Відповідно до Декларації про права інвалідів (ООН, 1975 рік) термін «інвалід» означає будь-яку особу, яка не може самостійно забезпечити повністю або частково потреби нормальної особистої та/або соціального життя через нестачу фізичних або розумових можливостей.
У законі «Про соціальний захист інвалідів» сказано, що інвалід – це особа, яка має порушення здоров’я зі стійким розладом функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або дефектами, що призводять до обмеження. У законодавстві колишнього СРСР існувало дещо інше поняття «інваліда»/«інвалідності», яке було пов’язане з втратою працездатності. При такій постановці питання діти до шістнадцяти років не могли бути визнані інвалідами.
Таким чином, виникла необхідність в появі терміну «дитина-інвалід». До цієї категорії відносяться діти, які мають «значні обмеження життєдіяльності, що призводять до соціальної дезадаптації внаслідок порушення росту і розвитку дитини, здібностей до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, навчання, трудової діяльності в майбутньому».
При визначенні «інвалідності», в нашій країні, традиційно використовується клінічний показник – стійке порушення функцій організму у зв’язку з таким соціальним показником, як ступінь участі в трудовій діяльності (порушення працездатності). «Інвалідність» у дитячому віці можна визначити, як «стан стійкої соціальної дезадаптації, обумовлений хронічними захворюваннями або патологічними станами, що різко обмежують можливість включення дитини в адекватні за віком виховні та педагогічні процеси, у зв’язку з чим виникає необхідність постійного додаткового догляду, допомоги або нагляду.
Наразі в Україні за прикладом європейських держав, відбувається процес переходу до більш гуманної та гнучкої технології. Так, наприклад, в англійській мові термін «інвалід» вийшов з ужитку і вважається дискримінує права людей з нетиповим зовнішнім виглядом і потребами, замість нього по відношенню до дітей використовується визначення «діти з обмеженими можливостями». Уникають так само вживання наступних найменувань: сліпий, глухий, заїка. Замінюють такими словосполученнями як «людина з ослабленим слухом, зором, мовним розвитком».
Всесвітня Організація охорони здоров’я не рекомендує також використовувати терміни «ідіотія», «імбецильність», «розумова неповноцінність». Німецькі дефектологи в позначенні дітей-інвалідів використовують словосполучення «діти з порушеннями», «діти з освітніми труднощами».
Визначення інвалідності дітям встановлює медико-педагогічна комісія, до складу якої входять лікарі, психологи, соціальні педагоги та інші фахівці. І залежно від ступеня порушення функцій (з урахуванням їх впливу на можливості дитини) у дитини-інваліда визначається ступінь порушення здоров’я.
За статистичними даними в Чернівецькій області нараховується біля 4 тисяч дітей-інвалідів. З них 3 тисячі дітей потребують реабілітаційної допомоги. 82% таких дітей проживають у районах області та перебувають у нерівних умовах з дітьми м. Чернівці щодо фізичної можливості проходження та тривалості курсу реабілітації.
Концепція розвитку Буковинського обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Особлива дитина» ґрунтується на принципах гарантування доступності та рівних можливостей в отриманні дітьми області комплексу реабілітаційних послуг, що включає в себе соціальну, педагогічну, фізичну, психологічну реабілітацію дитини та медичний супровід. У центрі соціальної реабілітації «Особлива дитина» діти проходять реабілітацію впродовж 6 місяців. Центр приймає дітей від 6 місяців до 18 років. Основним завданням центру є допомога дитині справлятися з необхідними повсякденними справами.
У центрі працюють висококваліфіковані працівники: психологи, корекційні педагоги, вчителі-методисти, вчителі з навчання основ комп’ютерної грамоти, лікарі-неврологи. До кожної дитини застосовується індивідуальний підхід. Підбираються елементи різних методик (Зайцевої, Марії Монтессорі, Никітіних, Є.В. Сербіної та ін.). Вибір методик для корекції залежить від віку дитини, ступеня ускладнення і клінічного діагнозу та її індивідуальних можливостей та спрямований на формування різних сфер. Також психологи активно працюють з батьками дітей. Батьки, які не мають спеціальної освіти не завжди можуть реально оцінити можливості дитини на ситуацію. Тому психолог надає батькам інформаційну та консультативну допомогу, навчає батьків методів та прийомів ефективної взаємодії з дітьми.
В центрі також сформовано клас для навчання комп’ютерної грамотності, який забезпечений різноманітними навчальними розвиваючими програмами та фільмами. Для дітей з особливими потребами використовують також методики музичної терапії, лікувальної хореографії, казкотерапії.
Наступними етапами Концепції розвитку є
- Організація заходів з формування у дітей 7-14 років можливостей професійного прогнозування та професійних навичок;
- Організація служби соціального патронату на дім;
- Забезпечення на безоплатній основі транспортними послугами дітей-інвалідів, які тимчасово перебувають у центрі.
Концепцією розвитку на середньострокову перспективу є організація інтегративного відділення для груп денного перебування на цілий день для дітей м. Чернівці. Воно буде розміщене так званими «острівцями» на площі біля 1 тис.м2. Дитина перебуватиме на одному «острівці» до досягнення нею певного рівня розвитку, після цього її переводимуть на інший «острівець». І так до досягення нею 18 річного віку. Останній «острівець» визначатиме подальшу участь дитини, її місце в суспільстві.
На базі центру соціальної реабілітації «Особлива дитина» до Міжнародного дня інвалідів 3 грудня 2014 року планується відкриття комплексу соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Школа життя» на 20 стаціонарних ліжок орієнтованих на дітей із Чернівецької області, які зможуть перебувати тут цілодобово. Діти із сільської місцевості зможуть безперервно проходити реабілітацію відповідно до тривалості курсу. Цікавим є те, що на базі школи створений сучасний кабінет сенсорної інтеграції, аналог якого є тільки в Українському медичному центрі реабілітації дітей з органічними ураженнями нервової системи МОЗ України.
У «Школі життя» заплановано створити сенсорну кімнату, яка передбачена для психологічної та педагогічної реабілітації дітей. Адже на сьогодні 50% відсотків дітей потрапляють в центр з органічними ураженнями ЦНС і ще 50% дітей з психічними захворюваннями, затримкою психомоторного розвитку, аутизмом, синдромом Дауна. Створена творча кімната для ізотерапії, ігрова кімната, де діти спілкуються разом із іншими дітками та їх батьками. В «Школі життя» планується впровадження нових методик: групова робота з батьками дітей з особливими потребами, гарденотерапія (лікування за допомогою догляду за рослинами), методика ТАН-Содерберг, яка оптимізує розвиток мови та мовлення у дітей з вадами у психофізичному розвитку. Особливістю школи є те, що створена кімната домоведення та житлова кімната-лабораторія. Кімната домоведення створена для набуття навичок самообслуговування дітей з особливими потребами. Головною метою закладу є підготувати дитину до самостійного існування. Житлова кімната-лабораторія це міні-квартира, де також формуються навичку обслуговування в побуті: прибирання, складання, сортування речей. Батьки також зможуть за показами та розглядом спеціально-сформованої комісії залишати свою дитину до 5 годин у цій кімнаті в групі денного перебування.
Матеріал підготували: завідувач кафедри педіатрії та дитячих інфекційних хвороб Олена Колоскова та асистент кафедри Олена Власова.
