25 листопада на кафедрі соціальної медицини та організації охорони здоров’я
відбувся круглий стіл на тему: «Звинувачення ожирінню» за ініціативи професора Таралло Володимира Леонідовича.
Ожиріння (adipositas; син. Аліментарне ожиріння) – відкладення жиру в організмі у кількості, яке перевищує його відкладення у здорових осіб. До ожиріння як окремої нозологічної одиниці відносять всі випадки, при яких надлишкове відкладення жиру є не наслідком якогось іншого захворювання (наприклад, синдром Іценко-Кушинга, гіпотиреоз та ін.), а є основним патологічним порушенням з невстановленим первинним ураженням будь-якого органа або підсистеми організму.
У осіб молодого віку ожиріння зустрічається тепер значно частіше, ніж у минулому. Але найчастіше ожиріння зустрічається у віці 50 – 59 років. У більш старших вікових групах частота його знижується. Велике поширення ожиріння і зниження середньої тривалості життя у людей з надмірною вагою в порівнянні з людьми нормального ваги робить проблему ожиріння однією з найважливіших в охороні здоров’я. До того на тлі вже існуючого ожиріння в підшкірній жировій клітковині часто розвиваються хворобливі дифузні або вузлуваті пухлини (ліпоми), так звана хвороба Деркума, етіологія якої досі невстановлена.
Одним з обов’язкових компонентів в розвитку ожиріння є переїдання. Етіологічними факторами, що призводять до переїдання, можуть бути шкідливі сімейні звички (звичка з дитинства споживати надмірно багато їжі). Ожиріння нерідко спостерігається у людей, у яких змінився характер роботи (наприклад, при переході з фізичної роботи на адміністративну), внаслідок чого знизилася витрата енергії, але споживання їжі, що відповідало умовам колишньої роботи, міцно ввійшло в стереотип і збереглося, незважаючи на зменшену потребу в ній. Підвищене споживання їжі як один з етіологічних факторів спостерігається і у працівників харчових блоків (кухарі тощо), які стикаються з необхідністю частих проб їжі. Підвищення споживання їжі може виникати також після психічних травм, після тривалого голодування. Однак, відводячи цим етіологічним факторам у частини людей безсумнівне значення в розвитку ожиріння, можна припускати, що поряд з цим у них існувало також порушення нейрогормональних механізмів, що забезпечують у здорової людини відповідність між витратою і споживанням калорій з утриманням жирових відкладень і ваги тіла в фізіологічних межах.
Експериментальні дані дають підставу відвести істотне значення в патогенезі ожиріння також певним центрам гіпоталамуса.
