Історія Університету

Київський виробничо-медичний інститут (1931-1936 рр.) – 2-й Київський державний медичний інститут
(1936-1944 рр.) – Чернівецький державний медичний інститут (1944-1997 рр.) – Буковинська
державна медична академія (1997-2005 рр.) – Буковинський державний медичний університет (з 2005
року) – така коротка історія заснування й розвитку створеного в 1931 році вищого навчального
закладу та його трансформації в теперішній Буковинський державний медичний університет (БДМУ).
Від свого заснування до цього часу навчальний заклад під впливом різних обставин змінював як
назву, так і дислокацію, але ніколи не міняв статусу вищого навчального закладу і не переривав
свою діяльність із підготовки висококваліфікованих лікарів.

Київський період діяльності навчального закладу і робота інституту в евакуації
(1931-1944 рр.)

Навесні 1931 року згідно з постановою Раднаркому СРСР на базі Першої робітничої лікарні Києва
було засновано виробничо-медичний інститут, який розпочав підготовку лікарів із фельдшерів та
медсестер без відриву їх від виробництва. Директором новоствореного інституту був призначений
кандидат медичних наук, акушер-гінеколог Н.Г.Окропаридзе. Функції клінічних кафедр виконували
відповідні за профілем відділення лікарні, а обов’язки завідувачів кафедр покладалися на
завідувачів цих відділень. Лабораторії лікарні були одночасно лабораторіями теоретичних кафедр
виробничого інституту.

У 1931 році здійснено три набори студентів (у червні – 42 особи, у серпні – 84, у грудні – 112),
а в 1932 році два набори (у квітні та в серпні – по 200 осіб) із медичних працівників Першої
робітничої й Жовтневої лікарень, поліклінік Києва та Інституту охорони материнства й
дитинства.

У 1934 році було випущено 42, а в 1935 році – 34 дипломованих лікарі. Практичний досвід роботи
«лікарні-інституту» і фаховий рівень лікарів перших випусків показали, що Перша робітнича
лікарня є хорошою навчальною базою, яка забезпечує високий рівень підготовки лікарів. Тому, на
прохання Наркомату охорони здоров’я, Рада Народних Комісарів Української Радянської
Соціалістичної Республіки (УРСР) Постановою №1049 від 16 липня 1936 року реорганізувала
Київський виробничо-медичний інститут з 1 вересня 1936 року в стаціонарний 2-й Київський
державний медичний інститут (2-й КДМІ) із лікувальним факультетом. Цією ж постановою будівлі й
оснащення Першої робітничої лікарні були передані у власність 2-го КДМІ, що дозволило всі
теоретичні та більшість клінічних кафедр розмістити в живописній садибі інституту.

Із 20 клінічних кафедр 16 були створені і розміщені у профільних відділеннях лікарні, які стали
власними клініками інституту, а решта шість – на базі міських і відомчих лікарень Києва.
Директором інституту був призначений керівник цієї лікарні кандидат медичних наук
М.Є.Лиманський.

Багато кафедр у 2-му Київському медінституті очолили славнозвісні науковці академіки В.Ю.Чаговець
(кафедра нормальної фізіології), В.М.Іванов (кафедра факультетської терапії), І.М.Іщенко
(кафедра загальної хірургії), А.І.Замкова-Смирнова (кафедра патологічної анатомії), професори
Б.Я.Падалка (кафедра інфекційних хвороб), Г.С.Барг (кафедра мікробіології), В.Г.Лазарев (кафедра
неврології), П.І.Баранник (кафедра загальної гігієни), І.В.Базилевич (кафедра госпітальної
терапії), А.С.Берлянд (кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб), А.М.Ольшанецький (кафедра
акушерства і гінекології), Б.М.Городинський (кафедра госпітальної хірургії), В.Г.Балабан
(кафедра дитячих хвороб), С.І.Радченко (кафедра соцгігієни), Є.І.Левін (кафедра
дерматовенерології), Я.Г.Замковський (кафедра очних хвороб), В.П.Кібальчич (кафедра анатомії),
П.С.Шидловський (кафедра топографічної анатомії), Р.А.Димшщ (кафедра патофізіології), Ф.І.
Гейліх (кафедра фармакології), Б.М.Колдаєв (кафедра біохімії), С.М.Чумаков (кафедра неорганічної
хімії) та інші.

