Психічні захворювання набагато поширеніші, ніж це прийнято вважати.
А вся справа в тому, що багато психічно хворих людей не вважають себе такими, а якщо навіть і здогадуються про якесь неблагополуччя, то панічно бояться показуватися психіатра. Все це, безумовно, пов’язано із застарілими традиціями: психіатрія довго була одним з методів залякування та приборкання, як хворих, так і інакодумців. В даний час встановлено, що до 40% населення мають ознаки будь-якого порушення психічної діяльності . У 5% населення наявні психічні розлади, які потребують регулярної психіатричної допомоги (у нашій країні це диспансерне спостереження в умовах психо-неврологічних диспансерів), і лише до 0,6% населення страждають на важкі психічні захворювання, лікування яких має проводитися в умовах психіатричних стаціонарів.
Психічне здоров’я визначають як психічний добробут, характерний відсутністю прояву психічних захворювань, що забезпечує адекватну регуляцію поведінки і діяльності в певних умовах.
Це поняття відображає не лише медичні й психічні критерії, а й суспільні та правові норми, що регламентують духовне життя людини.
Особи, що страждають психічними розладами, мають користуватися тими ж правами й свободами людини, що й всі інші громадяни. Вони не повинні бути об’єктом дискримінації на основі психічного захворювання.
Психічно хворі мають право на професійну, гуманітарну допомогу. Вони повинні бути захищеними від експлуатації, поганого відношення і приниження, у відповідності з етичними стандартами Гавайської декларації, переглянутої і ухваленої Генеральною асамблеєю Всесвітньої психіатричної асоціації у Відні 1983 році. Гавайська декларація заявляє, що метою психіатрії є лікування психічних захворювань та покращення психічного здоров’я. Вона засуджує зловживання психіатрією у всіх проявах і підкреслює, що психіатри повинні слугувати вищим інтересам пацієнта у відповідності з отриманими знаннями й загальноприйнятими етичними принципами.
Законодавство охорони здоров’я має забезпечувати адекватне й ефективне лікування усіх пацієнтів, включаючи психічно хворих, захищати її право на лікування на рівні прийнятих стандартів в лікувальних установах та за їх межами. В цьому змісті не повинно бути ніякої дискримінації психіатричних пацієнтів. Де тільки можливо, там необхідно інтегрувати психіатричні служби в систему медичної і соціальної допомоги. Всі пацієнти повинні лікуватися і отримувати допомогу, наскільки це можливо, в середовищі де вони живуть.
Пацієнти, що лікуються у психіатричних установах або звертаються за допомогою добровільно, повинні бути захищені тими ж юридичними та етичними правилами, що і пацієнти з будь-якими іншими видами захворювань.
Примусове втручання є грубим порушенням прав людини і основних свобод пацієнта. Тому для цього втручання необхідні особливі критерії і ретельно визначені гарантії. Діагноз психічного захворювання повинен виставлятися у відповідності з міжнародно прийнятими стандартами.
Важкість у пристосуванні до моральних, соціальних, політичних та інших цінностей самі по собі не повинні розглядатися як психічні захворювання.
Нажаль, сьогодні в Україні більшість населення перебуває в умовах постійного стресу пов’язаного з подіями на сході країни, що не може не позначатися на психічному здоров’ї. Ніхто не застрахований від психічних розладів. Тому варто дбати про себе і своїх близьких, і при наявності ознак психічного неблагополуччя варто звертатися за кваліфікованою допомогою. Бережіть себе!
Матеріал підготували: доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка, к.мед.н. Юрценюк О.С. та асистент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка, Ротар С.С.
