Споконвіку сім’я була найважливішою суспільною цінністю.
Але ж що таке сім’я? У кожного з нас своє уявлення про неї. Для одних – це відповідальність, тепло і порозуміння, а для інших – покарання. Цікаво, що якщо провести опитування кожного члена сім’ї, то всі відповіді будуть різними.
Нинішні психологи, що працюють в області сімейних відносин, звернули увагу на те, що більшість сучасних молодят насилу відповідають на це запитання або про способи досягнення сімейного щастя. У першу чергу згадуються чоловік з дружиною, батьки з дітьми, бабусі з дідусями. І практично ніхто не говорить про любов і турботу, радощі і печалі, звички і традиції, про нелегкий, тернистий шлях, який повинні пройти два люблячих серця, що налаштовані на виконання одного завдання. Адже сім’я це не лише люди, а й стосунки між ними.
Із соціально-психологічного погляду сім’я є малою соціальною групою людей, що заснована на шлюбі та (чи) кровній спорідненості і функціонує на основі спільного побуту, матеріальної і моральної взаємодопомоги.
Сім’я виконує функції, пов’язані із задоволенням потреб сім’ї:
- економічну, що спрямована здебільшого на забезпечення матеріальних, господарсько-побутових потреб;
- регулятивну, що полягає в регулюванні стосунків між членами сім’ї на основі моральних норм через первинний соціальний контроль, реалізацію особистого авторитету і влади;
- репродуктивну, що спрямована на народження дітей і продовження людського роду;
- сексуальну, що передбачає реалізацію сексуальних стосунків подружжя, досягнення ними сексуального задоволення;
- виховну, що реалізується у трьох аспектах — первинна соціалізація дитини; постійний вплив дітей на їхніх батьків, а також систематичний виховний вплив сімейної групи на кожного свого члена;
- комунікативну, що задовольняє потреби членів сім’ї у спілкуванні і взаємодії один з одним і соціумом, багато в чому визначаючи характер сприйняття останнього;
- рекреативну, що передбачає організацію дозвілля і відпочинок;
- психотерапевтичну, що реалізується у двох аспектах — “погладжування” (ласка й увага один до одного) і “резонування” (розуміння і допомога один одному в оцінюванні позицій з важливих проблем, підтримування іншого в його самореалізації й особистісному розвитку).
Структура сімейних ролей диктує членам сім’ї що, коли й у якій послідовності вони мають робити, вступаючи у взаємовідносини.
У подружній підсистемі розрізняють чотири основні подружні ролі — “сексуальний партнер”, “друг”, “опікун”, “захисник”, під час виконання яких реалізуються відповідні потреби: сексуальні, побутові, потреби в емоційному зв’язку, теплих стосунках, опіці.
Згідно з іншою класифікацією існують подружні ролі традиційні, товариські та ролі партнерів, від узгодженості яких залежать особливості взаємин подружжя. Так, традиційні ролі передбачають з боку дружини народження і виховання дітей, створення домашнього затишку і ведення домашнього господарства, пристосування до залежності і терпимість до обмеження сфери діяльності. З боку чоловіка вимагається прийняття основних рішень, підтримка сімейної влади і контроль, економічна безпека і захист сім’ї, емоційна вдячність дружині за пристосування до залежності.
Товариські ролі потребують від подружжя забезпечення моральної підтримки і сексуального задоволення, жвавого і цікавого спілкування один з одним і оточуючими.
Ролі партнерів потребують і від дружини, і від чоловіка економічного внеску в сім’ю згідно з розміром заробітку, спільної відповідальності за дітей, участі у веденні домашнього господарства і розподілу правової відповідальності.
Особливості рольових і міжособистісних стосунків членів сім’ї, їх взаємодії відбиваються на емоційному рівні та відносно стійкому психічному стані (настрої) сім’ї, тобто на її психологічному кліматі.
Психологічний клімат сім’ї, у свою чергу, впливає на міжособистісні стосунки її членів, на їхнє світовідчуття, самооцінку, саморегуляцію себе як особистості, на життєдіяльність і життєздатність сімейного колективу загалом.
З огляду на викладене розрізняють сім’ї зі сприятливим і несприятливим психологічним кліматом.