Протягом 1931-1940 років чисельність студентів зросла з 47 (1931 р.) до 1618 (1940 р.), а випуск
лікарів збільшився з 42 (1934 р.) до 245 (1940 р.). Усього за 10 років (1931-1941 рр.) в
інституті було підготовлено понад 560 лікарів. З початком Великої вітчизняної війни, через
загрозу окупації ворогом Києва, у липні 1941 року всіх студентів інституту направили в Харків,
де їх приймав тимчасово 1-й Харківський медінститут. У серпні до Харкова були евакуйовані
навчально-матеріальна база та наявний на той час у Києві професорсько-викладацький склад 1-го і
2-го Київських медінститутів. Зазнаючи постійних бомбардувань, не всі потяги без втрат змогли
дістатися до Харкова. Тому, тимчасово, на воєнний період рішенням уряду УРСР шляхом об’єднання
штатного персоналу та навчально-матеріальної бази двох київських медінститутів, які вдалося
зібрати в Харкові після евакуації з Києва, був створений Київський медінститут (об’єднаний).
Кафедри цього інституту були укомплектовані не за штатним розкладом, а об’єднували персонал та
оснащення кафедр обох київських інститутів. Таким штатом і оснащенням Київський медінститут
працював до поновлення в 1944 році діяльності 1-го та 2-го медінститутів як окремих навчальних
закладів.

Загроза захоплення ворогом Харкова примусила евакуювати Київський об’єднаний медінститут на Урал
у місто Челябінськ, де він розмістився на вулиці Комуни, 35 і працював до повернення в 1943 році
у звільнений від ворога Київ. У Челябінську залишився працювати Челябінський медінститут (тепер
Челябінська державна медична академія), створений за рахунок частини матеріального оснащення та
особового складу кафедр і клінік київських медичних інститутів.

Діяльність навчального закладу на Буковині

Після повернення в зруйнований війною Київ, діяльність 1-го Київського медичного інституту (тепер
– Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця) була поновлена того ж 1943 року з
розміщенням його на тій навчальній і клінічній базі обох інститутів, яка збереглася від
зруйнувань.

