КОРИСНО ЗНАТИ. Літо – це пора сонця, любові, тепла, незабутніх приємних вражень, час яскравих емоцій та теплих романтичних вечорів під зоряним небом.
А ще в цей час природа нам дарує надзвичайне розмаїття квітів, трав, дерев, які не тільки милують око своїми веселковими барвами, але й мають надзвичайну цінність для лікування багатьох недуг. Нажаль, ми не завжди звертаємо увагу на їх унікальність, красу та цілющість, що так часто залишається без уваги у протоптаних стежках, згарищах чи присипана сміттям.
Саме влітку розквітає більшість лікарських рослин, які в цей період накопичують максимальну кількість біологічно-активних речовин, що збільшує їх ефективність при лікуванні того чи іншого захворювання. Власне, на цьому етапі можна проводити заготівлю багатьох видів лікарської рослинної сировини, котра слугуватиме цілющим джерелом у профілактиці чи лікуванні різних захворювань.
Кожна лікарська рослинна сировина має свої особливості і терміни заготівлі.
Особливості збирання окремих видів лікарської рослинної сировини.
Бруньки збирають взимку або рано-навесні, коли вони набухають, але ще не лопнули. Зазвичай це буває в березні-квітні. Збирають по-різному: соснові бруньки підрізають під «коронкою», березові звичайно збирають під час заготівлі віників, обдираючи гілки. Перед сушінням видаляють сторонні домішки і бруньки, що почали розпускатися.
Кору збирають тільки з молодих (не старше за 3-4 роки) стовбурів та гілок, збирають навесні, у квітні – травні, в період руху соку, коли вона легко відокремлюється. Треба мати ніж з дуже гострим кінцем, за допомогою якого роблять кілька поперечних надрізів на відстані 20-25 смі 2-3 поздовжні, після чого кору відтягують у напрямку нижнього надрізу, не доводячи до нього і залишають на деякий час для підв’ялювання, після чого здирають.
Для медичних потреб кору збирають тільки з молодих гілок; кору старих гілок і стовбурів, вкриту товстим корковим шаром мертвої тканини, не заготовляють. Бажано кору і бруньки заготовляти зі зрубаних, зрізаних або спиляних гілок на лісових вирубках, а не з дерев та чагарників, які ще ростуть.
Трави збирають перед початком або під час цвітіння. Їх зрізають серпом або ножем на рівні нижніх листків. У деяких рослин (полин, череда, кропива собача, звіробій) зрізають або зламують вручну тільки квітучі верхівки завдовжки 10-15 смі бокові гілочки. Багаторічні трави не можна відривати разом з підземними частинами. Велику кількість трав можна скошувати, звільнивши спочатку від бур’янів. Для відновлення заростей залишають на1 м2декілька добре розвинутих рослин, а також молоді екземпляри для доростання. Врожай культивованих рослин збирають сіножатками.
Листки збирають перед початком або під час цвітіння рослин, коли вони повністю сформувалися. Роблять це в суху погоду, зриваючи листя руками рухом зверху вниз разом з черешками або без них. Необхідно враховувати, що товсті і соковиті черешки уповільнюють сушку листя. У таких цінних видів як беладонна, наперстянка обривають вручну, щоб не пошкодити рослину, в інших випадках збирають траву, висушують її і вже потім знімають листки вручну або обмолочують (кропива, м’ята, мучниця). Якщо сировиною є розеточні листки (блекота), їх зрізають ножем, намагаючись не пошкодити корені. При заготівлі листків з дикорослих багаторічних рослин частину їх слід залишати, щоб рослина не загинула.
Квітки збирають залежно від періоду цвітіння, але найчастіше його на початку, запобігаючи розпаданню квітки або суцвіття. У більшості рослин квіти обривають вручну; інколи збирають цілі суцвіття, після сушіння протирають їх крізь сито, звільняють від квітконіжок (бузина), або відривають квіткові кошики з квітконосів вручну (пижмо). У деяких видів збирають частини квітки, наприклад у соняшника – крайові язичкові квіти. Кошики аптечної ромашки збирають, обчісуючи їх спеціальним совком. Квітки – найніжніша частина рослини, тому їх складають рихлим, тонким шаром, краще в плетену корзину, прагнучи не м’яти і захищаючи від прямих сонячних променів.
