На догоспітальному етапі невідкладну медичну допомогу зазвичай надають медичні працівники виїзних бригад швидкої медичної допомоги.
Також невідкладна допомога може здійснюватися на місці події як особами, які не мають медичної освіти, однак за своїми службовими обов’язками повинні володіти основними навичками з урятування та збереження життя (працівники поліції, рятувальники, водії громадського транспорту, провідники вагонів, закладів харчування та ін.), а також просто пересічними громадянами. Оскільки така допомога має бути наданою за принципами «будь-де» та «будь-коли», надавати її часто доводиться в умовах далеких від ідеальних – в залюднених громадських місцях, в будь-який час доби та за різних погодніх умов. Одним з базових елементів надання невідкладної допомоги є заходи щодо забезпечення та контролю прохідності дихальних шляхів.
На сьогодні існують різні методи забезпечення прохідності дихальних шляхів.
На догоспітальному етапі навіть за відсутності спеціальних засобів використовують прості, та водночас ефективні методи, такі як ревізія ротоглотки за допомоги пальців та видалення ними твердих сторонніх предметів, прийоми Геймлиха і Сафара, а також технічно прості засоби (повітряводи – назо- та орофарингеальні Гведела (Guedel), Cафара (Safar) та Магілла (Magill))
Дані методи не вирішують всіх важливих проблем захисту дихальних шляхів (наприклад від аспірації), однак дозволяють на короткий період контролювати прохідність дихальних шляхів. Встановлення комбітрубки на відміну від повітряводів знижує ризик аспірації шлункового вмісту, однак з метою попередження ускладнень слід володіти практичними навичками та дотримуватися правильної техніки їх застосування.
Бригади ШМД мають змогу залучити такий вид допомоги, як оксигенотерапію (за допомоги носових катетерів та лицевих масок), яка показана при всіх випадках гострої дихальної недостатності, що супроводжується гіпоксемією. В клінічних умовах можливості проведення оксигенотерапії значно розширюються.
Серцево-легенева та церебральна реанімація проводиться за методами П.Сафара та Н.Дж. Бічера (1997 р.), які включають в себе екстренну оксигенацію:
- налагодження прохідності дихальних шляхів (видалення сторонніх тіл із верхніх дихальних шляхів та потрійний прийом Сафара).
- проведення штучної вентиляції легень (ШВЛ) методами «з рота в рот», «з рота в ніс». Перші 2-3 вдування повітря в дихальні шляхи потерпілого проводять інтенсивно, надалі, з метою попередження попадання повітря в шлунок, менш інтенсивно.
Разом із проведенням ШВЛ застосовують підтримку штучного кровотоку за допомоги масажу серця.
Таким чином можна сказати, що повноцінне та якісне проведення заходів по забезпеченню прохідності дихальних шляхів на догоспітальному етапі дозволяє скоротити тривалість штучної вентиляції легень (ШВЛ) у клініці, перебування хворого в відділенні інтенсивної терапії (ІТ) а також знизити відсоток інвалідизації та смертності.
Матеріал підготував: Ткачук Олексій Володимирович