Восени 1944 року закінчилися бойові дії на території Буковини. Наркомат охорони здоров’я у серпні
1944 року звернувся до Ради Народних Комісарів УРСР із проханням поновити діяльність 2-го
Київського медінституту з передислокацією його в місто Чернівці, яке майже не зазнало руйнувань
під час бойових дій і мало всі необхідні умови для розміщення в ньому та забезпечення
повноцінної діяльності вищого медичного навчального закладу. Щоб переконати Раднарком в
доцільності передислокації навчального закладу в Чернівці, Чернівецький облвиконком та обком
КП(б)У ухвалили спільну Постанову №404 від 11 вересня 1944 року з проханням розмістити 2-й КДМІ
в місті Чернівці. Раднарком УРСР Постановою №1360 від 20 жовтня 1944 року дозволив Народному
комісаріатові охорони здоров’я поновити діяльність 2-го Київського медінституту з лікувальним
факультетом та передислокувати його в м. Чернівці. Згідно з цією Постановою для розміщення
інституту виконком Чернівецької обласної ради був зобов’язаний «…виділити і закріпити за
Чернівецьким медичним інститутом: 1) будинки на Театральній площі №5-6 (колишня
торгово-промислова палата Буковини та Єврейський дім); 2) будинок №1 на вулиці Неагой Бесараб
(теперішні вул. М. Штерна, 1 та будинок навчально-адміністративного корпусу Чернівецького
державного фінансово-економічного інституту); 3) будинок колишнього теологічного факультету
Чернівецького університету» який розміщувався в одному із корпусів резиденції буковинських
митрополитів (корпус теперішнього філософсько-теологічного факультету і факультету іноземних мов
Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича). Постанова зобов’язувала органи
місцевої влади міста Чернівці і Чернівецької області надати необхідну допомогу в розміщенні та
організації роботи навчального закладу і містила перелік конкретних заходів, обов’язкових для
виконання. У Постанові №1360 від 20.10.1944 року забули лише вказати, як слід називати 2-й
Київський медінститут після передислокації його в Чернівці. У зв’язку з цим, цікавими є перші
накази, які видавав тимчасово виконуючий обов’язки директора цього інституту доцент Євген Ілліч
Кефелі (після – доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри анатомії 1-го Київського
медінституту). Наприклад, «Наказ №1 по 2-му Київському медичному інституту в місті Чернівці від
21 жовтня 1944 року». За таким зразком розпочиналися всі накази в жовтні, поки в листопаді не
поступило роз’яснення, що починаючи з 20 жовтня 1944 року інститут є уже Чернівецьким, а не 2-м
Київським. Наказ №1 від 21.10.1944 року цікавий ще й тим, що пунктом першим засвідчує, що вже 3
вересня 1944 року Наркомат охорони здоров’я своїм наказом №1858 поновив діяльність 2-го
Київського медінституту з лікувальним факультетом в місті Чернівці і затвердив контингент
прийому студентів на 1944-1945 навчальний рік на перший курс у кількості 300 осіб. У наведених
документах (Постанова №1360 від 20.10.1944 року РНК та Наказ №1858 від 03.09.1944 року НКОЗ),
які регламентують поновлення діяльності 2-го КДМІ, немає помилки в датах ухвалення цих рішень.
За такими номерами й датами зберігаються ці документи в архівах. Правда, там є спроби олівцем
виправити розбіжності в датах прийняття доленосних рішень стосовно 2-го КДМІ. Загалом, архівні
документи свідчать, що, мабуть, не просто було в умовах ведення війни поновлювати діяльність
вищих навчальних закладів. Слід також відмітити, що не всі науковці 2-го КДМІ, особливо імениті,
виявили бажання переїхати разом з інститутом у місто Чернівці на Буковину, де в навколишніх
лісах продовжували бойові дії загони УПА. Зайнявши запропоновані посади на кафедрах 1-го КДМІ та
пізніше поновленого Київського інституту удосконалення лікарів, вони залишилися працювати в
Києві. Набір студентів у кількості 250 осіб на перший курс 1944-1945 навчального року для
Чернівецького медінституту проводив у Києві 1-й Київський медінститут, а ще 50 осіб набрали із
місцевого населення та поранених, які лікувались у військових шпиталях, що знаходилися на той
час у Чернівцях. Решта курсів (2, 3, 4) інституту комплектувалися до березня 1945 року переводом
студентів із різних медінститутів колишнього Радянського Союзу.

У надзвичайно важких умовах завершального року війни та повоєнної розрухи поновлював свою
діяльність 2-й Київський, а з 20 жовтня 1944 року – Чернівецький медичний інститут. Місцева
влада не змогла належно виконати постанову РНК УРСР №1360, про що свідчить письмове звернення
виконуючого обов’язки директора інституту доцента Є.І.Кефелі до секретаря обкому КП(б)У та
голови Чернівецького облвиконкому. Ось деякі дані з цього листа: «21 жовтня 1944року в Чернівці
прибула бригада в складі 4 чоловік для організації інституту. На даний час, через 14 днів
роботи, необхідно відмітити наступне: 1) на 4 листопада 1944 року в інституті нараховується 252
студенти, а 24 особи ще закінчують складати вступні іспити; 2) навчальний процес в інституті
розпочатий 1 листопада на кафедрах Чернівецького держуніверситету; 3) набір студентів у
Чернівецький медінститут продовжено до 15 листопада 1944 року. Умови в інституті незадовільні.
Із відведених Постановою Раднаркому УРСР будинків, інституту передаються тільки будинок на
Театральній площі, 6 та готель «Брістоль» на площі Дачія, 1 (теперішня площа Філармонії).
Будинки на Театральній площі, 5 (теперішній Центральний палац культури міста Чернівці), по
вулиці Неагой Бесараб, (теперішня вул. М. Штерна, 1) та вулиці Масарика, 2 (теперішня вул.
Богомольця, 2) до цього часу інституту так і не передані. Студенти, що приїхали з України і
Росії проживають у приміщеннях теологічного корпусу, не маючи ні ліжок, ні матраців. Більшість
сплять на підлозі, на шафах. …Медінститут не має палива, а тому приміщення виділених
навчальних корпусів і гуртожитків не опалюються. Облпланом виданий наряд на 150 складометрів
дров, але інститут не має транспорту і завезти їх не може. Із 75 обіцяних квартир виділено лише
6 і ті на околиці міста. Не отримано ніяких меблів і інститут їх не має. Заняття ведуться на
поламаних партах, взятих у школі, та з використанням інших випадкових меблів. Через відсутність
класних дошок, необхідні записи на заняттях викладачі та студенти виконують на дверях. Передані
інституту будинки на Театральній площі і площі Дачія потребують капітального ремонту, який
виконати ніхто не може. …Просимо надати допомогу у вирішенні проблем, тому, що надалі
становище буде ще більше важким».

