Зубощелепна система функціонує завдяки тісному взаємозв’язку всіх її компонентів. Рухи нижньої щелепи відбуваються в результаті взаємодії жувальних м’язів, скронево-нижньощелепного суглоба, тканин пародонта під безпосереднім контролем центральної нервової системи.
Оклюзія – це змикання зубних рядів або окремих груп зубів протягом більшого чи меншого відрізку часу. Але, крім зубів, це поняття включає і кісткову основу скронево-нижньощелепного суглоба (форма суглобового горбика скроневої кістки), нейром’язовий апарат (жувальні м’язи), а гармонія цих складових забезпечує фізіологічну оклюзію.
Одним із найважливіших компонентів оклюзії, запорукою м’язово-суглобової гармонії та функціонування скронево-нижньощелепного суглоба є оклюзійні контакти. До порушень оклюзії призводять загальні й місцеві фактори. До загальних факторів можна віднести: стрес, перенесені супутні захворювання, фізичні перенавантаження, а до місцевих – карієс, видалені (відсутні) зуби, відновлені без урахування принципів оклюзії коронки зубів, неефективне ортодонтичне та ортопедичне лікування.
У розвитку та функціонуванні зубощелепного апарату важливу роль відіграють перші постійні моляри. З їх прорізуванням починається формуватися постійний прикус. Положення перших молярів визначає співвідношення зубних рядів і висоту центральної оклюзії, їх оклюзійна поверхня є направляючою площиною для артикуляційних рухів нижньої щелепи, особливо в період змінного прикусу, коли цей зуб є функціональним центром жування. Саме тому, оклюзійні поверхні перших молярів є найбільш вразливими місцями для каріозного процесу.
Для лікування порушень цілісності коронкової частини зубів унаслідок карієсу чи його ускладнень часто застосовуються методи прямої або непрямої реставрації відновлення без урахування оклюзійних детермінант. Форма зуба, контакти із сусідніми зубами та зубами-антагоністами є основними оклюзійними детермінантами, які забезпечують функцію жування, естетику, вимову і захист. Сформовані без урахування цих вимог оклюзійні співвідношення призводять до порушення статичної і динамічної оклюзії, які є причинними або супутніми факторами у виникненні змін у скронево-нижньощелепному суглобі. Незнання цих оклюзійних складових призводить до виникнення оклюзійної травми (оклюзійного перевантаження).
Підвищене стирання емалі та дентину характеризується швидким і прогресивним зменшенням розмірів природних зубів.
Згідно із сучасними уявленнями патологічне стирання зубів є результатом трьох процесів: стирання (стирання внаслідок оклюзійних контактів), абразії (стирання, яке викликане взаємодією зубів із іншими матеріалами) та ерозії (розсмоктування твердих тканин під дією кислот). Підвищене стирання порушує анатомічну форму зубів: зникають горбики, ріжучі краї різців, висота коронок при цьому зменшується. Це призводить до порушень оклюзійних контактів, змін у скронево-нижньощелепному суглобі та порушення функцій жувальних м’язів. Однією з причин патологічної стертості зубів є бруксизм. При цій патології відбувається несвідоме (частіше нічне) змикання щелеп чи звичні автоматичні рухи нижньої щелепи, що супроводжуються скреготінням зубів. Також патологічне стирання спостерігається у пацієнтів, яким було здійснено ортодонтичне лікування. Через наявність ретейнерів зуби, які позбавлені можливості зміститись в положення, в якому вони не матимуть оклюзійної перепони, піддаються інтенсивному стиранню за короткий термін.
Однією із найпоширеніших причин виникнення оклюзійних порушень є порушення безперервності зубних рядів. Серед постійних зубів внаслідок ускладнень карієсу або невдалого ендодонтичного лікування втрачаються перші моляри, які впливають на правильний ріст щелеп, обумовлюючи розмір, форму і співвідношення зубних дуг, несуть основне оклюзійне навантаження, виконують роль функціонального центру жування.
Останнім часом відзначається тенденція до зростання часткових дефектів зубних рядів серед осіб молодого віку. Часткові дефекти будь-якої протяжності та локалізації зубощелепної системи пацієнтів призводять до зміщення зубів антагоністів, зникнення точок контакту на зубах, віялоподібного розходження зубів, порушення неперервності зубних рядів, обумовлюючи виключення частини зубів з функціонального навантаження. Заміщення дефектів здійснюється методом ортопедичного лікування.
Отже, оклюзія є основною передумовою функцій жування, мовлення, ковтання та дихання. Оптимальна оклюзія повинна бути фізіологічною і функціональною, поєднувати статичні й динамічні співвідношення щелеп, брати до уваги гармонію між зубами, скронево-нижньощелепним суглобом та жувальними м’язами. Підтримання функціональної оклюзії або відновлення її при будь-яких відхиленнях від норми відіграє основну роль у забезпеченні оптимальної естетики і максимально ефективного функціонування жувального апарату. Сформовані без урахування вимог функціональної анатомії оклюзійні поверхні зубів при реставраційному відновленні чи ортопедичному лікуванні, пришліфовані поверхні зубів пов’язують зі змінами співвідношень щелеп і нестабільною оклюзією.
Матеріал підготували: проф. Бєліков О.Б., к.мед.н. Гавалешко В.П.
