Вигорання – це синдром емоційного виснаження, деперсоналізації (втрата індивідуальності, відокремленості від інших) і зниження особистих досягнень, що може виникнути у працівників, робота яких пов’язана з людьми. Це реакція на хронічне емоційне напруження з-за роботи з іншими людьми, особливо якщо вони стурбовані або мають проблеми.
Таким чином, це може вважатися одним з видів стресу на роботі. Хоча це має деякі з тих же згубних наслідків що і інші відповідні реакції на стрес, в чому полягає унікальність вигорання, так це в тому, що стрес виникає із-за соціальної взаємодії між працівником і клієнтом.
Причинами професійного вигоряння у медичних закладах є:
- Емпатія – співпереживання емоційним станом пацієнта. Лікар сприймає проблеми пацієнта на особистому рівні.
- Невідповідність досвіду і знань роботі, яка виконується. Так як медична діяльність пов’язана зі здоров’ям людини, не маючи достатнього досвіду і практичних навичок, лікар особливо гостро переживає за наслідки своєї діяльності.
- Напружені відносини в колективі, з начальством.
- Недостатнє матеріальне заохочення медичного працівника.
- Надмірна завантаженість лікаря.
- Погані умови роботи.
- Невідповідність між бажаним і надаються рівнями відповідальності.
- Неможливість особистого розвитку.
Інше.
Фізичні симптоми професійного вигорання: постійна втома, головний біль, фізичне виснаження, розсіяна увага, зниження реакції, сонливість, безсоння, зміна ваги. У випадку з лікарями – це може мати дуже небезпечні наслідки, адже лікар завжди повинен мати швидку реакцію і ясний розум щоб не нашкодити пацієнту.
Психологічні симптоми професійного вигорання: апатія, депресія, дратівливість, песимізм, нервові зриви, почуття тривоги, страх не впоратися зі своїми обов’язками. Лікар працює з людьми, тому повинен бути в гарному настрої. У той же час, якщо пацієнт не в настрої, він може скидати свій негатив на лікаря, що виснажує психологічно. Дуже важко в такій ситуації зберігати спокій. Саме цьому аспекту, роботі лікаря з людьми (професія типу «людина-людина»), необхідно приділяти найбільше уваги.
Синдром професійного вигорання у лікарів проявляється в зниженні зацікавленості в роботі, більшої витрати часу на постановку діагнозу. Професійно втомлені лікарі можуть ставити неправильний діагноз, призначати неправильні методи лікування, затримуватися довше на роботі, або ж раніше йти додому. У колективі це проявляється відособленістю від колег. З’являються шкідливі звички, що може мати погані наслідки не лише для лікаря, але і всього медичного закладу, так як він має доступ до різних лікарських засобів.
Щоб не допустити вигоряння медичні працівники повинні дотримуватися наступного:
Тверезо оцінювати свої можливості. Самовдосконалюватися. Лікарі повинні відвідувати конференції, семінари, майстер-класи. Почуття сидіння на одному місці і зупинки в розвитку призводить до поступового впадати в депресію і є причиною вигоряння. Мати хобі та активно відпочивати в неробочий час. Це найкраще відволікає від думок про роботу. Не тільки лікарі, але і будь-який працівник швидко вигорає емоційно, якщо не тільки в робочий час, але і на вихідних думає про роботу. Піклуватися про своє здоров’я, дотримуватися режиму харчування і сну. Вести активне соціальне життя. Спілкуватися з людьми, що не мають відношення до медицини (тобто не обмежувати коло спілкування колегами). Не гнатися за успіхом або перемогою. Виконувати свої обов’язки необхідно якісно і відповідально, але спокійно і розмірено, адже нервове виконання призводить до психічної напруженості. У першу чергу це стосується хірургів, від яких безпосередньо залежить життя пацієнтів. Мати повноцінне особисте життя. Розлади в сім’ї, особистих відносинах неодмінно вплинуть на роботу.
Запобігання синдрому професійного вигорання багато в чому залежить від керівництва.
Так керівники медичного центру повинні застосовувати такі методи:
- Робота повинна бути відповідно досвіду і знань. Потрібно побудувати такі взаємини в колективі, щоб кваліфіковані та досвідчені лікарі навчали молодих лікарів, і в усьому підтримували їх на початковому етапі роботи. Без взаємної поваги і дружніх взаємин нічого не вийде. Багато тут залежить від корпоративної культури. Кожен керівник медичного закладу повинен розуміти, що від злагодженості в колективі залежить не тільки успіх медичного центру, але і життя пацієнтів.
- Навчання і розвиток співробітників. Вклавши гроші в лікаря, медичний центр отримає значно більше, застосовуючи надалі нові знання та навички працівника. Лікар не тільки дізнається більше у своїй професійній діяльності, але і буде відчувати себе потрібним. Краще всього організувати курси і тренінги безпосередньо на базі медичного закладу. Це зміцнить взаємини в колективі, надасть працівнику почуття приналежності до медичного закладу і буде вважатися значною перевагою і причиною залишитися, якщо надійдуть пропозиції від інших медичних центрів. Курси можуть бути не тільки медичні, але й англійської мови, психології роботи з людьми, спортивні секції. Краще ж усього – запитати у самих медичних працівників чого вони хочуть. Постійне удосконалення умов праці. Наприклад, розвозка до місця роботи, якщо добиратися далеко і незручно. Безкоштовна їдальня для всіх співробітників медичного закладу. Гнучкий графік, якщо це не заважає робочому процесу. Висока мотивація співробітників. Слід пам’ятати, що однаково важлива, як матеріальна, так і нематеріальна мотивація.
- Повний соціальний пакет. Працівник не може працювати ефективно, якщо не відчуває, що він захищений.
Наостанок варто відзначити, що необхідно приділяти однакову увагу всім ланкам персоналу, починаючи від технічного персоналу і закінчуючи відомими лікарями. Адже почуття несправедливості та образи – це найшвидший шлях до синдрому професійного вигорання. А це може призвести не тільки до неякісної роботи лікаря, але і до його бажання змінити місце роботи. Якщо ж буде присутній плинність кадрів, медичний центр ніколи не досягне успіху. Набагато ефективніше вирощувати своїх працівників, які відчуваючи хороше до себе відношення і приналежність саме до цього медичного закладу, будуть вірні йому і не залишать його навіть у важкі часи.
Матеріал підготувала: доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка, Юрценюк О.С.