Цей лист від 6 листопада 1944 року підписали завідуючий обласним відділом охорони здоров’я
В.І.Гордієнко та виконуючий обов’язки директора інституту Є.І.Кефелі.

Врешті, для розміщення інституту були виділені і закріплені: будинок торгово-промислової палати
Буковини на Театральній площі, 2; замість корпусу теологічного факультету – будинок колишнього
гуртожитку учнів школи «Ion I Nistor» на вулиці Массарика, 2 (теперішній теоретичний корпус на
вул. Богомольця, 2); будинок колишнього управління місцевої залізниці (теперішній навчальний
корпус по вулиці О. Кобилянської, 42); будинок колишньої стоматологічної, а після очної лікарні
по вулиці Балмаша, 3 (теперішній морфологічний корпус на вул. Ризькій, 3).

Під гуртожитки для студентів були виділені: готель «Брістоль» на 100 місць (після капітального
ремонту і реконструкції у 1948-1950 pp. став гуртожитком №1 на 480 місць по вул. Заньковецької,
11); будинок по вулиці Червоноармійській, 7 на 125 місць (теперішній навчальний корпус по вул.
Червоноармійській, 3); будинок по вулиці Червоноармійській, 23 (навпроти теперішнього будинку
торгівлі «Рязань») на 50 місць; 5-й поверх на 130 місць у будинку по вулиці О. Кобилянської, 53
(теперішній Німецький дім). Крім гуртожитків, для проживання студентів інститут наймав і
оплачував із свого бюджету ще 270 місць (так званих «кутків») у приватних квартирах мешканців
міста.

У навчальному корпусі по вул. Богомольця, 2 для забезпечення тільки професорсько-викладацького
складу і студентів інституту розміщались і працювали їдальня закритого типу, пральня і душова,
швейна майстерня (могла пошити 4 костюми або 4 пальто у місяць) і майстерня пошиття та ремонту
взуття (могла виконати замовлення на ремонт 45 пар взуття і виготовити 8 пар нового взуття
щомісячно).

З метою організації допоміжного господарства, інституту було виділено 75 га орної землі в селі
Чорновка (приміське село міста Чернівці).

