Хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) залишається однією з найбільших проблем охорони здоров’я на сьогоднішній день.
В медико-соціальному та економічному плані воно є однією з основних причин захворюваності та смертності в усьому світі; люди страждають від цього захворювання роками і передчасно вмирають від нього або від його ускладнень.
Існує декілька причин стрімкого збільшення рівня захворюваності на ХОЗЛ і смерті від його ускладнень, серед яких можна виділити низький рівень ранньої діагностики ХОЗЛ, низьку інформованість населення про симптоми і наслідки цієї патології. Тому хворим потрібно розповідати про їхню хворобу. Одним із напрямків лікування хворих на ХОЗЛ є використання реабілітаційних програм. Основна мета пульмональної реабілітації – зменшити симптоми, покращити якість життя, фізичну та емоціональну участь у повсякденній активності.
Легенева реабілітація – це програма ведення пацієнтів з хронічною респіраторною недостатністю, яка розробляється індивідуально для кожного пацієнта, а її метою є оптимізація функціонального і соціального статусу пацієнта.
Легенева реабілітація спрямована на усунення непереносимості фізичних навантажень, відносної соціальної ізоляції, погіршення ментального статусу (особливо депресії), виснаження м’язів, втрати маси тіла.
Популярність легеневої реабілітації збільшується, оскільки вона допомагає хворому справлятися з хворобою, попереджує погіршення його фізичного стану і є досить ефективною за помірного та тяжкого ХОЗЛ. Більшість програм проводяться в умовах стаціонару та містять індивідуальні тренувальні програми та освітні бесіди.
Компоненти реабілітаційних програм різні, але всеохоплюючі програми вміщують навчання хворих, фізичні тренування, припинення паління та поради щодо харчування.
Першим етапом реабілітаційної програми є навчання пацієнта шляхом роз’яснення причин хвороби; процесів, які відбуваються при цьому в легенях; проявів захворювання та його діагностики. При цьому важливо зазначити, що однією з основних причин даного захворювання є куріння. Потрібно звернути увагу хворого на те, що від куріння тютюну може розвиватися багато інших хвороб, зокрема рак легень, хвороби серця і судин.
Наступним важливим етапом легеневої реабілітації є фізична активність. Фізичні навантаження потрібно підбирати кожному хворому індивідуально залежно від вираженості задишки, супутньої патології, особливо серцево-судинної. Рекомендується розпочинати фізичну активність якомога раніше, навіть за наявності задишки, збільшувати навантаження поступово, при появі задишки, а іноді перед початком фізичних навантажень можна застосовувати бронходилятатори.
Форми тренувань:
Тренажери загальної дії (велотренажер, бігова доріжка), ходьба, біг, фізичні вправи і плавання у басейні.
Навантаження застосовують в інтервальному режимі. Наприклад, біг 4 хв із швидкістю 7-8 км/год, потім прискорення на 10-15 сек до10 км/год, після чого впродовж 2-3 хв дихальні вправи і вправи на розслаблення. Тривалість бігу – 30 хв 3 рази на тиждень або 20 хв 4 рази на тиждень.
Досить поширеною у країнах Європи є нордична хода, що може бути ефективною у хворих на ХОЗЛ.
За будь-якої вираженості задишки у хворих на ХОЗЛ застосування дихальної гімнастики є доцільним.
Дихальна гімнастика – один з необхідних методів лікування захворювань органів дихання, спрямованих на підвищення функціональних можливостей дихального апарату шляхом відновлення вільнішого економічного дихання. При тривалій обструкції дихальних шляхів виникає підвищена напруга усіх дихальних м’язів, в результаті чого може розвинутися напруга усіх м’язів скелета. Діафрагма є основним інспіраторним м’язом, що забезпечує 60-90% дихального об’єму в стані спокою.
Для хворих на хронічне обструктивне захворювання легень найкраще підходить дихальна гімнастика із подовженим видихом.
Основні вправи, які використовуються в лікувальній гімнастиці:
- дихальні вправи з подовженим видихом (через соломку та воду, свисток Люкевича);
- діафрагмове дихання (на рахунок 1-3 потужний, тривалий, граничної глибини видих силою м’язів черевного пресу (живіт сильно втягнути), на рахунок 4 – діафрагмальний вдих, гранично випинаючи живіт, потім глухо, миттєвим скороченням м’язів черевного пресу кашлянути; цю вправу можна робити сидячи, лежачи, стоячи і без кашлю);
- дихальні вправи з вимовою голосних і приголосних букв, які сприяють рефлекторному зменшенню спазму бронхів; вправи на розслаблення м’язів поясу верхніх кінцівок; вправи для зміцнення м’язів черевного пресу (зовнішніх і внутрішніх косих м’язів живота, прямого м’яза живота), які призводять до поліпшення видиху; масаж.
Важливим етапом реабілітаційних програм хворих на ХОЗЛ є також дотримання здорового харчування і підтримання нормальної маси тіла, оскільки доведено, що зниження індексу маси тіла (ІМТ) нижче 21 є високим предиктором смертності серед хворих.
Хворим з ІМТ меншим за 21, рекомендовано збільшити масу тіла за рахунок харчового та фізичного режиму.
Обов’язково включають в раціон продукти, багаті на білок, до яких відносяться м’ясо, риба, яйця, бобові і горіхи. Крім білкової їжі, як гарнір рекомендують крупи (гречана, вівсяна), тушковані овочі (кабачки, кольорова капуста, буряк, морква). Краще встановити суворий режим харчування, їсти щодня в одні й ті ж години. До посиленого харчування неодмінно додаються фізичні навантаження.
Не тільки дефіцит маси тіла впливає на задишку, але й надлишкова маса тіла.
Найбільш несприятливим для здоров’я є абдомінальний тип ожиріння, що поєднується з комплексом гормональних і метаболічних порушень.
Надмірна маса тіла та ожиріння (ІМТ понад 30 кг/м2) підвищують ризик виникнення цукрового діабету, артеріальної гіпертензії, артриту, серцево-судинних і деяких онкологічних захворювань.
Рекомендовано пацієнтам із ІМТ 25–35 кг/м2 зменшити енергетичну цінність раціону на 300–500 ккал/добу, що призводить до зниження маси тіла за тиждень на 0,25–0,5 кг, а при ІМТ ? 35 кг/м2 дефіцит енергії — 500–1000 ккал/добу, зниження маси тіла на 0,5– 1,0 кг/тиждень, протягом 6 місяців у цих пацієнтів маса тіла повинна зменшитись на 10 % від початкової. Після досягнення потрібних результатів основною метою залишається підтримання рівня зниженої маси тіла, запобігання стрімкому її збільшенню.
Матеріал підготували: завідувач кафедри внутрішньої медицини БДМУ Олександр Федів та доцент Ганна Ступницька.
