза (ЩЗ) — ендокринний орган, розташований у нормі на передній поверхні шиї. Основною її функцією є продукція йодовмісних гормонів — трийодтироніну (Т3) і тироксину (тетрайодтироніну, Т4). У свою чергу тиреоїдні гормони (ТГ) регулюють процеси росту, розвитку, диференціювання, обміну речовин і енергії, функціональну активність мозку, серця, м’язів та інших органів і тканин людського організму.
Внаслідок прогресу теоретичної та практичної тиреоїдології уявлення про сутність захворювань щитоподібної залози (ЩЗ) зазнали істотних змін.
Під терміном «вузол» у клінічній практиці розуміють утворення ЩЗ будь-якого розміру, що має капсулу і визначається пальпаторно або за допомогою візуалізуючого дослідження.
Вузловий зоб — збірне клінічне поняття, що об’єднує всі осередкові утворення у ЩЗ із різними морфологічними характеристиками.
Мова йде про попередній діагноз, який констатує наявність у ЩЗ певних утворень, якими можуть бути вузловий колоїдний проліферуючий зоб або пухлини ЩЗ (доброякісні та злоякісні).
Вузловий (багатовузловий) колоїдний зоб — захворювання ЩЗ, що виникає внаслідок осередкової проліферації клітин ЩЗ (тиреоцитів) і накопичення в них колоїду.
Величина вузла у ЩЗ повинна перевищувати в діаметрі 1 см3, і тільки тоді його можна буде пропальпувати.
Методом УЗД можна встановити основну ознаку вузла, а саме, наявність капсули, а також виявити вузли менших розмірів (які не пальпуються).
Етіологічними чинниками даної патології є:
– нестача йоду,
– порушення всмоктування йоду в кишечнику,
– однотипне харчування з переважанням вживання в їжу продуктів із зобогенним ефектом,
– застосування медикаментів і діагностичних препаратів із зобогенним ефектом,
– дефекти ферментів, що беруть участь у синтезі й метаболізмі тиреоїдних гормонів,
вплив радіації.
– у 90 % випадків вузловий зоб розвивається на тлі колоїдного проліферуючого зоба.
– у 5-9% випадків до виникнення даної хвороби причетні доброякісні пухлини ЩЗ, а в 1-2 % – злоякісні новоутворення.
Дуже рідко етіологічними чинниками розвитку вузлового зобу є:
– Автоімунний тиреоїдит Хашимото;
– Істинні кісти;
– Запальні процеси в ЩЗ.
Чинниками ризику розвитку вузлоутворення у людини є наступні:
– генетичний чинник. Досить часто хвороба спостерігається відразу у кількох членів сім’ї.
– Іноді поєднується з такими патологіями, як синдром Кляйнфельтера і синдром Дауна;
– зовнішні чинники (підвищений вміст в атмосфері СО, куріння, недостатня кількість мікроелементів;
– Інфекції вірусного та бактеріального походження, особливо хронічні.
Головною ланкою патогенезу вузлового зобу є відносна нестача тиреоїдних гормонів, що спостерігається на тлі йодного дефіциту; вона призводить до гіперпродукції тиреотропного гормону (ТТГ) гіпофізом із наступною проліферацією тиреоцитів та накопиченням колоїду.
З іншого боку, формування багатовузлового зобу в регіонах із помірним йодним дефіцитом відбувається на тлі нормального рівня ТТГ. У цих областях найважливішим патогенетичним чинником, мабуть, є порушення йодного обміну поза щитоподібною залозою.
Класифікація
Залежно від кількості
– Одиничний (солітарний) вузол;
– Множинні вузли (багатовузловий зоб);
– Конгломератний вузловий зоб (ЩЗ всіяна великою кількістю сполучених між собою вузлів);
Морфологічно
– Дифузно – вузловий зоб (щитоподібна залоза, в якій є вузли, збільшена);
– Істинна кіста ЩЗ;
– Фолікулярна аденома (доброякісна пухлина);
– Злоякісна пухлина.
За розмірами:
– Розрізняють малі, середні та великі вузли.
– Малими називають вузли, у яких найбільший розмір менше10 мм.
– До середніх за величиною вузлів зазвичай відносять утворення з найбільшим розміром до 20-30 мм.
– Вузли, у яких найбільший розмір перевищує 30-40 мм, вважаються великими. Великий вузол майже завжди – аденома, яка являє собою вузлове доброякісне утворення.
Величина вузла впливає на вибір тактики лікування і тому також повинна бути відображена в діагнозі.
Клінічна картина вузлового зоба:
Часто перебіг безсимптомний
Біль у шиї або відчуття «комка»;
Утрудненість дихання;
Порушення при ковтанні;
Слабкість;
Втомлюваність;
Головний біль;
Для діагностики вузлового зоба необхідно наступне:
– ультразвукове обстеження ЩЗ
– вміст у крові ТТГ, Т4, Т3, АТТПО
– За висновком експертів ВООЗ, пропонується проводити пункційну біопсію будь-яких вузлів, максимальна величина яких більше10 ммпід контролем УЗД!
– Визначення рівня тиреоглобуліну (карцинома ЩЗ).
– Визначення рівня кальцитоніну. Проводиться для виключення медулярного раку.
– комп’ютерна томографія й магнітно-ядерний резонанс органів шиї.
Лікування:
Консервативне лікування виправдане тільки за наявності у хворого вузлового колоїдного зобу невеликих розмірів (вузол не >2 см).
Основне завдання лікування – запобігти або уповільнити подальший ріст вузла.
Терапію препаратами тиреоїдних гормонів починають за відсутності у хворого чинників ризику та клінічних і цитологічних ознак пухлини ЩЗ та наявності дифузного зоба, тиреїдної недостатності.
Тривалість лікування тироксином повинна складати не менше року, а після його відміни слід продовжити терапію препарати йоду та селену.
Для лікування вузлів ЩЗ із початковим розміром до1 смпризначають препарати йоду (йодомарин, калій йодид) у профілактичних дозах і через 12 місяців повторюють УЗД після їх прийому.
Поєднання вузлового колоїдного зобу і дифузного токсичного зобу є показанням для оперативного лікування, незалежно від розмірів вузлового утворення.
Інформацію підготувала доц. кафедри педіатрії та медичної генетики Ризничук М.О.