Сім’ї зі сприятливим психологічним кліматом характеризуються згуртованістю, доброзичливістю і водночас високою вимогливістю подружжя один до одного, відповідальністю, почуттям захищеності емоційної задоволеності в сім’ї. Важливий показник сприятливого сімейного психологічного клімату — прагнення до спільного розв’язання сімейних проблем, проведення дозвілля при одночасній відкритості сім’ї, її широких соціальних контактах.
Основою для формування сім’ї є шлюб як санкціонована суспільством форма стосунків між особами різної статі. В українській мові шлюбний союз позначається словом “шлюб”, що походить від давньослов’янського “сълюб”, що означає “урочисту обіцянку” (“сълюбитись” — домовлятися).
Під стабільністю шлюбу і сім’ї розуміємо такі їх особливості, що забезпечують задоволеність людини від перебування в цих соціальних інститутах, створюючи умови для особистого щастя, особистісного зростання кожного з їх членів. Розрізняють шлюби з любові, за стереотипом, з розрахунку, залежно від особливостей шлюбно-сімейної мотивації.
Мотивація взяття шлюбу включає чотири основних мотиви:
- інтимно-особистісний (прагнення знайти бажаного партнера для кохання);
- морально-психологічний (бажання знайти духовно близького супутника життя);
- сімейно-батьківський (орієнтація на народження і виховання дітей);
- господарсько-побутовий (орієнтація на налагоджений побут і ведення домашнього господарства).
Ієрархія цих мотивів визначає критерії вибору шлюбних партнерів. Істотною підставою для взяття шлюбу є любов. У психології любов — це інтенсивне, напружене і відносно стійке почуття суб’єкта, фізіологічно зумовлене сексуальними потребами і соціально сформованим прагненням бути своїми індивідуально значущими рисами з максимальною повнотою представленими в життєдіяльності іншого так, щоб пробуджувати в нього потреби у відповідному почутті такої самої інтенсивності, напруженості і стійкості.
Сучасна соціальна психологія виокремлює в любові три основних компоненти: емоційний (симпатія, часто неусвідомлена, інстинктивний потяг до людини, причини якого ще остаточно не з’ясовані);· раціональний (повага, усвідомлення і визнання достоїнств людини);· поведінковий (уміння не тільки переживати почуття любові, а й у відповідний спосіб виявляти його в діяльності, спрямованій на отримання власної радості через радість іншої людини, у прагненні зменшити її страждання).
У цьому зв’язку існує така формула любові: якщо мені добре від того, що добре тобі, і якщо я хочу, щоб тобі було краще і я роблю все для цього, то я тебе люблю.
Таким чином, здатність любити прямо залежить від уміння співпереживати, думати передусім не про себе, а про того, кого любиш.
Аналіз впливу шлюбно-сімейної мотивації на задоволеність шлюбом свідчить, що серед тих, хто уклав подружній союз з любові і за спільністю поглядів водночас, найбільше задоволених шлюбом.
За дослідженнями Е. Ейдеміллера, у сім’ях, де спостерігаються порушення в нормальній реалізації сімейних функцій (у так званих дисфункціональних сім’ях) і відповідно незадоволеність шлюбом, причини створення сім’ї були іншими: втеча від батьків, почуття обов’язку, самотність, наслідування традицій (ініціатива батьків), любов, престиж, пошук матеріальних благ, помста колишньому коханому(ій).
Задоволеність шлюбом залежить також від узгодженості шлюбно-сімейної мотивації, яка багато в чому зумовлює його стабільність. Розрізняють такі фактори стабільності сім’ї, як дієвість правових і моральних норм, стабільність соціальної системи, культурних і національних традицій, рівень життя у країні, очікування референтних для сім’ї людей, готовність до сімейного життя; матеріальні і соціальні умови життя; шлюбно-сімейна мотивація конкретної сім’ї; рівень подружньої сумісності, особливості міжособистісного спілкування подружжя, у яких виявляються їхні почуття (любов, відповідальність, почуття обов’язку тощо).
Таким чином, основними факторами, що формують стабільність шлюбу, є внутрішні суб’єктивні, тобто психологічні. Насамперед — це подружня сумісність як соціально-психологічний показник згуртованості сім’ї.
Другий рівень подружньої сумісності становить функціональна рольова узгодженість, тобто узгодженість структури, розуміння, розподілу і прийняття сімейних і міжособистісних ролей.
Вищим рівнем сумісності є ціннісно-орієнтаційна єдність, що фіксує ступінь збігу оцінок подружжям сімейних цілей і цінностей.
