9 листопада – день української писемності та мови.
Свято встановлено 9 листопада 1997 року, коли Президент України на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови». В Указі зазначено: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця».
Рідна мова – це душа кожного народу. Перші слова, на рідній мові, якими звертаються до дитини мати від самого народження, з перших днів – залишаються в її житті незмінними і незабутніми. З часом життя багатьох людей змінюється, і вони змушені змінити навіть і розмовну мову, але та мова, яка закладена колисковими піснями з маминих вуст залишається незабутньою. В Україні немає такого письменника, який би не оспівав у своїх віршах рідну мову. Українські письменники, поети у своїх віршах, творах оспівують мову, поєднують її з неземною красою і прирівнюють її до калини, пісні солов’їної… – бачать в ній надію на майбутнє.
Українська мова зазвучала за часів Київської Русі. Потім, як відомо з літературних джерел, виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим і нелегким. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра І. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак… Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. Забороною на той час стали твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини зламали всі перепони, пройшли тернистий шлях.
Дзвінке звучання української мови споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Тільки та людина, яка серцем і душею віддано любить свою Батьківщину, будучи в віддаленому куточку землі, почує її здалека, одразу підтримавши і ставши співрозмовником, заради звучання дзвінкої мелодійної мови.
Ти знаєш, мови кращої нема, ніж українська мова.
Прислухайся до звуків. Ти подих затаїв?
Це ж музика, це переливи шелесту гаїв,
Цвірінькання пташок, дзвіночок лагідного слова,
Тож мови кращої нема, як українська мова.
Я інші мови поважаю
Але якось інакше їх сприймаю
Та це ж природньо, бо «своє» – ти серцем розумієш,
Душею відчуваєш, що ж подієш?
Ліна Костенко
Цікавий факт подають деякі інтернет-видання, порівнюючи мелодійність та неповторність нашої мови. От наприклад українською мовою слово повітря асоціюється з вітром, а російською мовою воздух з духом, диханням; українською мовою вікно асоціюється з оком, а болгарською мовою прозорец – із прозиранням, прозорістю. Вкотре переконуємося, що віршовані рядки українських поетів та письменників «мова наша солов’їна» підкреслюють мелодійність та неповторність української мови.
Матеріал підготувала: Валентина Попович, асистент кафедри мікробіології та вірусології
