Історія Данила Самойловича (справжнє прізвище – Сушковський; народився 11 грудня 1744 р. у селі Янівка Чернігівської області, помер – 20 лютого 1805 р. у м. Миколаїв) – важка й самовіддана історія успіху, на які здатні були українці в усі часи, але про які ми, на жаль, мало знаємо.
Мільйони врятованих життів – найблагородніша місія, яку можна собі лише уявити. І яку й досі ще не навчилось цінувати людство, шануючи що завгодно замість неповторного життя кожної людини.
Данило Самойлович врятував людей від чуми – хвороби, яка безжально косила мільйони людей у світі, встеляючи мертвими тілами міста і села. І на це не було жодної ради, перепон чи кордонів. Він першим у світі дослідив, як передається чума. Тобто відкинув панівні на той час переконання, що вона передається через повітря, а довів той факт, що зараження нею відбувається при безпосередньому контакті з хворими, або зараженими предметами. Це був кардинальний поворот у медицині, адже досі прихильники розповсюдження її повітряним способом що тільки не робили: і вирубували дерева в містах, аби краще циркулювало повітря; і вогнища розпалювали з гною, дров та соломи, аби знищити заразу; і навіть з пушок стріляли та били в дзвони, щоб спричинити коливання повітря. А тим часом все це призводило лише до тупцювання на місці, тоді як люди помирали, а хвороба розповсюджувалась та прогресувала.
Одне з найважливіших досягнень Данила Самойловича – він винайшов та практикував протичумне щеплення, що призвело до вкрай успішних і небачених досі результатів лікування цієї хвороби. Також він запровадив комплекс протиепідеміологічних заходів включно з ізоляцією хворих, необхідності спецодягу для медперсоналу, профілактики при транспортуванні хворих тощо.
Відкриття йому не падали з неба, а з’являлися внаслідок тривалої, небезпечної й виснажливої праці. У полі його зору постійно були ті, хто переніс цю страшенну недугу й лишився в живих. Аналізував, думав, класифікував. Був неймовірно здібним і працездатним. Так наприклад, під час війни з Туреччиною, перебуваючи на території Валахії (нинішньої Молдови) та допомагаючи тим, хто захворів на чуму, вивчив ще й місцеву мову на додачу до тих, що вже знав: латинь, французьку, польську, інші.
Прагнення знань – одна й найпомітніших рис славетного українця. Багато чого йому – талановитому вченому та практику – доводилося робити вперше. Вперше у світі запропонував робити протичумні щеплення. Вперше в історії намагався за допомогою мікроскопа встановити збудника чуми. Створив перше медичне наукове товариство в Україні, та й загалом у тодішній імперії (знаходилось у Херсоні). Першим серед дослідників написав працю про сказ.
Про нього зі захватом писала світова преса, його називали «найвеличнішим благодійником людства», шанували колеги медики та науковці, на нього, як на останню надію, покладалися мільйони людей. Його книгу «Дослідження про чуму…» було видано в Парижі французькою, а в Лейпцигу німецькою, і вона була дуже популярною у світі. Його справедливо вважають найпрогресивнішим та найавторитетнішим діячем медицини кінця XVIII – початку XIX століття. Про нього говорили всі вчені Європи. І його обрали членом 12 іноземних академій та товариств, серед яких – Паризька хірургічна академія, Паризьке вільне королівське зібрання, Марсельська, Тулузька, Ліонська, Мангеймська та інші академії.
Помер Данило Самойлович у Миколаєві 20 лютого 1805 року.
Підготував завідувач кафедри мікробіології та вірусології, проф. Святослав Дейнека
