• Українська
  • English
Лауреати Нобелівської премії, чиї дослідження присвячені проблемам вуха, горла і носа
Share on facebook
Share on google
Share on twitter
Share on linkedin
чиї дослідження присвячені проблемам вуха

Лауреати Нобелівської премії, чиї дослідження присвячені проблемам вуха, горла і носа

Світове медичне товариство 29 вересня відзначає День отоларинголога, а самі отоларингологи згадують видатних науковців і лікарів, легендарних хірургів і талановитих вчених та їх вагомий внесок в отоларингологію.

Найбільш почесною, престижною, знаною відзнакою в світі є Нобелевська премія, що визначає найвидатніші досягнення в певних галузях науки. Ми пишаємося тим, що серед лауреатів є науковці, розробки котрих стосуються отоларингології. І хоча суто отоларингологом можна вважати тільки одного лауреата – Роберта Барані, праці всіх чотирьох науковців є надзвичайними здобутками, що визначили подальший розвиток науки і значно просунули вперед практичну отоларингологію.

Роберт Барані

У 1903 році Р.Барані почав працювати асистент-професором в клініці вушних хвороб Віденського університету, де захворювання вуха лікували переважно промиванням слухового каналу теплою водою, після чого у хворих періодично виникали запаморочення. Випадково промивши вухо пацієнту спочатку надто гарячою, а потім надто холодною водою, Барані відкрив практичній отоларингології калоричну пробу та описав механізм виникнення ністагму. Це дало поштовх бурхливому розвитку досліджень вестибулярного аналізатору. Досі калорична проба є одним з найбільш розповсюджених методів вивчення функції півколових каналів.

Одразу від початку Першої світової війни Р.Барані записався добровольцем і працював військовим лікарем. Трагізм ситуації в отриманні Нобелевської премії для Барані був в тому, що на момент присудження він був військовополоненим і відбував покарання в Туркменістані. І лише через 2 роки російський цар дозволив Барані повернутися на батьківщину і отримати нагороду.

Георг фон Бекеши

До Бекеши існувало чотири теорії сприйняття звуків різної висоти. Згідно першої, звук викликає коливання одної ділянки основної мембрани; згідно другої – звук генерує хвилю, що біжить; третя теорія – звук генерує хвилю, але хвиля стояча і, нарешті, прихильники четвертої теорії вважали, що виникають коливання всієї мембрани. Досліди Бекеши довели, що вірні припущення є майже у всіх теоріях. На його моделі мембрани з гуми вдалося наглядно довести, що коливання мембрани виникають за типом хвилі, що біжить. Хвиля певної частоти змушує вібрувати все ділянки мембрани, але одна з них вібрує сильніше за інших. Чим вище частота звуку, тим ближче до середнього вуха розташована ділянка, що вібрує.

У 1946 році Бекеши створив новий тип аудіометру. В 40-50-х роках йому вдалося побудувати механічну модель внутрішнього вуха та відтворити картину біомеханіки завитки, що значно просунуло вперед отохірургію, оскільки дозволило отохірургам імплантувати штучні барабанні перетинки. 

Річард Ексел і Лінда Бак 

Отримали Нобелевську премію з фізіології і медицини в 2004 році за дослідження «нюхових рецепторів і організації системи органів нюху». Ексел відкрив родину генів, що кодують білки, які уловлюють запахи. Результати його досліджень дозволили пояснити механізм роботи органів нюху. За допомогою методу, що був розроблений в лабораторії Лінди Бак, було показано, що нюхова система використовує комбінаторну схему кодування запахів.

Дослідники цієї лабораторії встановили, що нюхові нейрони, котрих нараховується до 10 мільйонів, на своїй поверхні мають близько 350 різних видів рецепторних білків, при цьому один нейрон несе на своїй поверхні тільки один вид рецепторного білку. В такому випадку проблема ідентифікації активованого певною пахучою речовиною нейрону зводиться до виявлення мозком нейрону, що подав сигнал. При цьому кожен запах (одорант) складається з певних елементів (одотопів), подібно тому як мелодія складається з певних нот. Кожен одотоп взаємодіє з «своїм» білком на поверхні нейрона, відповідно, активує «свій» нейрон.

Чим більше компонентів містить аромат, тим більша кількість нейронів активується. В такому випадку кожен рецептор є компонентом комбінаторного рецепторного коду наче літера своєрідної «нюхової абетки». Така комбінаторна схема дозволяє розрізняти надзвичайно велику кількість ароматів (у випадку людського носу – до 10000).

Матеріал підготувала: Світлана Левицька – професор курсу отоларингології кафедри дитячої хірургії та отоларингології БДМУ. 

Корисно знати