Нинішнє погіршення епідемічної ситуації в Україні знаходить своє відображення в почастішанні випадків інфекційних хвороб, кількості спалахів інфекцій.
Однією з причин такого явища є наявність активного, однак «прихованого» джерела інфекційних чинників бактерійних захворювань – бактеріоносіїв. Якщо хворого на інфекційну хворобу можна виявити за наявністю специфічних синдромів (лихоманки, екзантеми, жовтяниці, гепатоспленомегалії, лімфаденопатії та ін.), то особу-носія патогенних збудників заразних інфекційних захворювань встановити вдається виключно за результатами бактеріологічного обстеження в мікробіологічній клінічній лабораторії.
Пропоную розглянути патофізіологічні та епідеміологічні аспекти цього явища. В основі бактеріоносійства лежить різновид інфекційного процесу, за якого відбувається взаємодія мікроорганізму (збудника хвороби) та організму людини на рівні «вхідних воріт» інфекції. Різноманітні мікроби добре витримують вплив захисних факторів і колонізують нестерильні порожнини різних організмів. До тривалого виживання в складі мікробних спільнот здатні не тільки сапрофітні та умовно-патогенні, але і деякі патогенні збудники.
Є декілька патогенетичних механізмів формування бактеріоносійства, які відображені в класифікації, за якою виділяють «здорових», імунних та рековалесцентних носіїв.
Для «здорового носійства» характерним є розвиток специфічних імунних реакцій, які позбавляють збудника можливості повністю реалізувати свої патогенні властивості, але виявляються безсилими видалити його з організму. Здебільшого це ті, що не хворіли в минулому і не щеплені, часто дане носійство трапляється при дифтерії, скарлатині, поліомієліті, холері, менінгококовій хворобі, амебіазі, ВІЛ-інфекції, гострих гепатитах А і В.
Імунними носіями можуть стати ті, що перехворіли (на черевний тиф, дифтерію, скарлатину, поліомієліт, холеру, менінгококову інфекцію), а також щеплені особи (поліомієліт, дифтерія). Тривале виживання в організмі людини багато в чому визначає здатність патогенів «тікати» від дії захисних факторів (наприклад, за рахунок зміни антигенної структури або шляхом антигенної мімікрії).
Реконвалесцентні носії бувають: гострі – до 3-х місяців після хвороби – дифтерія, скарлатина, менінгококова інфекція, поліомієліт, черевний тиф, сальмонельоз, холера, шигельози, амебіаз, вірусний гепатит А, вірусний гепатит В; хронічні – більше 3-х місяців після хвороби – сальмонельози і черевний тиф, паратифи, гепатит В, малярія.
Носієм вважають клінічно здорову людину, в організмі якої знаходиться збудник інфекційної хвороби, що періодично і, зазвичай, у відносно невеликій кількості виділяється у навколишнє середовище.
Епідеміологічне значення носійства полягає в тому, що воно притаманне багатьом інфекційним хворобам, а його значення при різних хворобах для підтримання безперервності епідемічного процесу неоднакове. При таких захворюваннях як дифтерія, поліомієліт, менінгококова інфекція, скарлатина, циркуляція збудника підтримується, в основному, за рахунок саме носіїв. Водночас епідемічна небезпека бактеріоносія визначається умовами його життя та характером, видом роботи, а також тим, що носії можуть вести активний спосіб життя і виявлення їх можливе лише лабораторними методами. Переважна більшість носіїв інфекційних хвороб на сьогодні не виявляється і не реєструється. На превеликий жаль, останнім часом в Україні відсутній належний інфекційний контроль за ресторанним бізнесом, закладами та місцями торгівлі та ін., працівники яких, буває, роками не проходять достовірний медичний огляд з оцінкою результатів бактеріологічних досліджень, що не дозволяє своєчасно виявляти бактеріоносіїв і призводить до періодичних спалахів інфекційних хвороб.
Сподіваємось, що «інфекційний ящик Пандори» все ж таки вдасться ліквідувати, цьому сприятиме усвідомлена позиція владних структур і пересічних українців задля досягнення спільного інфекційного благополуччя.
Матеріал підготували: професор кафедри внутрішньої медицини та інфекційних хвороб Василь Москалюк та доцент Анюта Сидорчук.