Розрізняють такі сімейні цілі:
· пов’язані з вихованням дітей, коли для сім’ї особливо важливе саме спільне виховання дитини батьком і матір’ю;
· що припускають насамперед подальший розвиток подружжя як особистостей, включаючи захоплення на дозвіллі, інтенсивне і змістовне внутрішньосімейне спілкування;
· зумовлені важливістю створення свого домашнього гнізда з наданням йому своєрідності і затишку.
Опитування, яке здійснив Український науково-дослідний інститут з проблем молоді, показало, що молоді сім’ї на перше місце висувають функцію народження і виховання дітей (90,3 % опитаних), на друге — задоволення потреб у коханні, особистому щасті, почуття захищеності (74,2 % респондентів).
При цьому існують гендерні відмінності в сімейних цінностях. Так, жінки більшою мірою орієнтовані на народження і виховання дітей, духовне спілкування членів сім’ї, задоволення потреби в любові, особистому щасті, взаєморозумінні. Чоловіків же порівняно з жінками в сімейному житті більшою мірою приваблює можливість задоволення сексуальних потреб, ведення здорового способу життя, упорядкування побуту.
Серед загальнолюдських цінностей чоловіки найчастіше виокремлюють цікаву роботу, професійне зростання, а також впевненість у собі, матеріальну забезпеченість і спілкування з друзями.
Умови успішного сімейного спілкування:
· відкритість, відсутність у подружжя таємниць один від одного, заборонених тем, можливість відверто висловити свої думки, виявити почуття;
· підтвердження у процесі спілкування позитивного уявлення про себе в кожного з партнерів;
· активний трансактний обмін, постійне обговорення думок, почуттів, вражень;
· ситуативна адекватність, обумовленість форм спілкування подружжя конкретною ситуацією.
Основною причиною порушення комунікації в сім’ї є перевантаженість спілкування вторинними функціями (посилена перевірка відповідності уявленням кожного з партнерів про себе, один про одного і їхні стосунки). При цьому надмірно центроване на партнері ставлення до нього, сумнів у його вірності, підозра у зраді формують особливий психічний стан – ревнощі.
Подружні комунікації порушує також неадекватне уявлення як про себе, так і про партнера, що зумовлюється, зокрема, функціональними стереотипами (“ти — дружина (чоловік), отже, повинна (повинен) …”). При цьому виявлено, що дружини здатні дещо краще розуміти своїх чоловіків, хоча при цьому існують певні похибки в уявленнях партнерів один про одного. Наприклад, дружини схильні переоцінювати життєрадісність, оптимізм і недовірливість чоловіків і недооцінювати їхню здатність переживати почуття провини, чоловіки ж – переоцінювати рівень збудливості і неврівноваженості своїх дружин.
Це, безумовно, може істотно вплинути на характер взаємин у сім’ї. Загалом сукупність суб’єктивних психологічних факторів стабільності шлюбу і сім’ї можна об’єднати в поняття “психологічне здоров’я сім’ї”. Під психологічним здоров’ям сім’ї розуміється інтегральний показник динаміки життєво важливих для сім’ї функцій, що виражає якісний аспект соціально-психологічних процесів, які відбуваються в ній.
Психологічно здоровій сім’ї притаманні такі властивості: гуманність (турбота й увага до людини як найвищої сімейної цінності), гармонійність (високий рівень сумісності членів сім’ї), життєздатність (стійкість проти впливу зовнішніх дестабілізуючих факторів) та ін.
До показників, за якими оцінюють психологічне здоров’я сім’ї, належать:
· подібність сімейних цінностей, ціннісно-орієнтаційна єдність;
· функціонально-рольова узгодженість;
· соціально-рольова адекватність, або міра здійснення очікувань членів сім’ї стосовно один одного, відсутність конфліктів між роллю й особистістю;
· адаптивність, або міра пристосування до соціально-психологічного клімату сім’ї після перебування в іншому середовищі, особливо кризовому, прагнення зберегти комфортні емоційні сімейні стосунки;
· емоційна задоволеність шлюбом, сімейними стосунками;
· спрямованість на сімейне довголіття, усвідомлене прагнення до нових (найближчих і перспективних) сімейних цілей.