Пуп’янки збирають до розпускання квітів (софора японська). Під час заготівлі пуп’янок, квіток і суцвіть з рослин кращі екземпляри треба залишати для запліднення і наступного відновлення рослин, а при заготівлі цих видів сировини з дерев та чагарників – не зрізувати, не спилювати і не обламувати гілок.
Плоди, насіння збирають дозрілими або повністю або на 60 – 70 % (селерові, льон, гірчиця). При заготівлі сухих плодів і насіння надземну частину рослини скошують, висушують і обмолочують (кмин, льон). Соковиті плоди (чорниця, малина) збирають вручну, без плодоніжок, рано – вранці або ввечері. Збирати плоди краще в корзини, зсередини обшиті мішковиною, бо плоди, зібрані в миску, швидко псуються. Ягоди обліпихи або шишкоягоди ялівцю збирають, обтрушуючи гілки.
Підземні органи можна збирати навесні, та краще восени, коли надземні частини починають в’янути, але впізнати потрібний вид ще можна. Перевага осіннього збирання в тому, що восени підземні органи більші, завдяки накопиченню в них за літній період крохмалю та інших цінних речовин. Крім того, при осінньому збиранні опале насіння дає можливість природного відновлення заростей. Корені, кореневища, бульби викопують лопатами, кирками, вилами або граблями (кореневища аїру). Після цього всю ділянку необхідно старанно вирівняти.
Біологічна дія деяких лікарських рослин літа
Лікарські рослини доцільно використовувати для профілактики і лікування більшості захворювань, а також для проведення підтримуючої терапії.
Аїр тростинний. Препарати аїру покращують травлення, підвищують апетит, мають тонізуючу, жовчогінну, бактерицидну, відхаркувальну, знеболюючу дію. Застосовують при розладах травлення, гіперацидних гастритах, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, захворюваннях жовчовивідних щляхів та сечового міхура. Зовнішньо використовують при стоматиті, неприємному запаху з рота, для промивання гнійних ран, спринцювання при гінекологічних хворобах.
Амі зубна (віснага морквоподібна). Плоди володіють спазмолітиною, діуретичною, літолітичною, жовчогінною, протизапальною дією. Застосовують при ниркових кольках і спазмах сечоводу – препарат авісан; при нирковокам’яній та сечокам’яній хворобі, при бронхоспазмах і стенокардії – препарат келін.
Аніс звичайний. Плоди володіють відхаркувальною, протизапальною, вітрогінною, сечогінною, бактерицидною дією. Застосовують при захворюваннях дихальних шляхів, захворюваннях сечовивідних та жовчних шляхів, для збудження апетиту, стимуляції лактації.
Арніка гірська. Квітки володіють кровоспинною, жовчогінною, проти склеротичною, подразнювально-, та бактеріостатичною дією, у надмірних дозах – заспокійливою. Застосовують зовнішньо при дрібних пораненнях, карбункулах, фурункулах, трофічних виразках, опіках, відмороженнях, для лікування забитих місць, гематом. Внутрішньо – при маткових кровотечах, як кровоспинний засіб.
Астрагал шерстистоквітковий. Трава володіє гіпотензивною, кардіотонічною, та заспокійливою дією. Розширює вінцеві судини, поліпшує кровообіг у нирках, що зумовлює її діуретичну дію. Використовують при початкових формах гіпертонічної хвороби, хронічної недостатності кровобігу I та II стадій, при серцево-судинній недостатності, що супроводжується незначними набряками, симптомами легкої збудливості, а також при гострих і хронічних нефритах.
Бадан товстолистий. Кореневище бадану використовують як в’яжучий, антимікробний засіб. Призначають при інфекційному коліті та ентероколіті у вигляді відвару; при захворюванні ротової порожнини – у вигляді полоскань; у гінекології – для спринцювання.
Барвінок малий. Галенові препарати барвінку малого та окремі алкалоїди знижують артеріальний тиск, розширюють венозні судини серця і судин головного мозку, розслабляють м’язи кишечника і стимулюють скорочення матки. Основний алкалоїд рослини – вінкамін, який покращує мозковий кровообіг і утилізацію кисню тканинами мозку. У зв’язку з цим вінкамін та його похідні використовують для лікування хворих із порушенням мозкового кровообігу.
