Уже втретє до Дня науки на кафедрі суспільних наук та українознавства проводиться конкурс творчих робіт на тему «Кожен світанок – як нове життя» з-поміж студентів медичних факультетів № 1,2, 4, стоматологічного та фармацевтичного факультетів.
Це роздуми студентів про те, що довелося пережити нам з початку повномасштабного вторгнення рашистів на територію України. Важкі спогади, переживання, стрес… Упродовж 813 днів ми щоразу прокидаємося з надією на те, що цей ранок буде мирним… Але ні, сьогодні, у ХХІ сторіччі, у центрі Європи, відбувається найстрашніша у новітній історії війна – безглузда, нечесна, жорстока, кривава…
Студенти-першокурсники висловили своє чесне і відверте ставлення до нинішніх подій, які вилилися в драматичні й такі проникливі рядки. «Війна у багатьох забрала найрідніших і найдорожчих людей, зруйнувала цілі міста, села, тисячі квартир і будинків, знищила те життя, до якого ми звикли, – пише Агапій Каріна, студентка медичного факультету №1. – але їй не здолати нашу мужність і витривалість.
Під звуки сирен ми продовжуємо вчитися, займатися волонтерством, працювати і вірити, що перемога буде за нами.» «Перший день війни я запам′ятаю назавжди…Усе, як в тумані, зрозуміти важко, осягнути неможливо… Ніч настала швидко, але тривала цілу вічність. Кожен зайвий звук змушував завмирати, проте серце, здається, перестало битись ще зранку. Перша ніч була найважчою.
Нас чекала невідомість, яку підкріплював страх. Хто міг подумати, що в наш час є місце війні? Що ця війна буде такою несправедливою, тривалою? Що надія покидатиме нас, але знову жеврітиме, бо тільки вірячи в перемогу, ми зможемо жити, вчитися, працювати й творити», – зауважує студентка фармацевтичного факультету Анна Грушецька. « Раніше, до війни, прокинувшись, я любила згадувати сни.
Вони були яскраві, цікаві – і день, здавалося, буде таким. Проте після 24 лютого вони перестали снитись, навіть чорно-білі. Життя кожного з нас кардинально розділилось на «до» і «після». На те, яким було до війни, і яким стало відтоді, як російські війська напали на українські землі.
Мабуть, цей сон – маленький промінчик надії на краще, на світло й добро, перемогу, відбудову зруйнованих та понівечених міст та сіл, на нове життя, – пише Герат Аріадна, студентка медичного факультету № 2. «То чия ж заслуга в кожному прожитому дні? – запитує Аліна Петрюк, студентка стоматологічного факультету, – і впевнено відповідає на своє ж питання – По-перше, воїнів, які захищають нас за будь-яких обставин і в будь-який час, жертвуючи своїм життям. По-друге, волонтерів. Це звичайні люди, які не стоять осторонь, а допомагають забезпечувати воїнів і постраждалих людей та тварин харчами, одягом, житлом та іншим.
Щодня дякую ЗСУ, дякую кожному воїнові, який, захищаючи Україну, жертвує життям і здоров′ям заради кожного з нас! Співаю славу полеглим, але не можу сказати, що герої не вмирають… На жаль, їхнє серце перестало битися, очі ніколи не побачать мирної України.. Горе, біль, щем…»
Отже, кожен світанок й справді як нове життя, то ж проживайте його гідно, бо, як казав Тарас Шевченко: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава, і воля святая».
Захід та інформацію підготувала доцентка кафедри суспільних наук та українознавства – Лариса Шутак
