Захворювання пародонта на сьогоднішній день є одними з найпоширеніших стоматологічних захворювань. Дуже часто вони виникають на фоні супутньої соматичної патології. Останнім часом з’являється все більше і більше даних про патологічні зміни в тканинах пародонту у пацієнтів, що страждають на ті, чи інші захворювання нирок.
Однією з форм комбінованої патології є ураження пародонта при захворюваннях сечовидільної системи.
Ряд авторів вказують, що пародонтит і гінгівіт, а також інші вогнища одонтогенної інфекції часто поєднуються з захворюваннями нирок. При гострому нефриті, що має короткочасний перебіг і в більшості випадків закінчується одужанням, відзначаються зміни в пародонті у вигляді гінгівіту легкої та середньої тяжкості, а при хронічному нефриті відмічаються значні зміни в тканинах пародонта, які знаходяться в прямій залежності від тривалості і тяжкості основного захворювання.
Розвиток хронічного нефриту призводить до хронічної ниркової недостатності – азотемічної уремії. Зміни обміну кальцію при порушенні азотовидільної функції нирок впливають на тяжкість змін у кістковій тканині альвеолярного відростка. Було відзначено, що кількість хворих із дистрофічними змінами в пародонті зростає із погіршенням функції нирок і більшій тривалості перебігу нефриту. Ці зміни пояснюються глибоким порушенням обміну речовин і мікроциркуляторних розладів, характерних для субкомпенсованих та декомпенсованих стадій нефриту.
Більшість хворих на хронічну ниркову недостатність скаржаться на неприємний запах із рота, металічний присмак; ці симптоми пов′язують із підвищенням рівня сечовини в слині, яка, потрапляючи в рот, розщеплюється з виділенням аміаку. Низка авторів виявляли у хворих на хронічну ниркову недостатність зміни смакової чутливості, сухість у роті.
У хворих на хронічну ниркову недостатність ураження пародонта пов’язані з підвищеною концентрацією креатиніну в крові. Крім того, підвищення рівня IgG в крові, яке спостерігається при генералізованому пародонтиті у хворих, що знаходяться на діалізній терапії, викликає наростання синтезу С – реактивного білка (CRP). У хворих на генералізований пародонтит та ХНН виявлені порушення кальцій – фосфорного обміну, і, як наслідок – зменшення щільності кісткової тканини, розвиток остеопорозу, вплив на рухомість зубів, рецесія ясен і наявність пародонтальних кишень.
Серед хворих на сечокам’яну хворобу виявлена найбільш висока поширеність захворювань пародонта – 94,59%.
Частіше за все у осіб з сечокам’яною хворобою діагностується генералізований пародонтит та хронічний катаральний гінгівіт. На фоні сечокам’яної хвороби відмічається пошкодження пародонта, що протікає переважно у формі гінгівіту чи маргінального періодонтиту. Відмічається гіперемія та набряклість ясен, їх кровоточивість. Звертає на себе увагу значна кількість відкладень на поверхнях зубів. Це пов’язано ще з нераціональною гігієною ротової порожнини. При незадовільній гігієні у всіх випадках спостерігається значне відкладення зубного каменю світло – жовтого та білого кольору, середньої щільності чи рихлі. Навіть при гарному догляді за ротовою порожниною спостерігається наявність дуже щільного зубного каменю жовтого кольору.
У дослідженнях присвячених вивченню перебігу генералізованого пародонтиту на фоні сечокам’яної хвороби, встановлено, що патологія розвивається пришвидшено і особливо агресивно в молодому віці, оскільки інтенсивність запальних процесів у тканинах пародонта посилюється, особливо при перевантаженні оксалоурії . Через те, що в цих пацієнтів переважає горизонтальний тип резорбції кісткової тканини, а в крові і ротовій рідині збільшується вміст іонізованого кальцію, у твердих тканинах зубів з’являється пористість (виникають мікропростори), що збільшує ризик формування патології твердих тканин зубів і тканин пародонта в 2,8 -26,0 разів. Є свідчення того, що зубний, жовчний і нирковий камені мають ідентичний склад і будову. Подібні зміни спостерігаються і хворих на хронічний гломерулонефрит.
Особливості клінічного перебігу пародонтиту при хронічному гломерулонефриті, хронічному пієлонефриті та хронічній нирковій недостатності вивчали Н.М.Барер та співавт. Встановлено більш тяжкий перебіг пародонтиту в осіб із патологією нирок порівняно зі здоровими людьми, виражена резорбція міжальвеолярних перегородок, що є проявом генералізованої нефропатичної остеодистрофії. Автори відзначають менш виражену гіперемію і кровоточивість ясен, відсутність гноєтечі з пародонтальних кишень, що є наслідком використання ефективних протизапальних лікарських засобів при лікуванні захворювань нирок на тлі пониження загальної резистентності. Разом з цим, для цього контингенту хворих характерною є прогресуюча резорбція міжальвеолярних перегородок, оголення шийок зубів, гіперестезія твердих тканин, наявність клиноподібних дефектів.
Захворювання пародонта – поліетіологічне захворювань, патогенез якого пов’язаний з патологічними процесами в організмі, що викликані порушеннями функціонування найважливіших систем організму.
Матеріал підготували: завідувач кафедри терапевтичної стоматології к.мед.н., доцент Батіг В.М., ас. Кільмухаметова Ю.Х.
