До 150-річчя з дня народження Лесі Українки.
Геройство мусить мати нагороду,
се і Боги, і люди визнають
Леся Українка
З-поміж плеяди славетних діячів української культури й суспільної думки кінця XІХ – початку XХ століть, до якої входять видатні письменники, учені та громадські діячі, яскраво вирізняється і велична постать незламної духом Лесі Українки. Ідейно-естетична, історико-літературна та суспільно-культурна значущість 14-томної творчої спадщини авторки славнозвісних драм «Лісова пісня», «Бояриня», «Одержима» неоціненна. Інтелектуальні здібності, вогненне слово, нескорений дух, копітка праця, сильна воля, безвідмовна жертовність, любов до України та вболівання за її долю, а також надбажання творити й бути корисною суспільству – це далеко не увесь перелік прикметних рис і позитивних чеснот ГЕНІАЛЬНОЇ УКРАЇНКИ, що забезпечили їй успіх та визнання у віках. Вона належить до тих людей, які захоплюють своїми досягненнями і спонукають до наслідування, демонструють усьому суспільству, що немає нічого неможливого. Саме тому Ларису Петрівну Косач (справжні ім’я та прізвище) щороку 25 лютого, у день її народження, вшановує все прогресивне українство. Цьогорічні ж святкування з нагоди 150-річчя набувають загальнонаціональних масштабів: 2021 оголошено роком Лесі Українки.
У крилатих рядках «Contra sрem sрero» («Без надії сподіваюсь») авторка лаконічно передала стійкість, незалежність, тверду віру в перемогу перш за все над собою:
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Вражає те, що ця ЛЕГЕНДАРНА ЖІНКА, попри нестерпний фізичний біль, невтомною творчою працею сприяла пробудженню національної свідомості українського народу задля його визволення з-під російського гніту, при цьому засуджуючи пасивність і бездіяльність земляків, бо, вважала, що «терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, гірший стид». Прикро, що ці слова актуальні й сьогодні, зокрема у Дні пам’яті про події на майдані Незалежності й у Дебальцевому. Вони знову й знову нагадують українцям про власну гідність і героїзм, які є запорукою омріяної та дорогоцінної СОБОРНОЇ ДЕРЖАВИ. Тому цю СЛАВЕТНУ УКРАЇНКУ вважають взірцем стійкості та витривалості, «єдиним мужчиною в українському письменстві» (за словами І. Франка), що до останнього подиху була відданою рідній Україні й впевнено заявляла: «Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна й тотальна капітуляція».
У контексті нещодавнього свята – Міжнародного дня рідної мови (21 лютого) – варто згадати про вплив Лесиного слова на розвиток української літературної мови, адже ГЕНІАЛЬНА УКРАЇНКА тісно спілкувалася з інтелектуальною елітою свого часу, під впливом і безпосередньої участі якої відбувався процес становлення української медичної термінології. Це, зокрема, її земляк, лікар-письменник, педагог, поліглот Модест Левицький, а також директор Інституту української наукової мови АН України, знавець понад 60 мов світу Агатангел Кримський та ін.
Найцікавішими ключовими фактами із життя Лесі Українки можна визначити такі: 1) у п’ять років Лариса Косач уже читала; 2) у дев’ять – написала перший вірш «Надія»; 3) у тринадцять – мала дві надруковані поезії: «Конвалія», «Сафо»; 4) у чотирнадцять – опублікувала першу поему «Русалка»; 5) у дев’ятнадцять – написала підручник «Стародавня історія східних народів»; 6) розмовляла українською, польською, болгарською, німецькою, французькою, італійською, російською мовами, також добре знала латину; перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов; під час перебування в Єгипті почала вивчати іспанську; 7) добре грала на фортепіано (прикрим було те, що туберкульоз найперше вразив руку дівчинки, і маленька Леся, щоразу торкаючись клавіш улюбленого інструмента, відчувала біль; згодом описала своє горе в елегії «До мого фортепіано»; 1 серпня (день її смерті) в Україні оголошено Національним днем пам’яті жертв туберкульозу; 8) перекладала твори відомих світових майстрів слова, як-от: М. Гоголя, А. Міцкевича, М. Конопніцьку, Г. Гейне, В. Гюго, Дж. Свіфта, В. Шекспіра, Дж. Байрона, І. Тургенєва, Жорж Санд, А. Негрі, М. Метерлінка, Гомера та ін.; 9) псевдонім запозичила у свого дядька Михайла Драгоманова, який підписувався «Українець», сама ж письменниця вперше назвала себе УКРАЇНКОЮ в 1884 році, коли їй було лише тринадцять; 10) її авторськими неологізмами вважають слова «напровесні», «промінь»; 11) Сергій Мержинський, якому були адресовані рядки «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами», не відповів Лесі взаємністю; 12) Олена Пчілка, мати поетеси, у ранньому дитинстві вважала свою доньку малорозвиненою, проте світ назвав її ГЕНІАЛЬНОЮ.
Отже, служіння своєму поневоленому народові, боротьба художнім словом за правду й волю – мета життя цієї сильної жінки та водночас секрет її безсмертя. «…Я жива! Я вічно буду жити! Я в серці маю те, що не вмирає», – ось таке пророче життєствердження ДОЧКИ ПРОМЕТЕЯ, яка стала символом нескореного людського духу!
Галина Навчук, к. філол. н., доцент,
Марія Цуркан, д. педагог. н., доцент,
кафедра суспільних наук та українознавства БДМУ
