День, коли дорослі і самодостатні, веселі чи сумні, успішні чи вмотивовані схиляють свої голови перед маминою Душею… Бо варто цінувати… Варто поважати… Варто любити навзаєм так само сильно, як Мама…
Палац «Академічний» разом із творчим студентством подарували своєму глядачеві мінівиставу, зіткану зі спогадів про дитинство, обплетену думками Жінок про війну і свою власну роль у боротьбі за свободу, болючими питаннями про смерть, дітей обпалених війною і монологом матері, яка втратила Сина у цьому жорстокому герці Добра зі злом… Сльози і посмішки бриніли на обличчях… Кожна мить дійства перепліталась любовʼю і вдячністю сказаного слова, зробленого руху, зіграного акорду, виконаної пісні…
І хоча сьогодні кожне свято приправлене гірким трунком, безмежна любов матері до своїх дітей, бентежить солодкими присмаками радості, не зважаючи ні на що.
Режисерка-постановниця перформансу, Заслужена артистка України Валентина Головко.
Хай кожна дитина у світі буде щасливою, щоб материнське серце якомога частіше посміхалось …
Леся Романчук