Таким чином, психологічно здорова сім’я (така, що успішно функціонує), створює умови для реалізації потенціалу кожного її члена, оптимальну модель для оволодіння соціальними навичками, що може бути перенесена в зовнішнє середовище. Межі між підсистемами в такій сім’ї досить прозорі для забезпечення спілкування між підсистемами і із зовнішнім середовищем і досить недоторканні для підтримки їх автономності; сім’я з повагою ставиться до правил, що визначають відносини між підсистемами і внутрішні процеси в кожній з них.
Важливою умовою становлення психологічно здорової сім’ї, зміцнення її стабільності є формування готовності особистості до шлюбу і сімейного життя, у якій виокремлюються чотири компоненти:
1) фізична і фізіологічна зрілість майбутнього подружжя, коли чоловік стає здатний зачати, а жінка – виносити і народити здорову дитину; при цьому існує реальна суперечність між юридично встановленим шлюбним віком, що свідчить передусім про фізичну зрілість майбутнього подружжя, і їх соціальною зрілістю, яка найчастіше настає значно пізніше;
2) соціальна готовність, яка означає, що майбутні шлюбні партнери є рівноправними членами суспільства, які спроможні виконувати соціальні ролі й обов’язки, усвідомлюють правову основу шлюбу, готові взяти на себе відповідальність один за одного і за своїх дітей, здатні матеріально забезпечити сім’ю;
3) етико-психологічна готовність, що передбачає сформованість адекватних шлюбно-сімейних стосунків, уявлень майбутнього подружжя про шлюб і сім’ю, подружні і батьківські обов’язки, розуміння співвідношення між любов’ю і шлюбом; уміння цінувати особистісні якості партнера, об’єктивно оцінювати власні почуття і ставлення до обранця; спрямованість на іншу людину; розуміння основ формування психологічно здорової сім’ї, створення сприятливого соціально-психологічного клімату сім’ї і наявність відповідних умінь; при цьому для того, хто бере шлюб, важливо вміти спроектувати реалістичну модель майбутньої сім’ї, її уклад з урахуванням впливу способу життя батьківських родин, матеріально-економічних можливостей, шляхів реалізації спільних планів на майбутнє;
4) сексуальна готовність, орієнтація на спільність сексуально-еротичних переживань з коханим партнером іншої статі, якому людина довіряє і на чию довіру здатна відповідати, з якою вона хоче і може поділяти відповідальність за спільну працю, продовження роду і відпочинок для того, щоб забезпечити можливості сприятливого розвитку дітей; при цьому важливе значення має наявність знань з анатомії і фізіології, культури статевого спілкування.
Особливу роль у формуванні готовності до створення сім’ї відіграє етико-психологічна готовність, яка зумовлює здатність до шлюбу, тобто спроможність
· турбуватися про іншу людину;
· співчувати, співпереживати іншому;
· спілкуватися на основі співпраці з іншим;
бути терпимим (толерантним), сприймати іншу людину з її індивідуальними особливостями, звичками, навіть протилежними власним, вміння пристосовуватися до них.
Сексуальна готовність до шлюбу багато в чому зумовлена особливостями статевого виховання в сім’ї.
Дослідження сучасної сім’ї свідчать про недостатній рівень готовності подружжя до шлюбу. При цьому особливо значущими є дві взаємозалежні проблеми: малодітність і розлучення. Дві третини розлучень припадають на перші п’ять років шлюбу, причому половина з них — на перший рік. Це спричинюється багатьма факторами: завищеними очікуваннями від шлюбу, особистісною незрілістю подружжя, комунікативною некомпетентністю та ін.
Тому, крім стихійного формування готовності до шлюбу і сімейного життя як складової загального процесу становлення особистості, як і раніше, актуальною є спеціальна підготовка молоді до шлюбу і сімейного життя, що передбачає підвищення відповідальності молоді у шлюбно-сімейних стосунках, а також щодо батьківства; формування здорового способу життя через роз’яснення залежності сексуальності, можливості батьківства від наявності шкідливих звичок (куріння, алкоголізму, вживання наркотиків); · формування психологічної компетентності щодо особливостей взаємин у сім’ї, дитячої психології;· висвітлення питань раціонального ведення господарства, ефективної організації бюджету сім’ї.
Це надасть знання кожному як мудро і правильно створювати сім’ю і як зберегти в ній любов, мир та злагоду.
Матеріал підготували: Карвацька Н.С., Рудницький Р.І. – доценти кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка
