Всесвітній день боротьби зі сказом (World Rabies Day) був започаткований у 2007 році за ініціативи благодійної організації «Глобальний альянс з боротьби зі сказом» у співпраці з «Центрами з контролю та профілактики захворювань США» та за підтримки Всесвітньої організації охорони здоров’я. Щороку його відзначають 28 вересня. Саме ця дата обрана невипадково – у 1895 році цього дня пішов із життя Луї Пастер, видатний мікробіолог, який став одним із творців вакцини проти сказу. Його відкриття врятувало мільйони людей від смерті після укусів заражених тварин.
Метою Всесвітнього дня боротьби зі сказом є привернення уваги до проблеми поширення цієї смертельно небезпечної інфекції, нагадування про її наслідки та підвищення обізнаності населення щодо заходів профілактики як серед людей, так і серед тварин.
Доцент кафедри інфекційних хвороб та епідеміології Пудяк Христина спільно з лікарями-інтернами епідеміологами провели просвітницький захід, спрямований на підвищення обізнаності громадян щодо сказу. Так, учасники акції розповіли містянам про сказ, можливі джерела захворювання, шляхи передачі інфекції, методи профілактики та способи запобігання зараженню.
Значний інтерес у чернівчан викликали офіційні статистичні дані щодо захворюваності на сказ в Україні, що засвідчили нестійку епідемічну ситуацію щодо даної недуги внаслідок збільшення популяції диких та бродячих тварин та їх міграцією через війну. Так, наприклад у 2023 році зареєстровано 1845 звернень через укуси чи ослинення тваринами, хворими на сказ, — це 4,5 випадки на 100 тис. населення. За оперативними даними, у 2024 році кількість таких звернень зросла до 2427 (5,86 на 100 тис. населення). За інформацією обласних Центрів контролю та профілактики хвороб, у 2024 році в Україні зареєстровано два випадки сказу серед дорослих у Дніпропетровській і Харківській областях. У 2023 році зареєстровано один випадок сказу у дорослого у Вінницькій області. Слід наголосити, що головною причиною, що призвела до захворювання і смерті, укушених скаженими тваринами людей, є небажання або незнання про необхідність профілактичного лікування вакциною. Крім того, причиною смерті від цієї недуги стають пізнє звернення до фахівців та пізній початок лікування. Тим часом очищення рани та імунізація, зроблені якомога раніше після підозрілого контакту з твариною можуть запобігти розвитку сказу практично на 100 %. Тож увагу містян було привернуто до важливості ранньої профілактики інфекції. Також було акцентовано не лише на ознаках хвороби у людини, але й на клінічному перебігу сказу у різних тварин, щоб вчасно запідозрити недугу в домашніх улюбленців.
Лікарі-епідеміологи відповідали на питання чернівчан, як от «що робити з місцем укусу», «куди звертатись за медичною допомогою» тощо та пропонували перехожим інформаційні флаєри з детальною та актуальною інформацією щодо цієї недуги. І що найважливіше, розвінчували поширені міфи пов’язані зі сказом та на тему щеплення, які нікуди не зникають та вводять в оману громадськість:
- Міф про «40 уколів від сказу» – не відповідає сучасній медичній практиці натомість для екстреної профілактики сказу після укусу або ослинення твариною, яка може бути хворою на сказ, достатньо пройти курс з п’яти щеплень.
- Міф про те, що вакцина «погано переноситься», є одним з найстаріших і найстійкіших. Проте, сучасні вакцини максимально безпечні, ефективні та мають дуже низький відсоток теоретично можливих ускладнень.
- Міф, що при вакцинації від сказу суворо заборонено вживати алкоголь, ґрунтується на рекомендаціях щодо щеплення попередньо розробленою вакциною. Сучасні інактивовані вакцини, що використовуються в Україні та світі, не мають таких суворих обмежень. Проте є важливий нюанс – зловживання алкоголем, особливо у великих дозах, завжди негативно впливає на імунну систему, що може знизити реакцію організму на будь-яку вакцину, включаючи антирабічну. Окрім того, алкоголь може посилювати побічні ефекти вакцини.
- Надзвичайно небезпечним є міф про те, що якщо вкусила свійська тварина, то вакцинація не потрібна. Навіть свійська тварина, яка ніколи не виходила на вулицю, може бути носієм вірусу сказу. Вона могла контактувати з іншою хворою твариною або заразитися, наприклад, через укус кажана, який залетів у приміщення. Якщо тварина вкусила, і її щеплення не підтверджено, або її поведінка виглядає підозрілою, є високий ризик зараження.
- Міф, що вакцинація потрібна тільки після укусу також не відповідає дійсності. Насправді, вірус сказу передається не лише при укусі, а й при ослиненні пошкодженої шкіри або слизових оболонок. Особливо небезпечно, коли інфікована слина потрапляє на слизові оболонки очей, носа або рота, навіть якщо немає видимих ушкоджень. Можуть реалізуватись й інші рідкісні шляхи передачі: вірус може передатися через повітря (наприклад при відвідуванні печери, що населяють кажани, які є резервуаром інфекції, але самі не хворіють); були зафіксовані випадки зараження після трансплантації органів від донорів, які померли від недіагностованого сказу. Важливо зазначити, що існує також профілактична (предекспозиційна) вакцинація, яка захищає від вірусу ще до контакту з ним. Вона рекомендується людям, які мають високий ризик зараження: як от ветеринарам і працівникам притулків для тварин; мисливцям і лісничим; туристам, що подорожують до країн з високим ризиком сказу; лабораторним працівникам, які мають справу з вірусом.
- І останній міф полягає в хибному твердженні, що хвора тварина завжди агресивна. В реальності – можливі різні варіанти перебігу хвороби, як у тварин, так і в людей. Може спостерігатися і типова форма хвороби, а може бути паралітична («тихий» сказ), коли стадія збудження відсутня. Тварини з таким перебігом є більш небезпечними, адже людина не насторожена і намагається допомогти тварині з паралічем, при цьому відбувається ослинення шкіри та потрапляння вірусу через мікротравми.
Тож не дайте міфам поставити ваше життя під загрозу. Пам’ятайте, що сказ це смертельна хвороба, але своєчасна вакцинація та відповідальне ставлення до здоров’я є найкращим захистом.
