ПОДОРОЖ. Мальовничий Буковинський край оспіваний багатьма видатними літераторами не тільки в Україні, але й за її межами. Можна багато говорити про українську культуру, про буковинські звичаї і традиції, про гуцульський побут на кураторських годинах, але доторкнутися до надзвичайної природи буковинських лісів, гірських річок, пожити у гуцульському будиночку та поспілкуватися з людьми, які з дитинства живуть у горах набагато краще. Тому доцент кафедри біологічної фізики і медичної інформатики Євгенія Махрова разом зі студентами ІІ курсу медичного факультету №3 вирішили здійснити подорож у Карпати – подорож до перевалу “Німчич”, що знаходиться на межі Вижницького та Путильського районів.
Якою була подорож? Читаємо враження студентів-іноземних громадян БДМУ
“У суботу 9 березня зранку ми вирушили в путь. Минаючи українські села та наспівуючи пісні, ми дісталися перевалу. Далі почалася справжня казкова туристична подорож. Чотири кілометри від перевалу ми долали пішки незабутньо гарними місцинами. Шлях пролягав поміж гір: з одного боку дороги простягалися скелі і ліс, з іншого – гірська річка (Віженка), що набирає сили під час дощів та в період весняного таяння снігу. Ми вибрали саме такий час. З усіх боків до неї стікаються маленькі та великі струмки, що утворюють неймовірно гарні водоспади, біля яких починають розквітати перші квіти. Дорогою ми натрапили на величезну гуцульську гойдалку – накаталися досхочу”.
“Ми знаємо, що Карпати славляться своїми корисними мінеральними джерелами. Одне з таких джерел, розташувалося на помаранчевому від заліза схилі, до якого веде хиткий дерев’яний місток через річку. Нам випала добра нагода скуштувати “залізної” мінеральної води”.
“Нарешті ми дійшли до туристичної бази, де нас гостинно зустріли господарі, запропонували колоритний дерев’яний будиночок для проживання з усіма зручностями. Особливо сподобався камін, в якому тихенько потріскували дрова. Ми швиденько перекусили, переоділися і пішли гуляти горами. Загадкові краєвиди, окутані туманом відкривалися зору, і чим вище ми піднімалися, тим казковіше було все навкруги. На самому верху гори стояв маленький дерев’яний гуцульський будиночок з малесенькими віконцями із білими вишитими фіранками, покатим дахом, прикрашений різними елементами. Його розташування здивувало усіх.”
“Згодом ми повернулися та пішли солодко спати у теплий будиночок. На ранок сніданок усі готували на шпаргаті, зробленому в гуцульскому стилі. З новими силами та у доброму гуморі ми вирушили в подорож на “Протяте каміння”. Дорога вгору (два з половиною кілометри) не втомлювала нас, тому що із кожним кроком перед нами відкривалися все кращі й кращі краєвиди. Нарешті перед нами постали величезні кам’яні брили, що заховали усередині маленьку печеру.”
“Далі ми відправилися подивитися на скелю “Жабу”, що розташована недалеко від “Протятого каміння”. Погода була дуже доречна: скеля виглядала дійсно немов жаба посеред болота, закутана у густий туман.”
“Часу лишалося дуже мало, тому ми вирішили вернутися на базу, зібрати речі і піти у зворотню подорож. Ми попрощалися з господарями, і дуже вдячні їм за привітність і доброзичливість. До автобуса ми дійшли напрочуд швидко – правду кажуть “Дорога додому завжди коротша”, саме таке прислів’я існує і на хінді. Розлучатися з гірськими красотами не хотілося нікому, тому ми насамкінець вирішили піднятися на сам перевал “Німчич”, де розташований міжнародний туристичний комплекс.”
Враження студентів записала Євгенія Махрова, доцент кафедри біологічної фізики і медичної інформатики.