Незважаючи на всі труднощі, уже з перших років діяльності навчального закладу на Буковині
самовіддана й плідна робота колективу дозволила підняти на належний рівень авторитет інституту
серед інших медичних навчальних закладів та утвердити високу якість чернівецького лікарського
диплома. Вагомий внесок у підготовку медичних кадрів та розвиток медичної науки внесли видатні
науковці інституту, завідувачі кафедр професори С.М.Савенко (нервові хвороби), Б.Л.
Радзіховський (офтальмологія), М.К.Венцьковський та Д.Б.Теодор (акушерство й гінекологія),
В.О.Ельберг, Н.Б.Щупак, М.Ю.Рапопорт, В.А.Тригер (внутрішні хвороби), Є.Р.Цитрицький та
О.Ю.Мангейм (хірургія), З.Н.Гржебін (дерматовенерологія), С.П.Закривидорога (фармакологія),
І.Г.Федоров і Д.С.Четвертак (патофізіологія), К.Д.Філатова (анатомія), О.М.Федорович
(педіатрія), Г.П.Калина (мікробіологія), ЯЛ.Скляров (нормальна фізіологія), Н.М.Шинкерман
(патанатомія), НЛ.Татаренко (психіатрія), МІ.Михалойц (ЛОР-хвороби), А.В.Кирилічева
(гістологія). Саме ця когорта науковців під керівництвом ректорів Д.С. Ловлі (1945-1951 рр.) і
М.Б.Маньковського (1951-1954 рр.) започатковувала діяльність медінституту в перші десять років
після переїзду його в Чернівці. Уже в 1946 році відбувся перший випуск 88 лікарів, із яких 8
отримали дипломи з відзнакою.

Із початком своєї діяльності в Чернівцях інститут стає науково-методичним і
лікувально-профілактичним центром Буковини. Науковці інституту разом із місцевими органами
охорони здоров’я ліквідували в краї епідемії висипного (1944 р.) та поворотного (1945 р.) тифів,
запобігли епідемії черевного тифу (1945 р.), ліквідували високу захворюваність венеричними
хворобами (1944-1948 р.), туберкульозом (1944-1958 р.), ендемічним зобом (1946-1963 р.), більше
ніж у 15 разів зменшили дитячу смертність (1944-1968 р.). Провідні науковці інституту за
сумісництвом обіймали посади головних спеціалістів Чернівецької області (наприклад, хірурга –
Є.Р.Цитрицький, терапевта – В.О.Ельберг, акушера-гінеколога – М.К.Венцковський, невропатолога –
С.М.Савенко, травматолога – О.Ю.Мангейм).

Незабаром загальне визнання не тільки в Україні, а й за її межами отримали наукові розробки
вчених інституту (ректор М.М.Ковальов, 1954-1962 р.) із проблем патології нервової системи,
особливо нейроінфекції (професор С.М.Савенко), психіатрії (професор Г.Ю.Маліс),
гастроентерології (професори Н.Б.Щупак, В.А.Тригер, О.І.Самсон), ендокринології (професори
Я.Д.Кіршенблат, Н.М.Шінкерман, М.М.Ковальов, доцент Б.Б.Роднянський), ембріотопографії
(професори М.Г.Туркевич, В.М.Круцяк), офтальмології (професор Б.Л.Радзіховський), синтезу нових
антимікробних речовин (професори Г.П.Пісько, Г.А.Троян, Г.К.Палій, Ю.Л.Волянський).

У 1963-1974 роках завдяки діяльності ректора О.Д.Юхимця значно розширилась й удосконалилась
навчально-матеріальна база інституту. Проведена реконструкція деяких навчальних корпусів,
побудовані чотири нові гуртожитки для студентів, вступив у дію прекрасний спортивний комплекс,
оздоровчо-спортивний табір на річці Дністер, їдальні та комбінат побутових послуг для студентів,
побудовані тваринник і господарський двір. Під керівництвом ректорів О.Д.Юхимця (1963-1974) та
В.К.Патратія (1974-1993) у зростанні й поширенні авторитету Чернівецького медінституту за межі
України важливу роль відіграла діяльність добре відомих у країні та за її межами науковців
П.М.Гудзенка, Т.К.Набухотного (педіатрія), Г.Т.Піська, Ю.І.Іванова (фармакологія), М.Г.Туркевича
В.М.Круцяка (анатомія), Г.А.Троян, Ю.Л.Волянського, Г.К.Палія (мікробіологія), П.В.Волошина,
І.К.Владковського, В.К.Чернецького (неврологія), О.С.Сокол (Тарабан), В.П.Ліпковського,
А.М.Михайлової (інфекційні хвороби), Е.Ю.Маліса, Ю.А.Антропова (психіатрія), Д.О.Битченка,
О.О.Гладкова (ЛОР-хвороби), Б.А.Пахмурного, А.І.Гоженка, Л.М.Очеленка (патофізіологія),
Я.Б.Кіршенблата (нормальна фізіологія й ендокринологія), В.Л.Хенкіна, Л.І.Романа, С.А.Каца,
Б.О.Мількова (хірургія), В.А.Тригера, О.І.Самсон (внутрішні хвороби).

