5 вересня 2018 року відзначаємо 100 років від Дня народження Юхимця Олексія Дем’яновича.
Олексій Дем’янович Юхимець – один із фундаторів медичної освіти на Буковині, відомий вчений, досвідчений хірург, талановитий керівник, визначний громадський діяч.
Олексій Дем’янович Юхимець (1918 – 1998) – кандидат мед наук (1957), доцент (1960), ректор Чернівецького медінституту (1962 – 1974) і одночасно доцент (1960 – 1971), завідувач (1971 – 1980) кафедри факультетської хірургії.
Народився Олексій Дем’янович у с. Лотівка Шепетівського району на Хмельниччині. Закінчив 1937 року Шепетівський фельдшерсько-акушерський технікум. У роки війни в діючій армії на різних фельдшерських посадах. У боях під Москвою 1941 року був тяжко поранений.
У 1948 році закінчив Чернівецький медінститут і залишений на кафедрі факультетської хірургії для наукової роботи. Наукові дослідження Олексія Юхимця пов’язані з вивченням патогенезу і удосконаленням хірургічного лікування зобу. О.Д. Юхимець опублікував 137 наукових робіт, був редактором 11 збірників наукових робіт співробітників інституту. Він є співавтором монографії «Хирургическое лечение узловых форм зоба», двох навчальних посібників, одного авторського свідоцтва на винахід, понад 30 раціоналізаторських пропозицій. Під керівництвом О.Д. Юхимця підготували і захистили кандидатські дисертації Г.Д. Дейбук, І.Ф. Онофрейчук, М.Г. Триняк, Ю.Л. Волянський, М.М. Олійник.
О.Д. Юхимець був не тільки хорошим медиком, талановитим ученим, а й здібним організатором. Це особливо виявилося у роки, коли він очолив Чернівецький медичний інститут (1962–1974 рр.). Саме в 60–70-х роках виш посідає гідне місце серед медичних закладів України. За цей час, в основному, були вирішені питання підготовки науково-педагогічних кадрів, організації навчального та науково-дослідного процесів.
Перед О.Д. Юхимцем, як ректором, постало складне завдання: не зменшуючи зусиль у подальшому вдосконаленні навчального процесу, наукової роботи, звернути особливу увагу на розвиток матеріальної бази. У порівняно короткий термін було збудовано 4 гуртожитки на 1596 місць. Це дозволило забезпечити житлом усіх приїжджих студентів, виділити кімнати для студентських сімей. У гуртожитках були створені необхідні умови для навчання та відпочинку.
Велику роботу проведено з реконструкції приміщень колишньої ткацької фабрики, переданих інституту. Тут було створено умови для роботи кафедри фізичного виховання, лікувальної фізкультури та лікарського контролю, функціонування спортивних секцій і гуртків, оздоровлення студентів.
Велику увагу під час керівництва інститутом Олексій Дем’янович приділяв подальшому розвитку науково-дослідної роботи.
Саме в 60–70 роках найбільший внесок зробили науковці інституту в розробку таких проблем медицини, як фізіологія ендокринних залоз, зокрема лікування і профілактика ендемічного зобу на Буковині, вивчення, лікування і профілактика хвороб органів травлення, серцево-судинної системи, синтез та виробництво нових лікарських препаратів. У розробку цих питань великий внесок зробили провідні вчені інституту – М.М. Ковальов, Н.Б. Щупак, Я.Д. Кіршенблат, О.І. Самсон, Г.А. Троян, С.М. Савенко, В.М. Круцяк та ін.
З актуальних наукових проблем проведено багато інститутських, республіканських та всесоюзних наукових конференцій, запропоновано для практики вагомі наукові рекомендації. Це сприяло обміну передовим досвідом, впровадженню нових досягнень науки в практику, підвищенню кваліфікації науково-педагогічних працівників і лікарів. Тільки за 1963–1974 pp. в інституті було підготовлено 34 доктори та 174 кандидати медичних наук.
Багато уваги Олексій Дем’янович приділяв організації та вдосконаленню навчального процесу.
З його особистої ініціативи була проведено роботу з впровадження в навчальний процес програмованого навчання та контролю знань студентів, щорічна організація науково-практичних конференцій, присвячених новим формам навчання. Для викладачів інституту було створено факультет педагогічної майстерності як школи удосконалення, особливо молодих науковців. Доброю традицією став запропонований Олексієм Дем’яновичем огляд кафедр перед початком нового навчального року.
Варто зауважити, що сам він був частим гостем на кафедрах, студентських гуртожитках, на зборах студентів та вечорах відпочинку, спортивних змаганнях. У переддень Нового року Олексій Дем’янович приєднувався до родини тільки після особистого привітання студентів на новорічній вечірці.
Значну увагу ректор приділяв розвитку художньої самодіяльності: за його сприяння гурток пісні й танцю інституту став ансамблем „Трембіта” й отримав у 1967 році звання „Народного”. На республіканському ювілейному огляді він був нагороджений золотою медаллю, а на всесоюзному – срібною медаллю та дипломом II ступеня.
Незважаючи на величезний обсяг роботи з керівництва навчальним закладом, О.Д. Юхимець ні на день не полишав педагогічної, наукової, лікувальної роботи, операційного столу. Щовечора у його квартирі лунав дзвінок чергового лікаря клініки, який інформував про стан здоров’я особливо важкохворих.
На якому посту не працював би Олексій Дем’янович, він завжди віддавав всі сили, енергію і знання справі, якій присвятив все життя. Йому завжди були притаманні цілеспрямованість, зібраність, вміння вирішувати складні завдання і брати на себе відповідальність, глибоке розуміння життя, життєстверджувальний оптимізм, принципова вимогливість до себе та інших. І поряд з цим – доброта, скромність, чуйність, безкорисливість.
За бойові подвиги й трудові заслуги О.Д. Юхимець нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни І ступеня, Трудового Червоного Прапора, орденом Знак Пошани, медаллю „За відвагу” та дванадцятьма іншими медалями.
Доля не раз завдавала Олексію Дем’яновичу жорстоких та несправедливих ударів, але це не зменшило його доброзичливості та людяності, не змінило його відданості інституту та улюбленій справі. Після виходу на заслужений відпочинок учений не замкнувся в колі родини, не став байдужим. Завжди жваво цікавився справами інституту та кафедри, з 1995 року був почесним членом вченої ради, неодноразово брав участь у її засіданнях. Активно співпрацював з радою ветеранів Великої Вітчизняної війни Чернівецької області. З характерним для нього завзяттям віддавався улюбленому захопленню – садівництву, на яке раніше не вистачало часу.
У пам’яті друзів, співробітників, дітей Олексій Дем’янович назавжди залишиться яскравою та неординарною особистістю, яка гармонійно поєднувала у собі мудрість філософа, оптимізм працелюба та реалії ученого.
Випускників твоїх славетні імена/ Т.М. Бойчук, В.Ф. Мислицький, В.Т. Бачинський, В.В. Білоокий, О.І. Іващук, О.Ф. Кулик, С.С. Ткачук, М.Д. Лютик // Видавництво Чернівці:”Місто”.-2014.-с. 240
