Дані епідеміологічних обстежень свідчать про достатньо високий рівень поширеності основних стоматологічних захворювань в світі та в Україні зокрема. Серед них: 93 % – карієсу, 74 % – захворювання тканин пародонта в осіб віком від 16 до 35 років і майже у 100 % обстежених після 40 років.
У нейром’язовій фізіології жувальної системи стан тканин пародонта залежить від функціонального оклюзійного навантаження, яке активує механорецептори пародонта. Оклюзійні сили стимулюють рецептори періодонтальної зв’язки, забезпечуючи цим регуляцію рухів нижньої щелепи і жувального навантаження. Клінічним проявом в?язкоеластичних властивостей періодонтальної зв’язки та її функціональної реактивності є рухомість зуба. Вона може змінюватися в результаті загальних порушень обміну речовин, а також травматичної оклюзії або запалення. Рухомість зубів може збільшуватися під час вагітності, оскільки зростає вміст рідини в тканинах пародонта, посилюється кровопостачання, відбувається проліферація капілярів в пародонтальних структурах. Викликати збільшення рухомості зубів можуть також такі системні захворювання, як неходжкинська лімфома, склеродермія та синдром Кушинга. Основні етіологічні чинники збільшення рухомості зубів – це надмірне оклюзійне навантаження і передчасні контакти. Ще однією причиною патологічної рухомості зубів є рухомість після використання брекетів та забій і вивих зуба, які для нормалізації процесу потребують стабілізації зубів.
З метою збереження зубів та їх функції застосовуються різні види шинування. Шинування рухомих зубів дає можливість створити умови для нормалізації трофіки тканин і функції ураженого пародонта, і тим самим, оптимізувати регенераторні процеси в тканинах пародонта. В той же час, перерозподіл надмірного навантаження з уражених зубів та їх іммобілізація відновлює функцію жування і нормалізує реґіонарний кровообіг. Уретенційному періоді після ортодонтичного лікування, на період проведення терапевтичних або хірургічних втручань в комплексному лікуванні захворювань тканин пародонта використовують тимчасове шинування.
Історія цього методу сягає в давнину. Перші повідомлення стосуються етрусків, які з метою шинування рухомих зубів використовували золотий дріт, а при дефектах зубних рядів приєднували до нього видалені зуби.
Впровадження в стоматологію інноваційних технологій і матеріалів, ґрунтованих на останніх досягненнях в області адгезивної хімії, визначило новий напрям по наданню швидкої, ефективної, естетичної і до того ж незалежної від зуботехнічної лабораторії стоматологічної допомоги пацієнтам. Одним з пріоритетів стоматології стали мінімально-інвазивні технології, що найбільш повно відповідають сучасним тенденціям, характеризуються щадним підходом до лікування, відсутністю або мінімальним психологічним дискомфортом для пацієнта.
Наведемо переваги адгезивних шин: процедура адгезивного шинування укладається в одне відвідування, є щадною для твердих тканин зубів, забезпечується надійна стабілізація зубів впродовж тривалого часу, зберігаючи достатню міцність, обумовлену хорошим зв’язком волокон стрічки з композитом, колір конструкцій відповідає естетичним запитам пацієнтів; шини мають малий об’єм і не викликають дискомфорту у пацієнта; міжзубні проміжки залишаються відкритими, що важливо для підтримки хорошої гігієни і для доступу до пародонтальних кишень в процесі лікування пародонтиту, а за наявності дефекту в зубному ряду адгезивні шини здатні нести штучний зуб.
Тому волоконні армуючі системи у поєднанні з сучасними композиційними матеріалами у ряді клінічних ситуацій є альтернативою ортопедичним конструкціям.
Матеріал підготували: професор Бєліков О.Б., к.мед.н. Бєлікова Н.І., кафедра ортопедичної стоматології