Утверджували авторитет інституту і його випускники. Два вихованці інституту були призначені на
посаду Міністра охорони здоров’я України: талановитий хірург, член-кореспондент АН і АМН УРСР,
лауреат Державної премії УРСР В.Д. Братусь (1954-1957 pp. та 1968-1975 pp.) і хірург, академік
АМН України Ю.П.Спіженко (1992-1994 pp.).

Багато випускників і науковців інституту очолили відомі в Україні і за її межами науково-дослідні
центри та інститути (член-кореспондент НАМН України Г.В.Гайко – директор Українського НДІ
травматології й ортопедії; член-кореспондент НАМН України Д.І.Заболотний – директор НДІ
оториноларингології; проф. Ю.Л.Волянський – директор Харківського НДІ мікробіології та
імунології; В.В.Поканевич – генеральний директор Української асоціації народної медицини;
В.Шаповал – директор нефроурологічного центру, зав. кафедри урології Харківського медичного
університету; член-кореспондент НАМН України М.Г.Проданчук – директор інституту екогігієни і
токсикології імені Л.І.Медведя (Київ); академік НАМН і член-кореспондент НАН України Д.Д.Зербіно
– директор Інституту клінічної патології Львівського національного медичного університету імені
Данила Галицького; проф. Гоженко А.І. – директор ДП “Український науково-дослідний інститут
медицини транспорту”; проф. Т.Д.Никула – завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №2,
проректор із навчальної й наукової роботи (1986-1997) Національного медичного університету імені
О.О. Богомольця; головний терапевт Естонії Н.В.Ельштейн – доктор меднаук, професор, заслужений
лікар Естонії, широко відомий своїми філософсько-публіцистичними книгами “Діалоги про медицину”,
“Медицина і час”).

Вихованці інституту, а в подальшому знані вчені й громадські діячі, були Надзвичайними й
Повноважними Послами України в Індії (професор Г.І.Ходоровський) і Румунії (професор
Л.І.Сандуляк). Багато випускників університету працюють у країнах ближнього й далекого
зарубіжжя.

Чернівецький медінститут забезпечує не тільки високий рівень фахової підготовки лікарів, але й
надає всі можливості для розквіту талантів, якими Бог обдарував його вихованців. Так, у період
навчання в інституті розкрився й розквітнув усіма барвами талант відомих в Україні і в усьому
світі діячів культури, лауреатів Державної премії імені Т.Шевченка композитора, поета, музиканта
й виконавця естрадних та народних пісень Володимира Івасюка, поета-пісняра, народного артиста
України, громадського діяча Михайла Ткача, лауреата Золотої медалі ЮНЕСКО і звання ” Золоте ім’я
світової культури”, хірурга, піаніста, композитора Йосипа Ельгісера. Усі вони поєднували успішне
навчання із заняттями в гуртках художньої самодіяльності. До речі, одну з найвідоміших
українських пісень у світі «Червона рута» В.Івасюк написав, коли був студентом 4 курсу
Чернівецького медичного інституту (тепер БДМУ) на лекції з дерматовенерології.

У 1997 році Постановою Кабміну України № 312 від 4 квітня 1997р. на базі Чернівецького
медінституту була створена Буковинська державна медична академія (БДМА). У 2005 році академію
реорганізовано у Буковинський державний медичний університет на підставі розпорядження КМУ від
02.03.2005 р. № 46-р та наказу МОЗ України від 15.03.2005 р. № 110 «Про реорганізацію
Буковинської державної медичної академії». Згідно з Постановою КМУ від 29.05.1997 р. № 526 та
наказом Міністерства освіти України від 20.06.1997 р. № 218 БДМУ підпорядковані вищі медичні
навчальні заклади І–ІІ рівня акредитації (Чернівецький, Новоселицький, Вашківецький медичні
коледжі).