В історію людства інфекційні захворювання вписали значну кількість страшних сторінок. Епоху небувалого “розквіту” переживала не тільки чума, але такі тяжкі захворювання як проказа, холера, сифіліс, віспа.
Але у XIX столітті медицина досягла значних успіхів у боротьбі з інфекційними хворобами, особливо бактеріального походження. Люди навчилися захищатися від збудників, створюючи штучний імунітет, поліпшення умов життя також сприяло, особливо у країнах Європи та Північної Америки, подоланню багатьох інфекцій. Епідемічна ситуація в Україні загострюється у зв’язку з соціальними та економічними негараздами.
Завдяки широким та швидким транспортним переміщенням людей, вантажів по планеті, масовому туризму, міграції перелітних птахів до різних географічних зон з ендемічних районів заносяться екзотичні інфекційні захворювання.
Григорій Миколайович Мінх (1835-1896) – лікар-інфекціоніст, епідеміолог і патологоанатом, очолював кафедру патологічної анатомії з 1876 по 1894 рр., вивчав маловивчену на той час хворобу – проказу. У своїх виступах і працях доводив заразливість прокази, що мало принципове значення. На його думку, хвороба мала припинятися за умови застосування необхідних санітарно-гігієнічних заходів і єдиним дійовим заходом у боротьбі з нею рекомендував відділення хворих від здорових. Дослідник писав: “Я вважаю не тільки корисним, а й необхідним, щоб медична адміністрація визнала проказу хворобою заразною, а відокремлення хворих – обов’язковим”.
Проказа – інфекційне захворювання, яке передається контактним шляхом (слизова оболонка верхніх дихальних шляхів та шкіра), характеризується ураженням периферійної нервової системи, шкіри, верхніх дихальних шляхів, кистей, стоп, очей. Від моменту зараження до появи клінічних ознак проходить до 5 років, тільки у 10-20% інфікованих осіб розвиваються ознаки захворювання.
Розрізняють такі форми прокази: туберкулоїдну, лепроматозну, недиференційовну.
Туберкулоїдна форма перебігає відносно доброякісно, при ній уражаються нервові структури і меншою мірою шкіра, на якій виникають плямисті елементи, а з боку нервової системи проявляються поліневрити, контрактури, атрофія м’язів, трофічні виразки. Починається з появи чіткої, великої гіперпігментованої чи гіпопігментованої плями, в ділянці якої відмічається повзання мурах та поколювання, в подальшому пляма збільшується, краї піднімаються, центральна її частина атрофується та западає, шкіра в цій ділянці позбавлена чутливості, відсутні потові та сальні залози, волосяні фолікули. Нерви залучаються до патологічного процесу відносно рано, поверхневі нерви збільшуються в розмірах, виступають під шкірою у вигляді тяжів, пальпація нервів болюча, як наслідок виникає атрофія м’язів, особливо кисті та стоп, утворюються нейротрофічні виразки, можливе відпадіння фаланг.
Лепроматозна форма характеризується ураженням органів та тканин з їх руйнацією. На шкірі, особливо в ділянці колін, попереку, обличчя, ліктьових суглобів, зап’ястя з’являються висипання червоно-бурого кольору, які пізніше перетворюються у бляшки, краї яких опуклі та ущільнені, в подальшому утворюються бугристі вузли синюшно-коричневого кольору.
Висипання розташовуються на обличчі, призводять до зморщення шкіри хворого і нагадують “лев’ячу морду”, з часом висипання розпадаються і утворюються виразки. Основними симптомами прокази є випадіння зовнішньої третини брів, утруднене дихання, закладеність носа та носові кровотечі, деформація хрящів носа призводить до западання носа, розвивається кератит та іридоцикліт, у чоловіків інфільтрація та склероз яєчок призводить до безпліддя, розвивається гінекомастія.
Недиференційована форма є проміжною між туберкулоїдною та лепроматозною, характеризується симетричним ураженням малогомілкових, ліктьових нервів, супроводжується сильним болем, порученням чутливості, облисінням, атрофією нігтьових пластинок. Як наслідок захворювання призводить до деформації кисті, втрати пальців, дистальних відділів кінцівок, амілоїдозу, сліпоти.
Лікування прокази потребує участі ортопеда, офтальмолога, невропатолога, фізіотерапевта. Хворі потребують госпіталізації у лепрозорії, за відсутності агресивного перебігу захворювання лікування проводять амбулаторно.
Отже, людство приречене співіснувати зі збудниками інфекційних хвороб, що є невід’ємною частиною біосфери, людина повинна розуміти, яку загрозу для неї несуть інфекційні хвороби, якими шляхами збудники потрапляють в організм, яка має бути поведінка людини, щоб особисто зашкодити збуднику проникнути в організм, або зменшити його дозу. Це особливо актуально на першому етапі розвитку нових епідемій, ще не вивчених хвороб та біологічних катастроф терористичного походження.
Матеріал підготували: Кривецький В.В., д.мед.н., професор, завідувач кафедри, Процак Т.В. к.мед.н., доцент, кафедра анатомії людини ім. М.Г. Туркевича
