26 квітня! В ніч із забуття.
Йде страшне створіння – атомне дитя.
Суть його безкровна і зіниць нема
І уста безмовні, і душа німа.
Вирвавшись на волю з мороку ночей,
Вже калічить долі і батьків, й дітей.
Виродок – створіння ціль страшну таїть.
Поглина сумління, душі нам двоїть.
Простяга до серця щупальця страшні
І вселяє муки, муки неземні.
Присипляє мозок посвистом глухим.
Стронцієву дозу сипле, наче дим.
26 квітня! Люди не проспіть!
Атомне століття раною горить.
Чорнобильська катастрофа 26 квітня 1986 року — це найбільша техногенна аварія в історії людства, що стала незагоєною раною України. Вибух на 4-му енергоблоці ЧАЕС спричинив радіоактивне забруднення, примусив евакуювати понад 116 тисяч осіб, забрав тисячі життів ліквідаторів та перетворив 81 населений пункт України на пустку.
На станції після вибухів почалася робота, в якій прийняли участь багато ліквідаторів страшної катастрофи. В спеціальних костюмах, взутті, фартухах, на даху збирали уламки радіаційно-хімічного брухту І скидали вниз. Роботи велися в основному вручну. Повітря було токсичним, іонізуюче проміння проникало через костюми. Але ліквідатори не зупинялися, робили все від них залежне. Ці люди стали ГЕРОЯМИ.
25 березня 2026 року доценткою кафедри догляду за хворими та вищої медсестринської освіти Оксаною ЮРКІВ разом зі студентами 4 групи 2 курсу медичного факультету проведено виховну годину-спомин про Чорнобильську катастрофу.
Студенти Тертична Оксана, Цуркан Анастасія, Крохмалюк Віта, Корчинська Олександра виступили з інформацією про своїх земляків з Хмельниччини (Миколу Ващука, Володимира Дзюбу), Буковини (Івана Рубленика та Леоніда Житаря), Черкащини (Володимира Правика), які були серед перших, хто прибув на місце аварії. Коли ми говоримо про Чорнобильську катастрофу, ми часто оперуємо масштабними цифрами: мільйони кюрі, зони відчуження, тисячі постраждалих. Але за кожною такою цифрою стоять долі конкретних людей. Радіація вже робила свою невидиму справу, але тоді про неї майже нічого не знали…
Та не лише ліквідатори стали героями цієї історії. Поруч із ними були лікарі, які приймали на себе інший, не менш важливий фронт — боротьбу за здоров’я людей. Лікарі Чернівецького краю проводили обстеження населення, контролювали стан дітей, лікували наслідки радіаційного впливу, працювали без відпочинку. Це була тиха, але дуже важлива боротьба — боротьба за життя.
Істориĸи називають ліĸвідацію наслідĸів аварії наймасштабнішою техногенною операцією в історії людства. І ĸожен її учасниĸ, від пожежниĸа до шофера, від будівельниĸа до війсьĸового, став частиною живого щита, яĸий захистив Європу від ще більшої ĸатастрофи. Чорнобиль навчив людей цінувати здоров’я, берегти природу та пам’ятати про відповідальність перед майбутнім.
Вже 40 років минуло від тієї трагедії, та ми не забуваємо про неї. В Україні, мабуть, немає такого місця, яке б не було пов’язане з горем Чорнобиля. Комусь довелося стати в ряди тих, хто ліквідовував наслідки аварії, комусь рятувати життя і здоров’я потерпілих, а хтось допомагав матеріально і морально. Цей день залишив «чорні» спогади, він досі хвилює багатьох людей: у всіх причетних залишилася рана, яка не загоється. І ми будемо пам’ятати цих людей, адже вони – це наша історія, це наші герої!
За днями дні, минав повільно рік,
За днями дні – і другого немає.
Нехай же лихо наше проминає
І в світі не повториться повік.
Хай стане мир міцніший у стократ
Хай над землею чисте небо буде,
Чорнобиль – попередження, набат?
Його уроків людство не забуде!
Інформацію підготувала: доцент кафедри догляду за хворими та вищої медсестринської освіти Оксана ЮРКІВ.
