Завтра в БДМУ розпочнеться прийом заяв та документів на денну і заочну форми навчання для здобуття ступенів магістра та бакалавра, а також молодшого спеціаліста на основі повної загальної середньої освіти.
В переддень початку подачі документів пропонуємо вашій увазі враження мами випускниці 2018 року Марини Коротчук про навчання в нашому навчальному закладі та загалом про вибір професії лікаря. Про навчання доньки в БДМУ – Тетяна Коротчук – вчитель початкових класів, філолог. (Кам’янка, Рівненська обл., Березнівський р-н).
Пані Тетяно, це перший лікар у вашій родині. Чому обрали саме цю професію? Чи не було бажання щоб дитина продовжувала вашу справу?
Так, Марина стане першим лікарем в нашій родині. Вже звичним стало в нашій родині з покоління в покоління передавати знання дітям, тобто навчати, тому батьки настояли на виборі професії вчителя, хоча, зізнаюся, в душі хотіла стати лікарем. Марина ж, з першого класу твердо заявила, що буде тільки лікарем і її вибір жодного разу не змінювався. Ми не стали перечити, адже бачили, що бажання було щирим і сильним.
Як обирали виш і чи задоволені навчанням саме в БДМУ?
Виш обирали ретельно, читали багато відгуків про медичні університети на різних форумах та сайтах. Вагалися між 3-ма: Київським національним медичним університетом імені О. О. Богомольця, Вінницьким національним медичним університетом імені Миколи Пирогова та Буковинським державним медичним університетом.
У кожне місто ми їздили подавати документи особисто, адже на той час ще не було електронної подачі. І хочеться відмітити, що відношення приймальної комісії до абітурфєнтів в Чернівцях було найкращим і проведення прийому було надзвичайно організованим.
Коли прийшли результати з приводу зарахування, ми одночасно вступили на державне замовлення до двох медичних вишів, але вагань не було зовсім – їдемо в БДМУ. Вибір був очевидним, адже нас настільки зачарувало саме місто, люди, краса природи, нові корпуси університету та хороші відгуки про нього.
Про те, чи задоволена Марина навчанням, можу сказати на 100% – «Так!». Вона за час перебування в стінах університету змогла не тільки багато чому навчитися, але й реалізувати себе в багатьох напрямках, окрім медицини. Ще одним пріоритетом при виборі навчального закладу – була наявність при університеті палацу «Академічний». Марина з дитинства захоплювалася співом і дуже хвилювалася, що, вступивши до вузу, про захоплення доведеться забути.
Але, на щастя, попри навчання себе можна зайняти в різноманітних студіях та гуртках, і Марина цьому невимовно зраділа. Спочатку ми з татом дещо хвилювалися, чи не буде це заважати навчанню, адже в медичному університеті потрібно використовувати час на навчання не лише під час пар, а і поза парами, адже матеріалу дуже багато! Та, як ми пізніше зрозуміли, це не тільки не заважало, а ще й допомагало доньці навчатися, бо допомагало їй відволіктися, відпочити, задовольнити свої естетичні потреби і зі «свіжою» головою знову готуватися до пар. Як ми вже дізналися пізніше, Марина займалася ще й в народному аматорському студентському театрі, до речі, єдиному в Україні серед медичних навчальних закладів. Це допомогло їй в подальшому вільно почувати себе серед будь-якої аудиторії, не бояться запитань, чітко формулювати та висловлювати свою думку.
Основні досягнення вашої дитини під час навчання? З якими труднощами довелося зіштовхнутися?
Основними досягненнями моєї доньки за період навчання в університеті, я вважаю, можливість поїхати на 2-місячну практику в Німеччину, м. Любек. Ми були неймовірно раді за Марину, дізнавшись, що вона пройшла конкурс німецькою мовою, яку вчила тільки рік.
Це дуже добре, що університет надає студентам таку можливість поїхати на стажування за кордон: нові практичні навички, нові знання, знайомства і стимул розвиватися і вчитися ще більше.
Крім закордонної практики, були перемоги і в мистецьких конкурсах і фестивалях, як в Україні, так і за кордоном (Словаччина, Румунія).
Великим досягненням є громадська і благодійна діяльність. Адже не раз ми чули, що наші діти їздили в різні інтернати, лікарні, будинки дитини, будинок для людей похилого віку з концертами і подарунками, щоб лікувати не тільки тіло, а й душу людей.
Багато вражень Марина отримала від перебування на наукових конференціях і самій підготовці до них. Цікаві випадки при лікуванні пацієнтів, новітні технології, соціальні опитування з приводу атипових проявів різних захворювань ( декілька з опитувальників заповнювали і ми з татом). Але, звісно ж, це все робилося під чітким керівництвом викладачів університету, які завжди були готові допомогти з приводу будь-якого питання.
Не можемо сказати, що навчання було легким. Труднощів, повірте, було достатньо. Великі об’єми домашнього завдання, самостійних робіт, оцінки були не тільки «5» ,були і «2». Але Марина нам завжди казала, що не можна всього знати на «5», особливо фізики. Важко було і через далеку дорогу додому, хоча , за 6 років 400 кілометрів вже не здаються такими далекими.
Яким бачите майбутнє дитини: лікар в Україні чи лікар за кордоном?
У такий тяжкий для України час, важко говорити про майбутнє лікаря. Йдуть зміни, реформи, а ми можемо поки тільки сподіватися на краще. Як і кожна мама, я сподіваюся на те, що дитина буде поруч і працюватиме в Україні, вона і сама цього дуже хоче. Як на мене, Україна потребує молодих, амбіційних лікарів, сподіваюся наша держава це зрозуміє і надасть їм відповідні можливості та умови для розвитку та плідної праці.
Наразі розпочинається вступна кампанія. Що порадите батьки вступників і чи рекомендуєте БДМУ як один з кращих медичних вишів країни?
Батькам вступників можу порадити більше прислухатися до своїх дітей і враховувати їхню думку, а, вступивши до вишу, вчитися, а не шукати обхідних шляхів, а головне, любити те, що робиш! Для моєї доньки БДМУ став місцем неймовірних вражень, знань та любові.
За інтерв’ю подякувала: Оксана Оліник, головний куратор медичного факультету №1