Беладонна звичайна. Лікарська рослинна сировина володіє спазмолітичною та знеболювальною дією. Фармакологічні властивості рослини пов’язані з алкалоїдами гіосціаміном і атропіном, що належать до холінолітичних засобів. Під їх дією знижується тонус гладком’язових органів: кишечника, жовчних шляхів, жовчного та сечового міхура, бронхів, матки тощо. Застосовують при виразковій хворобі шлунка, дванадцятипалої кишки, спазмах кишечника та сечових шляхів. В очній практиці атропін використовують для розширення зіниці з метою діагностики та лікування гострих запальних захворювань і травм ока. Атропін пригнічує функцію залозистих органів – зменшується слино- та потовиділення, знижується утворення шлункового соку й соку підшлункової залози. У надмірних дозах він спричинює сильне психічне збудження. Атропін є протиотрутою при отруєннях різними холіноміметичними й антихолінонестеразними препаратами, а також морфіном та іншими аналгетичними засобами.
Бобівник трилистий. Використовують для покращення травлення, підвищення апетиту, що пов’язано з рефлекторним посиленням секреції шлункового соку за рахунок іридоїдів, також справляють жовчогінну та протизапальну дію. Зовнішньо листя використовують для промивання ран, що погано загоюються, а також у вигляді ванн при різних шкірних захворюваннях.
Валеріана лікарська. Препарати валеріани зменшують збудливість і покращують функції центральної нервової системи, регулюють серцеву діяльність, зменшують артеріальний тиск, справляють спазмолітину, слабку жовчогінну дію, посилюють секрецію залоз травного тракту. Застосовують при нервовому збудженні, неврозах серцево-судинної системи, спазмах вінцевих судин, тахікардії, безсонні, істерії, епілепсії, для профілактики в лікування стенокардії та початкової стадії гіпертонії, при спазмах травного каналу, захворюваннях жовчовивідних шляхів.
Волошка синя. Здійснює сечогінну, жовчогінну, протизапальну, дезінфікуючу дію. Застосовують при захворюванні нирок, сечового та жовчного міхурів.
Гірчак перцевий. Володіє кровоспинною дією при маткових та гемороїдальних кровотечах. Кровоспинна дія слабша ніж у маткових ріжок, але має знеболювальний ефект.
Кропива собача. Комплекс діючих речовин зумовлює седативну та гіпотензивну дію, що застосовується при серцево-судинних неврозах, на початкових стадіях гіпертензії, при кардіосклерозі, підвищеній нервовій збудливості.
Пижмо звичайне. Посилює секрецію жовчі, покращує травлення, підвищує артеріальний тиск, здійснює протигельмінтну дію. Застосовують при холециститах, гепатитах, гастритах, колітах, ентероколітах, ентеробіозі та аскаридозі. Застосовувати обережно, оскільки рослина отруйна.
Фіалка польова. Володіє відхаркувальною, діуретичною, протизапальною, бронхолітичною, слабкою сечогінною, протиалергійною дією. Застосовують при захворюванні дихальних шляхів, нирок, сечового міхура, у разі золотухи, подагри, артриту, дерматитів, пов’язаних із порушенням обміну речовин.
Цмин пісковий. Препарати цмину піскового володіють жовчогінною, протизапальною, антибактеріальною, спазмолітичною дією, посилюють секрецію шлунка та підшлункової залози. Застосовують при хронічних холециститах, холангітах, жовчнокам’яній хворобі, гострих циститах.
Чага (березовий гриб). Медичною практикою чага запозичена з народної медицини, де здавна її використовували як засіб проти ракових пухлин. У наш час використовують як болезаспокійливий і загально- тонізуючий засоби для лікування хронічних гастритів, виразки шлунка, дискінезії травного тракту, передракових захворювань та деяких форм злоякісних пухлин у випадках, коли не показані променева терапія та хірургічне втручання. Також призначають як симптоматичний засіб, що поліпшує загальний стан онкологічних хворих.
Чистотіл звичайний. Трава чистотілу має різнобічну фармакологічну активність, але основними властивостями чистотілу є міхура, спазмолітині, жовчогінні та протизапальні. Використовують для лікування хвороб печінки і жовчного міхура при подагрі і деяких захворюваннях шкіри. Сік, який отримують зі свіжої трави, використовують для припалювання бородавок і кондилом. В експерименті препарати чистотілу гальмують ріст злоякісних пухлин і мають бактеріостатичну дію на мікобактерії туберкульозу.
Також слід пам’ятати, що використовуючи рослини для лікування, треба лише добре знати їхні властивості і обов’язково дотримуватися правильного дозування.
Матеріал підготували: Олександр Ровінський та Наталія Богдан. асистенти кафедри фармації.
