Лептоспіроз – гостра інфекційна хвороба з групи зоонозів, що перебігає із гарячкою, загальною інтоксикацією, ураженням нирок, печінки, серцево-судинної та нервової систем, геморагічним синдромом.
В Україні він реєструється в усіх областях, причому зберігається тенденція до подальшого зростання захворюваності. Різноманітність клінічних проявів ускладнює своєчасну діагностику лептоспірозу, що веде до пізньої госпіталізації і погіршення прогнозу. Останнім часом тяжкість перебігу (до 70% серед госпіталізованих хворих) і високу летальність від лептоспірозу пов’язують зі зміною провідного серовару збудника та переважанням найбільш патогенного з них L. icterohaemorrhagiae. Резервуаром збудника лептоспірозу є дикі гризуни (щури, миші), свійські (свині, велика рогата худоба, собаки) і промислові (лисиці, песці) тварини, які виділяють лептоспіри у довкілля з сечею. Хвора людина не становить небезпеки щодо зараження інших людей. Пряма передача інфекції від людини можлива лише в разі вродженої інфекції та вигодовуванні дитини грудним молоком. Зараження відбувається під час вживання контамінованої води та продуктів харчування, купання, риболовлі, догляду за хворими тваринами, укусу гризуном. Сприйнятливість захворювання висока, але частіше хворіють чоловіки – підлітки й дорослі. Серед хворих, як правило, переважають сільські жителі. Захворюваність міського населення відзначається за несприятливих санітарних умов – паводка, контакту зі стічними водами тощо.
Інкубаційний період при лептоспірозі триває від 1 до 20 діб, частіше – 7-14 діб. Початок захворювання гострий, часто раптовий (хворі можуть зазначити навіть годину), з трясучим ознобом, гарячкою (підвищення температури тіла до 39-40°С і вище), вираженими симптомами інтоксикації: загальною слабкістю, сильним головним болем, запамороченням, нудотою, блюванням; можливі збудження, марення, непритомний стан. Для лептоспірозу характерні міалгії, що тривають 8-10 діб, особливо в литкових м’язах, стегнах, попереку, дещо рідше виникають у м’язах спини, грудей, живота як під час рухів, так і в спокої.
При огляді хворого звертають увагу на гіперемію й одутлість обличчя, почервонілі («кролячі») очі, ін’єкцію судин склер, гіперемію кон’юнктив, герпетичні висипання на губах, крилах носа. У дітей на відміну від дорослих досить часто спостерігається катаральні явища верхніх дихальних шляхів, бронхіт. Шкіра на дотик волога, виражена пітливість. У частини хворих збільшуються регіонарні лімфатичні вузли. У період розпалу хвороби явища інтоксикації посилюються. Гарячка ремітуючи, або постійна з короткочасними ремісіями, триває 5-10 діб і знижується критично або коротким лізисом. Після 2-10 днів апірексії може виникнути друга хвиля гарячки, коротша за першу. Повторні хвилі (рецидиви) спостерігаються у понад 30% хворих, їх може бути кілька. У разі тяжкого або ускладненого перебігу захворювання може спостерігатися тривалий субфебрилітет.
Одним із провідних симптомів лептоспірозу є ураження печінки з помірним збільшенням її розмірів (до 2-3 см нижче від реберної дуги, щільної консистенції, дещо болюча). Ці зміни спостерігаються як при жовтяничних, так і безжовтяничних формах хвороби. Печінка залишається збільшеною протягом усього гарячкового періоду, а її функція залишається порушеною ще довше – і під час віддаленої реконвалесценції.
При лептоспірозі завжди уражаються нирки, що клінічно проявляється болем у попереку, позитивним симптомом Пастернацького, а при розвитку гострої ниркової недостатності зменшується діурез (аж до анурії). На 3-6-й дні від початку хвороби на кінцівках і тулубі може з’явитися поліморфна, розеольозно-папульозна, еритематозна або уртикарна висипка, іноді свербіж. Екзантема утримується кілька днів, після неї залишається пігментація, часом лущення. Наразі висипання реєструються рідко, переважно герпетичні на губах і крилах носа, решта має чіткий зв’язок із лікуванням і є проявом медикаментозної алергії. У 10-70% хворих на лептоспіроз виявляють ураження дихальної системи: трахеїт, бронхіт, у тяжких випадках – вогнищеву геморагічну пневмонію. Характерним для лептоспірозу є й ураження очей – увеїт, іридоцикліт, хоріоретиніт.
Профілактика та заходи в осередку полягають у боротьбі з гризунами, охороні джерел водопостачання і продуктів харчування від забруднення ними, забороні вживати воду з відкритих водойм у районі ендемії, використанні захисного одягу, гумових чобіт і рукавиць під час роботи в заболоченій місцевості, на бойнях і м’ясокомбінатах, при догляді за хворими тваринами. Важливим є проведення ветеринарно-санітарних і меліоративних робіт. Дорослих і дітей з 8 років імунізують за епідемічними показаннями вбитою лептоспірозною вакциною 2 рази з інтервалом 7-10 днів підшкірне (відповідно 2,0 і 2,5 мл). Через рік здійснюють ревакцинацію в дозі 2 мл. Контингент осіб, які підлягають щепленню, визначається місцевими органами охорони здоров’я з урахуванням епідеміологічної ситуації. У природних вогнищах лептоспірозу проводять щеплення спеціальною вакциною. Імунізують окремі професійні групи. В епідемічних осередках здійснюють заключну дезінфекцію (як при кишкових інфекціях), обов’язковим є лабораторне обстеження всіх підозрілих хворих з гарячкою і тих, які перехворіли протягом останнього місяця. Воду і харчові продукти з осередку можна вживати тільки після термічної обробки. Проводять санітарно-освітню роботу.
Матеріал підготувала: асистент кафедри інфекційних хвороб та епідеміології Андрущак М.О.
