• Українська
  • English
Ні! Я жива! Я буду вічно жити!..
Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Ні! Я жива! Я буду вічно жити!..

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!..

25 лютого 2021 року виповнюється 150 років з дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки) – видатної української письменниці та громадського діяча, однієї з центральних постатей національної культури. З нагоди цієї події студентами 11 групи медичного факультету №2 (куратор Шутак Л.Б.) було організоване й проведене свято на тему: «Ні! Я жива! Я буду вічно жити!..»

Творчість Лесі Українки – нове пафосне слово не тільки в українській, але й у світовій літературі. Життя поетеси – це легендарний подвиг мужньої і мудрої людини, ніжної й нескореної жінки, геніального митця і борця, рівноцінну постать якій важко знайти навіть на планетарних художніх теренах.

Студенти звернулися до віх біографії видатної поетеси, наголосили на тому, що її творчість багатогранна: Леся Українка видатна українська письменниця, перекладачка, піонерка українського феміністичного руху, співзасновниця літературного гуртка «Плеяда», зауважили про те, що вона входить до переліку найвідоміших жінок давньої й сучасної України, а також до умовної трияди: Шевченко – Франко – Українка. Також студенти-медики декламували уривки з поезії видатної українки, були зворушені її тонким ліризмом і незламністю духом.

Леся виховувалася в культурному українському середовищі, де завжди панував дух національних традицій, піднесеного волелюбства, прагнення знань, вшанування передового суспільного досвіду. Змалечку, вражена туберкульозом кісток, дівчина змушена була подовгу лежати прикутою до ліжка. У перерві між нападами болю Леся вчилася, самотужки освоюючи нові предмети. Програму їй складали батьки. Не довіряючи офіційній шкільній, вони розробили свою методику: самі добирали літературу, самі визначали обсяги необхідних знань з тієї чи іншої дисципліни. Іноземних мов Лесю навчили спеціально запрошені для цього вчителі. Це дало змогу їй вільно опанувати французьку, німецьку, англійську мови, не кажучи вже про російську та польську. Окрім того, вона добре знала грецьку, латинську, болгарську, італійську, іспанську, грузинську та інші. Маючи за плечима ці знання, геніальна поетеса могла знайомитися з найпередовішими досягненнями світової думки і долучатися до них. Писати дівчина почала не досягнувши ще й десятирічного віку. Вірш «Надія» позначено 1880 роком, а вже через декілька років поетичні публікації, підписані псевдонімом Леся Українка, почали з’являтися у пресі регулярно.

Леся Українка взагалі відзначалася прихильністю до тем, пов’язаних із давньою історією, з далекими середньовічними часами. Хоча де б не відбувалися події, зображені в її творах, стосувалися вони виключно сучасності. Новоград-Волинський, Луцьк, Ковель, село Колодяжне, в якому з 1882 року стала постійно мешкати сім’я Косачів, – це ті місця, де минали, можливо, найкращі роки життя юної поетеси. Ці місця дали їй найосновніше – відчуття батьківщини, народу, його традицій і віри.

Все життя, як дорогоцінний скарб, збирала Леся твори народної поезії. Тут вона згодом стала вірним творчим побратимом своєму чоловікові – Клименту Васильовичу Квітці, талановитому музикознавцю. У 1894 році родина поетеси поселяється в Києві.

Починаючи з 1903 року, коли здоров’я Лесі Українки погіршилося, вона майже постійно живе в Грузії. Саме хвороба була причиною того, що поетесі доводилося постійно їздити з надією віднайти те чудове місце чи ліки, які позбавили б її від щоденних фізичних тортур. Лікувалася вона в Болгарії, Італії, Єгипті. Спілкування з людьми, представниками різних націй і народностей, пізнання культур інших народів, з одного боку, розширювало знання, а з іншого давало тверде переконання про самобутність і велич вітчизняної духовної спадщини.

Все життя Лесі Українки – свідоме служіння ідеї братерства. Перекладацька діяльність, популяризація серед українства досягнень світової думки і відкриття України іншим народам – взірцевий приклад подвижництва митця.

Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року у курортному грузинському містечку Сурамі. Згодом прах великої дочки українського народу було перевезено до Києва і перепоховано на Байковому кладовищі.

Корисно знати