ВИХОВНА РОБОТА. Нині ім’я Володимира Івасюка, великого композитора, основоположника української естрадної музики, відоме чи не кожному з нас. Але не завжди вільно можна було висловити своє захоплення цим бездонним талантом, вшанувати достойно справжнього титана української музики. Лише з 1995 року з початком роботи Чернівецького меморіального музею В.Івасюка вичерпна інформація про його життєвий та творчий шлях стала доступною широкій громадськості.
Саме напередодні заходів до 65-ї річниці від дня народження Володимира Івасюка студенти БДМУ – 42 група І курсу (куратор – Маковська О.О.) та 7 група ІІ курсу (куратор – Вахоцький М.М.) відвідали цей музей.
Студентка 7 гр. ІІ курсу Гриньова Вікторія: “Нам вдалося доторкнутися до вічного, славетного, нездоланного, всього того, чим жив митець, побачити все, що оточувало його. Саме В.Івасюк вивів українську музику з тіні, українська пісня пролунала з сцени і її заспівав цілий світ. Визнані кращими піснями року СССР – “Червона рута” (1971) та “Водограй” (1972) довели, що українська музика – це не примітивна, марґіналізована, приречена на вимирання мелодія, ніколи такою не була і не буде”.
Особливо цікавою екскурсія видалася для студентів іноземних громадян, оскільки вони ще небагато знають з історії української культури.
Студентка 42 гр. І курсу Мастер Віді: “Я вражена тим об’ємом роботи, яку вдалося авторові виконати за таке несправедливо коротке життя. Недарма його порівняли з життям метелика – таке ж коротке і яскраве. Дивно, як навіть листи доходили до адресата без точної адреси з усього СССР, просто з вказівкою “автору “Червоної рути”. Це легенда, символ, візитівка України, гордість для всього народу, особистість, про яку нарешті дізналися і ми. Приклад для всіх, оскільки Володимир Івасюк був студентом університету, де ми навчаємося, і ми, можливо, буваємо у тих же аудиторіях, за тими ж партами”.
Основним нашим завданням і обов’язком є підтримувати та популяризувати, доносити до молодого покоління твори В. Івасюка, формувати їхню національну свідомість і, звичайно ж, не дати згаснути вогнику пам’яті Володимира Івасюка.
